Загальна психологія


НазваниеЗагальна психологія
страница8/33
Дата публикации18.07.2013
Размер3.94 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Психология > Документы
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   33

^ Запитання для самостійної роботи

  1. Назвіть основні ознаки особистості.

  2. У чому виявляється суспільна сутність особистості?

  3. Що в особистості зумовлене її біологічною природою?

  4. Як виявляється біологічне в життєдіяльності особистості?

  5. Як співвідносяться поняття “особистість” та “індивідуальність”?

  6. Охарактеризуйте структуру особистості.

  7. У чому суть теорії активності 3. Фрейда?

  8. Що є фундаментальним рушієм людської активності?

56

9. Що таке спрямованість особистості?

  1. Назвіть основні групи мотивів особистості.

  2. Як поділяються цілі особистості?

  3. Як взаємопов’язані самооцінка особистості та рівень її домагань?

  4. Що є джерелом і рушійною силою розвитку особистості?

  5. Які чинники зумовлюють психічний розвиток особистості?

л

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

  1. Чи згодні ви з думкою, що кожну людину можна назвати особистістю?

  2. Чи згодні ви з твердженням, що між поняттями “особистість” та “інди-відуальність” принципової відмінності немає?

  3. Чи достатньо, характеризуючи особистість, вказати на такі ознаки: “сві-домий індивід”, “включений в суспільно корисну діяльність”?

  4. Чи завжди у психічному житті людини біологічне виявляється як со­ціальне?

  5. Чи можна розуміти спрямованість людини як прояв усіх притаманних їй спонукань?

  6. Чи достатньо, характеризуючи інтерес, вказати, що це “стійке”, вибірко­ве ставлення людини до явищ та об’єктів дійсності?

  7. Чи можна вважати достатнім твердження, що “переконання — це знан-ня, істинність яких для людини є незаперечною і які постають для неї як керівництво до дії”?

  8. Чи можна стверджувати, що велика і віддалена життєва мета особис-тості найповніше характеризує її сутність?

  9. Чи може у людини з адекватною самооцінкою виникнути стан фруст-рації?

з,

  1. Чи є достатнім твердження, що джерелом і рушійною силою розвитку особистості є різноманітні суперечності, які породжуються її діяльністю та умовами життя?

  2. Чи можна прискорити психічний розвиток особистості?

Завдання та проблемні ситуації

  1. За якими зовнішніми проявами особистості можна зробити висновок про рівень її розвитку та суспільну свідомість?

  2. У чому виявляється істотна відмінність у поглядах на джерела актив­ності особистості представників різних психологічних теорій?

  3. Як можна психологічно обгрунтувати твердження, що інтерес постає во­дночас і як важливий мотив навчання, і як засіб підвищення його ефектив­ності?

  4. Як, аналізуючи потреби особистості, можна зробити висновок про рівень

її індивідуальної та суспільної свідомості?

  1. Чи є стан фрустрації закономірним наслідком завищених домагань осо-бистості?

  2. У чому може виявлятися негативна та позитивна роль установок у житті людини? Чи є можливість формувати їх цілеспрямовано і як саме?

57

|= Список використаної та рекомендованої літератури

  1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.

  2. Андреева Г. М. Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1988.

  3. Асмолов А. Г. Историко-зволюционннй подход к пониманию личности: Проблеми и перспективи исследования // Вопр. психологии. — 1986. — №2.

  4. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988.

  5. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М.: Просвещение, 1968.

  6. Братусь Б. С. Психологические аспекти нравственного развития лич-ности. — М., 1977.

  7. Ковалев А. Г. Психология личности. — К.: Просвещение, 1970.

  8. Кон И. С. Постоянство и изменчивость личности // Психол. журн. — 1987. —Т. 8. —№4.

  9. Леонтьев А. Н. Деятельность: Сознание: Личность. — М.: Политиздат, 1977.




  1. Мерлин В. С. Структура личности: Характер, способности, самосозна-ние: Учеб. пособие к спецкурсу. — Пермь, 1990.

  2. Мясищев В. Н. Личность и неврози. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1960.

  3. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

  4. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

  5. Петровский А. В. Личность: Деятельность: Коллектив. — М., 1982.

  6. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

  7. Слободчиков В. И. Психологические проблеми становлення внутреннего мира человека // Вопр. психологии. — 1986. — № 6.

  8. Фельдштейн Д. М. Психология развития личности в онтогенезе. — М., 1989.

58

Розділ 5

^ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ

Поняття про групи

Людина живе, розвивається і діє у групі. У колективі й під його впливом відбувається становлення особистості — складається її спря-мованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умо-ви для саморегуляції та розвитку здібностей. Проте не кожну спільність людей, у яку входить особистість, можна назвати колективом. По­трібно розрізняти поняття “група” і “колектив”. Групою можна назва-ти будь-яке об’єднання людей незалежно від того, якого характеру зв’язки виявляються між її членами. Групи можна поділити на великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіційні та референтні.

Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.

Реальні групи — це об’єднання людей на грунті реальних сто­сунків — ділових чи особистісних. Так, реальною групою є учнів­ський клас, сім’я, коло знайомих тощо.

^ Умовна група об’єднує людей за якоюсь умовною ознакою — віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не підтри-мують між собою реальних контактів і навіть можуть не знати один од-ного.

Офіційна (формальна) група створюється як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Фор-мальними є студентська група, сім’я, військовий підрозділ, виробни-ча бригада. Ділові стосунки між її членами визначаються посадовими обов’язками кожного й регулюються певним розпорядником.

Неофіційна група це спільність людей, що виникла нерегульова-ним шляхом, стихійно на підставі спільності інтересів її членів, сим-патій, єдності поглядів і переконань чи з інших мотивів. Так, не­офіційними є групи осіб, що приятелюють між собою, шанувальники туризму, рибалки тощо.

Референтна (еталонна) група це реально існуюча чи уявна гру-па, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, і за ними вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки. Осо­бистість може бути членом групи, яка водночас постає для неї як рефе-рентна. За цих умов гармонізуються стосунки з групою, створюються

59

психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

Референтна група іноді існує для особистості поза реальною, якщо вона зорієнтована на ідеали, цінності, погляди іншої групи. Тоді ета-лоном для неї є інший взірець. Такий стан може істотно позначитися на внутрішньоколективних стосунках, ускладнювати взаємини чле-нів групи. Якщо у людини кілька референтних груп, це породжує у неї конфліктні стани.

Об’єднання людей у реальні групи може грунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти якихось значущих результатів. Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив — це група людей, які об’єднані спільною діяльністю та мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства.

Істотною ознакою колективу є суспільна значущість цілей та за-вдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Це дає підстави розглядати колектив як найважливішу клітинку суспільного організму.

Виконання спільної соціально цінної та особистісно значущої діяль-ності сприяє встановленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості, що вияв-ляє її солідарність з цілями та програмами діяльності колективу, го­товність активно обстоювати їх.

^ Поведінка людини, що узгоджується з діями колективу, спрямо­вана на їх підтримку, розцінюється як колективістська. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці вияв-ляється в тому, що людина пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися відповідно до думки інших людей, пристосовуватися до їхніх вимог.

Конформізм — це така поведінка людини, яка характеризується зовнішньою відповідністю цілям колективу при внутрішньому розходженні з ними. Взаємовідносини окремих членів у групах і колек-тивах складні й різноманітні. Вони можуть мати діловий характер, коли їх підґрунтям є співпраця, спільна участь у реалізації важливих виробничих справ, праці. Стосунки можуть бути особистісними, ко­ли контакти між людьми встановлюються на грунті взаємних сим-патій чи антипатій, доброзичливості чи ворожості. Кожна особистість у системі міжособистісних стосунків має свій статус, що визначається її особистісними якостями, популярністю, впливовістю.

60

Міжособистісні стосунки у групі

Важливим аспектом у життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на грунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зу-силля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визна-чають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосун-ки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об’єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівниц-тва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб’єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спо­стереження. Воно дає можливість всебічно з’ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв’ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних стосунків є запропонований американським психологом і мікро-соціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим стосовно нього є принцип синтонності — емоційних потягів і симпатій, які виявля-ються у стосунках між членами групи і визначають їх характер. Про­цедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання “З ким би ти хотів..?”. Воно може стосуватися будь-якої царини людських вза-ємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними та зорієнтовани-ми на істотні психологічні якості особистості — її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: “З ким би ти пішов у розвідку?”, “До кого б ти звернувся по допомогу при розв’язанні конфліктної ситуації?” тощо. Критерії можуть бути слаб­кими, коли вони стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж для забезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання “З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?”, “З ким би ти хотів сидіти за однією партою?”. При цьому надається мож-ливість виявити міру бажаності партнера, який обирається, через послідовний потрійний вибір за принципом: “дуже бажаний”, “бажа-ний”, “менш бажаний”. Результати одержаних виборів занотовуються

61

у соціометричну матрицю й аналізуються шляхом підлічення кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статус має такий ха-рактер: “зірки” — ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються “бажані”, які мають по три–чотири вибори; менш популярних нази-вають “малобажані” — один–два вибори; поза вибором залишаються “ізольовані”, з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Пред-ставники останньої підгрупи становлять собою контингент підвищено-го соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.

Проте результати соціометрїї не є повністю інформативними і не за-вжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціомет-ричних досліджень, не дає змоги належно проаналізувати міжосо-бистісні стосунки людей на основі суспільно визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв’язку актуальною стає пот-реба з’ясувати мотиви, керуючись якими особистість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.

На думку А. Петровського [7], цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментально доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може правити за показник того рівня, яко-го досягла група у своєму розвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера — зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й ви-ходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаннях.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авторите-том у групі й за якою група визнає право приймати рішення у зна-чущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й ре-гулювати взаємини в ній.

62

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його ви-сокі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інте-ресах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, ко­ли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За цих умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і най-повніше виявляє психологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядко­вані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв’язувати поставлені завдан-ня. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпо-рядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важли-во вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руй-нуванню та розпаду.

Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках

Міжособистісні стосунки складаються в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об’єктивні чинники, що визна-чають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Так, комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засо­бами праці, чітка організація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Разом з тим важливий вплив на ефек-тивність такої взаємодії справляє психологічний чинник — їх став­лення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін. Най-повніше суб’єктивний характер міжособистісних стосунків виявляєть-ся в сумісності людей.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   33

Похожие:

Загальна психологія iconРефератів з курсу „Загальна психологія”: Тема: Вступ до загальної...
Вплив природознавства на становлення психології як самостійної науки в кінці ХІХ ст
Загальна психологія iconЗагальна психологія. Конспект лекцій
Книга включає в себе повний курс лекцій з загальної психології, написана доступною мовою І буде незамінним помічником для тих, хто...
Загальна психологія iconКрок 1 Загальна лікарська підготовка Медичний профіль – Психологія
Оцiнює свою хворобу без перебiльшення та без недооцiнки важкостi свого захворювання. Прагне сприяти успiху лiкування. Не обтяжує...
Загальна психологія iconМіністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Загальна психологія iconНавчальна програма з дисципліни „Диференційна психологія” вивчає...
У результаті вивчення дисципліни „Диференційна психологія” студенти повинні з н а т и
Загальна психологія iconГічна психологія рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела,...
Загальна психологія iconЗагальна фармакологія. Фармакодинаміка та фармакокінетика. Явища...
Модуль 1: Лікарська рецептура. Загальна Фармакологія. Фармакологія засобів, що впливають на нервову систему
Загальна психологія icon1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових...
Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал
Загальна психологія iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
Загальна психологія iconТеми контрольних робіт з дисципліни
Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV грозного до Олександра II
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
userdocs.ru
Главная страница