План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості


Скачать 180.3 Kb.
НазваниеПлан Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості
Дата публикации29.06.2013
Размер180.3 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Культура > Документы
СВІДОМІСТЬ: ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ
План




  1. Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції

  2. Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого

  3. Форми суспільної свідомості

  4. Мовно-символічна система як засіб вираження свідомості.

  5. Творчий характер свідомості. Свідомість і духовне життя суспільства. Філософська концепція творчості



    1. Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції

Людське буття неможливе без свідомості. „Здатність людини діяти свідомо, - каже Юнг, – це єдине, що робить її людиною”(Про природу психе, 57).

Проблема свідомості є однією з найзагадковіших. Свідомість характеризує людину як «homo sapiens», що відрізняє її від інших живих істот. Ми надаємо свідомості чи не найважливіших характеристик. Вона проявляється через почуття, пам`ять, уяву, інтуїцію, мислення. В історії під свідомістю розуміли спочатку всю психіку і душу людини. У вужчому розумінні свідомість пов`язується з тим, що чітко і ясно усвідомлюється, що перебуває в центрі нашої уваги, що логічно осмислюється і фіксується у мисленні, тобто, у відповідних судженнях і мовних висловлюваннях.

Свідомість, як би широко вона не трактувалось, не є єдиним особистісним “виміром”. Тому для позначення всього комплексу психічних проявів людини в сучасній філософії вводиться поняття суб’єктивності. Суб’єктивність – це весь комплекс свідомих і несвідомих, емоційних і інтелектуальних, ціннісних і когнітивних проявів людини. Під свідомістю треба розуміти тільки той пласт суб’єктивності, що підлягає контролю волі. Отже. свідомість - цілеспрямоване відображення дійсності, на основі якого здійснюється регуляція поведінки людини. Подібне уявлення склалось не одразу. Протягом довгого часу свідомі і несвідомі прояви людини не розрізнялись, а сама свідомість ототожнювалась тільки з одним аспектом – мисленням та інтелектом.

^ СВІДОМІСТЬ – самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень, відчуттів, у тотальне поле інтелектуального предметного конструювання.

Свідомістьце здатність людини активно й цілеспрямовано відображати явища, речі й предмети зовнішнього світу і свої внутрішні стани, співвідносити їх із собою (своїм Я), а також перетворювати їх відповідно до своїх потреб та уявлень про світ належний, бажаний, світ як цінність.
Перші уявлення про свідомість виникли ще у давні часи, коли люди зрозуміли, що процеси, які відбуваються у їхній голові, відрізняються від усіх інших, які є в природі. Особливі властивості тоді приписували душі.

У ХХ столітті поширеним стало пояснення свідомості як особливої

Форми відображення дійсності, як здатності відтворювати і перекомбіновувати наявні форми буття.

Філософія розглядає свідомість у найзагальнішому плані як момент відношення “людина-світ”. Її цікавлять передусім такі питання: що таке свідомість? як вона можлива? від чого залежить? як свідомість зворотньо впливає на діяльність людини, світ в цілому? Яка структура свідомості і її функції?

^ ОЗНАКИ СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ:

  • особливий ( небіологічний) тип поведінки

людина стає здатною на самопожертву. А не діє за схемою «стимул-реакція».

  • використання предметів культури за призначенням

Здійснюється на основі соціокультурних процесів з використанням штучних знарядь та засобів життєдіяльності.

  • Оперування змістом, що не наданий у безпосередній реальності ( уява)

  • Творчість

  • Цілеспрямованість думок людини

  • Мова

Свідомість не фіксується приладами, проте фіксує себе сама: існує самосвідомість або само рефлексія свідомості (думки), із чим пов’язнаа найбільша складність у її вивченні. Тож виникає думка про те, що свідомості взагалі не існує, чи що її можна звести до роботи організму чи психіки ( біхевіоризм, натурфілософія). Свідомість є глибоко суб’єктивною, вона проявляється у людському способі буття (культурі та практиці)

Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання, проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.

Свідомість – це властива людині вища психічна здатність, суть якої полягає у ідеальному відображенні світу у формі певних образів і логічних знань, які слугують свідомій орієнтації людини у світі, взаємокоординації дій людей, підвищенню ефективності діяльності та осмисленню життєдіяльності в цілому.
^ КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ СВІДОМОСТІ:

1.релігійна – свідомість є проявом «іскри Божої», вкладеної у людину Богом при творенні світу. Внаслідок гріхопадіння людина розрізняє добро і зло, а також сприймає дійсність не цілісно, а частково. Наявність «божественної іскри» зумовлює прагнення до вищого, здатність пізнавати істину, не обмежує її аспектами існування людини та її виживання.

^ 2.концепція єдиного інформаційного поля – усі процеси у світі супроводжуються обміном інформацією, а людська свідомість – один з проявів. Людську свідомість не можна звести до інформації, але вона має до неї безпосереднє відношення: мозок людини можна уподібнити до приймача інформації, в якому соціальне середовище відіграє функції «настроювача». Свідомість є одним з проявів дії єдиного світового інформаційного поля.

^ 3.трудова теорія – свідомість виникає внаслідок розвитку праці: людина і її свідомість формуються по мірі розвитку суспільної праці. Ця теорія не пояснює походження свідомості - перші знаряддя праці ( думка-дія)

^ 4. дуалістична концепція – в основі всіх світових процесів лежать два начала: матеріальне і духовне. Свідомість є виявленням духовного начала.

5.еволюційна концепція – свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів

6.концепція активного діяльного само породження свідомості людини на основі природно-космічних процесів.

Проте жодна з концепція не може пояснити всіх складностей свідомості і її походження.


  1. ^ СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ СВІДОМОСТІ


В сучасній літературі структура свідомості нерозривно пов`язана з психікою, адже їх неможливо відокремити.

Розрізняють компонентну і рівневу структуру свідомості.

^ Всі прояви психічного життя вони можуть бути класифіковані на 3 компоненти: знання, норми, цінності.

Ці три компоненти свідомості треба розглядати у контексті відношення людини до світу, тобто, до природи, інших людей і самої себе.

У цьому відношенні у свідомості виділяють:

  • предметний

- рефлексивний рівні.

Австрійський психіатр і філософ З.Фройд (1856-1939) - засновник психоаналізу. Нові ідеї виникли спочатку як спроби лікування невротичних захворювань, потім психоаналіз став загальнопсихологічною теорією, а значно пізніше, завдяки послідовникам і учням Фройда – філософсько-світоглядною концепцією. Фройд постулює первинність несвідомого відносно свідомості. Якщо раніше вважалось, що свідомість – первинна, а несвідомі прояви людини – лише недорозвинута свідомість, то Фрейд заявив: несвідоме – першопочаткова і неподолана частина людської суб’єктивності, а свідомість – похідна, вторинна і складає лише її незначну частину.

Несвідоме це вся сукупність психічних явищ, процесів, станів і дій, які не представленні у свідомості людини, лежать поза сферою її розуму і не піддаються принаймі в даний момент вольовому контролю. З фізіологічної точки зору несвідоме виконує своєрідну охоронну функцію – розвантажує наш мозок від постійної напруги там, де немає необхідності.

Фрейд розробляє емпіричний метод психоаналіза, який базується на великому клінічному матеріалі. Він виявив психологічну природу конфліктів між “бажанням і обов`язком”, їх роль в розвитку неврозів, розкрив явище сублімації сексуальної енергії та різних форм витіснення переживань.

^ Фрейд створив свою структуру людської психіки і суб’єктивності, де представлені як свідома, так і несвідома сфери:

  1. Найнижчий рівень і наймогутніший – так зване “воно” (іd) - несвідоме– знаходиться за межами свідомості. Це глибинний пласт, де знаходяться несвідомі потяги і головним є принцип насолоди.

  2. На цьому масивному фундаменті несвідомого будується порівняно невеликий “поверх” свідомого – того, з чим людина має справу і чим постійно оперує. Це її “я” (ego) – тут головним є принцип реальності.

  3. І нарешті останній “поверх” людської психіки – “понад я” (super ego) – напрацьоване історією людства та існуюче у формі науки, моралі, мистецтва, культури. Це ідеали суспільства, норми культури, і права, система всіх можливих заборон і правил, іншим словом, все те, що людина засвоює і з чим вона змушена рахуватись. Домінуючим тут є принцип обов`язку.

Фрейд розрізняв сексуальні потяги і руйнівні агресивні потяги (Лібідо і Танатос). Якщо одна сторона несвідомого спрямована на утвердження життя, то друга – деструктивна, на зруйнування і смерть.

Негайне задоволення своїх інстинктів не завжди можливе, тому людина по своїй природі антисоціальна: вона знаходиться в постійному прагненні до задоволення власних бажань, а суспільство – це вороже оточення, яке спрямовує, контролює і пригнічує ці бажання і інстинкти. На думку Фрейда, “Я” є нещасною істотою, яка служить трьом панам і зазнає утисків з трьох боків: з боку зовнішнього світу, з боку підсвідомих бажань “іd” і з боку надсуворого “super ego”- культури. Фрейд порівнянює “id” і “ego” з конем і вершником – поки кінь спокійний, він підкоряється вершнику, якщо ні – вершник змушений їхати туди, куди несе кінь.

Оскільки не позбавитись від тіла, ні вирватись з культури, людина не може, єдиним виходом є досягнення розумного компромісу між “воно” і “понад я”. Інструментом цього компромісу виступає “Я”. Зміст “Воно” повинен поступово усвідомлюватись і перетворюватись в зміст “Я”. Чим більше усвідомлене внутрішнє життя особистості, тим менше вона невротична. Одначе повністю вільних від душевних страждань людей в сучасній культурі немає. Такий невтішний висновок Фрейда.

Пригнічені і загнані в підпілля, потяги перетворюються в прагнення, які мають вже культурну цінність. Фрейд назвав це перенесення сексуальної енергії в соціально прийнятні форми, сферу мистецтва – сублімацією.

Щоб позначити межі між свідомим і несвідомим, Фрейд вводить поняття підсвідомого – ті несвідомі психічні прояви, що переходять на рівень свідомості і проявляються назовні у вигляді сновидінь, напівгіпнотичних станів, обмовок, описок, помилкових дій, у вигляді панічного стану, неконтрольованих дій (^ як при алкогольному сп`янінні), підвищенній статевій збудливості, взаємних образах тощо. Саме по цьому ми і взнаємо про природу несвідомого, його зміст і функції.

Фрейд стверджував, що своєю теорією він наніс одну з самих тяжких ран по самолюбству і гордості людини. Першу аналогічну рану наніс Коперник, довівши, що Земля не є центром Всесвіту, другу – Дарвін, який дав людині в якості родичів мавп, третю ж – він, Фрейд, стверджуючи, що “людина не є господарем у власному домі”- воля і розум безсилі перед могутністю біологічного інстинкту.

^ Карл-Густав Юнг (1875-1961) - відомий швейцарський психолог і культуролог - основоположник аналітичної психології - принципово розійшовся із наставником з приводу тлумачення несвідомого.

^ Юнг структурував саме несвідоме на:

  1. Особисте несвідоме – всі психологічні індивідуальні переживання, продумані, відчуті, а потім пригнічені або витіснені. Це особистий багаж людини, що формується в процесі життєвого досвіду. Особисте несвідоме представлене у вигляді комплексів.

  2. ^ Колективне несвідоме – випливає із спадкової структури людського мозку, має соціокультурні витоки і проявляється у вигляді міфів, казок, легенд, сюжетів та образів, що виникають повсюди, незалежно від історичної епохи чи культури. Колективне несвідоме представлене у вигляді архетипів, за допомогою яких Юнг стверджує ідею психічної єдності людства.

Архетип (з грецьк. “аrche” – початок і “typos” – образ) – первинний, першопочатковий образ. Це універсальні структури людської психіки.

^ Особливу увагу Юнг звертає на такі архетипи: “Ego” (“Я”), “Персона”, “Внутрішня особистість або Душа”, “Тінь” і “Цілісність”.

Ego” (“Я”)

“Персона”

“Душа”

“Тінь”

“Цілісність” (“Самість”)

Своїм вченням про архетипи колективного несвідомого Юнг розкрив:

  1. Складність, багатомірність людської психіки і буття людини, тобто, що вони не зводяться до деяких раціональних і свідомих засад;

  2. Не дивлячись на новизну і нетрадиційність ідей Юнга, його концепція набула широкого розповсюдження у філософії і психології ХХ ст. Юнг показав специфіку людської психології, а в більш широкому плані – особливості культури, її укоріненість у деяких першопочаткових і доцільних схемах людського досвіду, відрив від яких загрожує життю культури і нас самих.


^ СТРУКТУРА СВІДОМОСТІ:
1. Почуття (переживання) – які покликані надавати інформацію про зовнішній та внутрішній світ людині, яка перетворюється, впорядковується і структурується за допомогою думки й закріплюється у стійких нервових зв’язках вищої нервової системи, передусім мозку. Згодом прості реакції на елементарні знання переростають у переживання глибинних, сутнісних, значущих для людини явищ, процесів, подій, що набувають світоглядного та смисложиттєвого спрямування і змісту.

2. Оцінювання. Людина виділяється з природи завдяки своїй здатності до оцінювання, тобто розрізненню між добром і злом, приємним і неприємним, корисним і шкідливим, бажаним і небажаним тощо. Вона й визначає, що з цих протилежностей вибирати.

Можна сказати, що тварина також розрізняє корисне й шкідливе, приємне чи неприємне, що справді має місце. Однак вона не розмірковує про це, не робить ці протилежності предметом думки й не вибирає між ними – за неї це роблять інстинкти.

3. ^ Розум (знання) - здатність людини, функція якої полягає в аналізі й синтезі знань, які відображають внутрішні, сутнісні властивості й зв’язки предметів як зовнішнього, так і внутрішнього світу, що не доступні безпосередньому чуттєвому сприйняттю.

4. Воля - стан людини, який характеризується підпорядкуванням своїх „нижчих” почуттів, інстинктів і ближчої мети вищим почуттям і більш віддаленій і високій меті, яка, зрештою, у світоглядному плані, збігається зі смислом існування.

5. Память - здатність до відтворення минулих вражень і досвіду. При чому йдеться не лише про індивідуальну, а й про колективну пам’ять.

6. Ціле- і смисловизначення, а звідси й творча активність свідомості – вміння визначати майбутнє та свої потенційні дії у ньому. Тобто, через

осмислені дії та вчинки людина розв’язує світоглядну проблему „В чому смисл життя?”

7. ^ Почуття відповідальності - регулювання взаємин між людьми на основі загальновизнаних вимог, норм і правил. А прийняті людиною як свої внутрішні, зазначені норми стають совістю й визначають структуру моралі.

8.Самосвідомість. полягає в тому, щоб усі її елементи і прояви, викликані впливом зовнішнього та внутрішнього світу сприймалися як такі, що відбуваються поза „Я”, співвідносилися з ним і могли бути відтворені цим „Я”.

^ ФУНКЦІЇ СВІДОМОСТІ

Варіант 1:
- інформаційна

- пізнавальна

- творча

- оцінююча

- ціле покладання (формування результату діяльності)

- сенсотворча (формування життєвих сенсів)

- контрольно-регулятивна (свідоме спостерігає за діями людини та їх регулювання)

- самовиховна (орієнтація на вищі духовні цілі)
Варіант 2:

1.Чуттєво-емоційна

2.Пізнавальна

3.Вольова

4.Ціннісно-смислова

5.Поведінська (праксеологічна)

^

3. ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ



Свідомість як феномен існує в 2 формах: індивідуальній і суспільній. Суспільна свідомість вивчається переважно соціальною філософією.
Суспільної свідомості відрізняється від індивідуальної тим, що:

  1. Носієм є певна соціальна група або суспільство.

  2. Йдеться не лише про те, що вона виникає, функціонує і розвивається в суспільстві, а більш конкретне її значення: суспільна свідомість завжди відображає соціальні умови життя людей, ті чи інші сфери суспільної життєдіяльності або суспільне буття. Вона більше ніж у пізнанні природи зумовлена потребами та інтересами людей, їх соціальними позиціями, економічним та політичним статусом та ін. Через те, суспільна свідомість є формою самопізнання людини як суспільної істоти.


Суспільна свідомість має 2 рівневу структуру:

1. Стихійний рівень - суспільна психологія

2. Усвідомлений рівень - суспільна ідеологія
Основними формами суспільної свідомості є:


  1. Політична свідомість

  2. Правова свідомість

  3. Моральна свідомість

  4. Естетична свідомість

  5. Релігійна свідомість

  6. Філософська свідомість

5. Мовно-символічна система як засіб вираження свідомості.

Якщо попервах спілкування відбувалося з приводу знарядь праці (виготовлення, застосування і зберігання), або щодо їхнього призначення, то згодом – з приводу їх значення, цінності як засобу кодування соціального досвіду, духовно-культурного надбання загалом. Сукупність значень у знаряддях праці й предметах культури складає смисл, або вищу мету його існування, розпізнавання, осягнення якого також потребує зусиль свідомості людини, змістовно збагачує її. В такому разі вони стають знаками, символами, що вказують на щось інше, аніж те, що вони безпосередньо являють. Отже, символто форма вираження духовного змісту за допомогою предметних, діяльнісних і поведінкових образів та засобів. З давньогрецької це можна перекласти приблизно як повнота значень і смислів. У цьому плані людину можна назвати в повному розумінні істотою символічною, оскільки лише людям дано створювати символи, а отже, зовнішній та внутрішній світ. До того ж у символі постає як свідомий рівень осягнення змісту і смислу, так і несвідомий; іншими словами, символ ніколи не може бути переданий засобами розуму, знання.

До світу символів належить і мова. Зароджується вона, що ми вже зазначали, як результат вираження через вигук або властивостей зовнішніх предметів, або внутрішніх станів у момент безпосереднього переживання. Відтак ці звуки стають замінниками набутих вражень, тобто за їх допомогою можна було викликати спогад, асоціацію з предметом чи подією. Вигуки стають знаками, що вказують на щось інше й передають значення цього іншого. Вони його називають і цим викликають до життя. В такий спосіб мова стає замінником замінника, а тому універсальним знаком, або символом символів. Перевага мови перед іншими символами в тому, що вона є найекономнішим засобом позначення всіх інших позначень, легко передається чи то усно, чи письмово від одної людини до іншої, від попередніх до наступних поколінь.

Оскільки мова є осмислене позначення і знання, остільки в її виробленні бере участь свідомість. Більшість учених і філософів вважають мову зовнішнім буттям свідомості, а свідомість – внутрішнім буттям, функціонуванням мови. Незаперечним фактом є те, що ми думаємо за допомогою мови, ніби ведемо діалог самі з собою. Але це завжди є розмова з приводу, спілкування, комунікація навколо будь-яких тем і питань. Тим-то можна говорити про мовне поле, або контекст, у якому розкривається зміст і значення предмета мови. І в такому разі мова постає як певний смисловий простір, що простягається між тим, хто говорить, і тим, про що (про кого) говорять. Варто зазначити, що не все в мові може бути усвідомлено, так само, як не все усвідомлене може бути виражене за допомогою мови.

^ Функції мови:

Комунікативна, коли мова постає як засіб спілкування й передачі змісту свідомості між різними суб’єктами мовлення.

Когнітивна, або пізнавальна – засіб пізнання і мислення, набування знань просвіт і людину, без чого неможлива свідомість.

Емотивна функція – засіб вираження почуттів та емоцій.

Волюнтативна – засіб вираження волевиявлення і впливу.

Номінативна – мова називає, позначає предмети,явища, дії

Мова також є:

  • Засобом мислення, вираження предметного змісту знання

  • Засобом управління поведінкою людей

Власне, в процесі опредметнення виникає суперечність між тим, що хоче людина і зо вона робить. Найадекватнішою формою опредметнення є мова, яка ще є і способом організації думки. Отже, свідомість і мова нерозривно пов’язані між собою. Кожна думка прагне вилитись у мовний еквівалент.

Мова – прямий і найгнучкіший спосіб прояву свідомості.

Думка і свідомість – не тотожні. Свідомість – значно ширша

^ 5. ТВОРЧИЙ ХАРАКТЕР СВІДОМОСТІ. СВІДОМІСТЬ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА.

Унікальність свідомості полягає не лише в тому, що вона являє собою ідеальне утворення, а передусім в тому, що свідомість – це цілий світ, в якому на основі існуючої інформації твориться щось нове. Очевидно, що свідомість не могла б виконувати своїх функцій, якби лише механічно копіювала дійсність і не допомагала людині її активно освоювати. Якби ставлення людини до світу було суто адаптивним, то воно могло б краще забезпечуватись інстинктами. Лише тому, що буття людини дезадаптоване, творче, відкрите, воно може забезпечуватись творчою активністю свідомості.

Ця корінна властивість свідомості може проявлятись як у духовному творенні нових зразків і форм буття людини, так і в практичному перетворенні цього буття через діяльність людини. В даному випадку свідомість немов би заявляє про свою незалежність від породжуючих її чинників і відображувальних функцій, вона проявляє себе у світі як окремий вид буття, що впливає на всі інші його види. Отже, йдеться про самостійність онтології свідомості: вона може бути творчою і нетворчою, впливати на дійсність і абстрагуватись від неї, бути бадьорою і кволою, здоровою і хворобливою, тобто, бути подібною до людини в цілому.

^ Творчий характер свідомості проявляється на рівні:

- гносеологічної функції. Тут свідомість вибірково відображає дійсність, передусім те, що відповідає нашим потребам та інтересам; Крім того, вона абстрагується від усього другорядного і фіксує суттєве в об`єкті, перетворює чуттєвий образ в логічне поняття, співставляє знання з реальністю і перевіряє його істинність.

- у конструктивній функції свідомість проявляє творчість у формуванні нових гіпотез, ідей, оригінальних проблем, у активній пошуковій діяльності, зрештою, у створенні нових теорій і обгрунтуванні нових планів чи проектів нашої діяльності.

- у регулятивній функції свідомість творчо проявляє себе особливо в момент вибору лінії поведінки людини в залежності від прийнятих нею соціальних норм і цінностей.

^ Актуалізація творчої активності свідомості є особливо важливою у випадках:

  1. Коли йдеться про смисложиттєвий або світоглядний вибір;

  2. Якщо цей вибір пов`язаний з розробкою і реалізацією довгострокових передбачень і прогнозів.

^ Цінність та реальність творчої активності свідомості так чи інакше перевіряється практикою, адже відомо, що свідомість може “натворити” і щось утопічне, химерне, навіть антигуманне.
^ Свідомість і духовність

Незамінимою є роль свідомості у духовному житті суспільства, вона є його одухотворюючим началом. Зміст духовного життя суспільства визначається його загальним станом (стан занепаду, застою, кризи чи піднесення), наскільки суспільство піклується про осмисленість і одухотвореність, змістовне багатство свого життя, його вдосконалення і спрямованість до високих цінностей. Воно забезпечується системою державних заходів по збереженню і збагаченню духовних цінностей - дотриманню традицій, звичаїв, процесів освіти і виховання, проведення урочистих заходів… При цьому задіяними виявляються всі наші сутнісні сили – емоції, пам`ять, уява, віра, розум. Останні знаходять свій концентрований вираз у духовності людини.

Взагалі, категорія “духовне життя” повинна мати найвищу цінність. Духовне життя неможливе без вирішення елементарних економічних і політичних проблем, але специфіка людини в тому, що для її гармонійного існування необхідне і культурно-духовне наповнення. Саме духовність – є тією найвищою цінністю, відносно якої і економіка, і політика постають як похідні. Якщо духовність залишається на рівні “хліба і видовищ”, то й економіка, і політика відповідатимуть їй, з тією різницею, що призведуть вже не до загибелі Римської імперії, а до загибелі людства.

Духовність не тотожна поняттю “духовне життя суспільства”, адже суспільство через владу і в залежності від політичного режиму і форм правління може насильницько нав`язувати людям не зовсім гуманні зразки життя. Тому відродження духовного життя – це створення нових, по-справжньому людських (гуманних і відповідальних) взаємин між людьми, спільнотами та національностями, дбайливе ставлення людини до світу.

Духовність людини не може не бути життєстверджуючою і піднесено-гуманістичною. Вона пов`язана зі світоглядом, але повністю з ним не співпадає: якщо світогляд – це самовизначення людини у зовнішньому світі, то духовність – це самовизначення людини у внутрішньому світі стосовно більш гармонійного і досконалого способу свого життя.
ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ БУДЕ ОПРАЦЬОВАНА В АУДИТОРІЇ

Похожие:

План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconПитання на семінари з етики та етикету
Об’єктивні категорії моральної свідомості: обов’язок, відповідальність, справедливість. Професійний та моральний обов’язок юриста:...
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconТема семінарського заняття №1: Розвиток психіки та свідомості
Які існують відмінності між інстинктами, навичками та інтелектуальними формами поведінки тварин?
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconРозвиток психіки та свідомості
Завдяки чутливості до біотичних (органічних) й абіотичних (неорганічних) агентів у тваринних організмів виникає більше можливостей...
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconПлан: Буття як предмет філософського аналізу Форми та структура буття
Без відповіді на неї людина не зможе осягнути власну природу та адекватно зрозуміти зовнішню реальність. Взаємозв’язок питань про...
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconТема 5 Українське національне відродження (XIX – поч. XX ст.)
Початок українського відродження І зростання національної свідомості (кін. XVIII – поч. XIX ст.)
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconЕвтаназія: лікар здійснює узаконене вбивство
Чи варто підтримувати життя невиліковних хворих або тих, хто знаходиться без свідомості тривалий час? Чи повинна народитися дитина,...
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості icon1. Укажіть правильну відповідь. Яка теорія походження виховання стверджує,...
Укажіть правильну відповідь. Яка теорія походження виховання стверджує, що воно виникло на основі несвідомого інстинктивного прагнення...
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconТема Философия как социокультурный феномен
Проблема определения философии. Философия как мировоззрение. Понятие мировоззрения, его структура и основные функции. Исторические...
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconПоняття про загальний та спеціальний догляд за хворими терапевтичного...
...
План Феномен свідомості. Проблема походження. Концепції Структура та функції свідомості. Взаємозв’язок свідомого та несвідомого Форми суспільної свідомості iconФеномен человека
Чтобы правильно понять данный труд, его следует рассматривать не как метафизический и тем более не как геологический трактат, а единственно...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница