Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб


Скачать 194.92 Kb.
НазваниеТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Дата публикации30.05.2013
Размер194.92 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
Загальна характеристика судових рішень

Мета заняття:

  • освітня: формування у слухачів уявлення про судове рішення та вимоги, які пред’являються до нього;

  • розвиваюча: закріплення знань щодо процесуальних документів;

  • виховна: формування у слухачів поваги до судового рішення як до основного процесуального судового документу.

Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес.

Основні поняття: судове рішення, законність судового рішення, обґрунтованість судового рішення, незмінність, виключність, преюдиціальність, законна сила судового рішення.

Технічні засоби навчання: макети цивільних справ.

План

1. Поняття та види судових рішень

2. Негайне виконання рішення суду, забезпечення його виконання

3. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні

4. Законна сила судового рішення

5. Ухвали суду першої інстанції та їх законна сила
Основна література

  1. Конституція України. - К., 1996.

  2. Цивільний процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. 2004.- № 40; 41; 42. - ст. 492.

  3. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 року № 2453 // Голос України. – 03.08.2010. – № 142

  4. Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук.-практ. посіб. – Х.: ФІНН, 2009. – 256 с.

  5. Цивільне процесуальне право України: підручник / Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с.

  6. Цивільний процес України: академічний курс: Підручник / За ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2009. – 848 с.

  7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 536 с.



Додаткова література



  1. Про доступ до судових рішень : Закон України від 22 грудня 2005 року № 3262 // Відомості Верховної Ради України. – 14.04.2006. – № 15. – Стор. 585. – Ст. 128.

  2. Про судове рішення у цивільній справі : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 [Електронний ресурс] // Сайт Законодавство України. – Режим доступу : http: //zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0014700-09.

  3. Ткачев Н.И. Законность и обоснованность судебных постановлений по гражданским делам. – Саратов, 1987.

  4. Трубников Н.Я. Зашита гражданских прав в суде; практическое пособие. - М.: Юр. лит, 1990.

  5. Фазикоша А. Юридическая и социальная природа судебного решения в гражданском судопроизводстве: современные научные взгляды // Право Украины.- 2000. - № 3.

  6. Фединяк Л. Мирова угода як спосіб врегулювання цивільно-правових спорів: окремі питання // Право України.- 2003. - № 4. – С. 53-56.

  7. Терехова Л.А. Пересмотр судом первой инстанции собственных постановлений // Арбитражный и гражданский процесс. – 2005. - № 1. – С. 20-24.

  8. Алиев Т.Т. Определение суда по результатам пересмотра по вновь открывшимся обстоятельствам судебных актов // Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. - № 2. – С. 29-36.

  9. Лазарев С.В. Мировое соглашение в гражданском процессе // Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. - № 11. – С. 2-5.

  10. Клинова Е.В. Исключительность как свойство законной силы судебных решений // Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. - № 5. – С. 9-14.

  11. Шимонович О. Законна сила судового рішення // Підприємство, господарство і право. – 2004. - № 10. – С. 2-5.

  12. Алиев Т. Законная сила судебного решения. //// Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 9. – С. 24 - 26.

  13. Замченко А.О. Судові рішення в цивільному процесі України // Судова практика, 2009,-№11-12,-С.3-8

  14. Шиманович О. Вимоги, що пред’являються до судового рішення в цивільному процесуальному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - №11. – С. 56-60.


І

Судове рішення — це висновок суду як акт судового права, в якому застосовуються норми матеріального та процесуального права при вирішенні судом цивільних справ.

Відповідно до положень ЦПК та з урахуванням критерію їх вагомості існують наступні види судових рішень: 1) рішення суду; 2) судові накази; 3) ухвали суду (судді). Загальною рисою, яка об'єднує всі види судових рішень, є те, що в них дійсно дістає вияв реалізація судової влади.

Відомо, що рішенням суду розв'язується матеріально-пра­вовий спір між сторонами, підтверджується наявність або від­сутність певних фактів, тобто справа вирішується по суті. Від ухвали рішення суду відрізняється тим, що ним захищаються порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси, ухвала суті справи не стосується.

В свою чергу ухвалами суду вирішуються окремі процесуальні питання, а також завершується провадження у справі без ухва­лення рішення. Перелік питань, що вирішуються судом шляхом постановлення ухвал, який встановлений ч. 2 ст. 208 ЦПК, не є вичерпним. Сюди належать також питання забезпечення доказів, забезпечення позову, передачі справи на розгляд іншому суду, роз'яснення рішення, виправлення описок і арифметич­них помилок в судовому рішенні тощо.

Крім того, судовий наказ відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Не виключається можливість, як це підтверджують інші фахівці (С.В. Васильєв), поділити судові рішення за наступними критеріями:

1) за видом провадження в суді першої інстанції: а) рішення, які прийняті в порядку позовного провадження; б) рішення, які прийняті в порядку окремого провадження; в) рішення, які прийняті в наказному провадженні (судовий наказ);

2) рішення, які приймаються в порядку позовного провад­ження, в свою чергу можуть поділятися на види за тією самою ознакою, за якою поділяються позови (за процесуальною метою). Відповідно, суд ухвалює рішення а) про присудження; б) про визнання; в) перетворювальні (конститутивні);

3) залежно від виду інстанції суду рішення поділяються на: а) рішення суду першої інстанції; б) рішення апеляційної ін­станції (ч. 2 ст. 314 ЦПК); рішення касаційної інстанції (ч. 2 ст. 344 ЦПК);

4) за суб'єктним складом суду рішення поділяються на: а) рішення, які ухвалені суддею одноособово; б) рішення, які ухвалені в колегіальному складі;

5) за змістом рішення суду можуть бути основними та до­датковими. Так, основним є рішення суду, що вирішує по суті вимоги, з приводу яких було відкрито провадження у справі. Додаткове рішення суду ухвалюється в разі нерозв'язаний в основному рішенні окремих вимог, щодо яких розглядалася справа.

Законодавець також передбачає наявність заочного рішення, тобто такого, яке ухвалюється у разі, якщо немає відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причина його неявки визнається судом неповажною.
ІІ
Виконання судових рішеньзаключний етап у процесі реалі­зації захисту цивільних прав.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений конституційний припис знайшов своє ві­дображення у ст. 14 ЦПК, яка додатково зазначає, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

2 спосо­би виконання судових рішень: для рішень про присудження — це примусове виконання в межах виконавчого провадження, а для рішень про визнання та перетворювальних — це виконання у формі їх реалізації.

Стаття 367 ЦПК містить ви­черпний перелік справ, у яких суд допускає негайне виконання судового рішення, який не підлягає розширеному тлумаченню:

1) стягнення аліментів — у межах суми платежу за 1 місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за 1 місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за 1 місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переве­деного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона про­живала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (пункти 1—6 ч. 1 ст. 367 ЦПК).

Виходячи з конкретних обставин справи, суд може допусти­ти негайне виконання рішення в разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1—3 ч, 1 ст. 367 ЦПК.

Виконання подібних рішень здійснюється за загальними правилами. Тобто приймаючи рішення про негайне виконання рішення, суд має одночасно виписати виконавчий лист і вру­чити його позивачу на його прохання або вчинити інші дії, передбачені Законом "Про виконавче провадження".

Рішення, що підлягають негайному виконанню і виконані, оскаржуються в апеляційному порядку на загальних підставах. У разі скасування такого рішення та закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, відмови в позові повніс­тю або задоволення позовних вимог в меншому обсязі настає поворот виконання (ч. 1 ст. 380 ЦПК).

У разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення грун­тувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за ви­нятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підробле­них документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача (ст. 382 ЦПК).

Забезпечення виконання рішення суду передбачено положен­нями ст. 217 ЦПК — суд, який ухвалив рішення, може вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст. 217 ЦПК суд, який ухвалив рішення, не звернуте до негайного виконання, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може забезпечити його виконання, про що зазначає в резолютивній частині рішення, за правилами забезпечення позову, встановленими ст.ст. 151 — 153 ЦПК. Проте таке забезпечення виконання рішення суду підлягає застосу­ванню лише після набрання ним законної сили (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у ци­вільній справі").
^ Ш

Арифметичними є помилки, які мали місце при обчисленнях, арифметичних діях, що здійснювалися судом.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифме­тичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність. Проте якшо неправильне визначення стягнутої суми було наслідком, наприк­лад, застосування закону, який не підлягав застосуванню, підстав для виправлення арифметичних помилок немає (п. 19 поста­нови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі").

Після виправлення описок чи арифметичних помилок текст рішення суду змінювати не можна, проте у виконавчому листі наводяться формулювання резолютивної частини рішення суду в тій редакції, яку воно отримало у зв'язку з постановленням відповідної ухвали.

Питання про виправлення зазначених недоліків судового рішення розглядається судом у судовому засіданні як з ініціа­тиви самого суду, так і за заявами осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, в будь-якому випадку повідомляються про час і місце засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Розглянувши питання про внесення виправлень, суд по­становляє ухвалу, на яку може бути подана апеляційна скарга (п. 10 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Закон не містить будь-яких обмежень щодо строків для вчи­нення дій з виправлення помилок в ухваленому рішенні. Однак треба виходити з того, що питання про внесення виправлень може бути заявлене в межах строків для пред'явлення рішення до виконання.

Внесення виправлень у рішення, які не підлягають вико­нанню в примусовому порядку, не обмежуються будь-яким строком.

Додаткове судове рішення — це спосіб виправлення такого недоліку судового рішення, як його невизначеність і неповнота. За загальним правилом судове рішення повинно бути повним - містити відповіді на всі заявлені вимоги, а також розв'язувати всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Закон (ч. 1 ст. 220 ЦПК) чітко регламентує, в яких випад­ках може бути прийняте додаткове рішення — якщо: 1) стосовно будь-якої вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконан­ня рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК; 4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Водночас додаткове рішення суду не може змінити суті ос­новного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 220 ЦПК), тобто протягом 3 років.

Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. їх присутність не є обов'язковою (ч. З ст. 220 ЦПК). Якщо на рішення суду подано апеляційну скаргу і разом, із цим порушено питання про ухвалення додаткового рішення, суд повинен спочатку ухвалити додаткове рішення, а потім надсилати справу для перегляду до суду вищої інстанції.

На додаткове рішення може бути подана апеляційна скарга (ч. 4 ст. 220 ЦПК). Строк на оскарження обчислюється з момен­ту прийняття такого рішення.

Якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для ухва­лення додаткового рішення, він постановляє ухвалу про відмову в ухваленні такого рішення (ч. 5 ст. 220 ЦПК).

Роз'яснення судового рішення — це уточнення і більш ясний виклад дійсного його змісту. У деяких випадках текст рішення виявляється викладеним неясно або суперечливо, тому його виконати важко або неможливо. Виправлення таких недоліків здійснюється судом шляхом роз'яснення рішення. Роз'яснити рішення може суд, який його ухвалив.

Питання про роз'яснення рішення суду розглядається про­тягом 10 днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду (ч. З ст. 221 ЦПК).

По завершенні розгляду такої заяви суд постановляє ухвалу. На ухвалу суду про роз'яснення рішення може бути подана апеляційна скарга (п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, має право ухва­лити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК. Відповідно до ст. 219 ЦПК апеляційний суд може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Апеляційний суд відповідно до ст. 221 ЦПК може роз'яснити своє рішення (п. 21 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку).
ІV

Законна сила судового рішення — сукупність його правових наслідків, які полягають у незмінності, виключності, преюди-ціііності, виконуваності та загальнообов'язковості.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після:

1) закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 223 ЦПК);

2) закінчення строків на апеляційне оскарження у разі, коли апеляційний суд за заявою особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановля­ється ухвала (ч. З ст. 294 ЦПК);

3) розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення суду не було скасоване (ч. 1 ст. 223 ЦПК).

Законна сила судового рішення апеляційного суду — це юри­дична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду апеляційної інстанції в часі, просторі та за колом осіб.

Рішення або ухвала суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 319 ЦПК).

Законна сила судового рішення касаційного суду — це їх юридична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду касаційної інстанції в часі, просторі та за колом осіб.

Рішення або ухвала суду касаційної інстанції набирають за­конної сили з моменту їх проголошення. Правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням каса­ційної інстанції є: 1) скасування судового рішення суду першої або апеляційної інстанцій, зміна чи залишення їх без змін — залежно від результатів розгляду касаційної скарги; 2) необхід­ність чіткого, повного і безумовного виконання судового рішення касаційної інстанції всіма суб'єктами спірного правовідношення, а також іншими особами, питання про права і обов'язки яких були вирішені під час касаційного розгляду справи; 3) немож­ливість повторного вирішення спірного правовідношення у ка­саційному порядку, крім винятків, встановлених у ст. 348 ЦПК; 4) неможливість скасування судового рішення касаційної ін­станції за винятками, встановленими положеннями ст.ст. 355, 360-4, 361 ЦПК.

Законна сила судового рішення Верховного Суду України — це юридична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду касаційної інстанції в часі, просторі та за колом осіб.

Рішення або постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення. Одночасно з цим скасовані рішення та ухвали суду першої, апеляційної або касаційної інстанцій втрачають законну силу.

Щодо загальних складових законності судового рішення (незмінність, виключність, преюдиційність, виконуваність та загальнообов'язковість), слід зазначити, що незмінність — це неможливість апеляційного оскарження рішення, яке набрало законної сили. Отже, після набрання рішенням законної сили у сторін та інших осіб, які брали участь у справі, немає права апеляційного оскарження. Для суду це означає неможливість прийняття апеляційних скарг і апеляційного розгляду справи.

Виключність — це неможливість після набрання рішенням законної сили для сторін, третіх осіб та їх правонаступників заявляти, а для суду — приймати та розглядати вимоги, тотожні вимогам, вирішеним в ухваленому судом рішенні.

Правило виключності та преюдиційності у вигляді загальної норми сформульовано в ч. 2 ст. 223 ЦПК: після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самос­тійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Значення виключності полягає в тому, що вона позбавляє можливості сперечатися щодо одного й того самого предмета, з одних і тих самих питань, забезпечуючи стабільність рішення і можливість його виконання.

Преюдиційність становить собою неможливість для сторін і третіх осіб та їх правонаступників оскаржувати, а для суду — неможливість досліджувати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини, що відображені в ухваленому судом рішенні, яке набрало законної сили.

Виконуваність — це можливість примусового виконання судового рішення поза волею зобов'язаної особи. Рішення може бути виконано з моменту набрання ним законної сили, крім випадків негайного виконання (частини 1, 2 ст. 367 ЦПК).

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 14 ЦПК). З урахуванням цього, за невиконання судового рішення може наставати не тільки цивільно-правова, а й кримінальна, адміністративна чи дисциплінарна відповідаль­ність. Зокрема, цивільно-правова відповідальність передбачена нормами ст.ст. 22—23, 1166—1167 ЦК, а також ст.ст. 86—87 Закону "Про виконавче провадження". Водночас до криміналь­ної відповідальності може бути притягнута службова особа, яка умисно не виконала рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, або перешкоджала їх виконанню (ст. 382 КК).

При цьому обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі в справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси (ч. З ст. 14 ЦПК).

V

Ухвали суду першої інстанції — це акти, якими справа по суті не вирішується, але якими оформляються процесуальні правомочності суду в ході розгляду цивільної справи.

До ухвал, пов'язаних із рухом справи в суді першої інстанції, належать ухвали, що стосуються відкриття провад­ження у справі та провадження у справі до судового розгляду.

Це, зокрема, ухвали про залишення позовної заяви без руху або повернення заяви (ст. 121 ЦПК); об'єднання і роз'єднання позовів (ст. 126 ЦПК); ухвали про судові доручення щодо зби­рання доказів (ч. 2 ст. 132 ЦПК); ухвали про призначення експертизи (ч. 1 ст. 144 ЦПК); ухвали про призначення справи до розгляду (ст. 156 ЦПК); ухвали про прийняття чи відхилення заперечень осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, щодо дій головуючого в судовому засіданні (ч. З ст. 160 ЦПК).

Клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, зде­більшого стосуються їх процесуальних прав. Так, особи, які беруть участь у справі, можуть заявляти клопотання про відвід судді (суддів) (ст. 24 ЦПК); позивач — клопотання про заміну неналежного відповідача (ст. 33 ЦПК); особи, які беруть участь у справі, — клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 2 ст. 35 ЦПК); заявляти клопотання про забезпечення доказів (ч. 1 ст. 133 ЦПК); заявляти клопотання про витребування доказів (ч. 1 ст. 137 ЦПК); позивач може заявляти клопотання про відмову від позову, відповідач — про визнання позову, а сторони — про укладання мирової угоди (ч. З ст. 130, ч. 1 ст. 174, ч. 2 ст. 175 ЦПК).

Із загального кола питань ч. 2 ст. 208 ЦПК виокремлює ті. в яких йдеться про відкладення розгляду справи. Питання про відкладення розгляду справи суд вирішує у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі (ст. 169 ЦПК), не­явки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача (ст. 170 ЦПК), за неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі у справі інших осіб (ч. 1 ст. 191 ЦПК).

Оголошення перерви у судовому засіданні пов'язане з об-ставинами розгляду справи, що їх викликали (ч. З ст. 159 ЦПК). Так, уразі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього (ч. 2 ст. 191 ЦПК); якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні ви­явилося неможливим, суд постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву (ч. 4 ст. 195 ЦПК).

Ухвали про зупинення провадження у справі постановляються у випадках, передбачених ст.ст. 201, 202 ЦПК. Зупинення про­вадження у справі означає тимчасове припинення процесуальних дій у зв'язку з обставинами, що перешкоджають подальшому розгляду до усунення цих обставин. Про зупинення, відновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу (ч. 2 ст. 201. ч. З ст. 202, ч. 1 ст. 204 ЦПК).

Розгляд цивільної справи зазвичай завершується ухваленням судового рішення. Проте інколи внаслідок виявлення певних обставин можливе завершення провадження у справі без ухва­лення судового рішення (ст. 205, ч. 1 ст. 207 ЦПК). Висновок про те, що провадження у справі підлягає закриттю, міститься 344

в ухвалі (ч. 1 ст. 206 ЦПК). Провадження у справі, якщо заяву залишено без розгляду, також закривається постановленням ухвали суду (ч. 1 ст. 207 ЦПК).

За формою, в якій вони дістають вияв, ухвали суду можуть оформлятися окремим процесуальним документом, що постанов­ляється в нарадчій кімнаті, та бути "протокольними" — поста­новляються не виходячи до нарадчої кімнати (ч. 4 ст. 209 ЦПК). Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються судом і приєднуються до справи. Ухвали, поста­новлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, відображаються в журналі судового засідання (ч. 5 ст. 209 ЦПК). Ухвали, поста­новлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення (ч. 6 ст. 209 ЦПК).

Ухвала суду, що постановляється як окремий документ, має дати повну й обгрунтовану відповідь на питання, що вирішуєть­ся, тому закон вимагає (ч. 1 ст. 210 ЦПК), щоб кожна подібна ухвала містила 4 частини: 1) вступну; 2) описову; 3) мотиву­вальну; 4) резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначаються: час і місце її поста­новлення; прізвище та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмет позовних вимог (п. 1 ч. 1 ст. 210 ЦПК). На­явність цих даних полегшує виконання вищестоящими судами своїх функцій, сприяє правильному вирішенню різних проце­суальних питань, що виникають при розгляді справи, зокрема пов'язаних із оскарженням ухвали. Зазначення предмета по­зовних вимог допомагає суду в з'ясуванні суті спору.

У описовій частині ухвали зазначається суть питання, що вирішується ухвалою (п. 2 ч. 1 ст. 210 ЦПК), тобто має міститися вказівка на питання, що належить розглянути і щодо якого постановляється ухвала.

У мотивувальній частині ухвали мають зазначатися мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу (п. З ч. 1 ст. 210 ЦПК).

Натомість резолютивна частина ухвали має містити вказівку на висновки суду, строки і порядок набрання ухвалою закон­ної сили та її оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 210 ЦПК).

Та ухвала, яка має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання су­дових рішень, оформлюється також з урахуванням вимог, встановлених Законом "Про виконавче провадження", зокрема ст.ст. З, 19.

Ухвала, яка постановляється судом, не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити мотиви, з яких суд дійшов виснов­ків, і посилання на закон, яким суд керувався, постановляючи ухвалу, а також висновок суду, строки і порядок оскарження ухвали (ч, 2 ст. 210 ЦПК).

З урахуванням норм ст. 293 ЦПК, слід зазначити, що не всі ухвали суду підлягають оскарженню (наприклад, про відвід судді). Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (ч. 2 ст, 293 ЦПК).

Строк та порядок оскарження ухвал суду першої інстанції, що належать до визначеного ст. 293 ЦПК переліку, встановлено ст.ст. 294, 295 ЦПК. Відповідно до них зазначається, що ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду через цей самий місцевий суд шляхом подання заяви про апеляційне оскаржен­ня ухвали протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Законна сила ухвал суду. Щоб визначити порядок набрання ухвалою суду першої інстанції законної сили треба вдаватися до передбаченої ч. 7 ст. 8 ЦПК аналогії закону, за якої до спірних відносин, не врегульованих законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини.

У цьому випадку такими є відносини щодо набрання рішен­ням суду законної сили, врегульовані ст. 223 ЦПК.

Важливо, що питання щодо законної сили судових ухвал, з огляду на їх різноманітність, може розглядатися щодо кожної з них. Так. неспростовність стосується судових ухвал, оскарження яких допускається ч. 1 ст. 293 ЦПК. Якщо ці ухвали не були оскаржені в строк (ч. 2 ст. 294 ЦПК), вони не можуть спросто­вуватися апеляційною скаргою.

Виключність притаманна ухвалам, що набрали законної сили, щодо закриття провадження у справі. Проте наявність ухвали про закриття провадження у справі в зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача у цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч. З ст. 206 ЦПК).

Преюдиційність притаманна ухвалам, які закривають провад­ження в справі внаслідок відмови позивача від позову і укла­дення мирової угоди, якщо вони прийняті судом (пункти 3, 4 ч. 1 ст. 205 ЦПК).


^

Питання для самоконтролю:


  1. Чи є тотожними поняття «судовий розгляд» та «судове засідання»?

  2. Які є обов’язки у осіб, присутніх у залі судового засідання?

  3. Які факти є підставою для відкладення провадження по справі, а які для оголошення перерви у розгляді справі?

  4. Які факти є підставою для зупинення провадження по справі?

  5. Які факти є підставою для закриття провадження по справі?

  6. Які факти є підставою для залишення заяви без розгляду?

  7. Яким є порядок допиту свідків у цивільному процесі?

  8. Яка послідовність виступів осіб, що беруть участь у справі у судових дебатах?

  9. Чи може суд після виходу до нарадчої кімнати поновити розгляд справи по суті?

  10. Чи є обов’язковим для кожної справи фіксування судового засідання технічними засобами?

Похожие:

Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес,адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Загальна характеристика провадження у звязку з винятковими та нововиявленими обставинами
Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб iconТертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Основні поняття: окреме провадження, заявник, зацікавлені особи, підтвердження наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница