Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення


Скачать 270.15 Kb.
НазваниеЛекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення
страница1/2
Дата публикации23.05.2013
Размер270.15 Kb.
ТипЛекція
userdocs.ru > Право > Лекція
  1   2


ЛЕКЦІЯ 12.

ТЕМА: ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Постановка питань: Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Права й обов'язки сільськогосподарських землекористувачів.
1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення

У структурі земельного фонду особливе місце займають землі сільськогосподарського призначення, поняття яких зв'язано зі сферою сільськогосподарського виробництва, і які на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забезпечує проведення земельної реформи. До земель сільськогосподарського призначення відносяться всі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. У ст. 22 Земельного кодексу України1 встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Виходячи з цього поняття можна визначити дві основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення – надання для потреб сільського господарства і призначення для використання в сфері сільськогосподарського виробництва.

Земля в сільськогосподарському виробництві є незамінним чинником завдяки особливостям, серед яких найчастіше виділяються: обмеженість (незмінність кількості), непереміщеність, невідтворюваність, незнищуваність, практично невичерпність продуктивної сили. Поняття землі і земельної ділянки не співпадають. У власності й користуванні сільськогосподарських підприємств і громадян можуть знаходитися тільки індивідуально визначені, виділені в натурі на місцевості земельні ділянки, що мають строгі границі.

Землі сільськогосподарського призначення не випадково ставляться на перше місце серед закріплених у законодавстві дев'яти категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, землі сільськогосподарського призначення виступають як основний засіб виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Цей факт є головною особливістю зазначеної категорії земель, для якої встановлений особливий правовий режим, що характеризується таким використанням земель сільськогосподарського призначення, при якому забезпечується охорона земель, підвищення родючості ґрунтів, недопущення виведення таких земель із сільськогосподарського обігу.

Однієї з головних характеристик земель сільськогосподарського призначення є їх ґрунтова характеристика. Земля, як поверхневий шар, функціонує за законами природного розвитку. Вона взаємодіє з іншими природними ресурсами. Значну частину земної поверхні займають ґрунти. Ґрунт – це природне утворення, що складається з генетично зв'язаних обріїв, що формуються в наслідок перетворення поверхневих шарів і атмосфери під впливом води, повітря і живих організмів та має родючість. У цьому значенні земля і ґрунт поняття ідентичні. Різниця полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт зв'язується з конкретною уявою про якість землі і здатності її використання в сільському господарстві. Головне, щоб при одержанні максимальної кількості сільськогосподарської продукції використання землі як унікального природного об'єкта було раціональним.

Однак не всі автори згодні з такою позицією, тому що вважають, що ідентичне використання в юридичному аспекті термінів «земля» і «ґрунт» неправильно, тому що вони мають істотні відмінності. Представлення про ґрунти як про специфічні природні і господарські об'єкти не знайшло свого відображення в Конституції України. В юридичній науці ґрунт визначається як самостійний об'єкт екологічних правовідносин, з його якісною властивістю родючості, який є основним і незамінним способом виробництва сільськогосподарської продукції1.

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу. Традиційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля функціонує в двох якостях: як територіальна умова і як основний засіб виробництва. У цьому зв'язку землі сільськогосподарського призначення за юридично закріпленими способами використання розділяються на два головних види.

По-перше, це сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які у відповідності із природними властивостями, розташуванням і господарськими потребами використовуються для посівів сільськогосподарських культур і служать засобом виробництва в рослинництві.

По-друге, це несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом, і необхідні для організації сільськогосподарського виробництва і зв'язаних з ним видів діяльності. У даному випадку мова йде про земельні площі нерослинницького призначення, отже вони є землями несільськогосподарського використання.
^ 2. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

Земля не є результатом людської праці, а продуктом самої природи. Безпосереднім об'єктом правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення виступає визначена територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції і зведенням будинків, споруджень та інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування основної діяльності. Таким чином, для земель сільськогосподарського призначення характерне використання їх не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогосподарської продукції), що є відмітною рисою цієї категорію земель, але й як просторово-операційного базису, що властиве всім категоріям.

Земельний кодекс вживає як термін «земля», так і термін «земельна ділянка», хоча визначення дається тільки останньому. Це пояснюється тим, що об'єктом правовідносини по використанню землі завжди є індивідуально-визначена земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу).

Необхідно вказати на специфічні ознаки земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які характеризують їх як об'єкт земельних відносин: обмеженість площі земель, локалізованість земель за місцем розташування, вони є нерухомим об'єктом, виступають основним способом виробництва в сільському господарстві.

Земельні ділянки і права на них, а також міцно зв'язані з земельними ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багаторічні плодові насадження, будинки, будівлі, спорудження тощо), переміщення яких без нерозмірного збитку їх призначенню неможливо, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачено законом.

У літературі існує думка, відповідно до якого землі сільськогосподарського призначення, як об'єкт правового регулювання, мають потрійну правову характеристику: загальний об'єкт (частина земельного фонду), на який поширюється загальний правовий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподарського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який поширюється дія норм земельного, фінансового, господарського й інших галузей права1.

Землі сільськогосподарського призначення регулюються земельним законодавством як єдиний об'єкт, що означає: не всякі землі підлягають сільськогосподарському використанню, а лише придатні для цих цілей; не всякі придатні для сільськогосподарських потреб землі можуть використовуватися як землі сільськогосподарського призначення. Так, у заповідних зонах не може здійснюватися товарна сільськогосподарська діяльність.

Мета використання земельної ділянки визначається органами місцевого державного управління й органами місцевого самоврядування при наданні конкретних земельних ділянок. Про це вказується в документах, які засвідчують права на землю, а також в документах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому самовільна зміна дозволеного використання земельної ділянки не повинне допускатися. Вимоги по дозволеному використанню земельної ділянки є частиною інших галузей законодавства, у складі яких вони більш докладно регламентуються.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта правового регулювання є його площа. При встановленні розмірів земельних ділянок, наданих у власність і в користування, органами влади враховуються природноекономічні, екологічні та соціальні умови на основі рекомендацій науково-дослідних установ про природно-сільськогосподарське районування земель та їх нормування.

У Земельному кодексі робиться спроба обмеження площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться у власності громадян, граничними розмірами. У відповідності зі ст. 121 Земельного кодексу встановлюються норми надання земельних ділянок, за якими громадяни України мають право на безкоштовне одержання земельних ділянок у власність: для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше двох гектарів; для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара; для ведення фермерського господарства - у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У випадку відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Землі ж фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; а також земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на праві оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Громадянам членам фермерських господарств передаються безкоштовно в приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (ст. 32 Земельного кодексу).

Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) (ч. 2 ст. 121 Земельного кодексу). Громадяни мають право додатково набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення, але не більше 100 гектарів (до 1 січня 2010 р.). При цьому зазначена площа може бути збільшена у випадку спадкування земельних ділянок за законом (п. 13 Перехідних положень Земельного кодексу).
^ 3. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Визнання землі нерухомим майном і залучення її до цивільного обігу призвело до необхідності детального аналізу взаємозв'язку правового режиму такої найважливішої категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення, і правомочностей громадянина-власника у відношенні даних земель, і, як наслідок, до необхідності уточнення сфер застосування цивільного і земельного права в регулюванні відносин власності на землі сільськогосподарського призначення.

Під поняттям “режим” (франц. regime, від лат. regimen - управління) розуміється сукупність правил, заходів, норм для досягнення будь-якої мети1. Під правовим режимом розуміються встановлені законодавством порядок використання об'єкта, припустимі межі та способи розпорядження їм. Правовий режим забезпечується відповідними заходами впливу (заохочення і відповідальності) з боку органів державної влади і місцевого самоврядування.

«Правовий режим» земель сільськогосподарського призначення – це теоретичне поняття, яке узагальнює правову характеристику земель цієї категорії як об'єкта земельних відносин, і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, які складаються з приводу земель сільськогосподарського призначення. У радянський період розвитку земельного права і законодавства основним складовим і головним елементом правового режиму земель був примат виключної державної власності на землю, у тому числі і на землі сільськогосподарського призначення. Аналіз чинного земельного законодавства дозволяє прийти до висновку, що правовий режим земель сільськогосподарського призначення поширюється на землі даної категорії і визначається сукупністю правил їхнього використання, включення в цивільний обіг, охорони, обліку, моніторингу, установлених чинним законодавством.

Безпосереднім об'єктом правового режиму є конкретне земельне угіддя – земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана і використовується за безпосереднім цільовим призначенням. Це перший елемент правового режиму.

Правовий режим різних ділянок земель сільськогосподарського призначення неоднорідний. Така неоднорідність у правовому режимі обумовлена: видами земель сільськогосподарського призначення, їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які здійснюють використання земель; іншими об'єктивними обставинами. Тому в літературі прийнято виділяти загальний, особливий і спеціальний правові режими земель сільськогосподарського призначення.

^ Об'єктом загального правового режиму є вся площа земель, придатних для потреб сільського господарства. Основне цільове призначення даних земель – бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізних і автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не зв'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, згідно ст. 23 Земельного кодексу, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

^ Особливий правовий режим установлений законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище середнєрайоного рівня. До сільськогосподарських угідь у такім правовому значенні відносяться рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (ст. 22 Земельного кодексу). Правовий режим даних земель полягає в пріоритетному використанні їх для сільськогосподарських цілей.

^ Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних сільськогосподарських угідь. До таких земель у відповідності зі ст. 150 Земельного кодексу відносяться землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення тощо. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допускається тільки в наступних виняткових випадках: будівництво об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому, таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які у свою чергу повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України.

У літературі відзначається, що правовий режим земель сільськогосподарського призначення спрямований на забезпечення двох головних задач: забезпечення ґрунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і забезпечення збереження кількості цих земель, запобігання зменшення площ сільськогосподарських угідь (кількісний аспект)1.

Перша задача вирішується шляхом проведення заходів: по збереженню і підвищенню родючості ґрунтів; по захисту земель від водяної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення та інших процесів, що ведуть до деградації земель (меліорація)2; по захисту від зараження сільськогосподарських угідь бактеріально-паразитичними та карантинними шкідниками і хворобами рослин, заростання бур'янистими рослинами, чагарником і дрібноліссям, від інших видів погіршення стану земель; по рекультивації порушених земель, відновленню їх родючості, своєчасному залученню в господарський обіг (ст. 166 Земельного кодексу); по збереженню і використанню родючого шару ґрунту та консервації земель (статті 171, 172 Земельного кодексу).

Рішення другої задачі забезпечується шляхом регулювання надання і вилучення земель, встановлення обмежень для їх переведення в несільськогосподарські. Цілям забезпечення виконання даної задачі служить ряд основних принципів, закріплених у Земельному кодексі: пріоритет використання земель сільськогосподарського призначення (ст. 23), планування використання земель (гл. 30) і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (глави 23, 24). Безумовно, виконання зазначених задач в основному забезпечується державою, яка встановлює стандарти, норми, нормативи, правила, регламенти в галузі забезпечення родючості земель.

У значній мірі проблема збереження і підвищення родючості земель вирішується на рівні управління використанням і охороною земель. Це управління здійснюється спеціально уповноваженими державними органами (Міністерством екології і природних ресурсів України, Міністерством аграрної політики України, Державним комітетом України по земельних ресурсах та ін.), основними функціями яких є: облік; планування; розподіл і перерозподіл земель; регулювання порядку експлуатації земель; контроль і правове забезпечення правового режиму використання земель; охорона земель. Наявність системи спеціально уповноважених державних органів, які здійснюють функції управління в галузі охорони і використання земель є другим елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Однак усе це не зменшує значущість таких обов'язків громадян-власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, як використовувати їх за цільовим призначенням, підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивості землі (ст. 91 Земельного кодексу). Громадяни України входять у коло суб'єктів правовідносин по використанню земель сільськогосподарського призначення. Суб'єкти, які здійснюють господарську діяльність на сільськогосподарських угіддях, є третім елементом правового режиму даної категорії земель.

Слід зазначити, що права й обов'язки суб'єктів правовідносин по використанню земель залежать як від їх правового статусу, так і від особливостей конкретної земельної ділянки. Таким чином, четвертим елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення є наявність прав і обов'язків суб'єктів правовідносин.

П'ятим елементом правового режиму земель учені виділяють наявність ефективного правового механізму, який забезпечує належний правовий режим використання земель. До такого механізму відносяться:

- наявність правових норм, виконання яких запобігає порушенню правового режиму земель і забезпечує пріоритет земель сільськогосподарського призначення перед землями несільськогосподарського призначення, а також норми, що не допускають вилучення цінних сільськогосподарських земель;

- наявність правових норм, застосування яких усуває умови, що сприяють порушенню правового режиму земель. Наприклад, заборона фінансування проектно-дослідницьких робіт до прийняття місцевою адміністрацією рішення про попереднє узгодження місця розміщення об'єкта або рішення суду при виникненні спору;

- наявність покарань за порушення правового режиму земель. Так, відповідальність у виді штрафів передбачена за знищення межових знаків земельних ділянок, за самовільне заняття землі, за псування і знищення родючого шару землі тощо;

- наявність правових норм, виконання яких дозволить відновити порушення режиму використання земель. Наприклад, самовільно зайняті земельні ділянки повинні бути повернуті по приналежності без відшкодування витрат, які виникли за час незаконного користування. Таким чином, під правовим режимом земель сільськогосподарського призначення розуміється спеціальний порядок використання земель, встановлений законодавством для найбільш цінної категорії земельного фонду України.

Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає:

по-перше, що вони повинні надаватися, насамперед, для сільськогосподарського використання (ст. 23 Земельного кодексу). Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру;

по-друге, земельним законодавством встановлені певні обмеження на угоди із земельними ділянками, призначеними для сільськогосподарських цілей. Вимоги полягають перш за все у встановленні земельним законодавством переліку видів земель сільськогосподарського призначення, повністю виключених з цивільного обігу, тобто тих, котрі не можуть бути об'єктами права приватної власності. Наприклад, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, яка відповідає установленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), а також деградовані і малопродуктивні землі, які вилучаються з цивільного обігу (статті 170, 172 Земельного кодексу). Крім того, стосовно земель, які знаходяться в приватній власності, земельне законодавство може встановлювати особливі правила здійснення угод. Наприклад, покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві, або які займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, а також юридичні особи України, установчими документами яких передбачене ведення сільськогосподарського виробництва, а переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки (ст. 130 Земельного кодексу).

Крім того, у п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати чи іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Таким чином, право розпорядження землями сільськогосподарського призначення підлягає певним обмеженням, які встановлюються державою з метою мінімізації негативних наслідків, пов’язаних з функціонуванням ринку землі;

по-третє, господарське використання земель сільськогосподарського призначення не тільки не повинне погіршувати стан земель внаслідок виробничої діяльності, але й має сприяти відновленню та поліпшенню родючості ґрунтів, їх корисних властивостей. У цьому зв'язку власники земельних ділянок і землекористувачі повинні виконувати заходи щодо захисту земель від водяної і вітрової ерозії, селів, підтоплень, заболочування, вторинного засмічення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних та техногенних процесів. Вони також повинні проводити рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їхньої родючості та поліпшенню інших корисних властивостей землі. Всі організації, які здійснюють діяльність, пов'язану з порушенням поверхневого шару ґрунту, повинні здійснювати зняття, складування, збереження поверхневого шару ґрунту і нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, чи на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності й інших якостей;

по-четверте, при вилученні (викупі) земель сільськогосподарського призначення для потреб, не зв'язаних із сільськогосподарським виробництвом, при тимчасовому занятті сільськогосподарських угідь для інших видів використання, при обмеженні використання або погіршенні якості сільськогосподарських угідь тощо власникам землі і землекористувачам відшкодовуються збитки і втрати сільськогосподарського виробництва.
  1   2

Похожие:

Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconЛекція 15. Тема: правовий режим земель оздоровчого призначення
Постановка питань: Поняття І склад земель оздоровчого призначення. Особливості надання земель оздоровчого призначення. Умови І порядок...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconЛекція 14. Тема: правовий режим земель природно-заповідного фонду...
Лад земель природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного призначення. Правовий режим земель природно-заповідного фонду. Правовий...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconРозділ 16 правовий режим земель рекреаційного призначення
Відповідно до цього, ст. 50 Земельного кодексу визначає землі рекреаційного призначення як землі, використовувані для організації...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconЛекція 13. Тема: правовий режим земель житлової та громадської забудови
Правове регулювання використання земельних ділянок для індивідуального житлового, господарського І гаражного будівництва. Використання...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconРозділ 17 правовий режим земель історико-культурного призначення
Число їх обмежене, тому що більшість таких об'єктів не може створюватися спеціально – усвідомлення їхньої історико-культурної цінності...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconРозділ 18 правовий режим земель лісового фонду
Земельним І лісовим кодексами1 та іншими актами законодавства України. Земельне законодавство визначає загальні положення, які стосуються...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconЛекція тема: земельні сервітути та обмеження прав на землю
Постановка питань: Поняття та види земельних сервітутів. Поняття І зміст добросусідства в земельному праві. Поняття І види обмежень...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconПравовий режим земель водного фонду
Як видно з наведеного визначення землі водного фонду підрозділяються на дві складові частини: безпосередньо покриті водою (водопокриті)...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconТема 6: международное экономическое право (2 часа)
Принципы международного экономического права: недискриминации, наибольшего благоприятствования, взаимной выгоды, национальный режим,...
Лекція 12. Тема: правовий режим земель сільськогосподарського призначення iconТема №4: лечебно – охранительный режим. Биомеханика тела пациента...
Лечебно-охранительный режим – это комплекс лечебно-профилактических мероприятий, направленных на обеспечение физического и психического...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница