Рекомендовано Міністерством освіти І науки України


НазваниеРекомендовано Міністерством освіти І науки України
страница1/54
Дата публикации23.05.2013
Размер8.18 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

УКРАЇНИ

Підручник

За редакцією професора Ю. П. Битяка

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ Юрінком Інтер 2007
ББК 67.9(4УКР)301я73 А31

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Підручник підготовлений викладачами кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Рецензенти:

Авер’янов В. Б., завідувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Ко- рецького, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений юрист України; Нижник Н. Р., перший проректор Національної академії державно­го управління при Президентові України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, За­служений юрист України;

Тодика Ю. М., академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор

Колектив авторів:

Битяк Ю. П. — глави 1, 2 (§ 5), 5, 8, 14 (§ 4, 5), 17, 21, 23, 41;

Гаращук В. М. — глави 7, 18, 19, 25, 34;

Дьяченко О. В. — глави 6 (§ 1—3), 20, 24, 26, 44;

Зима О. Т. — глава 14 (§ 6);

Зуй В. В. — глави 6 (§ 4—7), 14 (§ 1—3), 15, 30, 37;

Компанієць І. М. — глави 27, 45;

Настюк В. Я. — глави 2 (§ 3), 22, 42;

Писаренко Н. Б. — глави 2 (§ 1, 2, 4), 3;

Скрипник А. П. — глави 38, 39, 40;

Тищенко М. М. — глави 10, 16, 29, 36;

Фіночко Ф. Д. — глави 4, 11, 12, 28, 43;

Червякова О. Б. — глава 31;

Шульга М. Г. — глави 9, 13, 32, 33, 35

Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Би-

А31 тяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Би- тяка. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 544 с.

ISBN 966-667-164-6

У підручнику на основі досягнень адміністративно-правової науки, сучасного адміністративного законодавства України і практики його за­стосування визначаються основні питання курсу адміністративного пра­ва України.

Для студентів, аспірантів та викладачів юридичних спеціальностей ви­щих закладів освіти, а також наукових і практичних працівників.

ББК 67.9(4УКР)301я73+67.301я73


ISBN 966-667-164-6
© Колектив авторів, 2007 © Юрінком Інтер, 2007

ПЕРЕДМОВА

Основоположне значення для підготовки майбутніх юристів має вивчення курсу адміністративного права, адже цей курс, з одного боку, належить до циклу фундаментальних навчальних дисциплін у програмі юридичної освіти, а з іншого — регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного управ­ління в процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органами виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання.

Вивчення курсу адміністративного права набуває особли­вого значення у зв’язку зі змінами, що відбулися в державно- правовій системі України, закріпленням у Конституції Украї­ни світових та європейських стандартів щодо прав і свобод людини і громадянина. У підручнику, що пропонуємо читачеві, на це неодноразово звертається увага.

У галузі адміністративного права України відбуваються значні зміни, пов’язані зі здійсненням адміністративної рефор­ми, запровадженням адміністративного судочинства. На докт­ринальному рівні ці питання тією чи іншою мірою розглянуто в підручнику, оскільки вони мають важливе значення для фор­мування професійної культури сучасного юриста.

У підручнику викладено повний курс адміністративного права України, висвітлено порядок здійснення державного управління, його форми та методи, дається тлумачення адмі­ністративно-правових норм, коментується практика правоза- стосовної діяльності.

Підручник підготовлено з урахуванням нового законодав­ства України, змін і доповнень до чинного адміністративного законодавства, нових підходів у регулюванні управлінських відносин, висвітленні проблем законодавчого забезпечення державного управління, ролі та місця адміністративного пра­ва в цій сфері.

За своєю структурою підручник складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина містить основні положення щодо держав­ного управління й адміністративного права, їх співвідношен­ня, суб’єктів адміністративного права України, адміністратив­ної відповідальності, адміністративного процесу, законності та дисципліни в управлінні, адміністративно-правових режимів.

В Особливій частині розглянуто питання організаційно-пра­вового регулювання в різних галузях управління на сучасно­му етапі, проаналізовано чинне законодавство.

У підручнику відтворено та розглянуто наукові положення відомих учених-адміністративістів, у тому числі тих, хто пра­цював на кафедрі адміністративного права Національної юри­дичної академії України імені Ярослава Мудрого в 50—90-х роках минулого сторіччя і зробив вагомий внесок у становлен­ня і розвиток наукової й педагогічної школи.

Викладання курсу адміністративного права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого має свої традиції, започатковані відомими вченими-адміністративіста- ми — докторами юридичних наук, професорами О. М. Якубою та Р. С. Павловським, імена яких з повагою згадуватимуть не тільки нинішні, а й майбутні покоління викладачів і студентів. Колектив кафедри сприяє розвиткові юридичної науки й ос­віти, вдосконаленню теорії адміністративного права та засто­суванню адміністративного законодавства.

Авторський колектив вдячний рецензентам — завідувачу відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького, док­тору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту Ака­демії правових наук України, Заслуженому юристу України В. Б. Авер’янову та першому проректору Національної академії державного управління при Президентові України, доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту Академії правових наук України, Заслуженому юристу України Н. Р. Ниж­ник за цінні поради й зауваження, висловлені під час підготов­ки підручника до видання.

^ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ І Державне управління й адміністративне право

ГЛАВА 1

Державне управління і виконавча влада

§ 1. Управління як соціальне явище

Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповід­них сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми — суб’єктами управління й може бути охарактеризо­вана як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують по­годження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та розв’язання поставлених завдань.

Різноманітність об’єктів управління дозволяє виділити ос­новні його види: соціальне, технічне та біологічне.

Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і державних об’єднань, управління людини людиною, в цілому суспільством.

Технічне управління пов’язано зі створенням людьми, їх об’єднаннями машин і механізмів і використання їх з метою полегшення умов праці.

Біологічне управління спрямовано на використання об’єктив­них законів природи, що відкриваються біологічними наука­ми для створення нових сортів рослин і порід тварин.

Слід відзначити, що технічне й біологічне управління здійснюються в межах соціального, оскільки всі види управлін­ня пов’язані з об’єднанням зусиль людей для досягнення відпо­відних цілей, але мають різну спрямованість (об’єкт).

У теорії управління, в тому числі соціального, часто гово­рять про кібернетичне управління, яке набуло значного по­ширення. Однак кібернетичне управління пов’язано з усіма наведеними видами управління, вивчає їх з формального по­гляду. Досягнення кібернетики використовують у науці й практиці управління. Це, так би мовити, процеси управлін­ня, які за умов широкої комп’ютеризації, розвитку інформа­ційних систем досягли значного поширення та здійснюють вплив на всі сторони управлінської діяльності. Наслідком цих процесів стало формування нового наукового напряму — інформаційне право.

Для правильного розуміння управління як соціального яви­ща слід виходити із змісту управлінської діяльності як функції організованих систем, створених для забезпечення взаємодії елементів, що їх складають, які підтримують необхідний ре­жим роботи з метою досягнення поставлених цілей та завдань внутрішнього й міжсистемного характеру.

Управління має своїми основними елементами суб’єкт і об’єкт (який діє на засадах самоорганізації), що взаємодіють на різних щаблях ієрархії шляхом управляючого (керуючого) впливу суб’єкта на об’єкт.

Соціальному управлінню притаманні всі названі елементи. Проте слід ураховувати особливості соціальної сфери, де уп­равлінські зв’язки реалізуються через відносини людей, що виявляються в організації суспільного життя. В найзагальні- шому плані соціальне управління, управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації громадських зв’язків, що здійснюються всіма державними органами, незалеж­но від конкретного призначення, органами місцевого самовря­дування, а також об’єднаннями громадян. Виходячи з цього, соціальне управління:

  • виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи й організаційно оформлює;

  • своїм головним призначенням має упорядкування та вре­гулювання спільної діяльності шляхом забезпечення погодже­них індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);

  • виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідно­син, що виникають між суб’єктом і об’єктом у процесі прак­тичної реалізації функцій соціального управління;

  • є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин — суб’єкт формує та реалі­зує волю, а об’єкт їй підкоряється;

  • має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, якими виступають органи виконав­чої влади (державного управління), органи місцевого самовря­дування та об’єднання громадян або уповноважені особи цих організацій.

Соціальне управління має специфічне призначення, особ­ливі форми здійснення й організації суспільних зв’язків. У широкому розумінні, як уже було зазначено, управлінські зав­дання та функції реалізують усі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об’єд­нання громадян. У зв’язку з цим прийнято поділяти соціальне управління на громадське, що здійснюють органи місцевого са­моврядування, об’єднання громадян, інші недержавні органі­зації, та державне, під яким розуміють специфічний вид дер­жавної діяльності — виконавчу діяльність, функціонування якої пов’язано з формуванням особливої правової галузі — ад­міністративного права.

Слід також зауважити, що управлінські зв’язки прослідко- вуються й у діяльності законодавчого органу — Верховної Ради України, судовій і прокурорській системах, але вони є внутріш­німи, організаційно-правовими, пов’язаними з управлінням своєю системою.

У системі громадського управління особливе місце посідає місцеве самоврядування, яке є правом територіальної грома­ди — жителів села (кількох сіл), селища та міста самостійно розв’язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюють тери­торіальні громади як безпосередньо, так і через органи місце­вого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх ви­конавчі органи).

Об’єднання громадян та інші недержавні організації здійснюють управління на основі своїх статутів у межах Кон­ституції та законів України.

§ 2. Державне управління та його особливості

У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі немає за­гальновизнаного поняття державного управління, що пов’яза­но з різними підходами до розв’язання цього важливого пи­тання. Державне управління тлумачать з погляду змісту, сут­ності, форм, яких воно набуває і в яких функціонує, відмежування від інших форм (видів) державної діяльності (законодавчої, судової). Представники загальносоціологічних наукових напрямів під час дослідження проблем управління виходять з його реального змісту як специфічного виду су­спільної діяльності, спрямованої на систематичне здійснення певного впливу людей на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки, на підставі пізнання й використання властивих системі об’єктивних закономірностей і тенденцій, з метою за­безпечення її функціонування та досягнення поставлених цілей.

В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є по­няття державного управління як самостійного виду держав­ної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (по­садових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань дер­жави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-по­літичним будівництвом. Незважаючи на деякі відмінності, всі автори відзначають організуючий, виконавчо-розпорядчий характер управлінської діяльності, спрямований на виконан­ня завдань і функцій держави.

Особливості сучасного державного управління, його еволю­ція пов’язані з процесами зміни соціально-економічної та по­літичної систем. Значення держави та її управління економі­кою і соціально-культурною сферою за сучасних умов не тільки не послаблюються, а й посилюються, про що свідчить інтен­сивна правотворча діяльність, спрямована на регулювання відносин у цих сферах. Конституція України також дозволяє державі активно впливати на економічні, соціальні, культурні, політичні процеси, на формування ринку й ринкових відно­син. Звичайно, діяльність держави та її органів не завжди може позитивно впливати на ринкові процеси, але органи виконав­чої влади якраз і створюють для стимулювання державою рин­кової економіки. Цю діяльність і мають оцінювати за резуль­татами функціонування управлінської системи, змінами в ме­тодах управління, його характері.

Зміни в соціально-економічній системі й державному ладі, перехід до ринкових відносин, місцевого самоврядування обу­мовили зміни в мотивації та методах державного управління — воно не зводиться лише до прямого управління економікою та соціально-культурною сферою, прямого управління діяльністю окремих підприємств і установ з боку вищих органів на основі принципу «влада — підкорення». Відбувається процес розроб­лення заходів, спрямованих на стимулювання самостійності в діяльності підприємств і установ, пошук напрямів заохочення такої діяльності. Владна управлінська діяльність може вияв­лятися по-різному, а державне регулювання має свої особли­вості не тільки в сферах економіки, соціальної, культурної, ад­міністративно-політичної діяльності, а й у окремих галузях.

У деяких випадках управління пов’язано з безпосереднім розпорядництвом, носить «командний характер», ґрунтується на імперативних приписах, заборонах, що обмежують са­мостійність. Проте воно дедалі більше здійснюється у формі нормативного регулювання, використання дозволів і рекомен­дацій, надання допомоги, сприяння й координації. Застосуван­ня лише жорстких варіантів управління суспільними процеса­ми суперечить заданій моделі розвитку суспільства, та й сама система вже не «дозволяє» державі втручатися в усі питання управління й практичної діяльності, як це було до проголошен­ня Україною незалежності. Державне управління і зараз охоп­лює ті самі галузі та сфери суспільства, але його роль у них стає новою, принципово змінюється вплив на здійснювані про­цеси. Превалюючого значення набуває функція державного регулювання, від якої жодна держава не може відмовитися, оскільки законодавство поширюється на всі галузі та сфери і є прерогативою держави. Однак законодавче регулювання саме значною мірою залежить від того, державними чи недержав­ними є ті чи інші об’єкти та які структури здійснюють управ­ління галуззю, сферою, об’єктом. Від цього залежить і рівень державного впливу на розв’язання питань управління й діяль­ності. Але в основі того, що відбувається, все ж таки лежать особливості й значення галузей і сфер, а також процеси прива­тизації, зміни форм власності, лібералізації цін, розвитку зов­нішньоекономічної діяльності тощо, які впливають на від­повідні галузі та сфери.

Об’єкти, що не є державними, перебувають в управлінні недержавних структур, а тому діють на засадах внутрішнього самоуправління. До них належать недержавні підприємства, установи й організації, а держава лише встановлює відповідні межі їх діяльності, яка не повинна здійснюватися на шкоду суспільству. Це стосується, як правило, порядку створення, реорганізації, ліквідації юридичних осіб, сплати податків і ви­конання загальнообов’язкових правил.

Інший підхід застосовують у випадках, коли об’єкти пере­бувають у спільному управлінні державних і недержавних органів. Так, органам місцевого самоврядування можуть пере­давати об’єкти, що перебувають у державній власності, і відпо­відно — управління ними, а державні органи контролюють ви­користання коштів та об’єктів, їм переданих. Представники державних органів можуть входити до складу органів управ­ління недержавних структур, якщо там є частка державної влас­ності.

Різним рівень управлінського впливу буде й у випадках, коли об’єкти відповідних галузей і сфер перебувають у дер­жавній та недержавній власності (державне підприємство, фер­мерське господарство в сільському господарстві, підприємство в промисловості, зв’язку, установи в сфері освіти тощо).

У випадках, коли об’єкти перебувають у власності держа­ви, управління ними безпосередньо здійснюють державні орга­ни, і методи управління визначаються саме цим, незважаючи на те, що держава надає їх органам окремі можливості щодо самоуправління.

Слід звернути увагу й на те, що незалежно від форми влас­ності, на якій засновано об’єкт і здійснюються його діяльність, впровадження ринкових відносин, держава не може повністю відмовитися від управлінського впливу на нього, не встанов­лювати певні правила, яким він зобов’язаний підкорятися, та гарантувати його права, в тому числі власності, при додержанні цим об’єктом таких правил.

Особливості державного управління полягають також у тих функціях, на виконання яких його спрямовано. Ці функції складають зміст державного управління як самостійної фор­ми діяльності, що має певну мету, однак запланований резуль­тат може бути досягнутий лише в разі правильного встанов­лення завдань управління, забезпечення матеріальними, люд­ськими ресурсами, законодавчою основою, об’єктивною інформацією.

Державне управління як вид соціального управління обо­в’язково містить три елементи:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   54

Похожие:

Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconВ. В. Будко философия науки учебное пособие
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів» надано листом...
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconМіністерство освіти І науки україни
Затверджено Міністерством освіти І науки України (лист №1/Пт661Хвід 23. 12. 2004 р.)
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconР. С. Яким Безпека життєдіяльності людини
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №1/11-6119...
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconВ. С. Зеченецькш — доктор юридичних наук, професор, заступник директора...
Міністерством освіти І науки, молоді та спорту України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (лист№1/11-7431 від 09....
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconАвторські права на текст програми “Українська мова, 5-12 кл.” належать...
Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення) належить видавництву “Перун”...
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconАвторські права на текст програми “Українська література, 5-12 кл.”...
Авторське право на видрук програми (враховуючи редагування, коректуру, верстку, художнє оформлення) належить видавництву “Перун”...
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconГічна психологія рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела,...
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconЗагальні положення
Кнеу, 2002. а також "Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України", затвердженого Міністерством...
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconВ. М. Трубникова Допущено Міністерством освіти
України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України iconВ. Д. Ткаченка Затверджено Міністерством освіти
Підручник підготовлений викладачами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница