Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб


Скачать 188.88 Kb.
НазваниеТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Дата публикации30.05.2013
Размер188.88 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
Загальна характеристика доказування та доказів

- Мета заняття:

- освітня: засвоєння курсантами та студентами загальних засад діяльності суду та інших суб’єктів у процесі доказування; сутності та класифікації доказів у цивільному процесі;

  • розвиваюча: формування вмінь щодо роботи з нормативними актами, що регулюють положення щодо доказів у цивільному судочинстві;

  • виховна: забезпечення всебічного розвитку у студентів поваги до дотримання закону при розгляді цивільних справ з метою забезпечення захисту прав особи.

Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес.

Опорні поняття: судове доказування, докази, предмет доказування, на­лежність доказів, допустимість засобів доказування, речові докази, письмо­ві докази, висновок експерта.

Технічні засоби навчання: макети цивільних справ.
План

1. Судове доказування: поняття, предмет, етапи

2. Судові докази: поняття і види

3. Оцінка доказів. Забезпечення доказів

4. Види засобів доказування
Основна література

  1. Конституція України. - К., 1996.

  2. Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. 2004.- № 40; 41; 42. - ст. 492.

  3. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 року № 2453 // Голос України. – 03.08.2010. – № 142

  4. Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук.-практ. посіб. – Х.: ФІНН, 2009. – 256 с.

  5. Цивільне процесуальне право України: підручник / Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с.

  6. Цивільний процес України: академічний курс: Підручник / За ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2009. – 848 с.

  7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 536 с.



Додаткова література

  1. Про судову експертизу : Закон України від 25 лютого 1994 року № 4038 // Відомості Верховної Ради України. – 12.07.1994. – № 28. – Ст. 232.

  2. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах : Постанова Пленуму Верховного Суду України від З0 травня 1997 року № 8 [Електронний ресурс] // Сайт Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-97.

  3. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 [Електронний ресурс] // Сайт Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09/page.

  4. Гриненко А.Д., Шульженко О.О., Надгорний Г.М. Практика використання в цивільному судочинстві матеріалів судових експертиз // Вісник Верховного Суду України. – 1997. - № 3.

  5. Панкова О.А. Судебное доказывание и усмотрение суда в гражданском процессе // Государство и право. – 2000. - № 8.

  6. Треушников М.К. Доказывание и доказательства в советском гражданском процессе. – М., 1982.

  7. Треушников М.К. Относимость доказательств, допустимость средств доказывания в советском гражданском процессе. - М., 1982.

  8. Розов В. Психологична експертиза в цивільному судочинстві // Юридична Україна. - 2003.- № 6. – С. 26-33.

  9. Васильев С. Иммунитет свидетеля в гражданском судопроизводстве Украины // Предпринимательство, государство и право. – 2003. - № 3.

  10. Хесин Д.А. Средства защиты интересов ответчика в гражданском и арбитражном судопроизводстве // Арбитражный и гражданский процесс. -2004. - № 1.- С. 8-12.

  11. Кузбагаров А. Дифференциация исследования и оценки доказательств по делам, предусматривающим досудебный порядок урегулирования спора.//Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 6. – С. 29 – 31.

  12. Фокина М. А. Система целей доказывания в гражданском и арбитражном процессе. Общие положения.// Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 4. – С. 25 - 36.

  13. Фокина М. А. Система целей доказывания в гражданском и арбитражном процессе. Цели доказывания на проверочных стадиях гражданского и арбитражного процесса // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 7. – С. 22 - 24.

  14. Фарковець М. Поняття та особливості доказів і доказування у цивільному процесі. //Юридичний журнал. – 2006. - № 5. – С. 26-30.

  15. Белышева А. Основные аспекты понятия оснований освобождения от доказывания. // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 9. – С. 18 - 2.

  16. Ратушна Б.П. Предмет доказування та його види у цивільному процесі України //Збірник наукових статей за матеріалами IV Міжнародної науково-практичної конференції.- Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського державного університету ім.Лесі Українки - 2007. – Т. №1. – С. 438

  17. Валюх В.М. До питання про доказову силу пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників у цивільних справах //Збірник наукових статей за матеріалами IV Міжнародної науково-практичної конференції.- Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського державного університету ім.Лесі Українки - 2007. – Т. №1. – С. 367.

  18. Загально теоретичні передумови доказування та доведення у сучасному цивільному процесі : Матеріальний та процесуальний аспекти // Нотаріат, Адвокатура, Суд. -2009.№3 –С 3.


І

Важливою передумовою ухвалення законного та обгрунто­ваного судового рішення є встановлення фактичних обставин справи — певного кола фактів, з якими закон пов'язує правові наслідки. Основним способом пізнання фактичних обставин справи, що підтверджують вимоги та заперечення сторін, а також інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою судових доказів, тобто судове доказування. Функція суду полягає в тому, щоб у процесі розгляду і прийняття рішення у справі досягти вірного знання про фактичні обставини, притаманні спірним правовідносинам, і точно застосувати до встановлених юри­дичних фактів норми матеріального права.

Судове доказування поєднує в собі 2 взаємопов'язані скла­дові — пізнавальну (розумову) та практичну (процесуальну). Розумова (пізнавальна, логічна) сторона доказування підпоряд­кована законам логічного мислення, а практична (процесуальна) діяльність, тобто процесуальні дії з доказування підпорядкова­ні приписам правових норм і засновані на них. Норми права пропонують здійснення таких процесуальних дій, які створюють найкращі умови для того, щоб процес мислення був істинним. У свою чергу законодавство не може суперечити законам і правилам пізнання та логіки. Логічне доказування підпоряд­коване законам мислення, процесуальне — законам, що вста­новлює держава, тобто процесуальним законам.

Доказування — це розумова та процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу (суб'єктів доказування), що спрямована иа встановлення фактів (обставин), то мають значення для справи, істини у конкретній цивільній справі та вирішення спору між сторонами.

Доказування структурно складається з таких елементів: суб'єк­ти, об'єкти та зміст діяльності. Суб'єктами доказування у ци­вільному процесі є суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу, які мають матеріально-правову та проце­суально-правову заінтересованість у вирішенні справи і які відповідно до своїх процесуальних прав та обов'язків вчиня­ють дії, що мають значення для вирішення справи. Об'єктами доказування є обставини, що підлягають встановленню для вирішення справи або певної процесуальної дії.

Метою судового доказування є всебічне, повне та об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, тобто встановлення за до­помогою доказів у повній відповідності з істиною юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення спірних правовідносин між сторонами, та інших обставин, шо мають значення для правильного вирішення справи. В меті доказування, з одного боку, відображаються інтереси, потреби суб'єктів цієї діяльності, з іншого боку — відображається і подальша поведінка як план діяльності, передбачення резуль­тату діяльності, тобто поєднуються об'єктивна та суб'єктивна сторони доказування.

Ознаки процесуальної форми доказування: законодавча вре-гульованість процесу доказування; дієвість правової регламен­тації (послідовність дій з доказування і їх зміст докладно регла­ментуються нормами права); універсальність процесуальної форми доказування; імперативність процесуальної форми дока­зування: підпорядкованість доказування принципам цивільного процесу.

Принципами судового доказування є такі: обов'язковість дока­зування (оскільки всі обставини справи підлягають доказу­ванню, за винятком тих, які не підлягають доказуванню в силу закону); належність доказів; допустимість доказів; вільна оцінка доказів.

Доказування складається з таких етапів (стадій): 1) форму­вання предмету доказування; 2) збирання та подання доказів; 3) дослідження доказів; 4) оцінка доказів.

Збирання доказів — це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу шодо залучення доказів, яка складається з: 1) подання доказів сторонами та іншими особами, які беругь участь у справі; 2) витребування доказів судом: 3) на­дання судових доручень щодо збирання доказів.

Дослідженням доказів є процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення у судовому засіданні фактичних даних, якими сто­рони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення.

Оцінка доказів — це розумова діяльність суду та інших учас­ників цивільного процесу, що грунтується на законах логіки та правових нормах і спрямована на формування у суб'єктів до­казування власної думки щодо достовірності обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення, а також ухвалення судом законного й обгрунтованого рішення.

Видами оцінки доказів є: 1) за юридичним значенням: по­передня оцінка — здійснюється під час судового розгляду до виходу суду до нарадчої кімнати; остаточна оцінка — здій­снюється судом у иарадчій кімнаті і є підставою для ухвалення рішення у справі; контрольна оцінка — здійснюється судами апеляційної і касаційної інстанцій під час перевірки законності й обгрунтованості рішень судів першої інстанції; 2) за суб'єктами доказової діяльності: рекомендаційна оцінка — здійснюється сторонами та іншими учасниками цивільного процесу, крім суду, У формі пояснень, клопотань, заперечень тощо: владна оцінка — здійснюється судом і є підставою для прийняття ним законного й обгрунтованого рішення.

Предмет доказування — це коло фактів матеріально-право­вого і процесуального характеру, які підлягають встановленню для вирішення цивільної справи по суті.

судове доказування складається із послідовних ста­дій: а) визначення кола обставин, то підлягають доказуванню; б) виявлення і збирання доказів у справі; в) дослідження доказів; г) оцінка доказів; д) перевірка правильності судового доказуван­ня під час перегляду судових рішень. Сукупність цих стадій визначає процес доказування в цивільному судочинстві. Тобто з початку мають бути встановлені обставини, що підлягають доказування в цілому (предмет доказування), а вже після цього обставини, які підлягають доказуванню кожною стороною у справі (обов'язок доказування).

Підставами звільнення від доказування в судовому процесі є обставини, які не належить доказувати: а) преюдиційні обста­вини, тобто ті, що встановлені в судовому рішенні іншого суду, яке набрало законної сили; б) обставини, визнані судом за­гальновідомими; в) безспірні (визнані) обставини, тобто ті, щодо яких у осіб, які беруть участь у справі, не виникає спору.

Преюдиціальні (преюдиційні) факти — це факти, що встанов­лені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або госпо­дарській справі, що набрало законної сили, і які не підлягають повторному доказуванню.

ІІ

Докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності. Вони існують неза­лежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд. Фактичні дані, тобто відомості про факт — це інформація, за допомогою якої пізнається факт, що має значення для вирішення справи.

доказування (об­ставини спору), не має для суду наперед встановленої сили.

Докази — це інформація про обставини у справі, яка одержана судом із джерел — засобів доказування. На підставі цієї інформації суд встановлює наявність або відсутність: обста­вин, якими сторони, а також інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги та заперечення; інших об­ставин, шо мають значення для вирішення справи.

Особистісними є докази, які походять від конкретної особи, наприклад, від свідків, сторін, третіх осіб тощо.

Речовими є докази, що пов'язані з об'єктами матеріального світу, речами (письмові та речові докази). Речовими доказами є предмети, які в силу свого зв'язку із подією та обставинами, що є предметом судового розгляду, сприяють правильному вирішенню справи у суді та приєднані до справи як докази спеціальним документом.

Змішаними є докази, які поєднують в собі ознаки і різні види доказів.

Прямі докази — це докази, які однозначно вказують на наяв­ність чи відсутність певних фактичних обставин приватноправо­вого спору.

Непрямі докази — це докази, які дозволяють зробити при­пущення про наявність чи відсутність певної обставини.

Первинні докази це докази, що безпосередньо формуються під впливом подій (досліджуваних фактів), які встановлюються та перевіряються у судовому засіданні. Похідні докази це докази, які відтворюють зміст іншого доказу, тобто несуть у собі інформацію, що зафіксована в них не внаслідок самих обставин, а внаслідок перенесення даних з іншого джерела (наприклад, показання свідка, який не був без­посереднім очевидцем події, але одержав інформацію про неї від інших осіб, копія документа).

Основні докази — це докази, що підтверджують наявність чи відсутність певної обставини. Протилежні докази — це докази, що спростовують основний доказ.

У цивільному процесі засобами доказуван­ня є: 1) пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, до­питаних як свідків; 2) показання свідків; 3) письмові докази; 4) речові докази, зокрема звукозаписи і відеозаписи; 5) вис­новки експертів.

Належними є докази, що належать до предмета доказування. Тобто належність доказів — це наявність їхнього значення для цивільної справи.

Належність доказів визначається 4 групами обставин, що мають значення для справи; 1) фактами предмета доказування; 2) доказовими фактами; 3) процесуальними фактами, наприклад, тими, що впливають на виникнення права на пред'явлення позову, зупинення провадження у справі тощо; 4) фактами, що дають підстави для постановлення окремої ухвали у справі.

Належність доказів — правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встанов­ленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення кремих процесуальних дій. Визначеність обставин, шо підляга­ють встановленню для здійснення процесуальних дій, полегшує виокремлення належних доказів.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можли­вість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єк­тивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Спеціальний характер допустимості — це правила, які приписують використання певних доказів для встановлення обставин справи або забороняють використання певних доказів (негативна допустимість).

Недопустимими є докази: а) одержані з порушенням поряд­ку, встановленого законом; б) які походять з інших засобів доказування, ніж ті, що визначені законом для підтвердження певних обставин.

Допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, що пропонує обов'язкове використання кон­кретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду окремого виду справ у порядку цивільного судочинства.

.

Достатність (повнота та всебічність) доказів — це взаємо­зв'язок сукупності доказів, яка дозволяє суду зробити досто­вірний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони зібрані.
ІІІ

Оцінка доказів - це психічна діяльність суб'єктів пізнан­ня, шо відбувається в логічній та процесуальній формах, щодо визначення якостей та властивостей доказів під час розгляду та вирішення конкретних судових справ.

Всебічне дослідження доказів — це дослідження всіх наявних і допустимих доказів, що є у справі.

Попередньою є оцінка доказів, що дається суддею (судом) під час прийняття, витребування, дослідження доказів, тобто до моменту виходу суду до нарадчої кімнати.

Остаточною є оцінка доказів, яка дається лише суддею (судом) в умовах нарадчої кімнати та є основною для прийняття вольового акту — судового рішення.

Контрольна оцінка доказів проводиться вищестоящим судами при розгляді справ у апеляційному та касаційному порядку.

Об'єктивний розгляд доказів це відсутність заінтересованості суду в справі, що розглядається, упередженості під час оцінки доказів. Повний розгляд доказів — наявність доказів, достатніх для висновку суду в справі, і оцінка всієї сукупності наявних у справі доказів.

Проміжна оцінка доказів має місце й у тому випадку, коли суд задовольняє чи відхиляє клопотання, пов'язані з доказами (про витребування, забезпечення доказів тощо).

Об'єктом оцінки є як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомостей про факти, обставини) належать встановлення їх належності, допустимості, достовірності (якісні ознаки) та достат­ності (кількісна ознака).

Забезпечення доказів — це оперативне закріплення у встанов­леному цивільним процесуальним законом порядку відомостей про факти, яке вчиняється суддею з метою використання їх як докази при розгляді та вирішенні цивільних справ у суді.

Способом забезпечення судом доказів є: 1) допит свідків. Відповідно до ст. 136 ЦПК у заяві про виклик свідка зазнача­ються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити; 2) призначення експертизи (ст.ст. 143—145 ЦПК); 3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням (ст. 137, ст. 140 ЦПК).
ІV

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників по­лягають у їх повідомленнях про факти, які цікавлять суд, та є основою їх вимог і заперечень.

Твердженняце пояснення сторони або третьої особи, в якому містяться відомості про факти, що покладені в основу вимог або заперечень і які підлягають встановленню в суді.

Визнання — пояснення сторони, яка підтверджує існування факту, який має доказувати інша сторона. Визнання — це згода з фактом, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення.

Показання свідкаце повідомлення про відомі йому обста­вини, які мають значення для справи. Джерелами обізнаності свідка можуть бути первинні докази — безпосереднє сприйняття певної обставини, або похідні докази - сприйняття інформації про обставину з інших джерел.

Свідок — юридично не заінтересована в результатах справи особа. Імунітет свідка — це надане свідкові право відмовитися від давання показань в силу родинних відносин або службових обов'язків.

Відповідно до ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які знаходяться на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати пока­зання; 2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості; 3) священно­служителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про об­ставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку; 5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

Письмовими доказами є будь-які предмети, на яких за до­помогою знаків виражені відомості про певні обставини, що мають значення для справи. Письмові докази підтверджують обставини своїм сутнісним змістом.

Документ — це діловий папір, що виданий за підписом уповноваженої особи, має визначені реквізити та викладений у письмовій формі.

Акт — це діловий папір, складений уповноваженою на це особою, в якому зафіксовано вчинення певної дії (дій) та її (їх) результати. Актами можуть бути акт ревізії, акт перевірки, акт приймання-передачі тощо.

Лист — це будь-яке повідомлення однієї особи, адресоване іншій особі, передане поштою, кур'єром, факсом, електронною поштою тощо. Довідково-інформаційні письмові докази — це докази, шо містять інформацію про обставини, які мають значення для справи (довідки, акти, листи, звіти, про­токоли).

Нотаріально посвідчені докази — це такі письмові докази, що посвідчені нотаріусом або іншими особами, які мають на це право, з дотриманням єдиної нотаріальної процесуальної форми (свідоцтва, договори, заяви тощо).

Офіційними письмовими до­казами є такі, що видаються офіційними органами (органами державної влади, місцевого самоврядування, установами, під­приємствами, організаціями, посадовими особами), підпису­ються уповноваженими особами, мають відповідні реквізити, відповідають компетенції органу, а також іншим вимогам, вста­новленим законом для здійснення певних юридичних дій. При­ватні (неофіційні) письмові докази — це докази, які походять від приватних осіб і не пов'язані з виконанням будь-яких повно­важень (приватне листування, замітки, щоденники).

За способом формування (створення) письмові докази поділя­ються на оригінали та копії. Оригінали — це письмові докази, які є першими примірниками і подаються у вигляді, в якому вони були видані вперше. Копії — це відтворення їх оригіна­лів, тобто перших примірників у повному обсязі або частково.

Речові докази. Дії людей, а також події, встановленням яких займається суд в процесі судового доказування, завжди від­буваються в певній обстановці, ситуації, у взаємозв'язку та взаємодії з іншими об'єктами, речами.

Висновок експерта. В тих випадках, коли необхідні спеціальні знання, фактичні обставини у справі можуть бути встановлені за допомогою висновків експертів. Висновок експерта як доказ формується в результаті проведеного за рішенням суду експерт­ного дослідження окремих фактичних обставин особами, які мають спеціальні знання в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо.

Експертиза становить дослідження наданих судом об'єктів, яке проводиться експертами на основі спеціальних знань та на науковому підтрунті з метою вивчення відомостей про факти, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, яке відбувається у процесуальному порядку з дотриманням вста­новлених чинним законодавством правил. Судовим доказом є не сама по собі експертиза як засіб дослідження, з'ясування та пізнання фактичних обставин, а висновки експертів, що сфор­мульовані на основі експертизи. Експертиза — це науково-досліднииький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, що формулюється у висновках експертів. Тобто експер­тиза є засобом дослідження фактичної інформації з метою отри­мання доказів — висновків експертів.

Експертиза (франц. ехрегіізе, лат. ехреііиз — досвідчений, випробуваний) — вивчення, перевірка, аналітичне дослідження, кількісна чи якісна оцінка висококваліфікованим фахівцем, уста­новою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які потребують спеціальних знань у відповідній сфері.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про судову експертизу" судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять ін­формацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Ознаками судової експертизи є: а) застосування спеціальних знань у формі дослідження (отримання нових даних, які до цього не були відомі суду) до певних об'єктів та предметів (спеціальними знаннями є професійні знання, що застосову­ються експертами та не є загальновідомими); б) здійснення експертизи осооливим суб'єктом - експертом за дорученням ауду; в) дотримання процесуальної форми; г) отримання нових фактів та оформлення результатів у вигляді висновків експерта. Судова експертиза є опосередкованим засобом доказування, проводиться спеціальним субєктом з метою отримання фактів, які можуть бути встановлені лише за допомогою експертного досдлідження, результати якого оформлюються спеціальним документом - висновком експерта. Предметом судової експер­тизи є фактичні дані (обставини справи), які встановлюються на основі спеціальних наукових знань в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо, а також дослідження матеріалів справи. Предметом конкретної експертизи є експертне завдання, яке необхідно вирішити експерту в процесі та за результатами дослідження спеціальних знань із застосуванням наявних в нього засобів та методів. Об'єктом експертизи є певний предмет (предмети), які необхідно дослідити експерту, якими зазвичай є речові докази. Крім того до обєктів експертизи також належать події, факти, явища та інші нематеріальні об'єкти, необхідність вивчення, яких в процесі розгляду потребує спеціальних знань та про­ведення експертного дослідження. Однак вивчення цих подій, фактів, явищ та інших нематериальних об'єктів здійснюється шляхом дослідження матеріальних носіїв інформації тро них.

Отже, мета експертизи полягає у проведенні експертом спеціальногодослідження. Таке дослідження передбачає отримання таких нових фактичних данних, які досі суду не були «відомі та які іншим спосооом встановити неможливо. Тобто експертиза спрямована на виявлення саме фактичних даних, які можуть підтвердити або спростувати факти, що мають юридичне значен­ня. Самі по собі юридичні факти експертизою не встановлю­ються, оскільки право на це в процесі належить лише суду.

Ознаками висновку експерта, що відрізняють його віід інших видів доказів, є такі: а) наявність та використання спеціальних знань експерта як необхідний елемент висновку експерта; б) проведення експертного дослідження та надання висновку лише за його результатами; в) висновок експерта як особливий процесуальний документ, що має певну структуру та зміст; г) експкрт як джерело цього виду доказу та його процессуальне становище; д) проведення експертизи як єдиний визначений законом спосіб отримання висновку експерта.

На відміну від інших видів доказів. У процесі доказування знання. Що викладені у висновку експерта, характеризуються більшою гарантією достовірності. Це обумовлено низкою об'єк­тивних чинників, зокрема: незаінтересованістю та об'єктивністю експерта, науковим характером відомостей, що містяться у вис­новку, відображенням у висновку всього шляху формування знання, можливістю за допомогою іншого експерта повторно перевірити результати первинної експертизи. Тобто відомості, що містяться у висновку експерта, є фактичними даними про певні обставини об'єктивної дійсності, а сам висновок експерта є доказом.

Отже, висновок експерта - це наданий експертом у письмовій формі докладний опис проведених під час судової експертизи і досліджень, зроблені у їх результаті висновки щодо досліджень об'єктів, явиш і процесів та обгрунтовані відповіді на питання, поставлені судом, що дають інформацію про обставини справи. У Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затв. наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. N° 53/5 (в редакції наказу від 30 грудня 2004 р. № 144/5) встановлена структура (зміст) письмового висновку експерта, який складається з 3 частин: вступної, дослідницької та заключної.

За кількісним складом експертів та напрямами дослідження розрізняють експертизу, яку експерт проводить одноособово, комісійну експертизу, що проводиться 2 і більше експертами одного напряму знань, а також комплексну експертизу, що про­водиться 2 і більше експертами за різними галузями знань чи різними напрямами в межах однієї галузі знань.

За часом і метою призначення розрізняють основну експер­тизу; додаткову експертизу, що проводиться з метою усунення неповноти чи неясності висновку основної експертизи; повторну експертизу, що проводиться з метою усунення перевірки об­грунтованості висновку основної експертизи.

Питання для самоконтролю:

1. Які факти належать до предмета доказування ?

2. Що таке доказова презумпція ?

3. Яким чином розподіляються обов’язки щодо доказування?

4. Чим відрізняються юридичні факти, що входять у предмет доказування від доказових фактів?

5. Які факти є преюдиціальними?

6. В яких межах вирок є обов’язковим для суду, який вирішує цивільну справу з участю тих же осіб?

7. Чи можна забезпечити докази до пред’явлення позову?

8. Який суд повинен забезпечити докази за заявою особи?

9. У якому вигляді оформляється судове доручення?

10. Який орган виконує судові доручення?

Похожие:

Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес,адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Загальна характеристика провадження у звязку з винятковими та нововиявленими обставинами
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Основні поняття: окреме провадження, заявник, зацікавлені особи, підтвердження наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница