Школьный апокриф


НазваниеШкольный апокриф
страница1/16
Дата публикации11.03.2013
Размер2.94 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Александрова Валентина

Детективный философский

роман-трилогия

Сага о...

Книга первая

ШКОЛЬНЫЙ АПОКРИФ

(ПРОСТО СКАЗКА)

Предисловие

Эта книга задумывалась, как дневник Учителя и Ученика. Ученик оказался перегружен учебным процессом и мной, поэтому он самоустранился от написания книги. И дневник - только Учителя.

Эта книга написана в Крыму учителем украинского языка и литературы, поэтому в нее вошли сочинения как на русском, так и на украинском языках.

Эта книга задумывалась, как некие философские раздумья в легкой, веселой, непринужденной форме, получилась тяжелая педагогика.

Эта книга задумывалась как сказка для детей до 16 и старше, получился жестокий, грустный, сентиментальный детективный роман для тех, кто считает себя взрослым.

Все действующие лица, сюжет - вымышлены. Любые совпадения считать случайными. У автора о-о-о-ч-ч-е-е-е-е-е-е-е-нь бурная фантазия, «без крыши», не удивляйтесь ничему. Искать имена я не стала, поэтому есть просто Учитель, Ученик, Ученица, Друг. Герои получились не очень позитивными, вы не обижайтесь, просто им поручили играть роль не очень хороших людей. А, как правило, плохие роли играют очень хорошие люди. Да и на солнце, то есть на мне, иногда бывают пятна. А вы, Ученик и Ученица, а особенно Друг, действительно очень у меня хорошие. Все плохое о вас я придумала, а то было бы неинтересно читать. Извините.

Всем, кому я очень обязана и кого я очень люблю: мужу Виктору Михайловичу, сыновьям Коле и Мише, детям 11 классов выпуска 2008 года. Особая благодарность моим Друзьям, соавторам, цензорам, корректорам, идейным вдохновителям, двигателям «моего прогресса» Акименко Наталье Александровне, Лучинкину Алексею Владимировичу, Решетникову Александру Викторовичу. Всё, что написано в этой книге мы ПРИДУМАЛИ ВМЕСТЕ.

А также Калашниковой Марии, Киселёвой Екатерине, Ярощук Валентине, Петренко Илье, и всем современным простым, добрым, хорошим умным детям, подросткам и взрослым посвящается эта книга.

Ангел с Тихого болота – Александрова Валентина Николаевна, с любовью.

LichtGestalt: Angel from Silent bog (В принципе – «бассейка», /небольшой искусственный водоем круглой формы, построенный для создания запаса поливной воды/ рядом с домом, где живет «А» - Ангел).

Часть первая

^ ШКОЛЬНЫЙ АПОКРИФ

(ПРОСТО СКАЗКА)

Ну що б, здавалося, слова,

Слова та голос, більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує.

Т.Г.Шевченко

Казка

діткам до 16 і старшим

(Від Ангела з Тихого болота – «А»)

(Чому від Ангела? Бо одного разу на уроці української мови прозвучало прислів’я: «В тихому болоті чорти водяться». А так, як воно стосувалося дуже хорошої вчительки А.В.М., то вона швиденько замінила погане слово на хороше. Так і з’явилося: «У тихому болоті Ангели літають». А болото там дійсно є . Тихе. Бо нікому нічого не треба, Ніхто нічого не хоче. Є загальна маса, але є і кілька справжніх Людей. Але їх чомусь мало. Сумно.).

  • СМС. Щоб якось підтримати свого Друга у важку хвилину, я почала придумувати веселі і не дуже, римовані СМСки. Їх ми будемо позначати попереднім значком.

  • «А»:

Что-то бреда накопилось, «Аськи»* требует душа.

И за что такая милость? Жизнь-собака – хороша!

Аська* - ICQ –разновидность чата. Точного определения не знаю, но это общение в реальном времени по Интернету.

В деякому царстві, в деякому государстві , в одному маленькому місті Києво-Московську Автономної республіки Сполучених штатів України стояла школа. Звичайна школа. Типова двоповерхова, для діток старшеньких і старенька одноповерхова для молодшеньких. Але в одному дворі. Зовсім непримітна школа. Нічим. Хіба що жили в тій школі люди. Майже третину часу жили. Різні. Великі і маленькі, погані і хороші, з душею і без.

(^ Трошки про Душу. Ці п’ять фізичних формул А.В.М. вивела трошки пізніше, але вони дуже будуть тут доречні).

«А»: Душа і тіло

Фізика вивчає матерію. А матерія – це тіло.

^ М = Т

Про неживі тіла нехай розповідають на фізиці, про живі без душі – на біології. Ми ж поговоримо про живі тіла з Душею і з «душком».

Тіло плюс Душа (з великої букви) дорівнює Людина (з великої букви)

^ Т+Д=Л

Тіло плюс «душок» дорівнює «нелюдь» (укр.), або «человечишко» (рос.)

Т+ «д»= «н»/ «ч»

Як відрізнити Душу від «душка»? Дуже просто! Беремо, наприклад, людину (абсолютно любу, не дивлячись на її статус, чи вік), ділимо її пополам на рівні пояса і думаємо, де знаходяться її думки? Якщо думки знаходяться вище рівня пояса, - то це Людина. Бо думає вона і живе серцем, і душею, і розумом, а думки її світлі і чисті, бо високі. А якщо думки частіше знаходяться нижче рівня пояса, то це яскравий представник тіла з «душком».

LichtGestalt: Не согласен! Существуют сволочи, у которых мысли плавно переходят из одного уровня пояса в другой, а одна из них взялась комментировать эту книгу.

(LichtGestalt – це другий читач і цензор моєї книги).

Школа - це місце, де відбувається взаємодія тіл і душ. Адміністрації і вчителів, вчителів і учнів, вчителів і батьків, батьків і дітей, учнів між собою. Тобто є дві сторони. Два тіла.

^ Якщо тілу з Душею потрібна інше, спочатку Душа, а потім чиєсь тіло, то мова може іти про Дружбу. Безкорисливу, велику, чесну і чисту.

Т (Д) + Д (т) = Дружба

^ Якщо тілу з Душею потрібні інші і Душа і тіло, то мова ітиме про Любов.

ТД + ДТ = Л

Якщо тілу з «душком» потрібне інше тіло, причому неважливо, з Душею чи «душком», то це є проституція. Негарне слово для школи, але що ж поробиш, коли сучасний світ такий різноманітний і широкий?

Т «д» + Т(?) = П

Проституція, без різниці, яка у неї причина. Чи за гроші, чи з цікавості, чи спосіб колекціонування, чи з альтруїстичних* поривань («Я ж з них грошей не брала, їм зі мною просто добре!..» Яка ж хороша,добра, наївна дівчинка! І головне - подобається усім. І ноги об неї витирають усі).

*Альтруїзм, - (лат. Alter – інший). Етичний принцип, що полягає в безкорисливому піклуванні про інших, ігноруванні особистих інтересів.

«А»: Продовження казки

І була там одна вчителька – А.В.М. Це я. Хороша вчителька. (Хоч нескромно, але правда!). З Душею, яку майже всю віддавала дітям. Чужим. Але трошечки залишала своїм двом – Колі і Міші, а ще менше своєму чоловікові - Віктору Михайловичу. Добре, що чоловік хороший попався. Розумів вчительку, допомагав їй, і навіть до школи не ревнував. («Бачили очі , що купували, а тепер їжте, хоч повилазьте!»)

^ Казка в казці.

(Українська народна, але чомусь маловідома).

Жив-був один маленький циганчук. Якось ішов він по дорозі і знайшов копієчку. А саме базарний день був. І вирішив цей циганчук будь що потратити цю копієчку. Весь базар пройшов, але нічого за копієчку не знайшов. Засумував, бідний! Аж ось бачить: під тином бабуся сидить, хрін продає. Якраз один корінець за копієчку. Зрадів циганчук. Купив собі хріну. Іде додому і радіє. Прийшов та почав хрін їсти. А він різкий, а він гіркий, а зуби зводить, а сльози течуть, аж очі вилазять. А він їсть та й каже: «бачили очі, що купували, а тепер їжте, хоч повилазьте!»

Так і мій чоловік, знав, на кому одружується, тому й терпить. А може терпить, бо любить? Хто зна.

«А»: Продовження казки

Любила ця вчителька і школу, і учнів. Колись один Секрет сама узнала, то й іншим його відкрити захотіла. Цей секрет дуже простий і майже всім відомий. Але чомусь не знає про нього більшість. «Два чоботи – пара». Тобто ішов один: новий, чистий, гарний, зустрів іншого, такого самого. Валявся інший: старий, рваний, поганий. І йому така ж пара знайшлася. Так і у людей. Який ти сам, такого тобі й доля посилає. Напевне, вчителька дуже хороша була, бо доля посилала їй найкращі класи, з найкращими учнями.

«А»: Рассказ в сказке

Когда я была маленькая, мне очень нравился один мультик, к сожалению, я его уже давненько видела и даже не помню, как он назывался. Но это не главное, главное в самом мультике.

Там по дороге шел один ослик с маленькой тележкой и пел песенку о секрете:

Не секрет, что друзья не растут в огороде,

Не продашь и не купишь друзей.

И поэтому я все иду по дороге,

С патефоном волшебным в тележке своей.

Под грустное мычание, под грозное рычание,

Под дружеское ржание рождается на свет

Большой секрет для маленькой,

Для маленькой такой компании.

Для скромной такой компании –

Огромный такой Секрет:

^ АХ, БЫЛО Б ТОЛЬКО С КЕМ ПОГОВОРИТЬ!!!

Поговорить я всегда любила, разговоры были легкими и непринужденными, и это доставляло удовольствие не только мне, но и моим собеседникам. Поэтому мотив этой детской песенки красной нитью проходит через всю мою книгу. Большое спасибо авторам мультика и песенки. По-моему это была супружеская пара физиков, которые на досуге сочиняли и пели очень хорошие песни. Кстати, здесь тоже присутствует и физика и лирика.

«А»: Продовження казки

Найкращими, це не означає, що усі відмінники, чи дуже слухняні. Вони були різні, але в основному хороші. Погані, якщо і були, то до її уроків рідко доходили, а якщо і доходили, то, чомусь, вели себе майже завжди тихо, мирно і спокійно. А якщо і виводив хтось вчительку, вона покричить трошечки, заспокоїться, вибачиться перед учнями, і зла на них ніколи не держить. Не мстить. Хоч вона завжди і каже: «Я не злопам’ятна, але зло пам’ятаю: поганого іншим робити ніколи не буду, але чи захочу я робити добро тому, хто наплював мені у душу?» Може, тому й не часто «плювали» в її душу учні. Але таки плювали!

Хороші у неї уроки були. Кращі з мови, гірші з літератури. Але все одно хороші. Душевні.

«А»: «Поганяло» і «рибна тематика»

Одного разу стала вона класним керівником 5 класу. Все добре було до одного моменту. Вивчали учні на уроці української літератури твір І. Нечуя-Левицького «Запорожці». А там у книжечці малюнок: стоїть такий гарний запорожець, у вишитій сорочці, у широких синіх шароварах, у червоних чоботах, з оселедцем на голові. П’ятикласники, особливо хлопчики, щось дуже цим запорожцем зацікавилися. А особливо його оселедцем. Сміються. Що це таке , запитують. Ну, вчителька й пояснює. Що ж це таке. А хлопчики ще більше сміються. Вчителька спостережлива була. І розумна. З кожним окремо поговорила. І видали п’ятикласники велику таємницю: що є у цієї хорошої вчительки «поганяло*» - «селедка» (школа-то російськомовна).

Поганяло* – злодійський сленг, - кличка, чиєсь прізвисько.

Спочатку довго сміялась вчителька: ну і почуття гумору у діток. Вчителька дійсно дуже худенька була. Але на рибу, яка мовчить, ну зовсім не схожа, бо за словом у карман не лізла і завжди в очі учням дивилася. Бо очі – то дзеркало душі. Виявляється, криве було то дзеркало. А потім чомусь задумалася. Бо любила аналізувати ситуацію, прокручувати деякі кадри з життя назад. І згадалося їй, що, коли був молодший син у 5 класі, спочатку було все добре. І вчився непогано хлопчик, і на гурток з кікбоксингу ходив, навіть на обласні змагання їздив, де завоював третє місце. А потім одного разу прийшов зі школи з синяком під оком, сказав, що побився з іншим хлопчиком за діло, і просив не піднімати шуму, бо вони з тим хлопчиком наче уже помирилися. Прийшла вчителька другого дня до школи і побачила, що в того хлопчика ще більший синець. Та й заспокоїлась: просив же син, значить, все уже в порядку.

Але перестав син ходити на кікбоксінг. Та й інші гуртки не поспішав відвідувати. Ну, перестав, то й перестав. Але потім виявилося, що він захищав честь мами. А на гурток ходили не найкращі учні, а кожного разу доводити свою правоту з допомогою кулаків не можна, тому що тренер вчив їх кодексу честі справжнього спортсмена. І за цим кодексом не можна першому починати битися. А як же не битися, коли вони таке говорять? Та й синові хлопчики придумали прізвисько: якщо мама «селедка», то син Коля – «кілька». Образливо. Але мамі він нічого не сказав, не хотів її засмучувати. Час трошки пройшов, минуло два роки. Вчителька все-таки хороша, та й синок у неї гарний, добрий і розумний, тому й діти не дуже набридали Колі з прізвиськами. Майже сім місяців провчилися п’ятикласники, не знаючи, чи є якесь прізвисько у вчительки. Аж тут якась «добра душа» напоумила діточок, сказала. Знову помітила вчителька, що син її засмучений ходить. Але на цей раз вона вже знала причину. Тому заспокоїла хлопчика, як могла. Багато прикладів навела: «На чужий роток не накинеш платок», «Та ви мене хоч горшком називайте, але в піч не саджайте», «Чужий язик, що помело, куди повело, туди й вивело»…

І придумала вона на уроках розвитку зв’язного мовлення в кожному класі (А таких уроків за планом треба проводити багато, але програма пропонує теми якісь не такі. Неактуальні. І проблеми видумані, нецікаві.) провести виховний урок на морально-етичну тему: «Учителі та учні – друзі чи…» Дуже розізлилася вчителька, бо, коли б річ ішла лише про неї, то її якось це мало хвилювало. А коли через це постраждав її син, та ще й не один раз, то тут треба щось робити.

Дітям було завжди цікаво на уроках. А особливо одинадцятикласникам. І коли вони приходили на перерві у клас, то завжди запитували: «А що сьогодні буде на уроці?». «Урок», - відповідала вчителька. Цього ж разу вона сказала, що буде не просто урок. А драма-феєрія з продовженням. Хтось із учнів сказав: «Щось мені уже страшно…». «А як мені страшно…» - сказала вчителька.

Урок розпочався з того, що вчителька сказала, щоб діти записали на листочках її прізвище, ім’я та по батькові, прізвище, ім’я та по батькові двох дуже «хороших» учнів (у яких, вона це знала точно, були прізвиська), та своє прізвище, ім’я та по батькові. Нагадала, що між учнями та вчителями в школі, хочуть вони того, чи не хочуть, завжди існують якісь взаємовідносини. Інша людина для них може бути другом, ворогом, ніким, інколи виникає аналогія із світом тваринним чи рослинним… А потім запропонувала навпроти прізвища написати, хто ж ця людина для них є. Навпроти свого прізвища вона сказала написати слово «селедка». Навпроти інших прізвищ теж написати їх статус. І навпроти свого теж. В класі зависла напружена, передгрозова тиша. Далі урок я пам’ятаю погано, бо дуже він важким був, пересварилися діти. А один школярик навіть сказав: «А не боїтесь ви, що після такого вашому синові не буде ще гірше, ніж до цього?». Дійсно, про такі наслідки вчителька чомусь не подумала. Дуже переживала вона, її аж тіпало, серце вискакувало, руки тремтіли… Пам’ятаю лише фразу: «Та як ви могли, а я думала, що я для вас Друг. Ну якщо я вже «селедка», то ми в одному акваріумі плаваємо, і хто ви? І хто знає, чи не перетворюсь я одного разу на акулу, і не з’їм когось, не розбираючись». Дуже мені соромно, майже «з’їла дитину», яка перша потім під руку попалася: придерлася до високої тестової оцінки учня, який поганенько знав мій предмет. А він образився: «Чому я повинен захищати свою оцінку, яку я вгадав ?» Ну тести – вони і в Африці тести. Можна нічого не знати і певну кількість балів вгадати. Кілька разів потім просила вона в нього пробачення, але не знає, чи дійсно він її пробачив.

Задумала вона цикл виховних уроків, бо побачила, яка прогалина існує у серцях її шкільних дітей. На наступному уроці вона провела урок на морально-етичну тему: «Чи треба серце вчителя?»


«А»: «Чи треба

серце вчителя?»

Почався цей урок з завдання: доповніть прогалини у фразах:

Перекладіть з давньогрецької мови на сучасну фразу:

Раб, який веде за руку – педагог;

Заповніть пропуски:

Езоп – «Виховувати через казку»; (Розповідь про кожного педагога (коротко).

Антон Макаренко – «Педагогічна поема»;

Януш Корчак – «Як любити дітей»;

Ш. Амонашвілі – «Школа радості»;

Василь Сухомлинський – «Серце віддаю дітям».
Отже, тема нашого твору: «А чи потрібне оте «серце вчителя» сучасним учням взагалі і мені особисто?»

  • Таким значком ми будемо позначати роздуми Вчителя.

  • «А»: Уривки із творів учнів 11 класів 2007-2008 навчального року. Твори були написані тільки для цієї вчительки, тому і подаються без авторів, а хто згадає свій твір, нехай вибачить мені, що я його друкую. Та й чого переживати? Школу уже закінчили, оцінки отримали, Та й книжка художня, тут все одно все видумане.

  • Вчитель для нас – це рідна людина, вона для нас є авторитетом, людиною, яку ми поважаємо. Мені взагалі пощастило з моїми вчителями, більшість із них я буду згадувати добрим словом і, мабуть, буду скучати за ними. Наше життя і так важке і складне, і тому любові і турботи батьків дуже бракує, і добре, що в тебе є ще одна людина, якій ти можеш довіритись, і це твій вчитель… Нашу вчительку її випускники і через багато років розлуки люблять і поважають…

  • В наш час вчителі мало кому потрібні, а особливо їхнє серце і душа. Вчитель вважає, що він цар у школі, а це не так!..

  • Зараз, в наш час, вчителів не вважають за людей…

  • На жаль, оте «серце вчителя» не потрібне сучасній дитині, зараз у нашому світі не цінується добро, милосердя, взаємоповага. Сучасна дитина не вміє цінувати хороше ставлення до неї, не вміє любити і поважати ближніх. Тому і «серце вчителя» дитина сприймає як належне… Але у кожного правила є виключення. У нашому світі все ж таки залишилися діти, які вміють цінувати добро. І це заслуга батьків, які зуміли вберегти дитину від поганого впливу суспільства… Існують не просто вчителі, а Вчителі з великим серцем… Особисто для мене «серце вчителя» важливе… У нашій школі, мені здається, не всі вчителі мають добре серце. Ви, В.М., я знаю, маєте добре серце, І не думайте, що я «підмазуюся», просто таких розуміючих учителів, як ви, у нас в школі мало. На жаль.

  • На мою думку, професія педагог – це дуже хороша професія… До злих або байдужих учителів не хочеться іти на урок, і як же ви думаєте, ми будемо знати предмети, які викладають такі вчителі?

  • Вчитель має бути від Бога, у якого є талант, який може відчувати учня, бо сучасним дітям так треба «серця» і почуття довіри… Як добре, коли вчитель стає тобі другом, і ти можеш довіряти йому. Вчитель має бути авторитетом, на якого мрієш бути схожим. Серце вчителя повинне бути чистим, добрим, люблячим. Він повинен любити і поважати дітей.

  • Особисто я не хочу бути вчителем, тому що це така робота, яка руйнує психіку…

  • Особисто я вчителів поважаю, хоча для них так це, може, не здається…

  • Сьогодні діти не поважають вчителів, не помічають їх турботи…

  • Більшість моїх ровесників впевнені, що школа не є важливою частиною їхнього життя. Звісно, вони помиляються… Для мене «оте серце вчителя» є надзвичайно важливим…

  • Як може вчитель навчати учня своєму предмету, якщо він не вкладає у це свою душу?!.. У своїх невдачах учні звинувачують вчителів, є погані вчителі, але їх один процент із ста… Я вважаю, що професія вчителя невдячна, але я їм вдячний…

  • Мені здається, що воно потрібне, але не так часто. Дуже «добрий вчитель» теж до добра не доведе… Треба турбуватися про учня: іноді посварити, а іноді пожаліти, а іноді просто зрозуміти і вислухати…

  • Мені шкода тих учителів, які, працюють як раби, і не мають за це вдячності ні від дітей, ні від батьків, ні від держави…

  • Минулого року ми з В.С. після уроків розмовляли більше трьох годин. У той день я зрозуміла, що вона тільки зовні вже немолода й сувора людина, а в душі їй - не більше 20 років. Вона зрозуміла й підтримала мене. Її серце завжди відкрите не лише для мене… наш класний керівник ставиться до нас усіх, як до своїх дітей, і що б ми не зробили, вона ніколи не осудить нас, не спробувавши спочатку зрозуміти… Якби вчителі навчали нас без душі, то й ми б були набагато гіршими, ніж ми є. Деякі учні зараз не розуміють, що дали їм вчителі, крім знань… Саме через вчителів, які віддавали своїм учням частинку свого серця, шкільні спогади стають найкращими у житті.

  • Я вважаю, що «оте серце» сучасним дітям та особисто мені не потрібне, бо вчитель не дає розвинутися індивідуальній особистості, він, частіше за все, нав’язує свою думку учням, хоча вона нерідко буває помилковою, або не потрібною у сучасному світі… Діти, які навчаються через Інтернет за допомогою навчальних програм, знають краще, бо вони мають свої думки та своє розуміння матеріалу, а не думки, нав’язані вчителем.

Якийсь філософ сказав: «Школа – це заклад, який збирає тих, кому суджено літати та тих, кому суджено повзати, і примушує всіх ходити по землі». Я підтримую цю ідею, бо вважаю, що одним учням не цікаво, бо вони не розуміють, що від них хочуть, а іншим не цікаво, бо вони уже все знають а вчителі «тупцяються на одному місці», пояснюють для когось «середнього», тому, згодом, вчителів не розуміє ніхто. А вчителі примушують дітей казати, що всьому їх навчив вчитель…

  • Вчитель повинен бути добрим і суворим…

  • Коли б ми не підійшли до вчителя, він, чи вона, завжди вислухає і допоможе нам…

  • Сучасним дітям потрібне «серце вчителя». Час іде, люди змінюються, але душа залишається душею, і діти, які б вони не були, завжди потребували і потребують душевного тепла. Можливо, зараз тому так багато «поганих» дітей, що їм не вистачило любові і від вчителів теж? Є такі учні, які вважають себе особистістю, але ці «особистості» повинні пам’ятати, що вони сформувалися не самі по собі, їм в цьому допомогли вчителі… Якщо кожна дитина буде отримувати любов учителя, то, напевне, світ зміниться на краще.

  • Ні для кого не є таємницею те, що сучасні діти не дуже полюбляють ходити до школи, вчитися… Я розумію і співчуваю нашим учителям… Дуже хочеться приходити на той урок, де буде цікаво, до того вчителя, який тебе любить і жде. Звичайно, не всім потрібне «оте серце вчителя», і воно не для всіх відкрите, але той, хто захоче знайти до нього шлях – знайде його, треба лише мати бажання і самим відкритися перед вчителем, щоб відчути їх любов, щирість і розуміння… Приємно бачити щирого і доброзичливого вчителя… Більшість учнів, якщо не зараз, то колись зрозуміє, скільки добра їм зробив вчитель і скаже: «Дякую».

  • Мене вразила ця тема, я вважаю, що це питання дуже складне. На мою думку, в кожній професії повинно бути «серце», людина повинна любити діло, яким займається, а не відпрацьовувати, як машина, робочі години… Звичайно, у вчителів повинно бути серце… Ми виходимо зі школи з частинкою вашої душі і серця, ми відчуваємо, хто нас любить, а хто – ненавидить. На жаль , є в школі й такі… Нас, Дітей, багато. І багатьом взагалі байдуже, чи є у вчителів взагалі серце. Але так думають лише безсердечні діти… я вважаю, що наші вчителі залишаться в нашому серці назавжди, … і бажаю всім терпіння і розуміння.

  • Навіщо в школі потрібен учитель, який не вкладає душу і серце в учня? Є учителі, які займаються лише з тими учнями, хто найкраще вчиться, а погані учні для таких вчителів наче не існують. Чому б ще раз не пояснити тій дитині, яка чогось не зрозуміла?...

  • У нас у школі є різні вчителі. Які ненавидять учнів і які люблять їх, допоможуть і підтримають. А в школі повинні бути тільки ті, хто нас, якщо не любить, то хоча б хоче зрозуміти, підтримати і навчити. У школі є такі вчителі, яким до нас, дітей , зовсім байдуже. Школа для них є місцем заробітку. Вони прийшли на урок, видали матеріал і їм наплювати, слухали їх, чи ні…

  • Учень починає ображати вчителя тоді, коли не розуміє, що від нього хочуть… Вчителі повинні свій поганий настрій залишати вдома… Ідеш на якийсь предмет, який тобі подобається, і подобається вчитель, то і вчиш його (предмет) краще, і дається він тобі легше.

  • Лише у дуже хорошого вчителя залишиться серце після деяких витівок наших учнів…

  • Учень не вчить предмет тоді, коли не розуміє його і не поважає вчителя. Це такий собі вид протесту проти бездушності вчителя… Я згодна, що вчитель інколи може на нас і накричати, ми цього заслуговуємо. Але хай це буде лише інколи… Якщо вчитель у свій предмет буде вкладати усю свою душу і серце, тоді учень буде поважати і вчителя і його предмет…

  • Працювати вчителем і бути байдужим? … Будьте добрі!!!

  • В школі вчитель зустрічається з красою і підлістю, радістю і горем, в його житті бувають години торжества і години страждання… На жаль, ми зрозуміємо, яких хороших вчителів ми мали, дуже пізно, коли нас життя провчить на повну…

  • Учні повинні брати приклад з учителів, а з деяких учителів його брати навіть шкідливо…

  • Треба уже сьогодні бути вдячним своїм вчителям за їх терпіння, розуміння. Потрібно цінувати кожне слово і кожен урок…

  • Мені потрібне серце всіх учителів, а «сердечності» деяких я не відчуваю взагалі… Я хочу, щоб усі учні поважали своїх учителів і не ображались на них за погані оцінки… Більшість учителів, які нас вчать, мають серце і розуміють нас…

  • …Що до «серця вчителя», то тут маю сказати, що мені потрібні не всі серця: деякі серця такі ж страшні і темні, як фільми жахів у кращих традиціях Голівуду… Я знаю, хто серед вчителів ладен віддати мені своє серце і душу, я це ціную і намагаюся їм відповідати добром на добро…

  • Мені дуже пощастило з учителями, всі вони вкладають серце і душу, навчаючи нас. Я завжди буду пам’ятати вчителів, які вивели мене в люди.. я вважаю, що вчителю, який не вкладає душу у свою роботу, взагалі не місце в школі… Коли я була ще малою, у нас була вчителька К.В.М., так вона поділяла учнів на хороших-багатих і поганих-бідних. Це було дуже образливо. Я вважаю, що їй не місце в школі. Бо для вчителя усі учні повинні бути однаковими… Я навіть уявити не можу, як я буду вчитись в іншому місці без Вас, любі вчителі! Ми багато зробили Вам болю, і за весь наш клас я прошу пробачення.

LichtGestalt: Интересно, Кто эта К.В.М.. Найти б ее, пнуть и выгнать из школы.

«А»: Подяка
Тему наступного уроку мені навіяла весільна українська народна пісня «Де б я не їздила, де б я не йшла…». Гарна пісня, заставляє задуматися. А то якось років два тому у шостому «зірковому» класі теж давала таку тему. Так мені одинадцятирічні діти написали: «Нет в жизни счастья», «І згадати нічого, і писати ні про що, і людей, кому б хотілось подякувати, нема зовсім». І це при тому, що всі вони добре забезпечені матеріально, майже у всіх є люблячі мама і тато, ні в чому вони не знають відмови, здорові, красиві, і – нещасні. Бо їх ніхто не навчив цінувати те, що вони мають, бачити навколишню красу, радіти хорошому дневі. Дуже сумно мені тоді стало. Захотілося перевірити, чи вміють сьогоднішні мої діти щось цінувати. Чи навчила я їх хоч чомусь? Ось що із цього вийшло. Фрагмент уроку з української мови в 11 класі

Домашнє завдання:

В Україні під час весілля є такий обряд: наречена повинна подякувати всім, хто прийшов привітати її, бо вона виходить заміж і все, що було до цього, більше не повториться. Це пісня:

Де б я не ходила, де б я не була,

Я б своїй матусі дякувала:

Дякую, тобі мамо, що будила мене рано,

Більше не будеш, не будеш!

Де б я не ходила, де б я не була,

Я б своєму татові дякувала:

Дякую тобі тату, що збудував мені хату,

Більше не будеш, не будеш!

Де б я не ходила, де б я не була,

Я б своєму братові дякувала:

Дякую, тобі брате, що водив друзів багато, (великий вибір женихів)

Більше не будеш, не будеш.

Дякувати можна не лише на весіллі, під час свята, але й в повсякденному житті. Головне, щоб було кому. Ви теж підійшли до дуже важливого рубежу, ви закінчуєте школу і стаєте зовсім дорослими. Наприклад, і мені є кому подякувати у вашому класі.

«А»: Де б я не ходила, де б я не була,

Я б Маші Калашниковій дякувала:

Дякую, тобі Машо, що ти є душею класу,

(а також театрального, танцювального, шкільних вечорів…)

Більше не будеш, не будеш.

Де б я не ходила, де б я не була,

Я б Ярощук Валі дякувала:

Дякую, тобі Валю, сперечались ми немало,

Більше не будеш, не будеш.

Де б я не ходила, де б я не була,

Я б Альоші Малому дякувала:

Дякую, тобі Малий , що ти здав віршів чимало (аж 2 із десяти).

Більше не будеш, не будеш.

(Ще один Учень хай мені вибачить, дуже важко до його прізвища підібрати риму).

Отже, завдання додому: напишіть твір на тему: «Кому я хочу подякувати і чому». Виберіть п’ятьох людей, кому б ви хотіли подякувати, і напишіть про них. Критеріїв, про кого писати, нема. Хоч Тіні Кароль за її творчість, хоч Дімі Білану за його очі, хоч Бреду за його Піта, хоч своєму коту за його хвіст…

Кому я хочу подякувати і чому

Учень запитав:

  • А якщо получиться трошки більше, чим півтори сторінки?

  • Пишіть, хороший мій. Лише, щоб менше не було. А якщо вийде трошки більше, то це ж здорово. Я з задоволенням прочитаю ваше творіння.


Коли наступного разу він приніс свій твір, я ахнула: там було тринадцять рукописних сторінок.

Він сказав:

  • Вас я, ну зовсім, не «люблю і не жалію», бо твір трошки завеликий.

  • «А»: Я в класі завжди говорила, що при написанні твору найбільше мене «люблять» ті учні, хто береже мій час і мої очі. Тобто двієчники, які писали мало, рівно стільки, щоб їм поставили хоча б одиницю.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Похожие:

Школьный апокриф iconШкольный апокриф
Эта книга задумывалась, как дневник Учителя и Ученика. Ученик оказался перегружен учебным процессом и мной, поэтому он самоустранился...
Школьный апокриф iconМладший школьный возраст подростковый возраст ранняя юность
Мягкий вариант нулевой класс. Проблема адаптации может выражаться в излишней эмоциональности, не подчиняться школьным правилам или...
Школьный апокриф iconSpellcheck Svetlana «Питер Акройд. Завещание Оскара Уайльда»
Книга представляет собой апокриф предсмертного дневника Оскара Уайльда. С исключительным блеском переданы в ней не только взгляды...
Школьный апокриф iconВсероссийская олимпиада школьников по истории 2012/2013. Школьный этап. 9 Класс

Школьный апокриф iconШкольный тур олимпиады по предмету «Искусство»
Согласно преданиям, он был современником английского короля Ричарда Львиное сердце
Школьный апокриф iconВыполните тест. Ответ занесите в таблицу. 1
Всероссийская олимпиада школьников по обществознанию 2012/2013. Школьный этап. 9 Класс
Школьный апокриф iconВопросы для повторения по курсу «Педагогика» на очном отделении
Государственный образовательный стандарт. Федеральный, региональный, школьный компонент
Школьный апокриф iconШкольный этап всероссийской олимпиады школьников по мировой художественной культуре. 8-9 классы
Задание Вставив пропущенные буквы, соотнесите слова с определённым видом искусства и заполните таблицу
Школьный апокриф iconШкольный этап Всероссийской олимпиады по праву 2012- 2013 учебного года 9 класс (тесты)
С помощью какого правового документа супруги могут четко урегулировать свои имущественные взаимоотношения
Школьный апокриф iconВсероссийская олимпиада школьников по обществознанию 2010/2011. Школьный этап. 11 Класс
Установите верность или ложность утверждений («ДА» или «нет») и занесите ответы таблицу
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница