У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов




Скачать 201.29 Kb.
НазваниеУ лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов
Дата публикации25.05.2013
Размер201.29 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Культура > Документы
Теоретичний матеріал

Лексика української мови

за походженням

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені в певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, серце, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут, дієслово боліти та ін.

Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.

Спільносхіднослов' янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, мішок, сорок, батько, снігур, жайворонок, дешевий тощо.

Власне українська лексика — це слова, що утворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, линути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим відповідником, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом у різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лиман, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно означало.

Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фантом, фарингіт, фармакологія, фігура, флексор тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алкалоз, алкоголь), латинських (аборт, абсцес, ангіна), грецьких (абластика, автопластика, агнозія, анемія, анатомія). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс, ск (психологія, психіатрія, психоз, ксантопсія, ксенофобія, ксероз, сколіоз, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, лог, філ, фон (біоенергетика, логопатія, логопедія, філогенетика, біологія, фонокардіологія). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, філософія, граматика, педагогіка, діалог тощо. Специфічними, не властивими українській мові, є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта, кран, крейда, ландшафт, бутерброд, верстат, лозунг, солдат, майстер, сигнал, зокрема лексика з відповідною особливістю зустрічається й у медичній сфері: скорбут, шприц, штам, зарин, зоман, ланцюг. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор.

Якщо слово не схоже на власне українське, то значення його також може підказати, звідки воно перейшло до нас. Так, відомо, що назви предметів туалету, страв, побуту запозичені переважно з французької: пенсне, жабо, кашне, манжет, пюре, рагу. Багато саме французьких слів стали в українській мові незмінюваними, вони мають у кінці наголошені голосні: бюро, купе, шасі, лото, манто, турне, гофре. Для французьких слів характерні наголошені кінцеві звукосполучення -ер, -ор, -аж, -анс: шофер, режисер, актор, гараж, тираж. У медицині також зустрічаються слова французького походження: зонд, зондувати, жест, казуїстичний (випадок) тощо. Для англійських слів характерне звукосполучення дж та інг (инг): джем, джемпер, джентльмен, джин, мітинг, пудинг, ринг тощо.

На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають: а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство; г) префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

Старослов'янізми належать до стилістично забарвленої лексики, вони створюють урочисто-піднесений колорит мовлення: істина, благодать, владика, глашатай, благословен­ня, предтеча, властолюбець тощо.

^ Характеристика лексики української мови за використанням

Розглянемо лексику української мови з погляду її використання. Слова є не тільки засобом спілкування. У лексиці відображається національно-самобутній характер мови. Нею створюється картина національного світогляду, чарівність національної образності. З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення в процесі мовного спілкування.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення.

До загальновживаної стилістично нейтральної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: нога, рука, голова, рот, зуб, око, вухо, небо, земля, хліб, сіль, писати, читати, ходити, один, п'ять, десять, зелений, червоний, довго, мало тощо.

Інші групи слів можна назвати лексикою вузького сти­лістичного призначення. Вони характерні для одного стилю або для кількох. До стилістично забарвленої (маркованої) лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, професійно-виробничу, емоційно-експресивну.

Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності. У ній переважають терміни – слова, що вживаються в певній галузі знань для точного позначення певного поняття. Термін позбавлений емоційно-експресивного забарвлення. Кожній галузі властиві свої терміни, зокрема до медичних належать такі: апендицит, грип, аспірин, карієс, кардіологія, ларингіт, міома, лімфаденіт, мікроспорія, артерія, міопія та ін.

До науково-термінологічної лексики належать й загальновживані слова та словосполучення, що набувають у тексті термінологічного значення: умовний (рефлекс), місце (дитяче місце, або плацента), ямка (очна) тощо.

Серед термінологічної лексики багато запозичених слів. І саме слово термін є запозиченим з латинської мови, у якій означало «кінець, кордон, межа», тобто вказувало на чітку межу значення, що є особливо важливим для науки. Терміном називають спеціальне слово, яке вживається для точного найменування певного поняття науки. Вчені ставлять такі вимоги до терміна:

  • повинен бути однозначним у межах цієї системи термінів;

  • повинен точно називати поняття, риси, ознаки означуваного явища;

  • термін завжди повинен бути стилістично нейтральним щодо тексту;

  • не повинен мати синоніми й омоніми (принаймні, у межах терміносистеми певної науки).

Науково-термінологічна лексика української мови сформувалася й продовжує поповнюватися такими шляхами:

1. Використання існуючих у мові слів для називання певного наукового поняття. Так, терміносистема місяцеліку в українській мові витворилася на лексичній основі лексичних значень саме цієї мови: січень (сікли, вирубували ліс під поле), лютий (люті морози), березень (березовий сік іде), квітень (квітує зело), травень (трава буяє), червень (червоний колір від червеця ягід), липень (цвітіння лип), серпень (жнива серпом), вересень (цвітіння вересу), жовтень (жовтіє лист), листопад (падає лист), грудень (земля змерзається у грудки).

  1. Використання іншомовних термінів через посередництво книг, освітніх, наукових та культурних контактів (про це сказано вище).

  2. Використання існуючих у мові словотворчих зразків (моделей) та мовних елементів для творення нових термінів і термінологічних словосполучень. Це можуть бути нові слова (лавсан, ракетник, лібералізація), але такі, як правило, творяться рідко. Частіше — це терміни й термінологічні словосполучення, що виникають на ґрунті переосмислення значення уже відомих слів, у якому криється якась подібність між відомими й новими речами, явищами, ознаками, функціями. Називається таке переосмислення значення метафоричним та метонімічним переносом. Основою для метафоричного переносу може бути подібність зовнішнього вигляду (човник у ткацькому верстаті, щелепи дробарки, лапка у швейній машині), подібність певної функції (місток в ав­томашині, електрозварювальний шов, жила кабеля). У мінералогії існує до 30 словосполучень зі словом «око», які є назвами кольорових металів: око котяче, око риб'яче, око тигрове, око лева, око соколине.

У результаті метонімічного перенесення від значення «процес, дія» до значення «предмет, результат дії» виникають терміни на зразок прокладка, насадка, притиск, згин, опір, покриття керамічне, швидкість гранична та ін.

Офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях, у їхніх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодавчому, адміністративно-канцелярському. Вона по суті також є термінологічною, бо однозначна, позбавлена емоційно-екс­пресивного забарвлення, має чітко визначену сферу використання, а часто — позицію й місце в тексті.

Прикладом офіційно-ділової лексики є слова указ, постанова, рішення, акт, декларація, комюніке, нота, протокол, угода, заява, ухвала, розпорядження, зобов' язання, наказ, звіт, референдум, підстава та ін.

Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, й офіційно-ділова лексика, й загальновживані слова, що використовуються в певній сфері й набувають фахового значення. Наприклад, для медичної професії — це слова лікар, аптека, пацієнт, рецепт, окістя, імунітет, ревматизм, поліс, знеболення тощо.

Емоційно-експресивна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-екепресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Емоційно-експресивна лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо та ін. Частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розряд емоційно-експресивної лек­сики: матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.

Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому милозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача есте­тичну насолоду. Частина таких слів прийшла в українську літературну мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала зі старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти та ін.

Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи певної території.

Наприклад:

Тут їли рознії потрави,

І все з полив'яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину напереміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик

(І. Котляревський)

Лексика найтісніше пов'язана із життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів лексики: активного й пасивного.

В активному словнику мови перебувають слова, що в цей час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:

а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;

б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними.

Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми — це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, зем­ство, повіт, волость, губернатор, свита, жупан, очіпок, сап'янці, лакей. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

А р х а ї з м и — це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи говорити; чоло лоб; врата ворота; град город; вої воїни; десниця права рука; вия шия.

Н е о л о г і з м и – нові слова, словосполучення, що з'являються в мові. У процесі розвитку суспільства виникають нові поняття, які потрібно називати. Крім того, людина дедалі глибше пізнає навколишній світ, відкриває нові явища, які теж потребують називання. Порівняно недавно (з огляду на багатовікове життя мови) з'явилися такі слова, метрополітен, телебачення, місяцехід, біоніка, гідропоніка, генотип.

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми. Ж а р г о н – сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов'язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо тощо). Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських, здебільшого вони маркуються як с л е н г і з м и: днюха – день народження, студак – студентський квиток, препод – викладач, чинарик – студент, заліковка – залікова книжка, фізра – фізична культура, анатомка – корпус кафедри нормальної анатомії, дєтки дитячі хвороби, психи – психіатрія, косметика – косметологія.

На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів а р г о т и з м и є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго – це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Цією говіркою користуються злодії, рекитири та інші антисоціальні елементи, що хочуть приховати свої наміри від суспільства: лаве – гроші, черепа – батьки, кимарити – спати, батузник – мотузка, кудень – день.

Д і а л е к т и з м и – це слова, поширення яких обмежується територією. Діалектизмами вважаються слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви: бараболя – картопля, когут – півень, желіпати – кричати, ачей – може, нецьки – ночви, тайстра – торба. Діалектизми не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом вивчення (діалектологія, етнографія).

Синоніми

Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних сторін, виділяються нові його ознаки. Це приводить до утворення нових слів. Між словами, що позначають одне розгалу­жене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки. їх називають синонімічни­ми, а слова — синонімами.

Слово синонім грецького походження й дослівно означає «однойменний». Тобто це слова, що мають спільність значення, але відрізняються відтінками значень чи стилі­стичними забарвленнями, наприклад: лихо, горе, біда, не­щастя; нудьга, сум, жаль, туга. Отже, синоніми мають дві суттєві властивості. З одного боку, вони подібні, близькі, а з другого — значеннєві відтінки й стилістичне забарвлення їх не збігаються, не роблять їх однаковими.

Синонімія — це повний або частковий збіг значення двох чи кількох слів або словосполучень, це явище подібності змісту при відмінностях у формі.

Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом. Ряд має одне стрижневе, опорне слово, що виражає найзагальніше значення й не має стилістичних відтінків. Воно ще назива­ється семантичною домінантою і об'єднує навколо себе інші стилістично забарвлені синоніми, наприклад: безжалісний — безсердечний (нечутливий до чужого болю), жорстокий (дуже безжалісний); дбати клопотатися, піклуватися, тур­буватися; а п т е к а р – фармацевт.

Синоніміка — це сукупність синонімів, наявних у мові. Синоніми бувають лексичні, морфологічні, синтак­сичні, фразеологічні.

Лексичні синоніми — це подібні або тотожні за значенням слова. Абсолютних синонімів у мові мало: оплески апло­дисменти, доказ аргумент, зодчий архітектор, відтінок нюанс, літак аероплан, укол ін'єкція, шкіра – дерма, недокрів'я – анемія. Вони не мають якихось значеннєвих відтінків. Використовують їх у мовленні для того, щоб уникнути повторів. Абсолютні синоніми виника­ють, коли замість власне українського слова запозичується іншомовне з таким самим значенням. Зловживати іншомов­ними словами не слід.

У мові постійно діє закон економії мовних засобів. Тому витворюючи або запозичуючи нові слова й вирази, мова намагається за цим законом диференціювати їх, тобто ро­зрізнювати за значенням, відтінками значень, функціями так, щоб не було абсолютно однакових мовних одиниць. В результаті, крім незначної кількості абсолютних синонімів, в українській мові є дуже багато серед лексичних синонімів ідеографічних (значеннєвих) і стилістичних.

Ідеографічні синоніми передають різні значеннєві відтінки того самого поняття: говорити виступати, про­голошувати, розмовляти; тихий повільний, спокійний; хата дім, будинок, житло, квартира; дорога шлях, гостинець, путь, узвіз, тракт, бетонка.

Стилістичні синоніми при спільності значення передають різне стилістичне забарвлення (емоційне, оцінне): говори­ти базікати, патякати; ходити швендяти, човгати; їсти глитати, жерти. Вони, як правило, закріплюються у мовленні певного стилю, наприклад: говорити, але на зборах — виступати; розбір, але в науковому стилі — аналіз; прохання, але в офіційно-діловому стилі — заява.

Лексичні синоніми можуть бути загальномовними й кон­текстуальними. Загальномовними називаються ті, що не залежать від контексту, їхня синонімічність, сприймається й поза контекстом: життєпис біографія; абетка аз­бука алфавіт; визискування експлуатація; всесвіт — космос; лаштунки куліси. Контекстуальними називають ті синоніми, що набувають синонімічності тільки в контексті (чи у словосполученні): чешу (йду) до хати; сива (давня) історія; заливатися (сміятися) без причини тощо. Контек­стуальні синоніми, як правило, мають яскраве емоційно-експресивне забарвлення: Маланка ледве допхалась до своєї халупки; їй не хотілось нічого робити і вона, склавши руки, як у неділю, гаптувала словами хитрі мережки; Хома був усюди. Він, здавалось, забув людську мову і лиш, як жужіль од горіння душі, викидав з себе: «Бити! Палити!» (М.Коцюбинський).

Морфологічними синонімами називають варіанти форм, що передають те ж саме поняття. Наприклад, давальний і місцевий відмінок: батьку батькові, на батьку на батькові; по полі по полю; орудний відмінок: тією тою, п'ятьма п'ятьома.

Синтаксичні синоніми — цс граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати:

сполучникові та безсполучникові речення: ^ Сонце за­йшло, й надворі швидко стемніло. Як тільки сонце зайшло, надворі швидко стемніло. Коли сонце зайшло, надворі швидко стемніло;

складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами: ^ Картина, що була на­писана олією, висіла над роялем. — Написана олією кар­тина висіла над роялем; Коли приходиш з вулиці додому, мий руки. Прийшовши з вулиці додому, мий руки;

складнопідрядні й прості речення з другорядними члена­ми: Коли приїду з відрядження, зайду до вас. Після приїзду з відрядження зайду до вас; Коли закінчиться урок, підійди до мене. Після уроку підійди до мене;

синтаксичні конструкції книжного і розмовного характе­ру:


хоч і

після того

через те

щоб

Хоч і холодно було, ми

працювали добре.
незважаючи на те, що

внаслідок того що

завдяки тому що

Незважаючи на те, що було холодно, ми працювали добре. – Хоч і холодно було, ми працювали добре.

Лексичні синоніми є найвиразнішими й найпоширеніши­ми образними засобами мови. З їхньою допомогою у мовленні можна не тільки уникнути неприємного повтору одних і тих самих слів, ай точніше передати інформацію, бо є можли­вість передати відтінки думки, уточнити деталі, ознаки, властивості. На віддалених асоціативних зв'язках між оз­наками предметів і явищ відбувається перенесення або роз­ширення значень слів, виникають образні назви. Це окремі слова-синоніми та цілі описові синонімічні звороти, що ма­ють назву перифраза (іноді кажуть — парафраза). Перифраза концентрує в собі найвиразніші, найчастіше образні ознаки й стає ніби прихованою синонімічною назвою, наприклад: Багряний лист в гаю кружля, шумлять отави молодо. Чого-чого вдягла земля осіннє золото? (Д. Луценко); Я скоро буду виходити на вулиці Києва з траурною пов'язкою на рука­ві умирає мати поезії мого народу! (Л.Костенко). По­няття жовте листя передане через ознаки інших двох — осіннє і золото, поняття мова — через поняття мати і поезія.

Українська мова має усталені перифрази: Кобзар України (Т.Шевченко), Великий Каменяр (1.Франко), Дочка Про­метея (Леся Українка), столиця України (Київ), місто Лева (Львів), чорне золото (кам'яне вугілля) та ін.

Синонімічні функції виконують і евфемізм и. Це слова чи словосполучення, які пом'якшують враження від висловленого тим, що називають непрямо, а опосередковано, через іншу ознаку. На певні слова (лайки, неприємні назви) суспільство накладає табу (заборону) й замість цих слів використовує інші. Замість слова брехати кажуть говорить неправду; аналогічно: дурний нерозумний, п'є заглядає в чарку, грубіян погано вихований.

Антоніми

Антонімами називаються слова з протилежним значенням, наприклад: тепло холод, рух спокій, день ніч, початок кінець, переохолодження – перегрівання, добре погано, весело сумно, вроджений – набутий, чорний білий, твердість м'якість, говорити мов­чати, сидіти — стояти. Характерною рисою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара — це завжди слова однієї частини мови:

іменники: друг ворог (ставлення), зима літо (пора року), хвороба – здоров'я;

прикметники: солодкий гіркий (смак), високий низь­кий (зріст), швидкий повільний (темп), прозорий – непрозорий (про розчин), шкідливий – корисний;

дієслова: йти стояти (рух), сміятися плакати (дія), народжуватися – помирати (людина);

прислівники: холодно жарко (стан), вниз угору (напрям), рано пізно (час).

Омоніми

Незначна кількість слів української мови збігається своїм звучанням і формою, але має різне значення. Їх називають омонімами. У перекладі з грецької мови це означає «однакове ім'я». Наприклад: зелений луг, розчин луг, дівоча коса, піщана коса, гостра коса, військова рація, в цьому є рація, захід сонця, організований захід, північний захід, ключ до замка, журавлиний ключ, джерельний ключ, біла чайка, дубова чайка, склад зброї, наголошений склад.

Омоніми поділяються на дві групи: повні омоніми і не­повні омоніми.

Повні омоніми — це такі слова, які за звуковим складом і граматичною формою є завжди однаковими: коса—косикосікосукосоюна косі; ключключа—ключу (-вві)— ключключемна(у) ключі і т. д. Такі слова ще називають­ся власне омонімами, або абсолютни­ми омонімами.

Неповні омоніми поділяються на кілька підгруп:

1. Омофони — це слова, у яких однаковим є тільки звучання, а значення й написання різні: сонце сон це, про те проте, за те зате, мріяти мрія ти; по стелі постелі; орел, сокіл (птахи), Орел, Сокіл (пріз­вища).

  1. Омографи — це слова, у яких однаковим є тільки написання, а звучання і значення різні:орган—орган, замокзамок, білизнабілизна, прикладприклад, атласатлас. Такі слова розрізняються наголосом.

  2. Омоформи — це однакові форми слів. Іншими словами можна сказати, що це збіг форм слів тільки в одному якомусь граматичному значенні: у називному відмінку дорога і дорога (але у родовому відмінку омонімічність зникає — дороги і дорогої); три (числівник) і три (дієслово у нака­зовому способі), мила (прикметник) і мила (дієслово), налив (іменник) і налив (дієслово), мати (іменник) і мати (ді­єслово), шию (іменник) і шию (дієслово), гриби (іменник)

і греби (дієслово). При зміні граматичних форм омонімічність зникає.

Пароніми

В українській мові є слова, утворені від одного кореня за допомогою різних афіксів. Вони близькі за зовнішньою формою, звучанням, але мають різне значення. Їх називають паронімами (від грецьких слів пара «біля» і онома «ім'я»). Мовна практика свідчить, що при недостатній увазі до лексичних значень слів, такі слова часто не розрізняють і вживають довільно одне замість іншого, спотворюючи зміст висловленого. Порівняйте значення паронімів:

адресат — той, кому пишуть,

адресант — той, хто пише;

ефектний — показний, виразний,

ефективний — результативний;

абонент — той, хто користується абонементом,

абонемент — документ про право користування чимось;

дільниця — адміністративно-управлінська одиниця,

ділянка — земельна площа;

економний — ощадливий,

економічний — той, хто має відношення до економіки;

вихований — має моральні принципи і навички,

виховний — стосується виховання.

Основна література:

  1. Коваль А.П. Слово про слово. К., 1986.

  2. Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: Навч. посібник. – К., 1991.

  3. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. – К.: Либідь, 1995.

  4. Золотухін Г.О., Литвиненко Н.В. Фахова мова медика: Підручник. – К., Здоров’я, 2001.

  5. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практичний посібник. – К.: Либідь, 1995.

Додаткова література:

  1. Антоненко – Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1991.

  2. Вихованець І.Р. Таїна слова. –К., 1990.

  3. Ганич Д.Г., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985.

  4. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К., 1993.

  5. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Шевчук С.В. Русско-украинский и украинско-русский словарь. Отличающая лексика. – К., 1992.

  6. Пустовіт Л. та інші. Словник іншомовних слів. – К., 2000.

  7. Ющук І. Практичний довідник з української мови. – К., 2000.

Добавить документ в свой блог или на сайт

Похожие:

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов iconГ. Ф. Квітка-Основ'яненко правдиво показав життя народу, довівши...
Розпочавши епоху прози в новій українській літературі, Квітка дав могутній поштовх для її розвитку, продемонструвавши своєю творчістю...

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов icon2. Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної...
Тема Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов icon2. Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови
Тема Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов iconПоняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм....
Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів...

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов iconПитання до іспиту
«української мови за професійним спрямуванням» для студентів 3 курсу фмтмс спеціальності мт

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов iconПитання до модуля 2 з Історії України
Початок та періодизація українського національного відродження. Вивчення та становлення нової літературної української мови

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов icon1. Правовий статус української мови сьогодні визначає
Сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними І зразковими на певному історичному етапі, називають

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов iconЗакон про мови в Україні

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов iconТести з англійської мови (Рівень І) 330

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов iconІсторія І сучасні проблеми української термінології
Тому при вивченні лексичного складу фахового мовлення основна увага приділяється термінологічній лексиці

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
userdocs.ru
Главная страница