«Соціально-трудові відносини зайнятості»


Название«Соціально-трудові відносини зайнятості»
Дата публикации21.07.2013
Размер209 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > География > Документы




Тема 8: «Соціально-трудові відносини зайнятості» (1,3,4,5,7,17,19,23,27)
1. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості

2. Безробіття як соціально-економічне явище

3. Показники зайнятості та безробіття

4. Міжнародний досвід регулювання зайнятості



1. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже — економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість — це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило,  приносить заробіток (трудовий доход).

Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

• виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати — то гам і стільки, де і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності (як, наприклад, навчання, виховання дітей, ведення домашнього господарства, зміцнення здоров'я, громадська і благодійницька діяльність, спорт та інші незаборонені види діяльності);

• створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Отже, Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості: забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів; попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

Зайнятість — складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує дуже важливі соціально-економічні відносини. Вона характеризується різними аспектами, основними з яких є її види, форми і показники.

Форми зайнятості класифікуються за ба­гатьма ознаками.

За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво).

За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.

За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (за­конно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підпри­ємствах і в організаціях реального сектору та неформальну (не за­реєстровану в офіційній економіці) — вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією про­дукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сек­тору економіки і т. ін. Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих слабка. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей Не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сек­тору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується таки­ми рисами:

•    відсутність офіційної реєстрації діяльності;

•    переважання самозайнятості;

•    низька капі тал озброєність праці, застарілі і шкідливі тех­нології;

•    легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;

•    низький рівень доходів, безправ'я працівників;

•  нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.
Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на

увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширення при­хованого безробіття стимулює і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела доходу в неформальному і нетоварному секторах. Часто основну частину часу і трудових за­трат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Од­нак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигод, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівни­ка означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соці­ально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а під­приємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональ­ності, називають ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умо­ви для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з на­уково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні парамет­ри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.
Зайнятість характеризується як соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення - це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить доход у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції, пов'язані з відтворенням робочої сили на  всіх рівнях  організації суспільної праці і виробництва.

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

Ø повну - діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах.

Ø неповну - зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою.

Залежно від сфери застосування праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вторинною.

Основна зайнятість, або первинна - це діяльність в межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова зайнятість - це зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають гнучкі і нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості - гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. До осіб, що використовують гнучку форму зайнятості відносять: надомників, працівників за викликом, тимчасових робітників (контрактників) тощо.

У спеціальній економічній літературі нерідко може використовуватися велика кількість визначень зайнятості: продуктивна, раціональна, оптимальна, збалансована, ефективна. Всі вони лише уточнюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва і росту доходів населення.

До зайнятого населення, згідно із Законом „Про зайнятість населення” в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

Ø працівників, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;

Ø громадян, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємців, фермерів, осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, осіб творчої праці тощо);

Ø обраних, призначених на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації;

Ø громадян, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;

Ø осіб, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

Ø працюючих громадян держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій

^

2. Безробіття як соціально-економічне явище


Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докла­дається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Безробітні, у визначенні МОП, — це особи у віці 15—70 років, незареєстровані в державній службі зайня­тості, які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом  наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що ви­вчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством безробітними визнаються гpомадяни працездатного віку, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку безробіття на Україні занижує реальні показники, оскільки велика частка без­робітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин  реєструються в службі зайнятості.

Безробіття — складна і багатоаспектна економічна категорія, що відображає дуже важливі соціально-економічні відносини. Воно характеризується різними аспектами, основними з яких є його види, форми і показники.

Безробіття класифікують за різними ознаками:

- за повнотою обліку безробітних розрізняють безробіття офіційне (зареєстроване державною службою зай­нятості) і реальне (виявлене в результаті обстежень економічної  активності населення.

- за характером вияву розрізняють безробіття відкрите і приховане.

- за поширеністю розрізняють безробіття загальне (охоплює всю країну), галузеве (виявляється у певній галузі), регіональне (поширене в певному регіоні).

Часто класифікують безробіття і за соціально-професійним складом безробітних. За такого підходу розрізняють безробіття професійне (за певною професією, наприклад безробіття серед шахтарів), етнічне (серед представників певної етнічної групи), молодіжне (серед громадян віком 15—28 років), жіноче, соціально вразливих груп населення (інвалідів, громадян пенсійного віку, багатодітних батьків і т. ін.).

У вивченні безробіття як соціально-економічного явища, велика увага приділяється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіт­тя вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

Попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, які створюються цією працею. Оскільки структура споживчого попиту змінюється, відповідно змі­нюється і попит на працівників. Певні професії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, не так швидко, як робочі місця, реагують на технологічні зміни (хоча б тому, що оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки спеціаліста потрібно кілька років). В результаті структурапропозиції праці не відповідає структурі попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду належить також безробіття, пов'язане з територіальною відірваністю робочого місця і працівника, що міг би на ньому працювати. Струк­турне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття полягають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації профе­сійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні про­фесійній та територіальній мобільності працівників. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежати­муть терміни перебування працівників у стані структурного без­робіття, але сам цей вид безробіття буде у динамічній економіці завжди.

Оскільки одним із принципів соціально орієнтованої ринкової економіки є свобода вибору працівниками роду діяльності й місця роботи, то в кожний певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить або вперше обирають роботу або підшукують роботу в зв'язку із закінченням терміну контракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час, інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називається фрикційним (від латинського frictio — тертя), тому що відображає неповороткість ринку праці у зведенні вакантних робочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнення в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачувану і продуктивнішу роботу, що підвищує їхній добробут і збільшує користь для суспільства.

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом,  складає природний рівень безробіття.Фрикційне безробіття є результатом динамічності ринку праці, структурне виникає з причин територіальної або професійної невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття — це той мінімальний рівень в цьому суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості.

Економічний спад характеризується тим, що сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво скорочується, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується , а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається кон'юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Цей вид безробіття складний оскільки викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних, що створює одну з найнебезпечніших проблем в структурі економіки. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою.

Сезонне безробіття— викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, сільське господарство, будівництво, цукрове виробництво та ін.  Відповідно до цього виду безробіття, працівники то масово набираються, то масово звільняються. Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця.

Приховане безробіття. Основна причина цього явища — спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формаль­но вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури, будуть (готові) працювати ефективно.

 Приховане безробіття існує в таких формах:

•    надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату;

•    утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах не повного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості;

•    оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати;

•    наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо).

Часткове безробіття є різновидом прихованого безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Внаслідок таких рішень неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя, тому вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якою частина активних працездатних громадян не може знайти роботу яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції робочої сили над її попитом на ринку праці.

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США, кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють такі види безробіття:

Ø фрикційне - виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому. Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників переходить з низькопродуктивної і мало оплачуваної роботи на більш продуктивну і вище оплачувану роботу;

Ø    структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на .інші професії, яких раніше не було, - зростає;

Ø    циклічне безробіття обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає;

Ø    добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо;

Ø    вимушене безробіття - тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал;

Ø    приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми).

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

Конверсійне безробіття - аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії і зайнятих у військово-промисловому комплексі.

Економічне безробіття - має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, банкрутством  частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби.

Молодіжне безробіття - характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16—24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Застійне безробіття - охоплює людей, які не хочуть а з часом і не можуть працювати.

^

3. Показники зайнятості та безробіття


Для вибору найефективніших методів управління такими соціально економічними явищами як зайнятість та безробіття, а також, для правильної  їхньої характеристики, важливе значення має адекватне їх оцінювання. Безробіття та зайнятість – явища дуже складні й багатоаспектні, тому характеризувати їх потрібно з різних сторін і різноманітними показниками.

Основні показники названих соціально-економічних явищ можна поділити на дві групи:

 1) абсолютні, які відображають розміри, обсяг  зайнятості й безробіття, відображаючи чисельністьвідповідно зайнятих і безробітних;

 2) відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії відносно усього (або певної більшої категорії) населення.

 Ці групи показників можуть розраховуватися для усього населення країни, для певних його територій (областей, міст, районів), для певних груп населення за різними ознаками ( місцем проживання, віковими групами, рівнем освіти і т. ін.). Однак назви, методика побудови і застосування цих показників мають бути стандартизованими і однозначно зрозумілими.

Чисельність економічно активного населення (Ч  ) — це абсолютний показник економічної активності, що відображає її розміри. Цей показ­ник кількісно відображає трудовий потенціал населення країни. Однак, мало що можна сказати про економічну активність населення країни , оперуючи лише цим одним показником. Для оцінки економічної активності важливо знати, як змінюється цей показник в динаміці, наскільки він великий чи малий стосовно усього населення країни. Для цього застосовуються відносні показники.

 Рівень економічної активності населення (Ре.а.н.) — це віднос­ний її показник, який відображає її "популярність" порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується як відношення чисельності економічно активного населення (Че.а.н.) до

загальної чисельності населення віком 15—70 років (Ч(15-70) .)

(Ре.а.н.)= Че.а.н. : Ч(15-70) • 100 %

 

Чисельність зайнятих (Ч) — це абсолютний показник зайня­тості населення економічною діяльністю, що показує її розмі­ри. Цей показник відображає кількісно вигідний трудовий потенціал населення. Але, щоб ефективніше оцінити зай­нятість населення, цей показник необхідно проаналізувати в динаміці та порівняти його з чисельністю дорослого населення. Для цього застосовуються відносні показники зайнятості.

Рівень зайнятості (P) — це відносний її показник, який показує її поширеність серед дорослих людей. Він розраховується як відношення чисельності зайнятого населення (Чд) до загальної чи­сельності населення віком 15—70 років (Ч ):

P= Чд  : Ч(15-70) • 100 %

Чисельність безробітних (Чб) — це абсолютний показник без­робіття, що відображає його розміри. Цей показник важливий і сам по тобі, оскільки він засвідчує, скільки людей в певний період на повній території не мають оплачуваної роботи, яку вони можуть і хочуть виконувати. Відповідно він дає інформацію про те, скільки не вистачає робочих місць, скільки людей потребують соціальної підтримки і допомоги з працевлаштування. Однак для оцінки безробіття також дуже важливо знати, як змінюється цей показ­ник стосовно минулих періодів, а також наскільки це негативне явище поширене в суспільстві. Для цього застосовуються відносні показники безробіття.

Рівень безробіття (Р6) — це відносний показник безробіття, який показує його поширеність серед економічно активного населення. Він розраховується як відношення чисельності безробітно­го населення (Ч6) до чисельності економічно активного населен­ня (Ч ):

Рб=Чб : Ч • 100 %

 

Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття.

Зменшення таких категорій населення як чисельність економічно активного і зай­нятого населення (а також рівні економічної активності та зайня­тості),  означає зменшення ресурсів для праці, тобто це є небажаною тенденцією для економіки країни.

Зменшення кількості безробітних і рівня безробіття означають економічне покращання си­туації на ринку праці.

Розглянуті вище основні абсо­лютні і відносні показники економічної активності, зайнятості та безробіття населення можна розраховувати не лише для усього населення країни, але й для будь-якої частини, категорії населення, регіону країни. Адже ці показники потрібні для аналізу ситуації на ринку праці (наприклад, обсяги та рівні безробіття за статтю, віковими групами, місцем проживання, за освітою, за тривалістю пошуку роботи, по регіонах і т. ін.), а також є базою для проведення  цікавих й практично корисних наукових досліджень різних аспектів соціально-економічного життя країни.

^

4. Міжнародний досвід регулювання зайнятості


Прийняті Міжнародної організацією праці перші дві конвенції стали по праву вважаються початком нового типу відносин між дер­жавою, роботодавцями та працівниками.  Перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття. Світова економічна кри­за 1920-1930-х років, поширення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактора в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цьо­го втручання в інших країнах.

 Нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочер­гову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих краї­нах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються про­грами зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціаль­но-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайня­тості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи належать:

•    програми по субсидуванню найму на постійну роботу в при­ватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;

•    програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;

•    програми професійного навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних;

•    програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові навички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.

До групи пасивних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги у зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіт­тю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або передпенсію, оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо по зменшенню податків за створення нових робочих місць, розвиток персоналу, за працевлаштування неконкурентоспроможних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Визнаючи, що найефективнішою політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників відповідно до сучасних вимог економіки і була б здатною швидко і ефективно перенавчати безробітних. В багатьох країнах держава здійснює пряме цільове фінансування створення і функціонування центрів професійної підготовки та перепідготовки на підприємствах. Поширеною є практика дотацій держави у розмірі 50—80 % витрат, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на під­приємствах.

Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам передпенсійного віку у розмірі 50 % витрат роботодав­ця на зазначені цілі протягом 3—6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в ос­новному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших неконкуренто­спроможних категорій працівників. У таких випадках держава зо­бов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.

Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.

Отже, заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втру­чання держави в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваже­ним і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юн­ктуру, а з іншого — не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних про­грам.

Похожие:

«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconЕкзаменаційні питання з дисципліни
Які задачі вирішує економіка праці І соціально-трудові відносини на сучасному етапі розвитку суспільства
«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconТеми рефератів з дисципліни «Трудові відносини»!
Коваленко Марія Еволюція профспілкового руху в світі, розвиток профспілок в Україні
«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconЧорноморський державний університет імені Петра Могили Шановні колеги!
Науково-методичний журнал „Наукові праці. Серія: „Соціологія” запрошує до співробітництва авторів: вчених, викладачів, аспірантів,...
«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconНа тези О. Ю. Пуголової «використання іт в управлінні соціально-економічними...
Т технологій. Також у тезах були висвітлені як позитивні, так І негативні наслідки використання іт в управлінні соціально-економічними...
«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconНа тези К. О. Ромчук «Індикативне планування в системах управління...
К. О. Ромчук «Індикативне планування в системах управління соціально-економічними процесами»
«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconПотреби та крива виробничих можливостей
Який із варіантів відповіді перелічує ресурси в послідовності: природні, капітальні, трудові?
«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconГоробць В. М., Струкевич О. К. Українсько-російські політичні відносини другої половини

«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconСкасування кріпацтва та соціально-економічні реформи царизму в Наддніпрянській Україні
Тема: Скасування кріпацтва та соціально-економічні реформи царизму в Наддніпрянській Україні
«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconРинок як економічна форма організації суспільного виробництва. Ринкова...

«Соціально-трудові відносини зайнятості» iconКурс, група 1 курс, 11 сп група Ринок як економічна форма організації...
...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница