Історія І сучасні проблеми української термінології


Скачать 264.14 Kb.
НазваниеІсторія І сучасні проблеми української термінології
страница2/3
Дата публикации24.05.2013
Размер264.14 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Медицина > Документы
1   2   3

Завдання лексикографії. Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів), чи в частинах області (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та спорідненості з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).


Термін та його ознаки.

У сучасній лінгвістиці існують такі визначення слова "термін": "Слово чи словосполучення, що точно позначає певне поняття, застосовуване в науці, техніці, мистецтві".

Більш чітке визначення дає Б.Н. Головін: "Слово чи підрядне словосполучення, що має спеціальне значення, виражає та формує професійне поняття та застосовується у процесі пізнання та освоєння наукових і професійно-технічних об’єктів та відносин між ними" .

Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови. Термін (від латин, tеrтіпus — кордон, межа, кінець)
Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:
а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);
б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;
в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;
г) стилістична нейтральність;
д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.
Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник).
На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.
У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви — своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви — одиничне.
До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і под.
Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється з активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо.
Мовна специфіка сучасного українського терміна ще не стала предметом спеціального наукового дослідження лінгвістів. Вони здебільшого розглядають український термін як особливий знак серед лексем національної мови або використовують його як об’єкт для ілюстрації теоретичних засад загального термінознавства.
Термінологія як система.

Термінологія  1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

    1. логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки  а вони є в кожній науці,  то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

    2. мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів  синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родовидові і т.д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: “Термін служить двом панам  науці і мові”.

Таким чином, термінологія  це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина  і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

  1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).

  2. Міжгалузеві терміни  це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

  3. Вузькогалузеві терміни  це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці  професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми  це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни  це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка платіжне доручення; вишка вища математика, пара дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. nomenclatura  перелік, список імен) сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі  Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).


Термінологія обраного фаху

Функціонально-стильові особливості фахового медичного мовлення визначаються насамперед взаємодією наукового та ділового стилів мови, вживанням мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точністю формулювань. Тому цілком природно, що наукові терміни перебувають у центрі уваги, коли йдеться про стильові аспекти медичного фахового мовлення.

Медична лексика є однією з найдавніших фахових термінологій; вона формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що на час її творення виробила світова цивілізація. Медична термінологія не є сталою системою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності. Історія розвитку медицини, зміна наукових поглядів, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв'язки, вплив лексико-семантичної системи мови - все це знайшло відображення в стилістичній неоднорідності медичної термінології.

Це явище певною мірою пов'язане з походженням сучасної української наукової термінології, яка пройшла досить довгий і складний шлях розвитку - від термінологізації спільнослов'янських і давньоруських загальновживаних слів, прямого запозичення лексичних одиниць з латинської, грецької та західноєвропейських мов до вироблення власних найновіших словотворчих моделей з використанням як національних, так і інтернаціональних терміноелементів. Усе це сприяло поділу медичної лексики на так звану народну та професійну з відповідними ознаками певної стильової приналежності.

Первісно-народна лексика була представлена національними коренями й охоплювала назви частин та органів людського тіла. Перші книги з народної медицини, так звані “Травники” та “Лікувальники”, фактично фіксували результати різноманітних спостережень щодо лікувальних властивостей рослин та їхньої дії на організм людини. Аналізуючи тексти цих перших медичних довідників з характерним для них використанням національної медичної лексики, обґрунтованістю рекомендацій, точністю та конкретністю викладу, можемо дійти висновку, що маємо ознаки стилю, певним чином наближеного до науково-публіцистичного.

Унаслідок розширення міжнародних контактів та впливу інших культур почали з'являтися перекладні й оригінальні медичні джерела латинською та грецькою мовами, які пізніше функціонували як навчальні посібники з медицини. Латина поступово ставала єдиною мовою професійних лікарів, обслуговуючи сферу наукового та ділового спілкування, тим часом як загальновживана народна медична лексика була поширена тільки серед народних знахарів, де переважав розмовний стиль мовлення.

Однак та народна медична лексика, яка збереглася, скажімо, на кінець Х1Х - початок ХХ ст. все ж таки була значно численнішою, ніж сучасна, оскільки саме вона задовольняла потреби медичної комунікації в площині “лікар-пацієнт”. Це дає підстави вважати, що подальший розвиток національної медичної термінології шляхом розширення сфери її функціонування сприяв би стильовому збагаченню українського фахового медичного мовлення в цілому.

У цивілізованому світі національна мова обслуговує всі сфери життя і, зокрема, медичне фахове спілкування. Тому подібні процеси в українській мові є природними й необхідними, хоча й пов'язані з величезними труднощами, оскільки мова живе за своїми законами. Щоб слово мало довге життя, воно повинно бути милозвучним (тобто вписатися в мелодику певної мови), лаконічним, інформативним, не створювати недоречних асоціацій. Існує правило - термінологічні словники повинні бути схвалені комітетом з наукової термінології НАН України. Тільки тоді можна уникнути помилок, зайвої синонімії та стилістичної недоречності у вживанні термінів.

Стилістична неоднорідність певною мірою визначає і характер лексико-семантичних відношень у медичній термінології, зокрема такі явища, як синонімія та паронімія, котрі, на противагу загальній лексичній системі, для термінології небажані: подвійність, множинність називання не є характерною ознакою терміна як мовної одиниці. Однак мовна реальність дає підстави й для інших висновків. Насамперед, не можна поза увагою залишати той факт, що однією з необхідних умов існування синонімів у мові вважається їхня стилістична відмінність. У сфері термінології це безпосередньо пов'язано з наявністю іншомовного відповідника, тобто, коли синонімом до власнеукраїнського терміна стає запозичення з іншої мови: адаптація (лат.) -пристосування, анемія(грец.) - недокрів'я, тонус(лат.) - напруження, вібрація (лат.) - коливання, дефект (лат.) - вада тощо. У синонімічній залежності можуть бути як терміни-однослови, так і двослови (біномени): аритмія(грец.) - порушення ритму, ангіостеноз (грец.) - звуження судин. Стилістична зумовленість синонімів, один з яких виник на національній основі, а другий - на іншомовній або за іншомовними моделями - різна. Як правило, національні терміни характерніші для художнього, науково-публіцистичного та розмовного стилів, слова іншомовного походження використовуються в суто науковій та фаховій літературі. Так, наприклад, слово грецького походження
1   2   3

Похожие:

Історія І сучасні проблеми української термінології iconІсторія української культури
Кравченко Г. В., Клепалов Б. Я., Піддубська І. В. Шаповалова Н. П. Історія української культури: конспекти лекцій, хрестоматія, наукові...
Історія І сучасні проблеми української термінології iconФедів Ю. О., Мозгова Н. Г. Ф32 Історія української філософії: Навчальний посібник
Ф32 Історія української філософії: Навчальний посібник.— К.: Україна, 2001.— 512 с
Історія І сучасні проблеми української термінології iconПитання до екзамену з курсу «Історія української культури» для студентів...

Історія І сучасні проблеми української термінології iconТестовий контроль з курсу «Історія української культури»
Обожнювання матеріальних предметів, наділення їх надприродними властивостями має назву
Історія І сучасні проблеми української термінології iconЗаявка на участь у роботі Міжнародної науково- практичної конференції
Запрошуємо Вас до участі у четвертій Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми управління підприємствами: теорія...
Історія І сучасні проблеми української термінології iconТестовий контроль з курсу «Історія української культури»
Виберіть визначення, які з сучасних наукових позицій розкривають поняття «культура»
Історія І сучасні проблеми української термінології iconТестовий контроль з курсу «Історія української культури»
Виберіть визначення, які з сучасних наукових позицій розкривають поняття «культура»
Історія І сучасні проблеми української термінології iconТема: Традиції І сучасні тенденції у системі харчування українців міста І села
Опитати членів родини, яка складається з двох, або трьох поколінь. Кожне питання розкривати найповніше, уточнюючи місцеві назви,...
Історія І сучасні проблеми української термінології iconКанів
Дніпро, Рось, Росава, русичі, Київська Русь, козацька держава, Тарас Шевченко всі ці символи історії України пов`язані з одним з...
Історія І сучасні проблеми української термінології iconПлан Предмет І завдання курсу «Історія української культури», його...
Вітчизняна культурологічна традиція (Г. Сковорода, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, І. Франко, Є. Маланюк, В. Липинський, Д....
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2014
контакты
userdocs.ru
Главная страница