Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб


Скачать 187.98 Kb.
НазваниеТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Дата публикации30.05.2013
Размер187.98 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
Поняття та значення принципів ЦПП
Мета лекції:

  • освітня: формування у слухачів уявлення про принципи цивільного судочинства та значення їх для захисту прав й інтересів особи;

  • розвиваюча: закріплення знань та вмінь щодо роботи з нормативними актами, які закріплюють принципи;

- виховна: забезпечити усвідомлення курсантами та студентами сутності принципів та їх ролі у захисті порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Міжпредметні зв’язки: конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес,адміністративний процес,.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.
План

1. Поняття та система принципів цивільного процесуального права

2. Застосування загальноправових принципів у цивільному процесі

3. Міжгалузеві принципи, що властиві правосуддю в цілому
Основна література

  1. Конституція України. - К., 1996.

  2. Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. 2004.- № 40; 41; 42. - ст. 492.

  3. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 року № 2453 // Голос України. – 03.08.2010. – № 142

  4. Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук.-практ. посіб. – Х.: ФІНН, 2009. – 256 с.

  5. Цивільне процесуальне право України: підручник / Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с.

  6. Цивільний процес України: академічний курс: Підручник / За ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2009. – 848 с.

  7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 536 с.



Додаткова література

  1. Шевчук П.І. Історичні аспекти розвитку принципу змагальності в цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 6.

  2. Тимченко Г.П. Історико-правові аспекти принципу диспозитивності у цивільному процесі // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 2 - С. 150-155

  3. Гетманцев О. Принципи цивільного процесу: поняття, особливості // Юридичний Вісник України. - 2004. - № 1. - С. 86-91.

  4. Луспеник Д. Роль суду в цивільному диспозитивному процесі // Юридичний журнал. - 2004. - № 6. - С. 109-115.

  5. Тимченко Г. Джерела змагальності у цивільному судочинстві // Право України. - 2005. - № 1. - С. 99-103.

  6. Тимченко Г. Зміст змагальності у сучасному цивільному процесі. //Право України. – 2005. – 5. - № 5. – С. 111-118.

  7. Алиэскеров М. Принцип состязательности и юридическая помощь в гражданском процессе // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 3. – С. 2 - 6.

  8. Шишкін В. Принцип диспозитивності у новому ЦПК України.// Право України. – 2006. - № 3. – С. 72-82.

  9. Бондаренко А. Закладення основ змагальності в процесуальну форму досудового провадження в Україні: деякі питання.// Право україни. – 2006. - № 11. – С. 65 – 70.

  10. Фоменко Е. Реализация принципа публичности на отдельных стадиях гражданского процесса. // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 9. – С. 22 - 25.

  11. Мумладзе Н.Т. Принципи цивільного процесуального права // Вісник ЛДУВС імені Е.О.Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС. – 2009.-1.- спец.випуск .- С. 121-123

  12. Кройтор В.А. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження // Право і беспека.-2009.-№1.С 198-205

  13. Дюкар Р.С. Актуальність внесення змін до чинного цивільного процесуального законодавства України // Часопис цивільного і кримінального судочинства. – 2012. – № 1 (4). – С. 107 – 112.

І

Кожній галузі права властивий певний комплекс принципів. Значення правових, зокрема галузевих, принципів полягає в тому, що вони, по-перше, відображають суть змісту, соціальну спрямованість і головні галузеві особливості правового регулю­вання; по-друге, повинні враховуватися при виявленні прогалин у законодавстві і застосуванні правових норм за аналогією. Значення принципів будь-якої галузі права можна висловити словами Гельвеція: "Знання принципів замінює незнання деяких фактів".

Принципи цивільного судочинства мають важливе значення, оскільки вони є необхідною умовою вдосконалення діяльності судових органів, їх суворе дотримання і реалізація є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтересів особи. У принци­пах цивільного процесу концентруються погляди законодавця на характер і зміст сучасного судочинства щодо розгляду й вирішення судами цивільних справ.

Принципи цивільного процесу є об'єктивними за своїм зміс­том. Вони визначаються тими соціальними обставинами, які існують в суспільстві.

Принципи цивільного процесу можна визначати з 2 позицій. По-перше, як історичні категорії, вироблені протягом тривалого розвитку процесу, як елемент людської культури. По-друге, як ідеї, закріплені в нормах цивільного процесуального права і мають нормативний характер. З огляду на це, принципи цивіль­ного судочинства — це визначальні ідеї, засади, згідно з якими відбувається регулювання відносин, що виникають у сфері судо­чинства, і які виражають завдання правосуддя у цивільних справах, характеризують методи їх здійснення.

Більшість принципів цивільного судочинства закріплені у Конституції, а також Законі "Про судоустрій і статус суддів" та у ЦПК. Традиційно принципи цивільного, господарського, кри­мінального та адміністративного процесів класифікують за дже­релами їх нормативного забезпечення на такі: 1) принципи, закріплені в Конституції; 2) принципи, закріплені в законодав­стві про судоустрій.

До принципів цивільного процесу, закріплених законо­давством про судочинство, належать: диспозитивність, про­цесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, без­посередність.

Також принципи цивільного процесу класифікують залежно від сфери їх поширення на:

— загальноправові принципи, що притаманні всім галузям права, наприклад, законність, демократизм;

— міжгалузеві принципи — це принципи цивільного про­цесуального, господарського процесуального, адміністративного процесуального права: а) здійснення правосуддя лише судом; б) незалежність суддів і підкорення їх лише закону; в) рівність усіх учасників процесу перед законом і судом; г) поєднання колегіального та одноособового складу суду при розгляді справ; д) гласність та інші принципи;

— галузеві принципи — притаманні лише цивільному про­цесуальному праву (до них зазвичай відносять принципи диспозитивності, процесуальної рівноправності сторін, однак ш прин­ципі діють також в адміністративному процесі, тому скоріше є міжгалузевими принципами).

Оскільки фактично виключно галузевих принципів, що при­таманні тільки цивільному процесу, немає, принципи диспози-тивності. процесуальної рівноправності сторін та змагальності будуть нами розглядатися в межах міжгалузевих принципів.
ІІ

До загальноправових принципів, що впливають на цивіль­ний процес, належать принципи: верховенства права; гуманізму; законності; справедливості; демократизму.

Одним з основних принципів правової держави є принцип верховенства права. Відповідно до ст. З Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Принцип верховенства права є новим для національної юри­дичної практики. Закріпивши принцип верховенства права, Кон­ституція проголосила перехід від пануючої в минулому ідеології "домінування держави" над людиною до нової ідеології "слу­жіння держави" інтересам людини.

Під верховенством права розуміють "верховенство розуму"; "панування права, пріоритетність у суспільстві, насамперед, прав людини"; "кодекс правил, які легітимізовані суспільством і базуються на досягнутому рівні соціальної етики", "сукупність морально-правових цінностей, відповідно до яких мають регу­люватися відносини в демократичному суспільстві, вирішуватися питання життєдіяльності людей, розглядатися справи у судах" тощо.

Принцип гуманізму полягає в тому, що суд свою діяльність повинен спрямовувати на здійснення належного захисту прав, свобод та інтересів людини, її особистості. Відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю.

Близьким до принципу гуманізму є принцип справедливості. Праведливість вимагає відповідності дій та їх соціальних наслідків. Вважається, що принцип справедливості є визначальним для приватного права та впливає на метод його регулювання.

Принцип законності — найважливіший принщп права, що є одним з основних критеріїв визначення якост й ефектив­ності судочинства, зокрема цивільного.

Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції). Основними засадами судоч-шства є за­конність (п. 1 ч. З ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції).

Принцип демократизму дістає вияв у тому що всі люди вільні та рівні в своїй гідності та правах. Всі громадяни рівні перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24 Конституції). Також іноземці мають рівні права, свободи і обов'язки з громадянами України, за винятка­ми, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції).
ІІІ

Принципами правосуддя є такі: здійснення правосуддя виключно судами; незалежності суддів і підкорення їх лише закону; здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом; здійснення судочинства державною мовою; гласності та відкритості судового розгляду; змагальності; забезпечення апеляційного та касаційного оскар­ження рішення суду; обов'язковості судових рішень.

До міжгалузевих принципів належать також принципи: дис-позитивності; процесуальної рівності сторін.

Здійснення правосуддя виключно судами. Відповідно до ст. 124 Конституції, ст.ст. 15, 107 ЦГ1К і ст. 5 Закону "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі та суспільстві. Всі суспільні відносини, врегульовані нормами права, у разі виникнення спору можуть бути предметом судового розгляду.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону. Відповідно до ст. б Закону "Про судоустрій і статус суддів" суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи право­суддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

У ст. 47 Закону "Про судоустрій і статус суддів" визнача­ються гарантії незалежності суддів. Незалежність суддів забезпе­чується: 1) особливим порядком їх призначення, обрання, при­тягнення до відповідальності та звільнення: 2) недоторканністю та імунітетом суддів; 3) незмінюваністю суддів; 4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручан­ня у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та органі­заційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням суд­дів; 9) функціонуванням органів суддівського самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої без­пеки суддів, членів їх сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом суддів на відставку.

Рівність усіх учасників цивільного процесу перед законом і судом. Рівність всіх учасників перед законом і судом закріплена п. 2 ч. З ст. 129 Конституції. Відповідно до ст. 24 Конституції не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників цивільного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принцип рівноправності означає, що дія законів однаковою мірою обов'язкова для всіх осіб, водночас всі особи мають рівні процесуальні можливості для здійснення і захисту своїх прав, інтересів та свобод.

До складу принципу рівноправності входять принципи: 1) рівності усіх учасників процесу (зокрема цивільного) перед законом і судом; 2) змагальність сторін.

Принцип рівності у цивільному процесі поділяється на 2 складові -рівність перед законом і рівність перед судом, що підкреслює подвійність відносин, які мають місце у цивільному процесі, а саме — матеріальних відносин, які існують між сторонами цивільного процесу, та процесуальних відносин, які існують між сторонами та судом.

Близьким до принципу рівноправності усіх учасників ци­вільного процесу перед законом і судом є принцип процесуальної рівноправності, який є проявом принципу рівності громадян перед законом і судом.

Зміст принципу процесуальної рівноправності складається з наступних елементів: 1) рівність сторін при зверненні до суду: позивач подає позов, а відповідач вправі пред'явити запере­чення проти позову; позивач порушує справу, а копія позовної заяви надається відповідачеві тощо; 2) рівність можливостей захисту прав у суді: позивач може відмовитися від позову, а відповідач — від заперечення проти позову, відповідач може визнати позов, подати зустрічний позов, сторони можуть ук­ласти мирову угоду тощо, суд повинен рівною мірою прагнути забезпечити участь у процесі обох сторін; 3) рівні можливості участі сторін у доказовій діяльності.

Гласність і відкритість цивільного процесу. Пункт 7 ч. З ст. 129

Конституції передбачає дію принципу гласності в українському судочинстві, що сприяє демократизації судочинства. Принцип гласності означає, що розгляд в цивільних судах є відкритим, що дозволяє присутність на слуханні справи будь-якої особи, тобто передбачається можливість вільного доступу до залу судового засідання не тільки осіб, що беруть участь у справі, але й всіх інших осіб, що виявили бажання бути присутніми при вирішенні спору. З метою висвітлення ходу процесу і його результатів у залі можуть бути присутніми працівники засобів масової інформації.

Принцип гласності передбачає 2 форми отримання інформації з зали суду: а) безпосереднє сприйняття інформації в залі суду і право фіксувати її різними засобами; б) сприйняття інформації про судовий процес за допомогою ЗМІ. Можна говорити і про третю форму — отримання мож­ливості ознайомитися із судовим рішенням за допомогою офі­ційного реєстру судових рішень в мережі Інтернет. Це стало можливим з прийняттям Закону України від 22 грудня 2005 р. "Про доступ до судових рішень", на виконання якого був виданий Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 740 (частково цю функцію здійснюють також інфор­маційні системи).

Законом передбачені винятки з конституційного принципу гласності. Закритий судовий розгляд допускається, якщо це необхідно: а) щоб запобігти розголошенню державної чи іншої таємниці, що охороняється законом: б) щоб запобігти розголо­шенню обставин особистого та сімейного життя людини; в) в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, установлених законом.

В інших випадках проведення закритого засідання прово­диться тільки за клопотанням особи, що бере участь у справі, і у випадку наведення нею доказів того, що в такому засіданні може бути розголошена комерційна, службова або інша охоронювана законом (наприклад, нотаріальна) таємниця. Задово­лення клопотання провадиться на розсуд суду.

Присутніми на закритому засіданні (тобто перебувати в залі) можуть бути лише: а) особи, що беруть участь у справі (наприк­лад, сторони, треті особи, прокурор); б) в разі необхідності — експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.

Факт проведення закритого судового засідання не означає, що розгляд проводиться за спрощеною процедурою, всі правила судочинства повинні бути неухильно дотримані.

Фіксація судового засідання за допомогою тех­нічних засобів є однією з гарантій захисту прав, свобод і інте­ресів осіб, оскільки дає можливість апеляційній та касаційній інстанціям достовірніше встановити хід судового засідання.

Деякі процесуалісти вважають за можливе у разі відсутності у суду технічних засобів клопотати про самостійний запис про­цесу (за допомогою власного диктофона). Однак такі клопотання не підлягають задоволенню, оскільки офіційним записом су­дового засідання є лише технічний запис, зроблений судом. Це означає, що хоча і аудіо- та відеозаписи судового засідання можуть здійспюватися не тільки працівниками суду, а іноді і без відома суду, проте приєднати ці аудіо- відеокасети до матеріалів справи як офіційний запис судового засідання не можна.

Це справедливо, оскільки незважаючи на конституційне право про гласність судочинства, все, що відбувається в залі судового засідання, повинно здійснюватися під контролем суду. Це не виключає право осіб, що беруть участь в справі, вико­ристовувати диктофони в ході відкритого судового засідання, то узгоджується з принципом гласності судочинства, проте іакий запис не може вважатися офіційним записом засідання.

Однією з гарантій забезпечення принципу гласності у процесі с правило, що рішення суду, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується публічно. І навпаки: для забезпечення перозголошення відомостей, що стали відомі суду в закритому процесі, рішення суду прилюдно не оголошується, однак ре­зультат розгляду має бути відомим присутнім, тому публічно проголошується лише резолютивна частина рішення.

Змагальність сторін. За своєю суттю цивільний процес є змаганням осіб у доказуванні перед судом своєї позиції (наяв­ності порушеного права, що потребує захисту, або його відсут­ності). Принцип змагальності — один з основних принципів цивільного судочинства, а забезпечення змагальності — одне з головних завдань судової реформи. Цей принцип створює не­обхідні умови для виявлення всіх обставин, що мають істотне значення для справи, та винесення обґрунтованого рішення.

Суть змагальності полягає у тому, що кожна з сторін пред'яв­ляє свої докази — позивач в обгрунтування своїх вимог, відпо­відач — в обгрунтування заперечень про них чи визнання вимог, а суд аналізує їх та робить свої висновки,

У силу дії принципу змагальності сторони, інші особи, що беруть участь у справі, якщо вони прагнуть найсприятливішого рішення для себе чи осіб, на захист прав яких пред'явлений позов, зобов'язані повідомити всі істотні для справи юридичні факти, пред'явити докази, здійснити інші процесуальні дії, що мають переконати суд у правоті цієї сторони. Цей принцип передбачає реальне покладення обов'язку з доказування обста­вин, що мають значення для справи. А у випадку невиконання цього обов'язку чи у випадку неактивності у процесі сторона може зазнати негативних наслідків у вигляді несприятливого для неї рішення.

Змагальність у цивільному судочинстві полягає в такому: 1) дії суду залежать від вимог позивача й заперечень вимогам відловідача, суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог; 2) можливість вільного використання сторонами засобів дока­зування; 3) можливість для сторін брати участь у розгляді справи особисто або через представника; 4) кожна сторона самостійно доводить факти, що є обгрунтуванням її вимог і заперечень.

Умовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін, оскільки змагатися у обстоюванні своїх прав та інтересів сторони можуть лише у однакових правових умовах. І навпаки, принцип процесуальної рівноправності сторін за­безпечується змагальною формою судочинства, яка надає їм можливість рівною мірою "змагатись" перед судом.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Судочинство не може існувати без визначених шляхів виправлення помилок, наприклад, судами вищих інстанцій. Тому особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апе­ляційне та касаційне оскарження рішень суду у випадках та порядку, встановлених ЦПК.

Обов'язковість судових рішень. Статтею 13 Закону "Про судо­устрій і статус суддів" закріплене положення, згідно з яким рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службо­вими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єд­наннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Це положення визначає особливу роль суду серед інших органів державної влади як єдиного органу, що має право здій­снювати правосуддя. У рішенні суду реалізується право держави на вирішення правових конфліктів у приватній сфері.

Основою цієї норми є принцип загальнообов'язковості за­кону, відповідно до якого ухвалене судове рішення. Обов'язко­вість рішень суду, що набрали законної сили, полягає у тому, що: 1) вони не можуть бути скасовані або змінені будь-якими адміністративними або державними органами, громадськими організаціями тощо та їх посадовими чи службовими особами. Ці органи та особи не можуть винести іншого рішення у цій судовій справі; 2) ці органи та особи не можуть приймати акти, що суперечать рішенню суду, яке набрало чинності, вихо­дячи із припущення про його неправильність; 3) жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду, що набрало чинності.

Невиконання судового рішення може потягти кримінальну, адміністративну або дисциплінарну відповідальність. Так, умисне невиконання службовою особою, яка відповідно до своїх повноважень повинна вжити заходів щодо виконання рішення, ухвали, постанови у справі, або перешкоджання нею їх вико­нанню тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 Кримі­нального кодексу України (КК), згідно з якою умисне невико­нання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до 3 років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, караються штрафом від 750 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­ленням волі на строк до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до З років. Указані дії, вчинені службовою особою, яка обіймає від­повідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за такий самий злочин, або якщо вони запо­діяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, караються позбавленням волі на строк від З до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Умисне не­виконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини карається позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Раніше ця стаття також передбачала кримінальну відповідаль­ність за умисне невиконання рішень суду або перешкоджання їхньому виконанню, але лише для службових осіб. Тепер же кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до 3 років поширюється на всіх осіб.

У випадку, коли службова особа не вживає заходів щодо виконання такого судового рішення, як окрема ухвала, чи окрема постанова суду або судді, вона може бути притягнута до адмі­ністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП), згідно з якою умисне залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему поста­нову судді — тягнуть накладення штрафу від 5 до 8 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

За невиконання службовою особою судового рішення, якщо в її діянні немає ознак злочину або адміністративного право­порушення, можливе притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 89 Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження" (в редакції Закону від 4 листопада 2010 р.) у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, шо зобов'язує боржника виконати певні дії. та рішення про поновленні! на роботі держав­ний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб — від 20 до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника — юридичну особу — від 40 до 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності від­повідно до закону.

Принцип здійснення судочинства державною мовою. Відпо­відно до ч. 1 ст 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Згідно з ст. 12 Закону України "Про судо­устрій і статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Мова судочинства визначається також ст. 21 Закону УРСР від 28 жовтня 1989 р. "Про мови в Українській РСР". Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 р. № 8-рп/2008 у справі про мову судочинства визнання української мови як державної є складовою конституційного ладу держави нарівні з її територією, столицею, державними символами.

Державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії.

Норми процесуального законодавства гарантують громадянам, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право користуватися в судовому процесі їх рідною мовою або мовою, якою вони володіють (ч. 2 ст. 7 ЦПК). Відповідно до ст. 12 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суди використо­вують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. У судах, разом з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України від 15 травня 2003 р. "Про ратифі­кацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів державного бюд­жету України.

Незалежно від того, якою мовою провадиться судочинство, на суд покладено обов'язок всі судові документи складати дер­жавною мовою.

Таким чином, як і раніше, судочинство здійснюється тільки українською мовою, тобто суддя веде справу та складає докумен­ти українською мовою. Іншим учасникам процесу закон дозво­ляє використовувати мови нацменшин, що традиційно вико­ристовуються в межах певної території держави, і подавати до суду документи на них. Якщо мову нацменшини в суді не розуміють, то відповідно до процитованої ст. 12 Закону "Про судоустрій і статус суддів" має бути залучений перекладач за державний рахунок (сьогодні подібні витрати не передбачені державним бюджетом).

Принцип диспозитивності (від лат. сіізропо — розпоряджаюся) є одним з основних демократичних принципів процесу, який передбачає можливість розпоряджатися процесуальними засо­бами захисту, є втіленням свободи прав особи, гарантованої Конституцією.

Принцип диспозитивності — це принцип, відповідно до якого заінтересовані особи, які беруть участь у справі, мають можливість вільно здійснювати свої права (матеріальні і про­цесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських ін­тересів.

Тобто розгляд цивільного спору в порядку цивільного судо­чинства виникає, як правило, з ініціативи заінтересованих осіб, і суд вирішує тільки ті вимоги за суттю, про вирішення яких заявляють сторони, і не може вийти за межі цих вимог. Дії суду залежать від вимог позивача і заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо ие необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін.
Питання для самоконтролю:

1. Яке значення мають принципи для правозастосовчої діяльності?

2. Яке значення мають принципи для нормотворчої діяльності?

3. Які критерії класифікації принципів цивільного процесуального права вам відомі?

4. Які характерні ознаки принципів цивільного процесуального права?

5. Що означає принцип гуманізму цивільного судочинства?

6. Що означає принцип демократизму цивільного судочинства?

7. Що означає принцип гласності і відкритості цивільного процесу та його повного фіксування технічними засобами?

8. Якою мовою здійснюється та оформлюється цивільне судочинство?

9. Що означає принцип диспозитивності у цивільному судочинстві?

10. Що означає принцип усності цивільного судочинства?

Похожие:

Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Загальна характеристика провадження у звязку з винятковими та нововиявленими обставинами
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Основні поняття: окреме провадження, заявник, зацікавлені особи, підтвердження наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница