Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб


Скачать 190.31 Kb.
НазваниеТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Дата публикации30.05.2013
Размер190.31 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
Сторони та треті особи у цивільному процесі
Мета заняття:

  • освітня: формування у слухачів уявлення про сторони та третіх осіб у цивільному процесі, їх процесуальні права та обов’язки;

  • розвиваюча: поглиблення та систематизація знань про процесуальні права та обов’язки сторін у цивільному процесі;

- виховна: всебічний розвиток у слухачів дійсно наукових переконань щодо диспозитивності та імперативності цивільного процесу.

Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес.

Основні поняття: сторони, позивач, відповідач, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, треті особи, які заявляють самостійні вимоги.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.
План

  1. Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права і обов'язки

  2. Процесуальна співучасть

  3. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів, процесуальне правонаступництво

  4. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

  5. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору


Основна література

  1. Конституція України. - К., 1996.

  2. Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. 2004.- № 40; 41; 42. - ст. 492.

  3. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 року № 2453 // Голос України. – 03.08.2010. – № 142

  4. Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук.-практ. посіб. – Х.: ФІНН, 2009. – 256 с.

  5. Цивільне процесуальне право України: підручник / Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с.

  6. Цивільний процес України: академічний курс: Підручник / За ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2009. – 848 с.

  7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 536 с.



Додаткова література



  1. Бородин М. Конституционное право граждан на обращение в суд за защитой своих прав // Право Украины.- 2000. - № 8.

  2. Хотынская О. Представительство по новому. - 2004. - № 1-2. - С. 10.

  3. Усели Д.А. Процессуальные возражения ответчика // Арбитражный и гражданский процесс. - 2004. - № 3. – С. 12-16.

  4. Завражнов В., Терехова Л. Последствия неявки в судебное заседание лиц, участвующих в деле // Российская юстиция. - 2004. - № 1. - С. 31-33.

  5. Опалев Р. Материально-правовой интерес как условие возбуждения гражданского дела в суде. // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 2. – С. 7 - 11.

  6. Морозов Н. Ответчик: как быть, если он явно ненадлежащий? // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 2. – С. 14 - 20.

  7. Джоникян М.В. Субъекты гражданского и арбитражного процесса (унификация правового регулирования). //Юрист. – 2007. - № 5. – С. 29-31.

  8. Ознаки та поняття групи як суб’єкта групового позову // Судова практика.-2009.-№4.С 16-24.

  9. Бичкова С.С. Процесуальне правонаступництво: поняття и передумови виникнення // Вісник Академії митної служби України Серія Право, 2010.- №2.- С.102-107

  10. Бичкова С.С. Зустрічний позов, як цивільна процесуальна форма захисту інтересів відповідача.// Вісник ВСУ, 2010.- №10.- С.41-44

  11. Бичкова С.С. Класифікація цивільної процесуальної співучасті //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ, 2011 - №1-С.33-42


І

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Позивач (асіог) — це особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес.

Позивач є активною стороною, тому що він спрямовує свою вимогу для того, щоб цивільна справа була відкрита з метою захисту своїх прав та інтересів.

В позовному провадженні при розгляді цивільної справи завжди присутня особа відповідача (геиз — особа, яка обороняєть­ся), під якою розуміється особа, яка за цивільною позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргумен­тування та вираження у відповідній позовній заяві.

Прийнято розглядати відповідача як пасивну сторону в цивільному процесі.

Розуміючи, що в основу свого цивільного позову заклада­ється думка позивача про те, що безпосередньо відповідач є порушником права, науковцями зроблено висновок, що під поняття відповідача підпадає саме та сторона, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

У цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За загальним правилом цивільний процес починається з появою спірної ситуації у різних учасників матеріально-правових відносин.

Таким чином, сторонами в цивільному процесі є юридично заінтересовані особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві.

Сторони є головними учасниками (особами), які беруть участь у цивільній справі, без яких немає сенсу в процесі. Розкриття та висвітлення поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами.

Сторони в цивільному процесі також характеризуються наступними ознаками: це особи, між якими виник цивільно-правовий спір, шо підпадає під дію ЦПК; вони ведуть цивільний процес у справі від свого імені; з приводу їх цивільної справи приймається судом остаточне рішення у цивільній справі; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення у справі; вони несуть судові витрати в цивільній справі; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принци­пом рівноправності їх перед законом і судом (див. ст. 5 ЦПК).

У сторін з'являється сенс для звернення за допомогою до судових органів за наявності спірності та невизначеності мате­ріальних правовідносин. Але виникнення спірної ситуації може мати місце і у випадку відсутності таких відносин у дійсності: у такому випадку правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише дійшли висновку, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням, але його може і не бути у разі помилки про наявність .між ними спірних правовідносин. Більше того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення.

Сторони мають у переданій на розгляд суду справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий — визнача­ється спірними матеріальними правовідносинами сторін. Проце­суально-правовий — наслідками розв'язання матеріально-право­вого спору, одержання відповідного рішення суду.

У цивільному процесі закладений процесуальний паритет сторін, який сформульований у вигляді дозволу для позивача та відповідача використовувати весь арсенал закладених у ЦПК різноманітних прав, які, безумовно, можливо використати для всебічного захисту своїх інтересів

у суді. Також для підтри­мання процесуальної рівноваги у суді передбачені досить зручні механізми впливу на сторони при розгляді цивільного позову, це деякі чітко сформульовані правила у вигляді процесуальних обов'язків, що є результатом досягнення та підтримання рівно­ваги між сторонами в цивільному процесі.

Закладена рівноправність сторін у цивільному процесі є ви­правданою, оскільки, з огляду на модель змагального процесу, будь-яка з заінтересованих сторін повинна, насамперед, як юри­дично, так і фактично мати рівні процесуальні можливості з обстоювання своїх прав, передбачених для них на законодавчому рівні.

Перелік прав та обов'язків, які закладені в ЦПК, можливо класифікувати на 2 групи: загальні та спеціальні.

До загальних належать такі процесуальні права сторін, які мають також і інші особи, які безпосередньо беруть участь у цивільному процесі, зокрема право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалю­ються у справі та стосуються їхніх інтересів, знайомитись з матеріалами справи, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення та багато інших (ст. 27 ЦПК).

Друга категорія прав сформульована законодавцем у ст. 31 ЦПК таким чином, що дає змогу говорити про виведення їх на вищий ієрархічний рівень, ніж загальні права.

Крім прав, зазначених у ст. 27 ЦПК, позивач має також ряд так би мовити "головних" прав, які активно впливають на розгляд його цивільної вимоги, а саме, право змінити підставу або предмет цивільного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від цивільного позову.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог (але не може змінити підставу або предмет позову протягом усього часу роз­гляду справи), відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому треба врахо­вувати положення ст. 193 ЦПК, відповідно до якої під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про за­лишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустріч­ний позов тільки до початку розгляду судом справи по суті. Згідно зі ст. 173 ЦПК розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про ви­знання сторонами певних обставин під час попереднього судо­вого засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. Не слід плутати поняття "судовий розгляд" та "розгляд справи по суті", оскільки до роз­гляду справи по суті на стадії судового розгляду мають бути здійснені наступні дії: відкриття судового засідання (ст. 163), роз'яснення прав перекладачеві, приведення його до присяги (ст. 164), оголошення складу суду (ст. 166), роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків (ст. 167) та інші дії (ст.ст. 168, 171, 172). На цьому етапі позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов, оскільки розгляд судом справи по суті розпочинається з моменту доповіді головуючого про зміст заявлених вимог.

Окремо виділяється законодавцем таке спеціальне право, як відмова від цивільного позову, яке позивач може застосувати не тільки в межах розгляду цивільної справи в суді першої інстанції, а й у апеляційній чи касаційній інстанціях — до закінчення такого апеляційного чи касаційного розгляду.

Спеціальні права відповідача дістають вияв у наданні права відповідачу визнавати цивільний позов повністю або частково, а також права подати заперечення проти позову.

Визнання цивільного позову — це диспозитивне право від­повідача визнати цивільні вимоги до нього позивача. Визнання цивільного позову може відбутись як повною мірою, так і частково. Визнання цивільного позову є правом, яке притаманне тільки відповідачу та розглядається у вигляді його односто­роннього волевиявлення, яке має на меті розв'язати спірну ситуацію шляхом її врегулювання.

За повного визнання відповідачем цивільного позову і прий­няття його судом ухвалюється рішення суду про задоволення цивільного позову (ст. 174 ЦПК).

Заперечення проти цивільної позовної заяви можуть бути у вигляді обгрунтованих пояснень відповідача в цивільному про­цесі, якими повністю або частково відхиляються чи спростову­ються цивільні вимоги позивача. Заперечення можуть мати матеріально-правовий та процесуально-правовий характер. Заперечення з процесуального характеру обґрунтовуються взагалі неправомірністю виникнення та подальшого продовження ци­вільного процесу, у зв'язку з відсутністю у позивача права на пред'явлення цивільного позову.

На підставі ст. 175 ЦПК сторони можуть також примиритися протягом всього часу судового розгляду. В письмовому вигляді відповідне клопотання в обов'язковому порядку повинно бути додано судом до цивільної справи. У випадку, якщо суд дійшов висновку, що умови мирової угоди необхідно визнати, він поста­новляє у цивільній справі мотивовану ухвалу про закриття провадження у справі з наслідками, які передбачені ст. 206 ЦПК. Ця ухвала суду про закриття провадження у справі на­лежить до переліку тих ухвал, які вправі сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, оскаржити згідно зі ст. 292 ЦПК в апеля­ційному порядку.
^ II

Участь на стороні позивача або відповідача чи обох сторін в цивільному процесі декількох осіб прийнято називати процесуаль­ною співучастю.

Враховуючи це, можливо провести відповідний поділ про­цесуальної співучасті на види.

Наприклад, якщо на стороні позивача у цивільній справі бере участь більше однієї особи, а зі сторони відповідача у справі тільки одна особа, то ця співучасть буде іменуватися як активна. Коли на стороні відповідача в цивільному процесі виступають 2 чи більше осіб, і на стороні позивача одна особа, то в цьому разі ми бачимо пасивну співучасть. Якщо є декілька осіб в цивільному процесі на стороні як позивача, так і відпо­відача, буде змішана співучасть.

Також розрізняють обов'язкову співучасть, яка виникає за спільності матеріальних прав та обов'язків кількох осіб, в тому разі, коли права та обов'язки сторін у цивільній справі не можна визначити без встановлення прав і обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Наприклад, власники спільного майна стають співпозивачами, пред'явивши цивільний позов на усунення порушень їх прав. У тому разі, якщо шкода спричинена декількома особами, вони разом займають місце відповідачів перед потерпілими у цивільному процесі.

Інший вид співучасті — факультативна співучастьвини­кає за обставин процесуального характеру, а саме в силу доціль­ності одночасного розгляду кількох цивільних справ з метою економії коштів та часу на їх розгляд.

У співучасників є право на доручення одному із співучасників вести цивільну справу від їх імені. Законодавець наголошує, що у нього повинна бути повна цивільна процесуальна дієздат­ність.

Цією метою, безумовно, є ухвалення остаточного рішення у цивільній справі на користь всіх процесуальних співучасників, які виступають на одній стороні, як на користь того співучас­ника, який за належним дорученням інших своїх "колег" у справі веде її, так і тих співучасників, хто йому довірив захи­щати свої інтереси у цивільній справі.
^ III

Під поняттям належний відповідач розуміється особа, яка повинна відповідати за цивільним позовом. В свою чергу, не­належними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення відповідного обов'язку.

Відповідно до ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Формулювання ч. 1 цієї статті дозволяє зробити наступні висновки: по-перше, для залучення належного відповідача за­мість неналежного необхідно клопотанням позивача; по-друге, суд при відповідній заміні не припиняє розгляд справи; по-третє, суд не має права відмовити у задоволенні відповідного клопотання; по-четверте, суд може залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Правило про залучення належного відповідача цілком розра­ховане лише на ініціативу позивача. Якщо він не буде згодний з заміною, суд не має права залучати іншого відповідача ані замість неналежного відповідача, ані як співвідповідача. Якщо відповідач дійсно неналежний, що буде доведено в ході розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні позову.

Саме позивач як ніхто повинен бути заінтересований у точ­ному виборі свого опонента та намагатись довести, шо зазна­чений ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.

Якщо в цивільному процесі відбулася заміна відповідача, або до цивільної справи залучений співвідповідач, справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповіда­ча розглядається спочатку. Законодавець подбав про належні сторони шляхом надання їм можливості самостійно набувати права та нести процесуальні обов'язки в цивільному процесі з самого його початку, а не відповідати за попередні процесуальні дії неналежних сторін.
^ V

Процесуальне правонаступтщтвоце заміна однієї із сто­рін процесу іншою особою — правонаступником.

Відповідно до ст. 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у від­носинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Обставинами, за яких відбувається процесуальне право-наступництво, є: 1) смерть фізичної особи; 2) припинення юри­дичної особи; 3) заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні; 4) інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Процесуальне правонаступниитво можливе на всіх стадіях цивільного процесу.

У цивільному праві розрізняють універсальне та сингулярне правонаступниитво. Універсальне правонаступниитво (тобто перехід всіх правомочностей до іншої особи) і має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між фізичними особами — у порядку спадкування. Сингулярне право­наступниитво передбачає, що сторона своє право уступає у конкретному матеріальному правовідношенні. У процесуальних правовідносинах має місце, як правило, сингулярне правонаступ­ниитво, оскільки передаються або права, або. обов'язки.

Не слід плутати процесуальне правонаступниитво та заміну неналежного відповідача, оскільки процесуальні дії, виконані останнім, не мають наслідків для належного відповідача.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступ­ника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язко­вими для особи, яку він замінив.
IV

Не тільки сторони в цивільному процесі, але й треті особи заінтересовані у результатах розгляду судом цивільної справи. Можна пояснити це тим, що на третіх осіб, а саме на їх правове становище, може вплинути результат судового розгляду спірної цивільної справи між сторонами.

Під третіми особами розуміються суб'єкти цивільних про­цесуальних правовідносин, які вступають у вже триваючий цивільний процес між сторонами для захисту особистих суб'єк­тивних прав і охоронюваних законом інтересів як фізичних, так і юридичних осіб у сфері цивільно-правових відносин.

Необхідно розрізняти заінтересованість третіх осіб, яка може бути як матеріально-правовою, так і процесуально-правовою. Що стосується заінтересованості матеріально-правового харак­теру, вона дістає вияв у тому, що рішення у цивільній справі, яке буде ухвалене судом щодо конкретної спірної ситуації, може порушити матеріальні права третьої особи чи стати мотивом для сторони вимагати відшкодування збитків від неї — подати до третьої особи цивільний позов за правом регресу.

Процесуальна заінтересованість третьої особи дістає вияв у тому, щоб не дозволити ухвалення судом несприятливого для себе рішення у цивільній справі. Так, треті особи намагати­муться, щоб суд при розгляді цивільного позову ухвалив таке судове рішення, котре буде співпадати з їх інтересами,

обумов­леними існуючими між ними та процесуальною стороною право­відносинами.

Треті особи можуть бути 2 видів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета позову, мають високий рівень заінтересованості та й особистий інтерес, вони є учасниками спірного матеріального права.

Зважаючи на це. третіми особами, які заявляють самос­тійні вимоги щодо предмета спору, називаються суб'єкти ци­вільно-правових відносин, які є повноцінними учасниками ци­вільного процесу та входять у вже розпочату цивільну справу шляхом подання цивільного позову до сторін або однієї з них для захисту суб'єктивних прав, свобод та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб у сфері цивільно-правових відносин.

Законодавцем у ст. 34 ЦПК передбачено, шо треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають диспозитивне право у вигляді вступу у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши цивільний позов до сторін. Тобто форма такого вступу — пред'явлення позову, період реалізації відповідного права — "у будь-який час до закінчення судового розгляду". Але треба враховувати поло­ження ст. 193 ЦПК, в якій йдеться про те, шо позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику. Тобто подати відповідну заяву є можливість тільки до судових дебатів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть претендувати як на весь предмет цивільного спору, так і в якійсь його частині. Так, у випадку задоволення цивільних вимог позивача це буде означати відмову суду третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у задоволенні її вимог повною мірою або частково.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть виявити бажання не вступати в цивільний процес між сторонами, а ініціювати свою цивільну справу, пред'явивши цивільну позовну заяву до тієї сторони, на чию користь ухва­лене позитивне рішення суду, в результаті чого ця сторона порушила чи поставила під загрозу їхні права та інтереси.

З вищевказаного треба виділити особливості, притаманні третім особам, які заявляють вимоги щодо предмета спору: по-перше, зазначені особи втручаються у вже порушений цивільний процес; по-друге, треті особи з самостійними вимогами пред'яв­ляють свої цивільні вимоги в спорі, який вже розпочався.

Треба наголосити, що законодавцем вказано на обов'язок суду про проведення розгляду цивільної справи з її початку, коли до цивільного процесу вступають треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Задоволення цивільного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача.

Значущим є арсенал процесуальних прав та обов'язків, якими наділені треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Істотним є той факт, що ні особи мають всі права та обов'язки позивача без жодних винятків та застере­жень. Паритетність їх процесуальних прав у цивільному процесі пояснюється зробленим законодавцем припущенням, що треті особи з самостійними вимогами щодо предмета спору є суб'єк­тами спірного права.

Але треба відрізняти поняття цивільного позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Так, в інтересах позивача розпочинається провадження у ци­вільній справі, а зазначені треті особи завжди втручаються у вже порушений цивільний процес.

У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд цивільної справи починається спочатку.
^ V

Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мета спору, можна визначити як суб'єктів цивільно-проце­суальних відносин, які входять у цивільний процес на стороні або позивача, або відповідача у вже розпочату цивільну справу з метою захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересів у сфері цивільно-правових відносин.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мета спору: по-перше, мають право за наявності бажання увійти в цивільну справу в суді першої інстанції до ухвалення судом рішення; по-друге, вони можуть бути бути залученими до участі у цивільному процесі за вмотивованим клопотанням сторін у справі, інших осіб, які беруть участь у справі, чи за ініціативою суду.

Одна й та сама третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, може брати участь у цивільному процесі тільки на одній стороні.

Цей вид третіх осіб не є суб'єктом спірного правовідношення. Тобто між третьою особою, яка не заявляє вимог щодо предмета позову, і протилежною стороною немає матеріально-правових відносин.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо пред­мета спору, при вступі за власною ініціативою до цивільного процесу повинні підготувати письмову заяву, а не цивільний позов, як це роблять треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, з аргументуванням того, яка мета та мотиви у розгляді цивільного позову та на якій стороні вона бажає брати участь у цьому процесі.

Коли така заява потрапить до суду, необхідно провести аналіз з відповідними висновками, чи підлягає така заява задоволенню та чи є дійсно підстави для її вступу в цивільний процес для захисту прав та особистих інтересів, а також яким чином може вплинути на зазначену особу рішення у цивільній справі між сторонами.

Заява такої третьої особи не оплачується судовим збором. Вступ в цивільний процес третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не зобов'язує суд при розгляді цивільної справи повертатись до її початку.

Достатньо суттєвою різницею між третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та особами з самостійними вимогами є підхід законодавця у наданні остан­нім ширших процесуальних прав в цивільному процесі.

Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору не мають процесуального права вимагати в суду повторення для них особисто процесуальних дій, що були здійснені в цивільному процесі сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу у розгляд цивільної справи.

Законодавцем передбачено, що сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

Однак необхідно враховувати, що як цивільний позивач, так і цивільний відповідач можуть не знати про існування таких третіх осіб, місця їх перебування чи знаходження.

Також щодо виконання вищезазначених вимог процесуаль­ного закону можуть мати місце переслідування деяких інших цілей сторонами: сторони в цивільному процесі можуть бути заінтересовані в тому, щоб така особа взагалі не брала участі в цивільній справі, та на підставі цього будуть намагатися уник­нути виконання такого обов'язку.

Суд, який розглядає відповідну цивільну справу, спрямовує на адресу третьої особи копію заяви про її залучення. Окрім того, суд у своєму листі до такої третьої особи роз'яснює їй, що вона має право заявити про свою участь у розгляді цивільної справи.

З цього можливо зробити висновок, то третя особа наділена правом вибору щодо взяття участі у розгляді цивільної справи або відмови від цього. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у розгляді цивільної справи. У випадку не-надходження від третьої особи повідомлення про згоду на взяття участі у розгляді цивільної справи, така справа розглядається без неї.

На практиці відбувається ситуація, коли у цивільному процесі особи, які беруть участь у розгляді цивільної справи, заперечують проти залучення або допуску третьої особи до участі в цивільній справі. В такому разі вони фактично виступають проти того інтересу, який мала захищати у цивільному процесі така третя особа. Отже, у такій ситуації у справі останнє слово залишається за судом.

Законодавець зобов'язує суд надати питанню про залучення або допуск до участі в цивільній справі третьої особи закону форму у вигляді відповідного процесуального документу — ухвали суду. Однак у разі суперечностей позиції у цивільній справі осіб, які беруть участь у її розгляді, суду необхідно навести відповідні мотиви такої ухвали з зазначенням, чому саме такого висновку дійшов суд.

При розгляді цивільної справи може виявитись, що третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору залучена помилково. В такому разі вірним буде постановленая судом ухвали, якою буде звільнено таку третю особу від участі у цивільному процесі. У тому випадку, якщо суд дійде висновку, що достатнім буде просто не закликати таку особу до розгляду цивільного позову та не повідомляти ЇЇ про час слухання справи, такі дп можуть стати основою скасування рішення суду першої інстанції вищестоящими судами.

Питання для самоконтролю:

1. Які характерні ознаки сторін позовного провадження?

2. Які процесуальні права та обов’язки сторін у позовному провадженні?

3. З якого віку виникає повна цивільна процесуальна дієздатність?

4. У яких випадках дитина самостійно може захищати свої права та інтереси у суді?

5. Чи зобов’язаний суд касаційної інстанції повідомляти осіб, що беруть участь у справі про день та час перегляду рішення, що набрало чинності?

6. Чи втрачає неповнолітня особа повну цивільну дієздатність у випадку розірвання шлюбу?

7. Який порядок вступу у судовий процес третіх осіб?

8. У чому полягає відмінність третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору від позивача та співпозивачів?

9. У чому полягає відмінність третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору від співвідповідача?

10. Чи допускається правонаступництво у справах про стягнення аліментів, поновлення на роботі, стягнення нарахованої заробітної плати?

Похожие:

Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес,адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Загальна характеристика провадження у звязку з винятковими та нововиявленими обставинами
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Основні поняття: окреме провадження, заявник, зацікавлені особи, підтвердження наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница