Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності»


НазваниеКонспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності»
страница11/35
Дата публикации29.06.2013
Размер5.76 Mb.
ТипКонспект
userdocs.ru > География > Конспект
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   35

Отже, виникає об'єктивна необхідність створення єдиної державної системи управління, регулювання і контролю за дотриманням ресурсо-екологічних стандартів, обмежень і вимог щодо природокористування та забезпечення якості навколишнього середовища. У природи, безперечно, має бути один господар. Це, однак, ніяк не означає, що природні ресурси, зокрема земля, ліси, окремі водойми, не можуть перебувати у приватній власності. Йдеться про те, що слід створити єдиний правомочний державний орган управління, який ефективно і цілеспрямовано регулюватиме та контролюватиме процеси природокористування, відтворення, збереження, охорони і примноження природних ресурсів, підтримання на належному рівні якості навколишнього середовища, а також реалізацію заходів ресурсо-екологічного призначення відповідно до чинного законодавства та принципів сталого розвитку.

У кожному районі та області необхідно налагодити постійне спостереження за станом навколишнього середовища і змінами, які в ньому відбуваються. Йдеться про чітку систему ресурсо-екологічного моніторингу, що функціонуватиме не лише на рівні району та області, а й у розрізі окремих населених пунктів і відносно великих земельних чи лісових масивів. Це дасть можливість спостерігати за динамікою їх забруднення, ходом відтворювальних, відновлювальних та асиміляційних процесів тощо.

Наявність і нормальне функціонування моніторингових станцій, покликаних вести постійні спостереження за станом навколишнього природного середовища і окремих його ресурсів, — обов'язкова передумова цілеспрямованого та науково обґрунтованого підходу до розв'язання проблем сталого розвитку. Крім моніторингових станцій загальнодержавного рівня, у кожній області мають діяти щонайменше кілька десятків станцій регіонального і місцевого значення. Всі вони повинні здійснювати спостереження за забрудненням атмосферного повітря і концентраціями сірчаного газу, окислів азоту, вуглеводнів, визначати кислотність атмосферних опадів тощо. Подібна робота має проводитися і щодо водних, земельних, лісових ресурсів, фауни та флори.

Нарешті, ще одна надзвичайно важлива, якщо не ключова, проблема — розробка принципово нової ресурсо-екологічної стратегії соціально-економічного розвитку держави в цілому, конкретного регіону та області, визначення національних, регіональних і місцевих пріоритетів під час переведення народногосподарського комплексу на модель сталого функціонування. В основу такої стратегії слід покласти:

— пріоритет екології над економікою, ресурсо-екологічних критеріїв, показників і вимог над економічними;

— раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання ресурсо-екологічних відносин, тобто взаємин між суспільством і природою;

— оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням й охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за розв'язання ресурсо-екологічних проблем на місцеві органи влади й управління;

— інтеграція ресурсо-екологічного та економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування у господарській діяльності еколого-економічних нормативів, показників, стандартів і вимог;

— чітке визначення національних, регіональних та місцевих ресурсо-екологічних пріоритетів на «глибину» прогнозування соціально-економічного розвитку та основних напрямів розв'язання ресурсо-екологічних проблем [2].

Ресурсо-екологічне прогнозування в країнах Західної Європи і Північної Америки дуже поширене. Потреба в такому прогнозуванні зумовлена нарощуванням масштабів використання природних ресурсів, промислового та агропромислового виробництва і викидів в атмосферу та природні водойми, істотним погіршенням якості навколишнього природного середовища під впливом надмірних негативних антропотехногенних навантажень, його деградацією у деяких регіонах тощо.

Прогнозування стану довкілля і можливих його змін (із залученням фахівців різних галузей знань) у кожному регіоні та області має ґрунтуватися на даних, які об'єктивно і повно характеризують особливості розвитку промислового та агропромислового виробництв, рівень технічної оснащеності та можливості переведення галузей економіки на екологобезпечні технології, а також вплив на природні й екологічні процеси зростаючих масштабів господарської діяльності. Ресурсо-екологічні прогнози мають розроблятися одночасно з прогнозами соціально-економічного розвитку регіонів, областей і районів. Причому до цієї справи слід залучати не лише вчених, а й працівників регіональних і місцевих органів управління та фахівців окремих підприємств і галузей народного господарства.

Цілком зрозуміло, що зменшення негативного впливу забруднень на здоров'я людини неможливе без широкомасштабних ресурсо-екологічних, еколого-економічних та еколого-соціальних досліджень у країні. Значна увага має приділятися також розробці та застосуванню на практиці екологобезпечних й енергозберігаючих технологій і технічних засобів у промисловості та сільському господарстві, на транспорті тощо. Йдеться про створення таких технологій, які істотно зменшують або й зводять нанівець викиди шкідливих речовин у повітря і водойми. Водночас доцільно прискорити розробку ефективних методів вимірювання та реєстрації антропотехногенних забруднень атмосфери і водойм із залученням найсучасніших технічних засобів, насамперед лазерних технологій.

Перспективним напрямом ресурсо-екологічних досліджень є системне вивчення біохімічних аспектів впливу промислових та агропромислових відходів і викидів на якість довкілля, на відтворювальні, відновлювальні й асиміляційні процеси у природі і здоров'я людини. Велику роль у розв'язанні актуальних ресурсо-екологічних проблем можуть відіграти, з одного боку, нові біотехнологічні методи очищення стічних вод, підготовки питної води та вилучення з промислових й агропромислових стоків цінних речовин і компонентів, а з другого — наукові та науково-технологічні розробки, спрямовані на значне підвищення самовідтворювальних, самовідновлювальних й асиміляційних функцій ґрунтів, водойм, особливо річок та озер.

Однак сама лише констатація тієї небезпеки, яку створюють забруднення і відходи для нинішнього та майбутнього поколінь, не дасть змоги усунути причини глибокої ресурсо-екологічної кризи, що охопила майже всю територію України. Треба нарешті зробити обов'язковим виконання ресурсо-екологічних законів і стандартів, дотримання відповідних критеріїв і обмежень в усіх галузях і сферах економіки. Має бути сформоване принципово нове еколого-економічне мислення — найважливіша передумова успішного переходу до цивілізованих ринкових відносин, з одного боку, і переведення національної економіки на модель сталого розвитку — з другого. Без утвердження такого мислення серед найширших верств населення, не кажучи вже про управлінські кадри всіх рівнів, по суті, неможливо розраховувати на створення в нашій державі високоефективної, соціально орієнтованої та екологобезпечної структури і моделі народногосподарського комплексу.

Проблема відходів має не тільки природоохоронний аспект. Адже вони переважно є цінними матеріальними ресурсами. І те, що ці ресурси здебільшого не утилізуються, свідчить про відсталість застосовуваних технологій, про неефективність діючого економічного механізму у сфері природокористування й охорони довкілля. Теоретично і практично існують всі можливості забезпечити економічно й екологічно ефективне використання відходів виробничої і невиробничої діяльності суспільства. Однак виконання цього завдання потребує цілеспрямованої концентрації зусиль усього суспільства. По-перше, слід домогтися комплексного використання природної сировини, включаючи вторинні матеріальні ресурси. По-друге, максимально комбінувати виробничі процеси та застосовувати в усіх галузях економіки безвідхідні і маловідхідні технології. По-третє, запровадити такий економічний механізм природокористування й охорони довкілля, який стимулював би комплексне використання природних ресурсів і застосування ресурсо- та енергозберігаючих, безвідхідних (або маловідхідних) технологічних процесів. Саме таким чином можна значно зменшити негативні антропотехногенні навантаження на природу, зупинити зростання обсягів відходів та істотно знизити темпи споживання первинних природних ресурсів, насамперед невідтворюваних і невідновлюваних.

У цьому контексті слід розглядати й завдання зменшення антропотехногенного забруднення довкілля. Воно є складовою частиною такої загальної проблеми, як тотальна раціоналізація природокористування і природоохорони, підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки держави та переведення її економіки на модель сталого й екологобезпечного розвитку. Ця фундаментальна проблема має розв'язуватися на основі прискорення темпів екологоспрямованого науково-технічного прогресу, вдосконалення фінансово-економічного механізму у сфері природокористування та охорони довкілля з урахуванням існуючих нині взаємовідносин між економікою й екологією.

Для успішної реалізації концепції сталого соціально-економічного розвитку доцільно уже сьогодні визначити ряд модельних територій, на яких мають відпрацьовуватися регіональні схеми сталого й екологобезпечного розвитку. Це дасть змогу не лише реально оцінювати результативність і ефективність здійснення запропонованих заходів, а й вносити певні корективи до самої концепції і до механізмів та способів її втілення в життя. Крім того, необхідно створити ефективні організаційно-управлінські структури, на які можна було б покласти відповідальність за виконання цієї надзвичайно важливої роботи, котра має стратегічне значення для суспільного прогресу.

Практична реалізація концепції сталого розвитку національного і регіональних народногосподарських комплексів потребує чіткого визначення ресурсо-екологічних пріоритетів. Для їх ранжування слід застосовувати метод аналізу «затрати—результати», щоб кожна додаткова одиниця використаних виробничих ресурсів або затрачених коштів забезпечувала максимальне поліпшення навколишнього природного середовища, тобто максимальний приріст екологічного ефекту. Водночас успіх у цій справі неможливий без радикального підвищення екологічної відповідальності всіх суб'єктів господарської діяльності, природокористувачів і природозабруднювачів. Покарання, адміністративна, економічна й кримінальна відповідальність за заподіяну екологічну шкоду, за порушення вимог ресурсо-екологічної безпеки мають стати реальністю.

Згідно з чинним законодавством забезпечення ресурсо-екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є безпосереднім обов'язком як державних управлінських структур, так і кожного громадянина окремо, включаючи й тих, хто займається приватним підприємництвом. Конституція України передбачає, зокрема, що кожен не лише «має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (ст. 50), а й «зобов'язаний не заподіювати шкоду природі.., відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66) [3].

Отже, важливо, щоб будь-які проекти будівництва нових і реконструкції існуючих підприємств, створення приватних структур, реформування і реструктуризації господарської та іншої діяльності містили матеріали щодо всебічної оцінки їхнього впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я населення. Ця оцінка має здійснюватися з урахуванням вимог природоохоронного законодавства, екологічної ємності конкретної території, де планується розміщення промислових, транспортних і агропромислових об'єктів. Слід також брати до уваги ресурсо-екологічні прогнози, враховувати наявний сумарний негативний вплив усіх народногосподарських об'єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, організації та окремі товаровиробники, котрі розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно модернізують, вводять у дію нові виробничі об'єкти, функціонування яких може негативно вплинути на стан довкілля або завдавати шкоди здоров'ю людей, зобов'язані подавати органам Мінекоресурсів на місцях спеціальні заяви з метою одержання відповідних дозволів. Чинне екологічне і ресурсне законодавство України забороняє введення в дію підприємств, споруд та інших господарських об'єктів, на яких не забезпечується в повному обсязі дотримання всіх екологічних вимог.

Особливу увагу слід звернути на сферу використання й охорони земельних і водних ресурсів. Кожен суб'єкт господарювання, будь-який підприємець, товаровиробник під час розміщення, проектування, будівництва і введення в дію нових та реконструйованих об'єктів і споруд, а також у разі застосування нових технологій, технічних, агрохімічних засобів має неухильно дотримуватися екологічних і санітарно-гігієнічних вимог щодо раціонального й екологобезпечного використання та охорони земель і водойм. Згідно з чинним Земельним кодексом України забороняється введення в дію об'єктів і застосування технологій, які не забезпечують дотримання правових вимог захисту земель і водних ресурсів від деградації і виснаження. Розміщення об'єктів, що можуть негативно вплинути на екологічний стан водойм і земельних ресурсів, обов'язково узгоджується з місцевими органами Мінекоресурсів, Держводгоспу та Держкомзему України.

Проведений аналіз переконливо свідчить, що Україні вкрай потрібна послідовна державна політика, спрямована на втілення в реальну практику господарювання й суспільного життя принципів сталого соціально-економічного розвитку. Вже завершується робота над проектом Національної стратегії сталого розвитку. Після її схвалення Верховною Радою України з'явиться правовий документ, який дасть можливість безпосередньо приступити до конкретних дій, пов'язаних з реалізацією програми заходів зі сталого розвитку.

До речі, в індустріально розвинених країнах з метою зменшення забруднення навколишнього середовища, раціоналізації використання природних ресурсів, широкомасштабного застосування екологобезпечних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій тощо запроваджено ефективну систему екологічної відповідальності через принцип: «Забруднюєш або нераціонально використовуєш природу— плати!». Крім того, в цих країнах законодавчо введено жорсткі економічні та адміністративні санкції до тих підприємців і товаровиробників, які не дотримуються чинних екологічних нормативів, стандартів, вимог та обмежень. Зокрема, розміри економічних санкцій встановлюються з таким розрахунком, щоб підприємствам, іншим виробничим структурам було вигідніше переходити на екологобезпечні, ресурсо- й енергозберігаючі технології, ніж продовжувати забруднювати навколишнє середовище і нераціонально, марнотратно використовувати природні ресурси. Саме реалізація зазначеного принципу на практиці в країнах Західної Європи та Північної Америки дала змогу за останні 25 років істотно поліпшити там ресурсо-екологічну ситуацію.

^ 2 Індекс людського розвитку

Концепція людського розвитку створювалася ПРООН саме для завдань сприяння людському розвитку у всесвітньому масштабі, на міжнародному рівні. У зв’язку з цим методологія розрахунку індексу людського розвитку ПРООН ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівняльні дані в усіх країнах світу. Кожен з показників покликаний кількісно виразити один з ключових напрямів (вимірів) людського розвитку. Ці показники періодично переглядаються, вдосконалюються і т. ін., проте ключові виміри людського розвитку залишаються незмінними відтоді, як Мегнад Десаі та Амартья Сен винайшли індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку — ІЛР), а ПРООН включила його у свою доповідь 1990 року.

Це саме ті три виміри, які відображають ключові можливості у забезпеченні всього процесу людського розвитку: прожити довге й здорове життя (вимір — довголіття); набути, розширювати й оновлювати знання (вимір — освіченість); мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя (вимір — матеріальний рівень життя).

Вимір довголіття відображає можливість людей прожити тривале й здорове життя. Хоча прямого зв’язку між довголіттям і здоров’ям населення немає (наприклад, нерідко молоді та здорові люди гинуть у військових конфліктах, а хронічно хворі з допомогою медицини живуть довго), однак будь-яке продовження життя в загальному випадку бажане для людей. Значення продовження життя полягає у загальній переконаності у тому, що тривале життя цінне як саме по собі, так і з огляду на різні непрямі переваги, тісно пов’язані з більшою тривалістю життя, наприклад, з огляду на можливість більше скористатися перевагами освіти, високого рівня життя і т. ін. Виміром довголіття обрано показник середньої очікуваної тривалості життя при народженні. Це один з найпоширеніших показників міжнародної статистики. Він розраховується майже для всіх країн за зіставною методикою і вира­жається, як правило, в роках. Середня очікувана тривалість життя при народженні характеризує середній показник тривалості життя стосовно новонароджених у даному році, якщо б їм довелося прожити все життя в умовах даної інтенсивності смертності.

Показник освіченості також важливий не лише сам по собі. Цей вимір людського розвитку відображає можливості людей набувати знання і здібності для повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства та значимого особистого внеску в це життя. У сучасних умовах цінність освіченості є особливо високою і дедалі зростає у міру розвитку науково-технічної революції та інтелектуалізації праці. Особливістю цього показника є те, що він складається з двох компонентів: досягнутого рівня грамотності дорослого населення та сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку. У кінцевому рахунку зазначені складові показника освіченості беруться з ваговими коефіцієнтами. При побудові цього показника виходять з того, що грамотність є необхідною передумовою здобуття освіти, першим кроком навчання, і тому міра грамотності (частка грамотних у загальній чисельності населення, старшого за 15 років) має бути важливішим серед показників даного виміру людського розвитку, тому більша вага (2/3) надається досягнутому рівню грамотності дорослого населення. Щодо економічно розвинутих країн, то рівень грамотності — лише мінімальна характеристика освіченості населення. Тому цей показник у межах того самого виміру освіченості доповнено показником сукупної частки учнів (сукупного валового контингенту учнів, або повноти охоплення навчанням). Цій другій складовій показника рівня освіченості надається менша вага (1/3). Сукупна частка учнів розраховується як відношення загальної чисельності людей, які розпочали навчання на всіх рівнях (від початкової школи аж до післядипломної освіти) впродовж даного року до загальної чисельності населення відповідного віку. Межі цього віку звичайно беруться від 5 до 24 років, але в конкретному випадку можуть залежати від країни.

Показник матеріального рівня життя має відображати можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної та соціальної мобільності, обмін інформацією й участь у житті суспільства. Цей вимір, безумовно, є найскладнішим для оцінки та трактування людського розвитку. ПРООН наголошує, що матеріальний стандарт життя (або персональне багатство) лише відкривають для людини можливості, однак не визначають використання цих можливостей. Тобто це засіб, що розширює можливості вибору, але не сам вибір. Матеріальний рівень життя у розрахунку ІЛР характеризується скоригованим реальним (розрахованим за паритетом купівельної спроможності національної валюти) валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення. У цьому разі більше, ніж стосовно інших вимірів людського розвитку, вибір числового показника визначався наявністю зручних і зіставних статистичних даних для практично всіх країн, а не обґрунтованістю його як міри людського розвитку, проте знайти обґрунтованіший показник поки що не вдається.

Для принаймні часткового згладжування суперечностей ВВП на душу населення як показника людського розвитку використовуються певні методичні прийоми. По-перше, ВВП на душу населення перераховується в міжнародну валюту (на практиці — долар США) не за офіційним обмінним курсом, а за паритетом купівельної спроможності, який визначається кількістю одиниць національної валюти, необхідною для придбання певного «кошика» товарів і послуг, аналогічного тому, який можна купити на 1 долар у США. По-друге, для врахування спадної корисності доходу, що зростає, використовується процедура нормування ВВП за десятковим логарифмом. У такому розрахунку будь-який приріст доходу дисконтується, однак має певну цінність, а зменшення граничної корисності відображається специфікою самої логарифмічної функції.

Отже, для кількісного представлення трьох базових вимірів людського розвитку використовуються такі індикатори: середня очікувана тривалість життя при народженні (показник довголіття); частка грамотних серед населення 15 років і старшого та сукупна частка учнів серед населення відповідного віку (показники освіченості); скорегований реальний ВВП на душу населення (показник матеріального добробуту). Перераховані індикатори вимірюються різними одиницями вимірювання, змінюються вони нерівномірно та нерідко різноспрямовано. Тому для побудови загального індексу людського розвитку (ІЛР) потрібне агрегування цих індикаторів, тобто зведення їх воєдино.

У загальному вигляді індекс людського розвитку (Human development index — HDI) розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення (1):

(1)

де Ітж – індекс тривалості життя;

Іро – індекс рівня освіченості;

Ісрввп – індекс скоригованого реального валового внутрішнього продукту

Складові ІЛР визначаються за формулами

(2)

де Хі – очікувана тривалість життя при народженні і – тої території, роки;

Хmax.тж – максимальне значення показника (прийнято на рівні 85 років);

Хmіn.тж – мінімальне значення показника (прийнято на рівні 25 років);

(3)

де Ігдн – індекс грамотності дорослого населення;

Ісу – індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення

відповідного віку.





де Хі.г, Хі.с – відповідно означає частку грамотних серед дорослого

населення і – тої території у % (для Ігдн) і сукупну частку учнів

у % (для Ісу);

Хmax – максимальне значення обох показників (прийнято на рівні 100 %);

Хmіn – мінімальне значення обох показників (прийнято на рівні 0 %);

(4)

де Хі.ввп – скоригований реальний валовий внутрішній продукт у розрахунку

на рік (за паритетом купівельної спроможності) на душу

населення і – тої території, долар;

Хmax.ввп – максимальне значення показника (прийнято на рівні 40000 $);

Хmіn.ввп – мінімальне значення показника (прийнято на рівні 100 $);

Тож показник ІЛР для кожної країни свідчить про те, скільки ще належить зробити цій країні для досягнення певних цілей — середньої тривалості життя 85 років, повної грамотності населення та суцільного охоплення навчанням молоді і рівня середньорічних доходів на душу населення у розмірі 40 000 доларів за паритетом купівельної спроможності національної валюти. Ці цілі тим ближчі, чим ближчим є значення ІЛР до одиниці.

Система числових показників вимірювання рівня людського розвитку, яка використовується ПРООН для більшості країн, далека від досконалості, у зв’язку з чим вона не лише постійно вдосконалюється, а й постійно підлягає критиці. Проте вона чітко обґрунтована теоретично та обумовлена наявністю статистичних даних, порівнянних для практично всіх країн світу.

Водночас для розрахунку показників людського розвитку в конкретній країні (наприклад, в Україні) можна і варто застосовувати ширшу національну статистичну базу, використовуючи яку розробити хоча і складніші, але виваженіші та інформативніші показники. З метою оптимальної адаптації глобальних ідей людського розвитку до конкретних умов України вітчизняні вчені під керівництвом члена-кореспондента АН України Е. Лібанової та професора О. Власюка розробили національні методики вимірювання людського розвитку для регіонів України. Ці методики враховують набагато більше основних аспектів людського розвитку: демографічний розвиток; розвиток ринку праці; матеріальний добробут населення; умови проживання населення; рівень освіти населення; стан та охорону здоров’я; соціальне середовище; екологічну ситуацію; фінансування людського розвитку. Для розрахунку значення кожного з названих аспектів використовуються цілі групи детальніших показників регіонального людського розвитку.

Продумана, виважена та зрозуміла методика обрахування ІЛР та його складових, крім ранжування і поділу країн на групи, дозволяє оцінити відповідність поточної ситуації певним орієнтирам, що виражаються оптимальними значеннями показників людсь­кого розвитку, а також зміну її за певний період. Порівняння індексів тривалості життя, освіченості та рівня життя дає можливість, за інших рівних умов, уточнити пріоритетність відповідних програм людського розвитку і необхідні розміри фінан­сування їх. Водночас ІЛР не враховує багато параметрів, що забезпечують можливості вибору, і є цінними для людей. У зв’язку з цим триває постійна робота з удосконалення методики його розрахунку та доповнення його іншими синтетичними показниками. Проте жодні зміни у методиці розрахунку ІЛР не можуть зменшити його значення як принципово нового інструмента вивчення суспільного прогресу. Разом з тим методика розрахунку ІЛР ПРООН має бути розширена та вдосконалена для використання всередині країни.

ІНДЕКС людського розвитку

Міжнародний досвід застосування соціальних стандартів і український феномен
Важливою умовою входження України до світо­вого ринку і європейського торговельного простору є відповідність вітчизняних соціаль­них стандартів міжнародним. Велику роль у вирішен­ні цієї проблеми відіграють такі міжнародні організа­ції, як МОП, ООН, Світовий банк. Вони відпрацьову­ють норми й рекомендації, що застосовуються з ура­хуванням національних особливостей кожної кон­кретної країни.

При розробці соціальних стандартів потрібно вра­ховувати два аспекти: а) стандартизацію соціальних прав; б) розробку соціальних стандартів рівня життя. Головна мета розробки соціальних стандартів — за­безпечити в країні стабільність і мінімізацію соціаль­ного ризику, що в цілому дасть змогу знизити соці­альну напругу.

Перша група соціальних стандартів була розроб­лена у 1961 р. і отримала назву Європейської соці­альної хартії, повністю присвяченої формуванню й захисту соціальних прав. У 1996 р. Рада Європи під­готувала нову редакцію Європейської соціальної хар­тії, яку схвалила Рада міністрів 3 квітня 1996 p., а з З травня того самого року вона була відкрита для під­пису європейськими країнами. Нині 15 європейських країн цей документ ратифікували. Стандартизація соціальних прав передбачає: право на працю, про­фесійну підготовку, справедливі умови праці, свобо­ду професійних об'єднань, укладення колективного договору, право працівників на інформацію, участь в управлінні підприємством; права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім'ї, інвалідів і осіб похи­лого віку, а також права на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей, право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Значна частина стандартизації соціальних прав відображена у чинних законах України.

Друга група соціальних стандартів пов'язана із стандартизацією рівня життя в країні. Насамперед ці стандарти повинні характеризувати мінімальні соці­альні норми, що гарантують гідний рівень життя. До соціальних стандартів рівня життя відносять:

1) тривалість життя — від 25 (мінімум) до 85 (максимум) років. В Україні очікувана тривалість жит­тя при народженні у 1989-1990 роках становить усього 70,7 років, у тому числі чоловіків — 65,9 та жі­нок — 75,0 років; при народженні у 2003-2004 роках — відповідно 68,2, 62,6 та 74,1 року;

2) грамотність населення — 100 %; в Україні — майже 100 % грамотного населення;

3) середню тривалість навчання — 15 років; в Ук­раїні вона становить 12 років;

4) реальний ВВП на душу населення (у купівельній спроможності до долара) — від 200 дол. (мінімум) до 40 тис. дол. (максимум); в Україні у 2005 р. він стано­вив 1497,3 долара;

5) сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у фертильному ві­ці від 20 до 45 років) — 2,14-2,15; в Україні у 2004 р. він становив 1,2;

6) коефіцієнт старіння населення (частка населен­ня, старшого за 65 років у загальній чисельності на­селення) — 7 %; в Україні на 1 січня 2005 р. він стано­вив 15,5%;

7) співвідношення 10 % найбагатших до 10 % найбідніших осіб — 10:1; в Україні Держкомстатом відстежується співвідношення грошових витрат 20 % найбільш та 20 % найменш забезпеченого населення (квінтильний коефіцієнт фондів), яке у 2004 р. стано­вило 5,3 раза;

8) частку населення, яке проживає за межею бід­ності, — 10 %; в Україні частка населення із середньодушовими грошовими витратами на місяць, ниж­чими за рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної соціальної допомоги ма­лозабезпеченим сім'ям у 2004 p., становила 7,8 %;

9) співвідношення мінімальної та середньої заро­бітної плати — 1:3; в Україні таке співвідношення у 2005 р. становило 1:2,69;

10) мінімальний рівень погодинної заробітної пла­ти—З дол.; у першому кварталі 2006 р. в Україні він становив 0,49 дол.;

11) рівень безробіття (з урахуванням приховано­го) — 8-10 %; в Україні у 2005 р. він був на рівні 7,2 %;

12) кількість правопорушень на 100 тис. населен­ня — до 5 тис. випадків; в Україні таких правопору­шень у 2004 р. зареєстровано 1112;

13) рівень депуляції (кількість народжених до кіль­кості померлих) — 50:50; в Україні у 2004 р. на тисячу душ наявного населення кількість народжених стано­вила 9 осіб, а кількість померлих — 16 осіб, або 36:64;

14) кількість психічних патологій на 100 тис. душ населення — до 284 осіб; в Україні у 2004 р. кількість хворих на розлад психіки та поведінки на 100 тис. душ населення становила 244 особи.

Перші чотири стандарти використовуються у сві­товій практиці співробітниками ООН для розрахунків індексу людського розвитку країни. Цей показник у цілому інтегрує три складові: рівень життя, освіту і довголіття. Тому сам по собі він може вважатися со­ціальним стандартом. Інші, від п'ятого до десятого, застосовуються для аналізу й прогнозування со­ціально-політичної ситуації у країні. Широкий спектр соціальних стандартів рівня життя, їх багатогранність зумовлюють створення універсальної системи со­ціальної експертизи в суспільстві. Потрібен постій­ний моніторинг не тільки соціальних стандартів, а й соціальних процесів. Конче необхідна суспільна екс­пертиза соціальних стандартів, їх переосмислення з точки зору безпеки для суспільства. Передусім, слід визначити такий комплекс мінімальних соціальних стандартів рівня життя, які держава має гарантувати і водночас дотримуватися їх.

На жаль, в Україні з 1991 по 1999 р. було запу­щено довгостроковий механізм падіння життє­вого рівня населення. Причому більш інтенсивно падав рівень життя найменш забезпечених. Мав міс­це не лише тривалий спад виробництва, а й глибина розшарування в суспільстві. Якщо порівнювати окре­мі країни, то співвідношення доходів багатих і найбідніших верств населення у Китаї становить 7:1, у краї­нах ЄС—5-7:1, в Японії —4,3:1, а в Україні —30:1.

Європейська орієнтація України потребує приско­реного розвитку економіки та значного підвищення рівня життя населення. Лише за таких умов можна очі­кувати досягнення необхідних соціальних стандартів. Йдеться про такі відносні показники, як питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55-65 %, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати не нижче 55 %, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на пра­цездатну особу більш як утричі, середньої заробітної плати — відповідно у п'ять-шість разів, середньої пен­сії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, — приблизно в чотири рази.

Як відомо, від рівня розвитку продуктивних сил — факторів, які забезпечують потреби людей, створю­ють матеріальні й духовні блага і визначають зрос­тання продуктивності суспільної праці, — залежать виробництво товарів та послуг, їхня якість, оплата праці.

Нині у деяких країнах ЄС та США розвиток продук­тивних сил досяг такого рівня, що продуктивність праці, наприклад у США, вища за продуктивність праці в Україні майже у десять разів, у Великій Брита­нії — майже у шість, в Німеччині — понад шість, у Франції — майже у вісім разів. Щодо співвідношення оплати праці у розвинених країнах з ринковою еконо­мікою і України в доларовому еквіваленті, то в США оплата праці є вищою за оплату праці в Україні майже в дванадцять разів, у Франції — майже в дев'ять, у Великій Британії та Німеччині — майже у вісім разів.

Окремо слід сказати про державну політику від­носно встановлення рівня розмірів мінімальної заро­бітної плати (МЗП). У 2005 р. він становив відносно середньої заробітної плати (СЗП) приблизно 37,2 %, а наприкінці року — 41,2 %.

За даними міжнародної комісії, створеної у 1988 р. за ініціативою Ради Європи, справедливо вважається, що МЗП досягає 68 % від національної СЗП. За рекомендацією МОП, МЗП від СЗП має бути не нижчою 40-60 %.

У Польщі, наприклад, зараз МЗП у 3,5 раза вища, ніж в Україні. Це в абсолютному вимірі, а у відносно­му до СЗП вона перебуває на рівні 55 %.

Що стосується середньої пенсії, то в Польщі вона у 2,7 раза вища, ніж в Україні, а співвідношення се­редньої пенсії до середньої заробітної плати як в Польщі, так і в Україні перебуває майже на одному рівні. Там — 43 %, а у нас — 45,1 %.

Тепер хотілося б звернути увагу на таке. Дохід на душу населення (у доларах) у 2003 р. у Німеччині та Франції був в 11 разів більшим, ніж в Україні у 2005 p., у Великій Британії — відповідно у 12 разів, а у США — приблизно у 15 разів.

Заробітна плата відносно ВВП у 1994 р. в Німеччи­ні становила 54,6 %, у Франції — 51,7, у Великій Бри­танії — 54,6, у США — 60,5, а в Україні у 2005 р. — усього 35,4 %. При цьому чиста заробітна плата, яка видається працівникам на руки, — відповідно 29,8 %, 27,1,40,3, 44,6 та 19,3%.

Наведені дані свідчать про відчутне відставання України в оплаті праці від розвинених країн світу, а отже, і від розмірів державних соціальних стандартів та гарантій.

Такий негативний стан значною мірою спричини­ли дії уряду, який у 1992-1993 роках, коли інфляція в Україні перевищила сто разів, відпустив ціни, а заро­бітну плату навпаки — жорстко регулював. От і має­мо: ціни вище світових, а заробітну плату — нижче ні­куди.

Хочу нагадати, що в Польщі у 1989 р. інфляція зросла всього на 25 %, але там, на відміну від Украї­ни, відпустили не лише ціни, а й заробітну плату, які буквально за півроку зрівноважились, і ситуація в економіці та соціальній сфері стабілізувалась. Еконо­міка та реальна заробітна плата з того часу почали зростати.

На жаль, в Україні такого реформатора, як Бальцерович у Польщі, у кризовий період не знайшлося.

Далі. У минулому році Уряд Ю.Тимошенко поста­вив завдання підвищити заробітну плату в бюджетній сфері на 57 %. Фактично вона зросла в усіх галузях економіки на 36,7 %. Нинішнього року Уряд Ю.Єханурова обіцяє підвищити заробітну плату в бюджетній сфері на 20 %. Постає питання, чому тільки у бюджет­ній сфері, а не у всіх галузях економічної діяльності. Чому для цього не використовується переговорний процес між урядом, профспілками і роботодавцями при укладенні Генеральної угоди? Якби соціальні партнери своєчасно дійшли згоди, то вже у поточно­му році Пенсійний фонд не дотувався б з Державного бюджету у розмірі близько 11,0 млрд гривень. Таке порозуміння сприяло б підвищенню розмірів держав­них соціальних стандартів та гарантій уже нинішнього року.

Якщо у поточному і наступному році роботодавці підвищать заробітну плату на 20-25 %, накопичуваль­ну систему загальнообов"язкового державного пен­сійного страхування можна буде запровадити з 2008 року. Лише з цього часу Пенсійний фонд стане без­дефіцитним, а внески до нього забезпечать виплату пенсій у повному обсязі без "ручного" управління з боку урядових структур.

Тільки із запровадженням накопичувальної систе­ми почнеться розквіт нашої держави, тому що інвес­тиційний ресурс накопичувальної системи буде вкла­датися в економіку. А це дасть змогу значно підвищи­ти розміри мінімальної заробітної плати та мінімаль­ної пенсії.

Враховуючи значне відставання розвитку продук­тивних сил України від розвинених країн світу, вважа­ємо за доцільне передусім привести рівень соціаль­них гарантій та відносних соціальних стандартів до рівня країн ЄС. Далі слід домагатися поступового збільшення розмірів соціальних гарантій порівняно з прожитковим мінімумом.

Індекс людського розвитку (ІРЛ) - індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників країни. Індекс був розроблений в 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком (Mahbub ul Haq) і використовувається з 1993 року ООН в щорічному звіті з розвитку людського потенціалу.

При підрахунку ІРЛ враховуються 3 види показники:

Середня тривалість життя при народженні - оцінює довголіття.

Рівень грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу).

Рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.

Альтернативним індексом є Індекс бідності (також розроблений ООН для оцінки якості життя населення в будь-якій країні).
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   35

Похожие:

Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України
Методичні вказівки до виконання практичних робіт з дисципліни «Безпека життєдіяльності» розробив Федишин О. О. – викладач ІІ категорії...
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconОпорний конспект з дисципліни „Організація торгівлі” Міністерство...
Опорний конспект лекцій з дисципліни „Організація торгівлі” для студентів напряму підготовки 030510 денної форми навчання / Укладач...
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconРобоча навчальна програма з курсу “Безпека життєдіяльності” розроблена...
Програму схвалено на засіданні науково-методичної комісії з цивільної безпеки Науково-методичної ради мон 16. 02. 2011 р., протокол...
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconРобоча навчальна програма з курсу “Безпека життєдіяльності” розроблена...
Програму схвалено на засіданні науково-методичної комісії з цивільної безпеки Науково-методичної ради мон 16. 02. 2011 р., протокол...
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconКонспект лекцій з дисципліни «Управління біржовою діяльністю»
Управління біржовою діяльністю для студентів напряму – Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності / Укл.: Котова Марина Володимирівна....
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconКонспект лекцій для студентів спеціальності „Менеджмент організацій” Запоріжжя 2007
Конспект лекцій з курсу “ Інформаційні системи менеджменту” для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності „Менеджмент...
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconЗагальна психологія. Конспект лекцій
Книга включає в себе повний курс лекцій з загальної психології, написана доступною мовою І буде незамінним помічником для тих, хто...
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconР. С. Яким Безпека життєдіяльності людини
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №1/11-6119...
Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconТематичний план лекцій з дисципліни

Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» iconКонспект лекцій. Частина перша для студентів напряму 050202 «Автоматизація...
Комп’ютерна техніка та организация обчислювальних робіт. Частина перша: Конспект лекцій для студ напряму 050202 «Автоматизація І...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница