1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч


Скачать 253.53 Kb.
Название1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч
страница1/2
Дата публикации01.07.2013
Размер253.53 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Культура > Документы
  1   2


1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі

Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч Г. Смотрицький .Автор полемічних трактатів "Ключ царства небесного", "Календар римський новий", написаних слов'яноруською та давньоукраїнською мовами і виданих у 1587 р. однією книгою в Острозі. Помер у 1594 р. в Острозі.

Виступаючи проти прагнення римського папи та єзуїтів католизувати український і білоруський народи, Г. Смотрицький засуджував політику полонізації, спрямовану на соціальне і національне гноблення українського народу. Ці мотиви особливо гостро звучать в його праці "Ключ царства небесного", яка написана у відповідь на книгу ректора єзуїтської Ярославської колегії Бенедикта Гербеста "Докази віри римської церкви. Історія грецького рабства заради єдності". На противагу католицькому експансіонізмові Г. Смотрицький в дусі реформаційних ідей виступив з обстоюванням рівних відносин між віруючими у ранньохристиянську епоху, гостро критикував католицьку церкву, на вершині якої стоїть уподобаний до Бога, відірваний від пастви і навіть від інших ієрархів своєї церкви папа. Подібний церковний устрій він називав "богопротивним человекобожием", "идолопоклонством". Цьому устрою Г. Смотрицький протиставляв рівність взаємовідносин ієрархів і пастви як рівноправного союзу віруючих.

Реформаційні ідеї Г. Смотрицького до певної міри поєднувалися з гуманістичними. Так, головними доброчестями людини він вважав славу, мужність, талант, активну діяльність, спрямовані на досягнення вищих цілей — благо рідного краю, його захист, турботу про розвиток освіти, культури свого народу, захист віри предків. На його думку досягти вищого блаженства можна тільки тоді, коли перенесеш себе зі старого, обмеженого гріхами і спокусами зовнішнього світу до нового, підпорядкованого внутрішній духовній суті. Внутрішнє, духовне оновлення людини відбувається через самопізнання, самозаглиблення, які здійснюються на самоті молитвою, під час якої вона здатна ввійти в контакт з Богом, досягти рівня обожнення, тобто відкрити в собі Бога. "Ты, — зазначав Г. Смотрицький, — коли ся молишъ войти в плƀть свою и затворивши двери твои помолися отцу твоєму втайне. А отец твой видяй втайне, отдасть тобƀ явне. Зри зри и пильно гляди бит же теперь отворивши обоє очи и очистивши всƀ смыслы в добрымь сумненемъ, а с боязню божею присмотрися пильно". Та все-таки, з його точки зору, вдосконалення людини йде не завдяки самозаглибленню у себе, відходу від світу, а за допомогою земного досягнення самоутвердження через активну діяльність, де основним є збереження православної віри як релігії предків, розвиток рідної мови і культури.

Звертаючись до історії, Г. Смотрицький розглядав її не як результат Божого промислу, а як історію діяльності видатних осіб, покликаних працювати над конкретними практичними цілями. В цьому питанні від додержував давньоруської традиції виходу за межі провіденціалізму, пошуку практичних причин історичних подій в діях самих їх учасників. Водночас як представник течії тодішньої реформаційної української думки він вважав, що здобути земну славу та успіх можна лише тоді, коли мета діяльності людини буде узгоджуватися з перетвореними у внутрішнє переконання основами християнського морального кодексу, зміцненням православної віри, розвитком вітчизняної культури, захистом свого народу від іноземного поневолення, конкретним взірцем чого вбачав діяльність князя Острозького.
У розвитку реформаційних ідей, їх поширенні в Україні діячами Острозького культурно-освітнього центру чільне місце належить ^ Клірику Острозькому. Це псевдонім до цього часу ще не розкритого одного із найталановитіших українських письменників-полемістів кінця XVI ст. Висловлюють припущення, що під цим псевдонімом могли виступати Острозький протопіп Гнат Наливайко, молодий Мелетій Смотрицький, Гаврило Дорофієвич, Йов Борецький, Мартин Броневський. Автор двох "Описов на листь в Боз'Ь велебного отца Ипатіа, Володимерского и Берестейського єпископа, до ясне освецоного княжате Костянтина Острозького, воеводы Киевского — а залецанью и прихваленью восточной церкви, а з заходнымъ костеломъ уігви або згоды, въ року 1598 писаный, через одного наментного клирика церкви Острозькой въ тому же року отписаный", "Исторіи о листрикійскомь, т. е. о раз-бойническомъ Ферарскомъ або Флоренскомъ синодƀ в коротцƀ правдиве списаны", змістом яких стала боротьба з католицизмом та унією.
Спираючись на твори православних церковних діячів та східної патристики, Клірик Острозький намагався осмислити сутність буття Бога, показати, в чому розходяться богословські положення православ'я з католицизмом. Вихідним пунктом при розгляданні цих питань у нього виступає протиставлення Бога і світу, Бога і людини, внутрішнього і зовнішнього, властивого давньоруській традиції. Водночас це протиставлення поєднується з уявленнями християнського неоплатонізму Псевдо-Діонісія Ареопагіта про абсолютну невизначеність Бога, твердженням, що він не тільки трансцендентний, а й іманентний щодо світу, не чуттєвий і невидимий, такий, що існує сам по собі і над усім. Бог все охоплює і наповнює світ, один він — отець слова живий, премудрий і могутній, основа всякого буття, перед усім і над усім. Розуміння трійці Клірик Острозький давав у християнській інтерпретації з одночасним спростуванням католицького тлумачення догмату про походження святого духу не тільки від отця, а й сина, прийняття якого було необхідною умовою унії східної церкви із західною. Викладене мало принципове значення. Якщо за греко-візантійською версією святий дух походить тільки від Бога-отця, а Бог-син є іпостассю, рівною святому духові, то католицька теологія надавала тлумаченню догмата еманаційних і субстанційних рис, вносячи ієрархічність в уявлення про відносини осіб божественної трійці, завдяки чому доводилось верховенство влади папи. Саме проти останнього і виступав Клірик Острозький.
Принципове значення для Острозького полеміста мав поділ людини на зовнішню і внутрішню, на душу і тіло, констатація ЇЇ духовної і тілесної природи. Сутність внутрішньої людини він вбачав в умі, зовнішньої — в розмислі, або в розсудливості, Ум є вищою споглядальною силою, що спрямовується Богом і допомагає відкривати в людині закладену Богом істину, а розсудок через судження і доведення здійснює пізнання зовнішнього світу. В руслі давньоруської традиції ум визначається Кліриком Острозьким як самовладна, безсмертна сила, страж вічного життя, невидимий образ Бога, тоді як "розмисел" (розсудок) трактується як те, що зовні надходить у людську душу, тобто знання, яких набувають у процесі навчання, аналізу чуттєвих даних. З його точки зору, як істина подвійної природи людина одночасно належить до двох світів, постійно перебуваючи у внутрішній боротьбі між добром і злом, нею оволодівають різні прагнення, несумісні високі і низькі бажання. Саме це і використовується неприятелем для того, щоб розвіяти свій "кукіль", ошукати і звести людину, а потім загубити її, що, власне, й роблять уніати.
Якщо людина забуде про свою справжню духовну сутність або ж піддасться своїй тілесній природі, принадам земного світу, з яким вона пов'язана тілом, то залишиться в потоці хаотичних змін і не досягне нічого, крім страждання. Лише життя, підпорядковане вищій цілі, дає можливість знайти себе, виявити свою справжню людську сутність, заслужити собі спасіння. Вищою метою постає тут знищення у собі "старої" і "ветхої", або "зовнішньої", людини і перетворення себе у "нову" людину.
На думку Клірика Острозького, як і більшості діячів Острозького центру, досягти цього можна глибокою внутрішньою перебудовою, яка грунтується на самопізнанні, пошуках у собі Бога, правди, тобто на цілеспрямованій пробудженості у собі голосу власного сумніву совісті, що пропонує відчайдушну боротьбу з собою, подоланні пристосовництва, користолюбства, зрадництва, безпам'ятності. Особливу роль в процесі цього пробудження Клірик Острозький відводив індивідуальному осмисленню Св. Письма, глибокому проникненню у його зміст кожного віруючого, засвоєнню у текстах істин і перетворенню їх у внутрішні переконання індивідів, активній діяльності у земному світі, спрямованій не на пошуки "прожней хвали", а "вишней слави" і її протидії "непріателю душноме". Під "вишней славою" він розумів розвиток освіти, проповідництво, розвиток національної культури, підняття народу на боротьбу за свої права і віру. Правда, коли йшлося про розвиток освіти, Клірик Острозький, посилаючись на православні традиції, накладав заборону на досягнення таємниць Св. Письма, виступав проти західноєвропейського реформаторства, підкреслюючи, що для проникнення в божественні істини немає потреби звертатися до силогізмів, розумного проникнення в ті чи інші таємниці буття, а тим більше пояснювати їх даними природознавства. Висновок його тут однозначний: можна бути зовнішньо мудрим, а душу мати "ненаучену", бо пізнання тільки зовнішнього світу ще не робить людину корисною для свого народу.
Клірик Острозький розповідає про положення українського народу у польській державі, зображує страшну картину знущання і насильства, які чинять поляки на його батьківщині, наруги над вірою і культурою свого народу. Ось фрагмент з цієї картини: "Розсипана, розсипана радость сердца ея, погашена посні ея, злуплена корона з голови ея! Якого єсть преследованья, якого уруганья, якого положованья, якого оплевания, якого замешаня і затрасеня, якого на остатокъ кровопролійства, мужеубойства, забійства, тиранства, мордырьства, накопленья къвалтов на домы, на школы, на церкви, обелженья шкарадого невесть, паненекъ чистых душъ, невинных паний зацных и вельможных про самой нечистошей и страшной". Таке становище українського народу в Речі Посполитій Клірик Острозький не без підстав пов'язував з насильницькою політикою полонізації, знаряддям якої стало впровадження унії, "згоди", а тому різко виступав проти "згоди" між православною і катотлицькою церквою, мету якої вбачав у підпорядкуванні православної церкви папі римському.
Запропоновану католиками унію, "згоду" він образно порівнював з Вавилоном. "Власне, — підкреслював Клірик Острозький, — теперешняа мишаная колотливая згода оному Бабсею подобна же ее своею думою в небо выста-вити усиливается. Там въ той згоде — помешанье язы-комъ, а у теперешней — помешанье сумненья и веры". Ця згода підступна, бо при її втіленні можна потрапити в диявольські тенета. Вона зацукрована зверху, а всередині наповнена отрутою, оскільки досягнення її загрожує незалежному існуванню українського народу. Клірик Острозький попереджував, що не можна приймати таку згоду, йти на встановлення миру і спокою за умовами, які нав'язуються іноземними поневолювачами, а тим більше терпіти наругу на рідній землі тих, хто забороняє народові його релігію, примушує його переступати через батьківські заповіти, покривати ганьбою чесні і святі справи предків, знищувати їх славу і славну про них пам'ять. Інтуїтивно він дійшов до усвідомлення загарбницької політики полонізації і Ватикану, підступної змови монарха з монархом, короля з королем і великого духівництва. Водночас, засуджуючи "підступну згоду", що нав'язувалася Ватиканом, закликаючи до боротьби з нею, Клірик Острозький не заперечував проти переваг дійсного союзу і братнього єднання народів перед міжусобицями, стверджуючи, що тільки тоді буде мир і спокій, коли згода виступатиме як союз однодумців, оснований на взаємній повазі і братерстві.
^ Дем'ян Наливайко
Основні тенденції в обгрунтуванні реформаційної ідеології, яка розроблялася в Острозькому центрі, але з виходом на гуманістичні ідеї обстоював Дем'ян (Даміан) Наливайко — український церковний та культурно-освітній діяч, письменник, перекладач, виходець із міщанського ремісничого роду м. Гусятина на Тернопільщині. Рік його народження невідомий. Освіту отримав в Острозькому центрі, брав участь в антипольському селянсько-козацькому повстанні, яким керував його брат Северин Наливайко. Був настоятелем церкви св. Миколая в Острозі, авторитетним діячем і викладачем Острозького центру, брав участь у Брестському православному анти-уніатському соборі 1596 р. Перу Д. Наливайка належать такі роботи: "Лекцій Словенскіе Златоустого от беседь евангелскихъ от иерея Наливайко вибраніє", "Лекарство на опалной умыслъ человечий" (переклад церковно-слов'янською та українською мовами листа І. Златоуста до монаха Феодора), вірші, передмови до українських видань, які виходили в Острозі та Дермані.
Негативно ставлячись до унії, Д. Наливайко виступав проти насильницької полонізації та покатоличення українського народу, вбачаючи в них знаряддя національного і духовного гноблення. В своїх виступах проти унії він спирався на давньоруську православну традицію, переломлену через певні впливи західноєвропейських реформаційних віянь. Сенс людського буття і призначення людини Д. Наливайко вбачав не у відході від дійсності, а в активній діяльності, спрямованій на захист свого народу, відродження і розвиток його мови, культури. Це проявлялося не тільки в уславленні ним видатних осіб, що мало відбиток у вірші на герб К. Острозького, айв особистій активній діяльності самого Д. Наливайка. Він захищав сформульовану на початку 90-х років XVI ст. філософсько-філологічну концепцію, яка передбачала відродження, переосмислення і розвиток духовної культури українського народу, звертав увагу на необхідність поглибленого вивчення літератури, філософії. Стосовно останньої, то ним до певної міри закладався афористичний тип філософствування в українській культурі. У вірші "Просьба чительникова о час" Д. Наливайко подібно до Петрарки порівнював час з кораблем, який з великою швидкістю мчить по бурхливому морю, але тим, хто пливе на кораблі, здається, що він стоїть на місці. Звертаючи увагу читача на плинність часу, він, як і гуманісти доби Відродження, закликав наповнювати якість життя мотивами соціально значущої діяльності.

У цілому книжники і культурно-освітні діячі Острозького центру в міру можливостей прагнули до синтезу східнослов'янської культури та іншо-культурних впливів, звертаючись (свідомо чи підсвідомо) до реформаційних ідей з урахуванням ідеології і практики протестантських рухів Західної Європи, збагачуючи вітчизняну духовну культуру засвоєними та переосмисленими на українському грунті західними ренесансами і реформаційними Ідеями, що формувались в атмосфері зародження українського барокко, модифікації їх під дією семантичного поля духовної культури України. На цій основі ставилося завдання формування соціально активної позиції людини, здатної протистояти полонізації та окатоличенню, витворювати конкурентоспроможну українську культуру як засіб обстоювання своєї національної незалежності.
^ Кирило Лукаріс
З Острозьким центром, розвитком освіти в Україні тісно пов'язана діяльність К. Лукаріса. Він народився в 1572 р., освіту отримав у Венеції, ІІадуї. Навчаючись там в 1588—1593 рр., здобув ґрунтовні знання з давньогрецької, італійської та латинської мов, читаного за Арістотелем курсу діалектики, риторики, метафізики, етики, прослухав курс лекцій Г. Галілея. Прибувши до Острогу разом з Кіпріаном та Д. Дорофієвичем, розгорнув активну освітньо-викладацьку та перекладацьку діяльність. Після участі у Брестському православному соборі (1596), який осудив унію, виїхав з України, відвідав Віттенберг, Женеву, де слухав богословсько-філософські курси. В 1600 р. знову повернувся в Україну, виконуючи різні доручення Олександрійського патріарха Мелетія Пігаса. Пробувши в Острозі до 1602 р., виїхав до Олександрії, став після смерті Мелетія Олександрійським патріархом (1603), а в 1608 р. — Константинопольським патріархом. Перебуваючи на цих посадах, він велику увагу приділяв розвитку освіти в Україні, яку в цей час проводили братства. Помер у 1632 р.
К. Лукаріс, як викладач і церковно-культурний діяч, закликав українців до злагоди, взаємної поваги, уникнення розбрату, підкреслюючи, що тільки за умов єдності, далекоглядності, вміння поступитися в особистому заради поставленої мети вони можуть забезпечити перемогу в боротьбі українського народу за своє визволення. У формуванні духовної культури особливого значення надавав книгодрукуванню, розвитку освіти. Так, у листі до діячів Львівського братства К. Лукаріс указував на необхідність братчиків розвивати і рухати науку, займатися самоосвітою, залучати до себе як помічників і наставників тих, хто любить науку. Рекомендував добре оплачувати роботу вчителів, без чого не може бути і мови про високий рівень освіти, залучення до праці кращих фахівців. Без належної оплати та умов існування вчитель буде більше думати про те, як йому вижити, а не дбати про рівень викладання. Рекомендація слушна і для нашого часу. Мабуть, з цим у нас пов'язане те, що школи гонять "сіру сірятину", бо вчитель не тільки не має пристойних умов існування, а й належного статусу.
^ 2. Філософсько-гуманістичний зміст творів українських полемістів

Серед перших ректорів Київської братської школи був український і білоруський письменник-публіцист, філолог, церковний та культурний діяч Мелетій (Максим Герасимович) Смотрицький.

Письменницька діяльність М. Смотрицького розпочалася в 1596 р. До переходу в унію він написав твори "Ан-тиграфі албо отповідь на дошкульний твір..." (1608); "Тринос, або плач східної церкви" (1610); "Грамматіка Словенския правильное Синтагма" (1610); "Виправдання безвин-ністі" (1621); "Лемент у світі убогих на жалосноє представленіє светобливого а в обої добродітелі багатого мужа в бозі велебного господина отця Леонтія Карповича, архімандрита общіа обителі при церкві Сошествія Святого духа братства церковного Віденського православного греческого" (1620). Для розвитку культури слов'янських народів важливе значення мала "Граматика" Смотрицького, яка була призначена для братських шкіл як підручник. Вона стала основою для наукового опрацювання і нормування української, російської, білоруської, болгарської, сербської та інших слов'янських мов. Після переходу в унію Смотрицький написав ряд творів ("Протест", "Апологія" (1628), "Паранезіс" (1629) та ін.), в яких виправдовував свій перехід в унію, закликав народ прийняти її, стверджуючи, що це приведе до спокою Батьківщини, відновлення відібраних у неї прав, проповідував аскетизм, вищою ознакою якого вважав покірність, довготерпіння та божество надії.
Основним змістом творів М. Смотрицького доуніатського періоду було розкриття зв'язку релігійної боротьби того часу з інтересами та планами папства і польських феодалів, дійсного обличчя католицької церкви як "алчного звіра", що прагне поглинути усі багатства українського і білоруського народу, пробудження самосвідомості, громадської думки народу для боротьби проти поневолення. Критикуючи Ватикан, католицький клір, він гостро виступав проти догмату про зверхність влади папи римського, аргументуючи його заперечення зверненнями до аналізу творів західноєвропейських авторів, доводячи неправомірність церковного монархізму як в канонічному, так і в моральному аспектах. Слідом за європейськими гуманістами Смотрицький показував надуманість багатьох канонізованих документів, на основі яких Ватикан намагався утвердити свої теократичні прагнення, зокрема "Лжеісидорових декреталій" і так званого Костянтинового дару, якими доводилося, що Костянтин Великий ствердив світську і духовну владу римських пап над усім християнським світом і церквами, передав папі Сильвестру І у вічне володіння місто Рим. Спростовуючи ці твердження, Смотрицький зазначав, що світський володар не міг подарувати папі владу над церквами, бо він сам її не мав, оскільки вона належить тільки Христу. Критика Ватикану, католицького кліру велась ним в сатирично-публіцистичному стилі, спираючись на добре підібраний матеріал з творів західноєвропейських гуманістів (Ф. Петрарки, М. Баптисти, В. Платіни та ін.). Твори Смотрицького користувалися широкою популярністю, сприяючи зростанню національної самосвідомості, поверненню до православ'я тих, хто прийняв уніатство і католицизм. Особливу роль у цьому відіграв "Тринос", і не випадково, що король Жигмунд III видав наказ, щоб ніхто не продавав і не купував видань віленського братства, а автора і типографа "Триноса" ув'язнити, якщо вони не шляхтичі. І хоча Л. Карпович, в друкарні якого було видано книгу, був шляхтичем, його кинули до в'язниці, де він провів два роки, а автор "Триноса", хоч і зник під іменем Теофіла Ортолога, змушений був тривалий .час переховуватись.
Досить критично ставився М. Смотрицький і до православного духівництва. Представляючи інтереси середньої шляхти у братському русі, він на відміну від тих, хто боровся за автономію братств, вважав, що саме церква здатна об'єднати народ у боротьбі за віру, право, свободу й стати натхненником цієї боротьби, яка повинна вестися під керівництвом церкви і разом з нею. Для досягнення цієї мети він добивався від патріарха обмеження Ставропігії, дотримуючись думки, що тогочасні православні ієрархи і клір через свою зраду, моральну деградацію, жадобу до маєтностей і багатства, здирства, невігласність не можуть очолити боротьбу за віру, стати провідником для народу. Він називав православне духівництво "згаслими лампадами", "потемнілими світильниками", "здичавілими вчителями", котрі в житті є купцями, крамарями, в звичаях ледарями і неробами, в розмовах — неуками. Звертаючись до православних владик, М. Смотрицький гнівно кидав їм у вічі: "Не пастирі, хижі вовки, не вожді, а леви зголоднілі, які овечок нещадно пожирають". "Чи ж не маєте досить молока і вовни, — запитував він їх, — що шкуру здираєте, кров п'єте, а м'ясо на поживу крукам і вовкам кидаєте. Самі оніміли, а іншим говорити забороняєте". Якщо бути відвертими, то треба визнати справедливість критики М.Смотрицьким стану православної церкви і духівництва того часу, чого не могли не враховувати провідні діячі української культури в своїй культурно-освітній діяльності.
При загальній релігійно-політичній спрямованості твори М. Смотрицького були наповнені філософськими та соціально-політичними ідеями, які витлумачувалися ним з позиції переваги віри над розумом, проте не заперечуючи останнього, як і ролі органів чуттів у пізнанні природи. І хоча при розгляді питань про співвідношення віри і знання, богослов'я і філософії, мудрості божественної і людської він ще значною мірою йшов у руслі старих традицій, висловлюючи негативне ставлення до філософії, вчень Піфагора, Платона, Арістотеля, та фактично змістом своїх робіт суперечив цим традиціям. Вперше у філософській думці східних слов'ян М. Смотрицький, на противагу старим традиціям, для аргументації своїх поглядів широко спирався на праці гуманістів доби Відродження, твори Ф. Петрарки, Е. Роттердамського, Е. Сільвія Піколоміні, Л. Валлі, М. Кузанського та ін., що сприяло утвердженню гуманістичних ідей у вітчизняній духовній культурі, значно розширювало джерелознавчу базу вітчизняної філософської думки. Тільки в "Триносі" ним включалася 141 авторська позиція, представлена такими мислителями, як Альберт Великий, Джованні Бонавентура, Тома Аквінський, Марселій Падуанський, Джіроламо Савонарола та ін. Звертався він до праць своїх сучасників-противників (Р. Б'єларміно, П. Скарга), згадував імена авторів, яких безпосередньо не цитував (М. Сервета, Д. Наливайка, С. Будного, М. Чеховця). Таку кількість джерел до нього не використовував жодний із попередніх мислителів. Одним з перших М. Смотрицький звернувся в своїх творах до логіко-дедуктивних виведень, логічних операцій, розроблених західноєвропейськими схоластами і вдосконалених пізніше розвитком філософії. Ним широко використовувався весь понятійно-категоріальний апарат, який фіксував досягнення у пізнанні природи, суспільства і мислення в західноєвропейській філософській культурі, де ми бачимо такі категорії, як акциденція, буття, властивість, матерія, форма, випадковість, необхідність, релятивність, діяння, ефект, кауза та ін. Все це сприяло зближенню східної і західної філософських традицій, подальшому розвитку і збагаченню східнослов'янської термінології, а також тих проблем, які не були достатньо розроблені у філософській вітчизняній думці, зокрема логічних і натурфілософських.
У соціології М. Смотрицький дотримувався точки зору, згідно з якою соціальна побудова порівнювалася з людським організмом, де голові відповідає духовна і світська влада, тулубові — вищі стани, а руки і ноги уособлює простий народ. На перших етапах своєї діяльності співвідносив оцінку вчинків людини з обставинами, засуджував єзуїтський принцип "ціль виправдовує засоби". Вважав, що природа є вчителькою життя і вчинків людини, виводив норми моралі і поведінки не з християнських заповітів, а з багатовікового досвіду людей. Закликаючи читачів до людяності, М. Смотрицький відстоював права, звичаї, культуру, віру українців і білорусів, наголошуючи: "пізнайте самих себе, пізнайте батька і матір своїх, в чиєму і якому домі народилися".
Оцінюючи погляди М. Смотрицького в цілому, можна зазначити, що вони значною мірою відбивали ті риси, які уже набували представництва у вітчизняній філософії, а саме: зміна її цінності, орієнтації і значення різних пізнавальних засобів, де акцент переноситься на природний світ людського розуму, а потім і на раціональне пізнання як природно-історичного процесу, що знайшло свій розвиток у творчості К. Саковича.
  1   2

Похожие:

1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconМіжнародний культурно-освітній проект
Пропонуємо Вам прийняти участь у міжнародному культурно-освітньому візиті програмою якого передбачено відвідування європейських міст...
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconМіжнародний культурно-освітній проект
Пропонуємо Вам прийняти участь у міжнародному культурно-освітньому візиті програмою якого передбачено відвідування європейських міст...
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconPoland, 45085, Opole, str. Torowa, 7
Пропонуємо Вам взяти участь у міжнародному культурно-освітньому візиті програмою якого передбачено відвідування європейських міст...
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconPoland, 45085, Opole, str. Torowa, 7
Пропонуємо Вам взяти участь у міжнародному культурно-освітньому візиті програмою якого передбачено відвідування європейських міст...
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconПрограмма мероприятия. Обзор. Фестивально конкурсная программа. Обучающая...
После оформления заявки Оргкомитет предоставит информацию по обучающей и культурно-развлекательной программе
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconМеждународный молодежный лагерь Диалог 2012 Культурно-образовательный...
Международный молодежный лагерь «Диалог» будет проходить с 11 по 15 июля 2012 года в Калужской области на базе культурно-образовательного...
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconМеждународный молодежный лагерь Диалог 2012 Культурно-образовательный...
Международный молодежный лагерь «Диалог» будет проходить с 11 по 15 июля 2012 года в Калужской области на базе культурно-образовательного...
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconНелинейное будущее. Мегаисторические, синергетические и культурно-психологические...
А. П. Назаретяна нелинейное будущее. Мегаисторические, синергетические и культурно-психологические предпосылки глобального прогнозирования...
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч icon20: 40 "Патрульный участок". 21: 00 "Новости тау "9 1/2". 22: 00...
Культурно-просветительский проект "ТелеАкадемия": Телесериал "Зал ожидания". 3 серия. (Россия, 1998 г.)
1. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в Острозькому культурно-освітньому центрі Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч iconВ культурно-творческой деятельности

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница