Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного


Скачать 110.45 Kb.
НазваниеБайка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного
Дата публикации08.06.2013
Размер110.45 Kb.
ТипДокументы
«Байка (від давньорус. баять, баити, тобто говорити, розповідати) – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини відображається у ньому в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків» [3;327].

За визначенням Щербини А.О. байка – «це коротке оповідання, здебільшого віршоване, гумористичного чи сатиричного характеру з алегоричним змістом; у ній людське життя зображується звичайно в образах тварин, рослин чи речей [19;43].

На думку В.Косяченка, основною ознакою байки є «лаконізм і точність слова, напружений підтекст… примружене око алегорії, сповнене то злих, то добрих іскор іронії і саркзму» [19;43]. Для байки характерна відверта і разом з тим лукаво прихована умовність самого способу відображення життя.

Байка неодмінно мусить виражати певну ідею, яка постає перед читачем, так би мовити, у масці. А «ідея в масці – це одна з вищих форм мистецтва»[19;44].

Байка – це передусім алегорія, яка викриває щось негативне в житті. Поряд із насмішкою у самій ідейно-образній структурі байки другою жанровою (і композиційною особливістю) є мораль (сентенція, «сила»), яка подається переважно наприкінці твору. У байці «через деяку «зношеність» окремих елементів жанрової форми особливо гостро відчувається необхідність свіжого, оригінального сюжету, дотепного повороту думки, дзвінкої, влучної рими тощо» [19;44]. Цей жанр передбачає добре знання фольклору, вміння скупою рисочкою передати глибинну суть того чи іншого явища.

О.Потебня виділяв у класичній байці два елементи:

1) яскраву образну розповідь, драматичну сцену (це він називав «поезією») [19];

2) мораль, логічний висновок (його він називав «скупою прозою») [19].

Учений вважав, що «поезія» у байці має переважати «прозу». Однак останнє залежить ще, зрозуміла річ, і від творчої індивідуальності автора.

Основний об'єкт висміювання у байці – загальнолюдські моральні вади. Та часто в ній викриваються і різні потворні соціально-політичні явища, антинародне, реакційне з позицій прогресивних, революційних.

Однак не слід забувати і про зв'язок байки з фольклором, стихією усного народного мовлення.

У байці своєрідно перехрещуються, переплітаються і зливаються два начала: давні міжнаціональні традиції жанру, загальнолюдські риси в ідеях, тематиці і, з другого боку, національна своєрідність художнього втілення цих ідей, риси конкретно-історичної самобутності такого втілення.

Діалектична єдність цих начал і забезпечує актуальність творів даного жанру. О.Потебня уподібнював алегорії в байках до шахових фігур, до раз і назавжди встановлених правил шахових ходів. У цьому є певний сенс, якщо йдеться про канонізованість форми, деяку однотипність образів, «універсалізм» висновків. І тут же криється певна небезпека народження «вихолощеної» «байки взагалі» [19;46], поза часом і простором. Тому не менш важливо, щоб були відчутні риси конкретно-історичної самобутності. Така самобутність мовних барв, характерів і типів притаманна байкам Л.Глібова.

Якщо давньоукраїнські байки писалися старослов'янською мовою з великою кількістю русизмів і полонізмів, силабічним віршем або здебільшого прозою, то поетика нової української байки кардинально відрізнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи бурлеску, вільний вірш (різностопний, ямбічний вірш). За основу творів брали мандрівні сюжети, український фольклор, досвід давньогрецьких, римських, французьких, польських, російських письменників.

Українські автори, які розробляли жанр байки впродовж 10-30-х рр. ХІХст., орієнтувалися на поширену форму давньоукраїнської байки, для якої характерними є докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотивування вчинків персонажів.

Запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобів, елементів композиційної структури фольклорних жанрів призвело до виникнення таких її різновидів, як байка-казка і байка-приказка.

Байка-казка характеризується розгорнутим сюжетом, побутовою деталізацією, докладністю зображення, у ньому персонажами здебільшого виступають люди («Пан і Собака», «Солопій та Хівря» П.П. Гулака-Артемовського, «Мірошник» Є.Гребінки).

Байка-приказка (у І.Красіцького «приповістка», у Л.Боровиковського – «прибаютка», «приповідка») – це невеликий твір на 2-8 рядків, ознаками якого є лаконізм, відсутність розгалуженого сюжету та деталізації, яскравість, чіткість, влучність вислову («Дурень і розумний», «Цікавий і мовчун» П.Гулака-Артемовського, байки Л.Боровиковського).

Суттєвий внесок в розвиток теорії жанру байки зробив Г.Е. Лессінг, який класифікував різні типи байок, поділивши їх на розважальні, повчально-веселі та серйозні. Останні, на його думку, продовжували традиції філософської прозаїчної байки античності.

В.Жуковський у праці «Про байку та байки Крилова» простежив історичну революцію цього жанру, виділивши в ній три історичні епохи [3;329]:

1) коли байка була не чимось іншим як звичайним «риторичним прийомом, прикладом, порівнянням»;

2) коли байка, здобувши самостійне буття, «перетворилася на один із реальних шляхів визначення моральної оцінки для оратора чи моралізую чого філософа». Сюди він виокремив байки Езопа, Федра, а з нової літератури – байки Лессінга;

3) «коли зі сфери красномовства перейшла вона у сферу поезії, тобто набула тієї форми, якою зобов'язана в наш час (мається на увазі ХІХ ст.) Лафонтенові та його наслідувачам».

Дуже чітко Жуковський окреслив і художні типи байки: «Байка… може бути… або прозаїчна, в якій вимисел будь-яких прикрас, підпорядкований простій розповіді, слугує лише одним прозорим покровом моральної істини; або ж віршована, в якій вимисел прикрашений усіма багатствами поезії, які і становлять головний предмет автора: доводячи до свідомості моральну істину, подобатись уяві та зворушувати почуття» [3;329].

«Моралізаторство заради моралізаторства, абстрактно-алегорична відчуженість, з одного боку, і з другого – дидактика, яка не затьмарює, не руйнує власне художньої, естетично-емоційної переконливості твору, – ось ті дві тенденції, які визначають жанрову модель байки в той чи інший період її історичного розвитку» [17;112].

Отже, байка – це невеликий, часто віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Характерними особливостями байки є: докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотивування вчинків персонажів.

Творчий доробок Петра Петровича Гулака-Артемовського (1790-1865) представлений байками-казками, байками-приказками та власне байками. Незаперечним вважається вплив на байкаря польського письменника-класициста XVIII ст. Ігнація Красіцького. Польською літературою П. Гулак-Артемовський зацікавився під час вчителювання в родинах польських магнатів. Імовірно, що в цьому ж таки середовищі він ознайомився з суспільно-політичними й морально-етичними проблемами, котрі хвилювали польську громадськість: ідеї французьких просвітників, масонство, питання самовдосконалення й перевиховання людини.

У 1818 р. в «Украинском вестнике» була надрукована байка-казка П.Гулака-Артемовського «Пан та Собака», якою, на думку І.Франка, він «добув собі відразу почесне місце в українському письменстві» [18;261]. М.Костомаров, П.Куліш, О.Кониський, Б.Грінченко надзвичайно високо розцінювали сатиричну спрямованість твору.

В основу «казки» (як визначив жанр цієї байки сам автор) покладена сюжетна схема чотирирядкової байки «Pan i Pies» та один епізод з сатири «Pan nie wart slugi» І.Красіцького. Розгорнувши побутові картини, увівши комічно-драматичні ситуації, діалоги й розлогу мораль, П. Гулак-Артемовський розширив «приповістку» польського письменника до 183 рядків, надавши твору виразнго протипанського звучання. У ньому порушувалися злободенні питання суспільноо життя: безправне становище кріпаків, сваволя і зловживання владою панів. Передумовами написання байки Б.Деркач назвав такі, як «активізація передової суспільної думки, піднесення народної самосвідомості, викликані переможним завершенням війни 1812 року, настрої, пробуджені ліберальними обіцянками Олександра І щодо можливого скасування кріпацтва» [8;141].

Дія твору розгортається між трьома персонажами – Рябком, Паном та слугою Явтухом. Головний персонаж – дворовий пес Рябко – алегорія кріпака та його підневільне становище. Він ретельно виконує свою повинність, не спить вночі, охороняючи панське добро, наївно сподіваючись, що чесною працею заслужить людяне ставлення до себе. Проте його Пан, напередодні програвши в карти, не спить всю ніч, а гавкання Рябка збільшує його злість, яку він зганяє на собаці. Сатиричним є алогічне пояснення Паном вини Рябка:

Що буцім вчора він грать в карти б не сідав,

Коли б сьогоднішню був ніч хоч закуняв;

Що буцім ти, Рябко, так гавкав, як собака,

Що буцім по тобі походить ще й ломака;

Що, бачся, ти йому остив, надосолив,

І, бачся, він тебе за те й прихворостив [6;34-35].

Другої ночі Рябко інакше хоче догодити Панові – сумлінно спить, і знову покараний за те, що у двір пробралися злодії. Після двох катувань Рябко виявляє обурення сваволею Пана і доходить до висновку:

Той дурень, хто іде дурним панам служити,

А більший дурень, хто їм хоче угодити! [6;36].

«Хоча основана на фальшивій ідеї, що признає управнення підданства, а тільки висміває явні надужиття і капризність панів, яким підданий ніколи не може догодити, ся байка … була деяким ферментом, що збуджував думки про потребу реформи селянських відносин,» – писав про значення «Пана та Собаки» І.Франко [18;261]. Реалістично-сатиричні тенденції в зображенні кріпацтва були послаблені в творі надмірним уживанням діалектизмів, вульгаризмами, натуралістичними подробицями в сценах катування Рябка, елементами бурлеску [9].

Байка-казка «Солопій та Хівря, або горох при дорозі» («Украинский вестник», 1819) написана за таким же принципом, як «Пан і Собака»: автор розгорнув до просторої оповіді приповістку І.Красіцького «Groch pri drodze». П.Гулак-Артемовський висміяв безглузді господарські нововведення сучасників, зокрема В.Каразіна, про що свідчать слова байки: «Як локшину кришить для війська із паперу». У гумористично-сатиричному плані автор показує жадібного та недалекоглядного Солопія, який, незважаючи на поради Хіврі, посіяв горох між пшеницею і житом, через що втратив і горох, і жито, і пшеницю, а сам пішов по світу з торбами. Письменник застерігає таких господарів:

Послухайте мене ви всі, солопії,

Що, знай, мудруєте і голови свої

Чорт батька зна над чим морочите до ката… [6;44].

і водночас закликає до суспільно корисної праці.

«Серед недоліків байки – надуживання згрубілої лексики (прокльони Солопія), підкреслена простакуватість, надмірна деталізація» [18;137].

«Побрехенькою» «Тюхтій та Чванько» («Украинский вестник», 1819) П.Гулак-Артемовський висміяв бездарних віршомазів, писання яких не має художнього значення. У замітці «Дещо про того Гараська», доданій до байки, автор у прозовій формі тлумачить її зміст: «… у нас теї погані, віршомазів, стільки наплодилось, як у доброго попа дітей; що якби кожний ховав на дев'ять рік, – що за одну годину пером надрига, то нігде б чоловікові було і квартиру нанять за паперами!» [6;49-50].

Тож письменник підносить ідею вимогливості митців до себе, оскільки їхня праця має бути корисною для суспільства.

Чотирирядкові байки-приказки «Дурень і Розумний», «Лікар і Здоров'я», «Цікавий і Мовчун» є, по суті, перекладами творів І.Красіцького на побутові теми. Твори були написані 1 грудня 1812 р. і стали першими байками-приказками в новій українській літературі, але оскільки вони побачили світ лише 1882 р. у журналі «Світ», то засновником цього жанрового різновиду вважається Л.Боровиковський.

За основу останніх байок П.Гулака-Артемовського «Батько та Син», «Дві пташки в клітці», «Рибка» (1827) також взяті твори польського байкаря. На відміну від байок-казок, вони не переобтяжені побутовими подробицями. В алегоричних образах старого Снігура, який звик до неволі, і Снігура молодого, щойно поневоленого, автор підносить гуманістичну ідею про благо волі й тягар неволі, навіть матеріально забезпеченої («Дві пташки в клітці»). У байці «Рибка» порушено проблему соціальної нерівності, автор закликає не тягатися з «великими рибами», задовольняючись тим, що дає життя. Йдеться про маленьку рибку Пліточку, яка дорікає долі, що своїм ротиком не може схопити великий шматок. Проте коли вона побачила на гачку Щуку,

… більш не скаржилась на долю пліточок,

За ласенький на вудочці шматок:

Що Бог послав, – чи то багато, чи то трошки, –

В кушир залізши, їла мовчки! [6;60].

Отже, байки П.Гулака-Артемовського збагатили українську літературу новими темами, образами та жанровими різновидами. Їм притаманні народність, реалістичність, побутова деталізація, подекуди – риси бурлескного стилю.

У байкарстві Л.Боровиковський поступився Євгену Павловичу Гребінці (1812-1848). 27 Гребінчиних байок, вміщених у збірці «Малороссийские приказки» (Петербург, 1834), здобули високу оцінку вже серед його сучасників П.Куліша та М.Костомарова. Зокрема, останній у статті «Обзор починений, писанных на малороссийском языке» зазначав: «… його «Приказки» завжди читатимуться з насолодою: автор постав у них не пародистом, не висміювачем малоросійської народності, а малоросійським байкарем, і пречудово виявив здатність малоросійської мови до апологічних творів» [14;285-286].

І.Франко вважав Є.Гребінку найкращим українським байкарем, а М.Зеров писав, що Гребінчині «Приказки» «становлять перший етап у розвитку української байки» [12;946].

В основу його творів покладені відомі сюжети байок, здебільшого байок І.Крилова, й українські народні анекдоти, прислів'я, приказки. Досвід російського байкаря допоміг Є.Гребінці створити реалістичні образи, надати байкам соціального звучання, а зв'язок із фольклором визначив їхній національний колорит, простоту.

Є.Гребінка розробляв у байках суспільно-побутові та морально-етичні теми. До перших належить викриття несправедливості суду («Ведмежий суд»), здирства й кругової поруки чиновників («Рибалка»), сваволі владних («Будяк та Коноплиночка»). Автор стверджує, моральну вищість простого народу над панами («Пшениця», «Ячмінь»). Ідея протилежності інтересів простих трудівників і панів розкрита в байках «Рожа да Хміль», «Школяр Денис», «Вовк і Огонь». Письменник зауважує дядькові Охріму: «Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі!» – застерігаючи від морального переродження на кшталт його нових «друзів»-гультяїв. Він радить триматися подалі від панів, бо завжди,

Як тільки пан із паном зазмагався,

Дивись – у мужиків чуприни вже тріщать [5;22].

М.Зеров підкреслював поміркованість сатири Є.Гребінки: «Зв'язаний дрібномаєтковою шляхетською верствою, хоч і піднесений над нею освітою, життям у Петербурзі, літературними знайомостями, Гребінка, при всьому своєму лібералізмі і обдарованості, був досить далекий від радикальних гуртків того часу, не вельми виразний у національних своїх поглядах, дуже поміркований у соціально-політичних ідеях. Така ж і його байка» [12;945-946]. Тому в деяких творах він підніс продиктовану його просвітницько-реформістським світоглядом ідею гуманізації взаємин між панами і селянами. Скажімо, оповідь про усмирення коня ласкою, а не силою в байці «Злий кінь» в алегоричній формі показує, як треба поводитися з підлеглими.

У байках на морально-етичні теми Є.Гребінка засуджує хвалькуватість, чванство («Дядько на дзвіниці», «Ворона і ягня», «Могилини родини»), подружню невірність («Грішник»), егоїзм («Горобці та Вишня») тощо. На думку Л.Задорожної, у байках Є.Гребінки «завжди наявна гармонія між двома художніми планами: морально-етичною та суспільною візіями життя» [11;50].

Особливостями поетики байкарських творів Є.Гребінки є такі:

1) виклад матеріалу ведеться устами простої людини. Більшість байок подається у формі монологу селянина, дядька, звернення якого до читачів створює атмосферу довіри («Злий Кінь», «Рибалка», «Горобці та Вишня», «Хлопці» та ін.). Проте деякі твори побудовані у формі діалогу («Ячмінь», «Зозуля та Cнігир», «Соловей») або поєднують авторську розповідь із монологами та діалогами персонажів. Уведення фіктивного оповідача вмотивовувало використання розмовної мови, просторіччя, подекуди вульгаризмів («к тобі», «одвічати», «врем'я», «пиндючитися», «приндитися», «кат його ма», «цур йому»);

2) індивідуалізація мови персонажів, що глибше розкриває їхню вдачу, наприклад, брутальність Будяка («Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?») та розважливість Коноплиночки («Да як рости мені? і сам здоров ти знаєш, // Що землю у мене з-під корінця забрав») у байці «Будяк та Коноплиночка»;

3) наявність у низці байок описово-побутового вступу; скажімо, у байці «Рибалка» автор висміює захоплення провінційного панства «іноземщиною»:

Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!

Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!

Вона в Сулу тече у нашій стороні.

(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь).

На річці тій жили батьки мої

І панства чортів тиск: Василь, Іван, Микола,

Народ письменний страх,

Бував у всяких школах,

Один балакає на сотні язиках.

Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,

Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-німецьки.

Подумаєш, чого-то чоловік не зна! [5;44].

4) етнографізм: наприклад, перелік страв на столі у Мірошника нагадує подібні описи в «Енеїді» І.Котляревського:

Коли не забредеш к Мірошнику, бувало,

У його є і хліб, і сіль, і сало,

Чи то в скоромний день – із маслом буханці,

Книші, вареники і всякі лагоминки;

У п'ятницю – просіл, з олією блинці,

Пампушки з часником, гречаники, стовпці,

Обідать він, було, не сяде без горілки,

А в празник піднесе і чарку калганівки [5;37].

5) деталізація оповіді;

6) окреслення часопростору: «Минулися гречанії жнива» («Утята да Степ»), «В далекій стороні, в якій, про те не знаю, // Мабуть, в Німещині, а може, і в Китаї» («Грішник»), «От сих різдвяних свят, на самої Меланки» («Школяр Денис»), хоча в низці байок хронотопної реалії подані узагальнено – «на небі», «по полю» тощо.

Твори Є.Гребінки становлять новий етап у розвитку української байки. У них виявилися такі риси просвітницького реалізму, як насичення соціальним і національно-побутовим змістом, викриття беззаконня й несправедливості, надія на перевиховання панства, звеличення моральних якостей простих селян, національний колорит. Як зазначив М.Зеров, «талановите впровадження оповідача, виробленість і характерність мови, що вбирає в себе народні прислів'я та приповідки, широкий побутовий малюнок – всім цим Гребінка переважив усіх своїх попередників… перетворивши розповідну частину на багате деталями, художньо самоцінне оповідання, Гребінка підготував ґрунт і до того типу байки, який показав пізніше Глібов» [12;946].

Похожие:

Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconО. Я. Гречаніна Харківський спеціалізований медико-генетичний центр
А головне з’явиться зовсім інший, патогенетичний підхід до лікування та реабілітації. Все частіше І частіше клінічні генетики почувають...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconЛікувально-профілактичні заходи при порушенні формування піку кісткової маси у дітей
Алгоритм проведення профілактичних заходів, передбачає, залежно від ризику розвитку або наявності остеопенії, ряд заходів, починаючи...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconКнига складається з ІІІ частин
«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки кінця XVIII — початку XIX століття, де подано яскраво, часом у...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconВиклад теоретичного матеріалу
Тобто набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconПротягом XX ст західна соціологія зазнає величезних змін І нині являє...
При цьому практично всі сучасні соціологи активно використовують ідеї І принципи класичної соціології, керуючись ними як компонентами...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconО. Я. Гречаніна Харківський спеціалізований медико-генетичний центр
Ми ще не навчились бачити у людині систему, мікрочастку світобудови, ми відійшли від пізнання мудрості природи, відображеної в нас...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconНародні оповідання жанр неказкової прози, дуже близький до переказів....
Це розповіді про події сучасного чи відносно недавнього часу, учасником або очевидцем яких був сам оповідач, а тому їм властива форма...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconПрограма подорожі на Драгобрат 21-22 грудня (2 дні)
Підйом по гірській дорозі на полонину Драгобрат (1400-1700м на рівнем моря). Підйом оплачується самостійно – вартість 500 грн за...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconЗаконодавчі
Вони носять допо­міжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої докумен­тації, не обов’язкові для виконання на відміну від...
Байка (від давньорус баять, баити, тобто говорити, розповідати) невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного iconВеликою групою культово-анімістичних творів, що примикають до звіриного...
...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница