Гете Й. В. Фауст




НазваниеГете Й. В. Фауст
страница31/34
Дата публикации31.05.2013
Размер4.61 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > География > Документы
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

У всякій творчості та сама суть. Нестримний духом досягти не гідний Довершеності чистих верховин.

Велично ціль тамує сил розгін;

В обмеженні найбільше майстер видний, Лиш правила свободу нам несуть.
ПРОЩАННЯ
По тисячах цілунків опалив

Один — прощальний. Віддалились кроки.

А як страждання втишилось глибоке,

Той берег з горами й латками нив,

Що я відплив од нього, дивом див І щастя джерелом здававсь, допоки Його блакиттю потойбіч затоки Од мого зору вечір не закрив.

А вже коли пейзаж за далиною Сховало море, в серця глибині Озвалась туга скорбною струною.

Тоді сяйнули небеса нічні,

І під зірницями здалось мені,

Що все, чим я втішався, все — зі мною.

^ З «РИМСЬКИХ ЕЛЕГІЙ»

Як жили колись ми щасно,— Хай цей вірш вам скаже ясна

І

Камені, змовте до мене! Озвіться, високі палаци! Вулиці, слово скажіть! Генію, ти пробудивсь?

Так,— все наповнює дух у мурах твоїх священих, Риме правічний, але ти ще для мене мовчиш.

О, хто підкаже мені, в котрому вікні я побачу Миле створіння? Воно зором мене опекло.

Досі не знаю дороги, якою віднині до неї

Йтиму туди і назад* цінний втрачаючи час.

Я оглядаю церкви, палаци, руїни, колони,

Щоб як обачний блукач, мати з блукання користь.

Скоро це все промине, бо храм тут один є насправді,— Храм Амура, куди лиш для посвячених вхід.

Риме! В тобі — цілий світ, але ж і ввесь світ без любові Світом не був би,— отак Римом не був би і Рим.

V

Радість в собі відчуваю, натхненний ним грунтом класичним. Чути мені голосніш нинішні й давні часи.

Тут підкоряюсь порадам, тут розгортаю я звично Утвори Древніх, щодня маючи втіху нову,

Але всі ночі займає Амур мене іншим заняттям,— Вчусь вдвічі менше, проте вдвічі щасливіший я.

Справді, хіба не навчаюсь, коли я досліджую форми Персів коханки й веду руку униз до стегна?

Ліпше тоді я вчуваю мармур, його розумію,

Дивлячись зором чутким, чуючи зіркістю рук.

Хай забирає кохана частку годин моїх денних,— Щедро відплату мені верне вона уночі.

Ми не цілуємось тільки, ми і поважно говорим,— Любка дрімає, а я в роздумах довгих лежу.

Часто у неї в обіймах, нишком складаючи вірші,—

Стопи гекзаметру я стукотом пальців лічив

В неї на спині. Вона дихає тихо в дрімоті,

Кожен подих її жаром проймає мене.

Радо Амур роздмухує пломінь лампади, згадавши Час, коли так він служив і тріумвірам своїм.

VII

О, як відрадно мені у Римі! Пригадую пору,—

Сірий оточував день в краї північнім мене.

Небо журливо і тяжко на тім’я моє опускалось,

Втомленому ввесь світ видівсь без форм і без барв.

Я, через Я своє власне вглядаючись в темні дороги Духа тривожного, плив тихо в глибінь споглядань.

Нині ефір найсвітліший блиском мій лоб осяває,

Форми і барви верта світу божественний Феб,

Зорями блискає ніч, ніжно лунаючи співом,

Місяць тут сяє ясніш, ніж десь на півночі день.

Хто мені, смертному, дав так раювать? Може, марю? Прийме Юпітер чи ні гостя в небесний свій дім?

Ах, тут лежу я і руки до ніг твоїх я простягаю

З ревним благанням: «Прийми, батьку Юпітер, мене!»

Як я потрапив сюди? Сказати не можу. Схопила Геба мене, мандрівця, та й затягла в пишний зал.

Може, ти їй наказав схопити якогось героя?

Помилка сталась? О, дай з помилки блага зазнать!

В тебе дочка є — Фортуна. Вона — то дівчатко примхливе, Так, як їй примха звелить, пишні дари роздає.

Звешся ти богом гостинним? Тоді не зіштовхуй же гостя З висі Олімпу униз, знову на паділ земний!

«Де і куди ти, поете, піднісся?» — Пробач-но; висока Капітолійська гора — справді твій другий Олімп.

Ти тут стерпи мене, боже,— повз Цестія славний надгробок Згодом до Орку мене Гермес тихцем одведе.

^ МІНЛИВЕ Й ВІЧНЕ

О, лови благословіння Для весни, що промине!.. Вмить із яблунь дощ цвітіння Вітер західний жене.

Довго з віт листкам звисати, Що їх тінь вітає нас?

Ураган зелені шати Розмете в осінній час.

Я плоди з гілок зриваю — Долю згадую людську...

Цей ще тільки дозріває, Другий плід — уже в соку. Кожна злива мінить ріки, Гори, доли і гаї...

Ні, не плавать нам довіку Двічі в тому ж ручаї!

Так і ти: чи не міцними Бачиш ти будови ці?

Глянеш іншими очима І на мури й на двірці!

Вже й уста не ті, що вміли В поцілункові п’янить.

І тепер, мов сарна сміла,

Хто з нас, друже, побіжить?

І рука, що так щасливо Добрі діяла діла —

Вже не та. Усе — мінливе,

Й доля інша, ніж була.

Інший на твоєму місці Зветься вже твоїм ім’ям... Дай з’єднатись променисто І початкам і кінцям!

Сам вперед лети бистріше Від подій і від речей,

Поєднавши бурю й тишу, Сяйво днів і тьму ночей.

Музи слав: вони у вічність Перекинули, як міст —

Розум: форми безграничність, Серце: твій натхненний зміст!

СИН МУЗ

Блукаю в лісі й полі, Свищу пісні на волі,

Із краю в край іду.

У такт мені все плине, Усе назустріч лине,

З піснями у ладу.

Мене стрічають квіти,

В саду зелені віти,— Так радісно мені,—

Я співом їх вітаю.

А як зима з-за гаю,— Співаю їй пісні.

Вітаю я простори, Крижані та суворі, Люблю зими красу. Коли ж вона минає, Нову я радість маю— Весняну п’ю росу.

Під липою густою Я з молоддю меткою Співаю й награю. Розсердився хлопчина, Що йде в танок дівчина Під музику мою.

Крилаті стали ноги: Ведуть мене дороги Через яри й поля.

О Музи мої милі,

Коли упасти в силі На лоно ваше я?

^ ЗАМОК НА ГОРІ

Покинутий замок роками Стоїть на горі в далині.

Бувало, колись біля брами Тут рицар чекав на коні.

А нині навкруг попелище,

Де тиша могильна вгорі,

І скрізь мені вільна дорога,— Зруйновані мури старі.

В підвалі оцім шумувало Немало хмільного вина,—

Та більш не приходить служниця, І глеків не носить вона;

Вже келихів більш не розставить Шляхетним гостям при столі,

Що п’ють у святковому залі При тьмяних свічках у імлі;

Попові не сповнить баклагу, Хильнути не дасть нашвидку Із глека свого зброєносцю Й не прийме подяку легку.

Упало згоріле склепіння,

У комині — вітру виття,

Ні сходів крутих, ні покоїв —

А тільки руїни й сміття.

Але, коли світлого ранку Кохана по схилу іде,

А в неї баклага і цитра,

І свято бучне її жде,—

Тоді мені весело знову,

І тиша зникає німа,

І щиро співа моє серце,

І радість його обійма.

І ми, наче гості шляхетні,

По залах мовчазно йдемо,

Мов пара з минулого віку,

Обряду врочисто ждемо.

І пастир поважний питає,

В капелі подавши нам знак:

— Чи хочете ви поєднатись?

І ми сміємося: ще й як!

І співи хоральні милують Схвильовані наші серця,

В устах — не в юрбі многолюдній • Відлунює пісня оця.

А надвечір в час таємничий.

Як сонце сіда в тишині,

На дальні мінливі вершини Дивлюсь, і здається мені,

Що це зброєносець в тумані Й служниця... І в тиші хвилин Вона йде його частувати,

І дякує дівчині він.

АЛЕГОРІЯ

Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім.

Але схилились до землі квітки,

Від теплих рук зів'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді,—

Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись,

І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку.

Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.

ПОСВЯТА

Зайнявся ранок; кроками своїми Від мене сон легкий він відігнав.

І вийшов я, і тропами гірськими, Веселий, в далечінь попрямував,

І кожен квіт, поміж травою зримий, Мені безмежно серце чарував,

І юний день, росою чисто вмитий,

Усе свіжив, щоб і мене свіжити.

Коли я йшов, у лузі над рікою Устав туман і далечінь повив,

Він крилами замаяв наді мною І навкруги мінливо затремтів;

Уже не міг я за густою млою До наокольних приглядатись див

І, замкнений у непрозірну хмару, Нового дня уже не бачив чару.

Та раптом сонце блиснуло несміло,

І запалали промені ясні;

Туману пасма то в яри котило,

То понад ліс несло в височині.

Який я радий був зустріть світило, Що вдвічі кращим видалось мені! Боролись довго сили дня і ночі,

1 врешті сяйво засліпило очі.

Та незабаром їх відкрити знову Мені душа веліла запальна,

Хоча не раз їх мружити раптово Примушувала далеч осяйна,—

І враз, на хмарі випливши чудово, Моїм очам божественна жона Явилася з незнаної країни.

Не бачив я світлішої картини!

«Пізнав мене?» — промовила устами, Де чиста вірність і любов цвіла.

«Ти пізнаєш? Це ж я тобі бальзами Не раз на рани життьові лила.

Мене ти знаєш, бо союз між нами Твоя душа жагуча нам дала.

Хіба ж не я схилялась над тобою,

Як плакав ти дитиною малою?»

«О, так!» — гукнув я і схилив коліна Благоговійно.— «Я тебе впізнав! Давала спокій ти мені єдина,

Коли я в муках пристрасті палав;

Коли гірка надходила година,

Чоло мені твій повів освіжав,

Земні найкращі радощі дала ти,

І лиш з тобою можу щастя знати!

Не назову тебе, хоч називає І той, і той святе ім’я твоє І щиро за свою тебе вважає,

Хоч мук йому твій образ завдає.

Я друзів мав багато — їх немає,

В тобі єдиній — все життя моє.

На самоті лиш можу щастя пити,

Твої скарби ховати і таїти».

Всміхнулась: «Бачиш, мудро як було Лиш обережно підіймать покрови! Буяння юне ще не перейшло,

ХІИТЯЧОЇ ти ще не зрікся МОВИ,

А вже надлюдське зносиш ти чоло, Людиною ще стати не готовий!

Чим ти від інших так різнишся дуже? Спізнай себе, мирись із світом, друже!»

«Прости,— гукнув я,— помилку мою! Невже дарма розкрились очі в мене?

В крові в&елу волю я таю,

Ціную я твій дар благословенний! Віднині серце людям віддаю,

Не закопаю свій талант священний! Так, я на те шукав дороги сам,

Щоб показать її моїм братам!»

Так я казав. Дивилася ласкаво Мені в лице істота неземну,

В її очах я мав читати право,

Що гудить і що схвалює вона.

Одужав я і мислив нелукаво,

1 знову дух буяв мій, як весна.

Тож, сповнений жадоби однієї, Наблизився з довірою до неї.

Простерла руку й почала ловити Туманну пару, що навкруг текла.

І пара їй давалася схопити,

І вже туманом більше не була.

Я озирнувся, подивом повитий,

Блакить ізнову грала і цвіла.

Та найясніш, проте, вона сіяла У маєві хисткого покривала.

«Тебе я знаю з хибами твоїми,

Добро я бачу, що в тобі ще спить».— Сказала так,— я слухав, невситимий. «Пора тобі мій заповіт одкрить!

Життя того до щастя завжди йтиме,

Хто зможе дар мій у покорі стріть. Зіткали сонце й подих світанковий Для правди рук поезії покрови.

Коли тобі і друзям душно стане,

Кинь у повітря лиш покрови ті,

І легіт вас овіє пожаданий,

Запахнуть ніжно квіти золоті,

І знов вам спокій у серця загляне,

З труни — до хмар простеляться путі, Солодкими життя вам будуть хвилі,

І день і ніч вам знову стануть милі».

До мене ж, друзі! У гурті одному Тягар нести намлегше життьовий. Коли знайдем ми на шляху свойому Пахучий цвіт і овоч золотий,—

Вперед ходім, долаючи утому, Благословляймо кожен день новий! Нехай колись по нас заплачуть внуки,-На радість їм єднаймо міцно руки!
<br />ПРИМІТКИ<br /> «ФАУСТ»
ПРИСВЯТА

Написана 1797 p., коли Гете після багаторічно! перерви знову вернувся до роботи над «Фаустом». Присвята звернена не стільки до читача, скільки до призабутих образів трагедії, «туманних постатей», що являлись поетові ще в дні юності і нині знов оволодівають його уявою, вимагаючи собі втілення.

Пісень мсйх не чують ніжні душі, / Що слухали пісні юнацьких днів.., — З поетових друзів, що слухали перші сцени «Фауста», одні на цей час уже померли (сестра Корнелія, письменники Мерк, Ленц), інші жили далеко від Гете або відцурались його (письменники Клопшток, Клінпер, Гердер, філософ-ідеаліст Якобі).

^ ПРОЛОГУ ТЕАТРІ

Написаний теж 1797 р. не без впливу драми давньоіндуського поета Калідаси «Сакунтала». Разом з тим у «Пролозі» знайшов відображення досвід Гете як театрального директора, а також його погляди на мистецтво взагалі. В цей час Гете вважав, що справжній художній твір виникає як рівнодійна трьох сил: генія (поет), мистецтва як уміння (комік) І мистецтва як ремесла (директор). Постать коміка дечим натякає на образ Мефісгофеля, поет багато в,чому нагадує Фауста.

...Із неба через землю в пекло, — Мається на увазі не шлях Фауста згідно з відомою середньовічною легендою, а широта задуму трагедії.

^ ПРОЛОГ НА НЕБІ

Написаний близько 1800 р. Як указував сам Гете, цей пролог навіяний аналогічною сценою в біблійній книзі Іова, де диявол спокушає людину з Божо! волі. Ім'я Мефісгофеля запозичене з народної легенди; етимологія його неясна. Пропонувались тлумачення: мефізтофель (сер.) — руїнник-брехун; ме-фаустофілес (гр.) — не Фауста #руг тощо.

Могутнім громом серце грас /В гучному хорі братніх сфер... — Поняття гармонії сфер запозичено з учення піфагорійців, згідно з яким число, як суть буття, лежить в основі як музики, так і всієї світобудови. Пор. першу дію другої частини трагедії, де громохкий гомін вістує схід сонця.

...Нехай тоді плазує у пилу, /Як та змія, моя тітуся. — Згідно з Біблією, диявол спокусив Єву й Адама в образі змії, за що Бог прирік їй «плазувати на животі і їсти землю до кінця віку».
^ ЧАСТИНА ПЕРША
ДІЯ ПЕРША ніч

Сцена складається з двох частин, написаних у різний час: перший монолог, викликання духа і діалог з Вагнером написано 1774 — 1775, решта — 1797 — 1801рр.

У цих мальованих иіибках /Небесний світ — і той зачах! — В готичних будівлях часто застосовувались кольорові шибки.

...Цей Нострадамів віщай твір /Тобі відкриє таїну. — Нострадам (точніше, Мішель де Нотр Дам) — сучасник історичного Фауста, лейб-медик І астролог французького короля Карла IX, автор відомих пророцтв (1503 — 1556).

Розкриває книгу і бачить знак макрокосму. — Згідно з містично-ка-балістичним «ученням» Існує три світи: елементарний (стихійний, матеріальний), небесний і наднебесний (духовний), що разом становлять великий світ — макрокосмом Все, що є в однім із тих світів, має аналоги в двох Інших, і всі три світи в постійній взаємодії, яку Гете виразив тут за звичаєм давніх магів образами духів, що «в льоті стрічнім міняють кінви золоті►. Знак макрокосму — шестикутна зірка.

Тепер збагнув я сенс премудрих слів: /«В світ духів можна прозирнути...» — Перевіршована цитата з Сведенборга, шведського натураліста й містика (1688 — 1772), «вчення» якого було дуже популярне наприкінці ХѴІП ст. Згідно з цим «ученням», потойбічний світ складається з об’єднань духів, які населяють різні стихії; духовидці можуть спілкуватися з духами лише певної, доступної для них сфери, І то за умови досягнення ними вищої міри моральної досконалості. Гете як учений неодноразово виступав проти спіритизму Све-денборга, але у «Фаустові» він у раді місць використовує деякі його положення як поетичні образи д ля змалювання «потойбічного світу».
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

Похожие:

Гете Й. В. Фауст iconИоганн Гете Фауст Большая иллюстрированная библиотека классики
Советский читатель давно оценил бессмертное творение Иоганна Вольфганга Гете – его трагедию «Фауст», один из замечательных памятников...

Гете Й. В. Фауст iconИоганн Гете Фауст Большая иллюстрированная библиотека классики
Советский читатель давно оценил бессмертное творение Иоганна Вольфганга Гете – его трагедию «Фауст», один из замечательных памятников...

Гете Й. В. Фауст iconПоложение о проведении конкурса-творческой лаборатории «Что для меня «Фауст» сегодня?»
Фауста как художественного и легендарного персонажа и раскрывающих актуальность тем, поднимаемых трагедией И. В. Гете «Фауст» для...

Гете Й. В. Фауст iconГете Й. В. Фауст

Гете Й. В. Фауст iconИоганн Вольфганг Гёте Фауст Перевод: Борис Леонидович Пастернак Посвящение1

Гете Й. В. Фауст iconИоганн Вольфганг фон Гёте
Стиль исследования, демонстрируемый экспериментами Гете с цветом, часто недооценивался, но неоднократно доказывал свою ценность

Гете Й. В. Фауст iconСобрание сочинений в десяти томах. Том второй. Фауст По словам А. С. Пушкина,...
По словам А. С. Пушкина, «Фауст» есть величайшее создание поэтического духа, он служит представителем новейшей поэзии, точно как...

Гете Й. В. Фауст iconИоганн Вольфганг Гете Эгмонт (Перевод н ман) Гете Иоганн Вольфганг Эгмонт (Перевод н ман)
В томе западноевропейской драматургии представлены пьесы великих творцов Возрождения, Классицизма, Просвещения. В них нашла отражение...

Гете Й. В. Фауст iconСобрание сочинений в десяти томах. Том первый. Стихотворения в первый...
Иоганн Вольфганг Гете Собрание сочинений в десяти томах. Том первый. Стихотворения

Гете Й. В. Фауст iconСобрание сочинений в десяти томах. Том седьмой. Годы учения Вильгельма...
Иоганн Вольфганг Гете Собрание сочинений в десяти томах. Том седьмой. Годы учения Вильгельма Мейстера

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
userdocs.ru
Главная страница