Лекція тема: право землекористування та його види


Скачать 329.98 Kb.
НазваниеЛекція тема: право землекористування та його види
страница1/3
Дата публикации23.05.2013
Размер329.98 Kb.
ТипЛекція
userdocs.ru > Право > Лекція
  1   2   3


ЛЕКЦІЯ 6.

ТЕМА: ПРАВО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ
Постановка питань: Поняття і принципи права землекористування. Право постійного землекористування. Право орендного землекористування. Право концесійного землекористування. Права і обов'язки землекористувачів.
1. Поняття і принципи права землекористування

Здійснення земельної реформи, перехід до ринкових умов господарювання на землі, законодавче закріплення різноманіття форм власності на землю і розширення можливостей використання земельних ресурсів на підставі права власності значно звузили сферу застосування права землекористування. Але воно не утратило свого значення як законом передбачений засіб держання корисних властивостей землі. Право землекористування в значно обновленому виді знайшло своє закріплення в новому Земельному кодексі й успішно застосовується в сфері регулювання земельних відносин.

У юридичній літературі право землекористування, перш за все, розглядається як правовий інститут, що охоплює сукупність однорідних земельно-правових норм, які закріплюють і регулюють підстави, умови та порядок надання, зміни і припинення використання земельних ресурсів. Таким чином, право землекористування являє собою систему правових норм, закріплених у земельному законодавстві, які регулюють суспільні відносини одержання корисних властивостей земельних ресурсів.

Разом з цим право землекористування виступає як правомочність фізичної або юридичної особи на використання земельної ділянки та є правовим віднесенням, що виникає в процесі використання земельних ресурсів. Право землекористування як правомочність фізичної або юридичної особи, надає його власнику можливості одержання корисних властивостей конкретної земельної ділянки, наданої у користування. Право землекористування у виді правовідносини включає сукупність наданих прав і покладених обов’язків, пов’язаних із здійсненням землекористування. У цьому зв’язку право землекористування має комплексний зміст, що поєднує і систематизує законодавчі вимоги в земельно-правовий інститут, яке охоплює правомочності суб’єктів – користувачів конкретними земельними ділянками та регламентує права і обов’язки землекористувачів, що реалізуються у правовідносинах.

Право землекористування в якості важливого правового інституту, правомочності землекористувача і земельного правовіднесення, базується на фундаментальних конституційних положеннях та важливих вимогах земельного законодавства. Праву землекористування притаманні відповідні принципи як основні засади його правового регулювання. Вони відображені в загальних принципах земельного законодавства, які передбачені в ст. 5 Земельного кодексу, закріплені в його нормах, присвячених правовому регулюванню використання окремих категорій земель, включені в зміст прав і обов’язків землекористувачів тощо.

Основними принципами права землекористування є: призводність права землекористування від права власності на землю; використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням; раціональне використання й ефективна охорона земельних ресурсів; поєднання особливостей використання землі як основного засобу виробництва, просторово - територіального базису і природного ресурсу; пріоритетність екологічної безпеки при використанні земельних ресурсів; гарантованість прав на земельні ділянки і прав землекористувачів та деякі інші принципи. Не усі вони відносяться виключно до права землекористування, у зв’язку із чим не знайшли свого повного відображення в новому земельному законі. Цим обумовлюється розгляд деяких з них відносно права землекористування.

^ Принцип призводності права землекористування від права власності на землю полягає в тому, що саме виникнення права землекористування залежить від володаря права власності на земельну ділянку. Якщо право користування власника землі є його правомочністю, на підставі якого він одержує корисні властивості земельної ділянки, то землекористувачі здійснюють право користування нею в обсязі й в межах, наданих власником. Таким чином, правомочність землекористувача на використання земельної ділянки спирається на право користування власника. При цьому власник може передавати землекористувачу своє право користування, як у повному, так і в обмеженому обсязі. Наприклад, держава як власник землі, що надає земельну ділянку в постійне користування через свої уповноважені органи, може передавати землекористувачу право користування в повному обсязі. Юридична або фізична особа – власник земельної ділянки, передаючи її у володіння і користування за договором оренди, може обмовити в ньому обсяг користувальницьких прав орендаря, залишаючи окремі з них за собою.

Право на надання орендарем земельної ділянки в суборенду не змінює суті розглянутого принципу, тому що субарендний різновид землекористування також виникає на підставі згоди орендодавця, яким є власник земельної ділянки. Принцип призводності права землекористування від права власності виявляється й у тім, що власник земельної ділянки може вимагати припинення права землекористування на підставах і в порядку, передбаченому в законі.

^ Принцип використання землі за основним цільовим призначенням є надзвичайно важливим для використання земельних ресурсів країни. Не дивлячись на його традиційне закріплення в нормах земельного права, у новому земельному законі цей принцип зазнав деяких змін. Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на наступні категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду.

Відміни наведеного категоріального розподілу земельних ресурсів країни полягають не тільки в розширенні самих категорій земель на підставі відокремлення колишньої загальної категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення в самостійні категорії, а й в їхньому розмежуванні за основним цільовим призначенням. Якщо раніше землі розподілялися на категорії за цільовим призначенням, яке не враховувало інші цілі їхнього використання, крім категоріального призначення, то тепер вони підрозділяються за основним цільовим призначенням, яке припускає можливості їх використання й у супутніх цілях, що доповнюють основне цільове призначення.

Законодавчий розподіл земельних ресурсів за основним цільовим призначенням більш адекватно відображає здійснення права землекористування на них. Про це свідчать реальні обставини землекористування, коли, наприклад, землі сільськогосподарського призначення використовуються не тільки з метою виробництва сільськогосподарської продукції, а й для взведення внутрішньогосподарських споруд та дорожнього будівництва, землі житлової та громадської забудови використовуються не тільки в будівельних цілях, а й для спорудження комунікацій тощо.

Разом з цим реалізація розглянутого принципу здійснюється і на рівні визначення основного цільового призначення конкретної земельної ділянки. Основне цільове призначення передбачається в рішенні про надання земельної ділянки в постійне користування та відображається в державному акті, обумовлюється в договорі оренди земельної ділянки та фіксується в державному реєстрі. Відхилення землекористувача від основного цільового призначення є правопорушенням і може служити підставою для припинення права землекористування. У цьому зв’язку актуальної є проблема законодавчого розмежування ознак основного та супутнього цільового призначення земельної ділянки.

^ Принцип раціонального використання та ефективної охорони земельних ресурсів також є традиційним у земельному законодавстві. Проте правові вимоги про раціональне використання й ефективну охорону земельних ресурсів не містять своїх законодавчих критеріїв щодо землекористування. Через це вони носять юридично невизначений характер, що ускладнює забезпечення раціонального використання та ефективної охорони земельних ресурсів правовими засобами при здійсненні землекористування.

Гостра необхідність у раціоналізації землекористування в нашій країні виникла у зв’язку із розширенням екстенсивного використання земельних ресурсів. Але раціональне землекористування є реальним засобом їх ефективної охорони. У зв’язку цим звертає на себе увага постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року1, в якому раціональне природокористування розглядається поряд з охороною довкілля. Більш того, основні пріоритети охорони навколишньої природного середовища в постанові визначені через раціональне використання природних ресурсів. До них зокрема віднесено формування збалансованої системи природокористування та адекватної структурної перебудови виробничого потенціалу економіки та екологізація технологій у сільському господарстві, промисловості, енергетиці, будівництві та на транспорті. Здійснення їх реалізації передбачається за допомогою охорони земельних ресурсів від забруднення та нераціонального використання, а також збереження та поширення територій із природним станом ландшафту.

Принцип раціонального використання та ефективної охорони земельних ресурсів при здійсненні землекористування реалізується в двоєдиному не розривному процесі. Він являє собою економічно необхідне й екологічно обґрунтоване використання земельних ресурсів, при якому одночасно враховуються економічні та екологічні інтереси людини і суспільства2. Тому правовими критеріями раціонального використання й ефективної охорони земельних багатств країни є дотримання вимог щодо забезпечення їхньої родючості та екологічно обґрунтованого використання.

Законодавчі вимоги щодо раціонального використання земельних ресурсів досить різноманітні. До них зокрема відносяться вимоги щодо забезпечення максимального виходу продукції в результаті використання конкретної земельної ділянки, застосування передових, апробованих і науково обґрунтованих технологій при освоєнні земельних площ тощо. Так, раціональним використанням земельної ділянки, наданої в користування може вважатись одержання максимальної кількості продукції з кожної одиниці земельної площі, зосередження внутрішньогосподарських будівель та інших засобів виробничо-господарської діяльності на мінімальних земельних площах і т. ін. Особливі вимоги земельного закону присвячені використанню техногенно забруднених земель. Так, згідно ч. 1 ст. 170 Земельного кодексу, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.

Більш конкретними в земельному законі є законодавчі вимоги щодо охороні земельних ресурсів. До них, зокрема за ст. 164 Земельного кодексу віднесені: захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь та деякі інші законодавчі вимоги.

Особливі вимоги земельним законодавством передбачені для охорони ґрунтового шару земельних ділянок. Так, відповідно до ч. 3 ст. 168 Земельного кодексу, при здійсненні діяльності, пов’язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування і зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей. Таким чином, дотримання вимог розглянутого принципу в процесі землекористування забезпечує максимальні економічні результати та їх ефективну охорону від негативного виробничо-господарського та іншого шкідливого впливу.
^ 2. Право постійного землекористування

Використання земельних ресурсів країни на підставі права постійного землекористування, що іменувалося в попередніх земельно-правових актах вічним і безстроковим землекористуванням, а протягом короткого часу – довічним наслідуваним володінням землею, є досить устояним у вітчизняному законодавстві. Безумовно, воно є помітно потісненою різноманіттям власницьких основ використання земельних наділів і втратило своє провідне положення в сучасному земельному законі. Але як законом визнаний і правомірний спосіб одержання корисних властивостей землі та конкретних земельних ділянок, право постійного землекористування в обмеженому виді зберігає своє існування у даний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу, право постійного користування землею - це право володіння і користування земельною ділянкою, яке знаходиться в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Не дивлячись на те, що це право в законодавчому порядку позначається як «землекористування», його зміст охоплює і право володіння земельною ділянкою. Включення до складу права землекористування і права землеволодіння, визначається специфікою земельної ділянки як об’єкту права, яким не можливо реально користатися без володіння ним. Більш того, право володіння земельною ділянкою в переважній більшості випадків складає необхідну передумову для правомірного користування нею у розумінні одержання її корисних властивостей1.

На відміну від права власності на землю, праву землекористування притаманні тільки правомочності володіння та користування земельною ділянкою. Їхній нормативно-правовий зміст мало, чим відрізняється від аналогічних правомочностей власника землі. Проте необхідно підкреслити, що конкретний зміст правомочностей володіння і користування землекористувача визначають власники землі. Правомочність же розпорядження завжди залишається за власниками земельних ділянок, яким у праві постійного землекористування володіє держава або відповідна територіальна громада.

Загальним між правом власності на землю і правом постійного землекористування є їх безстроковість. Заздалегідь не встановлений строк права постійного землекористування, так само як і права власності, додає стійкий характер постійному землекористуванню та підвищує ступінь стабільності правомочностей землекористувача. У цьому полягає перевага права постійного землекористування, перед іншими видами користування земельними ділянками.

Об’єктами права постійного землекористування є земельні ділянки, надані із земель державної або комунальної власності. Вони можуть надаватися з усіх категорій земельних площ, що належать державі або територіальним громадам. У цьому зв’язку право постійного землекористування має особливе значення для використання земельних ділянок державної та комунальної власності, які не підлягають передачі в приватну власність у силу їх особливої цінності або призначення для забезпечення публічних інтересів.

Суб’єктами права постійного землекористування можуть бути тільки державні та комунальні підприємства, установи і організації. Так, згідно ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Ними можуть бути, наприклад, державні сільськогосподарські, промислові, будівельні та транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприємства, що здійснюють управління житловими комплексами та надають комунальні послуги, природоохоронні, оздоровчі та наукові установи і навчальні заклади державної або комунальної власності, лісогосподарські та водогосподарські організації, органи державної влади і місцевого самоврядування тощо.

Юридичне значення права постійного землекористування полягає у тому, що воно виключає можливості виникнення так називаної «подвійної» власності держави або територіальної громади та їхніх підприємств, установ і організацій. Збереження інституту права постійного землекористування формує систему земельних відносин, в яких держава або територіальна громада є власниками землі, а їхні підприємства, установи та організації - постійними користувачами земельними ділянками.

Праву постійного землекористування властиві і деяка специфіка його виникнення. Порівняльний аналіз різноманіття основ виникнення прав на землю призводить до висновку про те, що право постійного користування земельними ділянками для державних і комунальних підприємств, установ і організацій може виникати тільки на підставі відводу. Договірні та інші підстави набуття ними права постійного землекористування є неприйнятними. Таким чином, акт відводу земельної ділянки, як багатостадійний і комплексний юридичний факт, який породжує право постійного землекористування державних та комунальних підприємств, установ і організацій, являє собою єдину підставу його виникнення.

Незважаючи на надання права постійного землекористування тільки державним та комунальним підприємствам, воно може мати безліч різновидів. Це залежить від тих ознак і критеріїв, що складають підставу їх розмежування. Так, за ознакою використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням, право постійного землекористування надається для сільськогосподарських потреб і потреб житлового та громадського будівництва, для потреб промисловості, транспорту, зв’язку та оборони, для природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних та історико-культурних знадоб, для цілей ведення лісового та водного господарства тощо. У свою чергу право постійного сільськогосподарського землекористування державних і комунальних сільськогосподарських підприємств і організацій надається для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, науково-дослідних і навчальних цілей, що передбачено ст. 24 Земельного кодексу.

На підставі спеціальних критеріїв постійного землекористування можна виділити, наприклад, на землях сільськогосподарського призначення постійне користування богарними і поливними землями, орними і луговими угіддями, на землях житлової та громадської забудови – селитебне і рекреаційне землекористування, на землях транспорту – землекористування автомобільного, залізничного, водного, повітряного та трубопровідного транспорту і т. д. Кожен різновид постійного користування відповідною земельною ділянкою має свої особливості за цілями надання, умовами користування, правами та обов'язками землекористувача, які відображаються на змісті права постійного землекористування.
  1   2   3

Похожие:

Лекція тема: право землекористування та його види iconЛекція тема: земельні сервітути та обмеження прав на землю
Постановка питань: Поняття та види земельних сервітутів. Поняття І зміст добросусідства в земельному праві. Поняття І види обмежень...
Лекція тема: право землекористування та його види iconРасписание пар групп ы 1Д на 2 семестр Понедельник 1 Інф пошукові...
Тдп ауд. 203 Стаднік І. В. (лекція) / Констутуц право Укр. Ауд. 203 Нікольська О. В. (лекція)
Лекція тема: право землекористування та його види iconЛекція тема: цивільно-правові угоди щодо земельних ділянок та їх продаж на конкурентних засадах
Собливості цивільно-правового обігу земельних ділянок. Види та зміст цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Окремі види договорів...
Лекція тема: право землекористування та його види iconЛекція 10. Тема: припинення прав на землю
Способи І порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою. Особливості застосування спеціальних...
Лекція тема: право землекористування та його види iconЛекція тема: джерела земельного права та земельні правовідносини
Міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди І двосторонні договори та їх вплив на врегулювання земельних відносин в Україні....
Лекція тема: право землекористування та його види iconМетодичні вказівки для викладачів та студентів
Операційний блок, його будова, порядок роботи, види прибирання. Методи боротьби з інфекцією у повітрі. Поняття про надчисті операційні,...
Лекція тема: право землекористування та його види iconЕкономічна система суспільства. Відносини власності
Акціонерне товариство — господарське товариство, створене шляхом об'єднання майна його засновників з метою отримання прибутку; його...
Лекція тема: право землекористування та його види iconЛекція тема: право власності на землю
Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб І іноземних держав. Право спільної власності на землю. Зміст...
Лекція тема: право землекористування та його види iconЛекція тема: повноваження представницьких І
Тема: повноваження представницьких І виконавчих органів в галузі земельних відносин
Лекція тема: право землекористування та його види iconТема 9 Становлення держави Україна (1991 – 2007 рр.)
Срср нового курсу керівники партії обрали протеже Андропова Михайла Горбачова. З його приходом до влади на арену вийшла нова генерація...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
userdocs.ru
Главная страница