Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують


Скачать 355.64 Kb.
НазваниеЕкономічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують
страница1/3
Дата публикации21.07.2013
Размер355.64 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Культура > Документы
  1   2   3
Глава 3.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

Найкраща економічна система — це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують.

Джон Гелбрейт

Головною метою об’єднання людей у су­спільство є прагнення мирно і безпечно ко­ристуватися своєю власністю, а основним знаряддям і засобом для цього служать встановлені у даному суспільстві закони.

Джон Локк

§ 1. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку

Дослідження закономірностей і ступенів розвитку суспіль­ства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної практики. Без цього не можна зрозуміти складні соціально-економічні процеси руху людства до вершин цивілізації.

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному тракту­ють сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного розвит­ку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його по­слідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного спосо­бу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма влас­ності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського су­спільства відбувається як послідовна зміна одного способу ви­робництва іншим:

—  первіснообщинний;

—  рабовласницький;

—  феодальний;

—  капіталістичний;

—  комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відноси­нам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострен­ня класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу.

По-перше, п’ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає пов­ною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробниц­тва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального ви­робництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (націо­нальних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес «ре­волюційного» руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) природно-історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і ши­роко використовує цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духов­ною культурою людей.

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні сту­пені розвитку економічних систем.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної ево­люційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від кла­сових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнан­ня системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5)  посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;

6)  визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Як бачимо, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом, оскільки передбачає рівномірність впливу та інших чинників на розвиток людського суспільства. Він зорієн­тований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення загально­людських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світо­ву спільноту.

Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спря­мованість. Людина виступає не лише головним суб’єктом вироб­ництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією

Цивілізація — категорія історична, її рівень і сутність визна­чаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію «стадій росту», в якій виділив п’ять стадій економічного розвитку:

—  традиційне суспільство;

—  перехідне суспільство;

—  стадія зрушення;

—  стадія зрілості;

—  стадія високого рівня масового споживання.

Інший американський вчений Л.Г. Морган виділяв три ета­пи в розвитку людської історії:

—  епоха дикості (мисливське господарство);

—  епоха варварства (скотарство);

—  епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємо­дію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широ­кому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства,

його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-істо­ричного прогресу людства.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктив­них силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підви­щенню культури людини.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та ін.), використовуючи критерій «ступінь індустріального розвит­ку суспільства», виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

—  доіндустріальне (аграрне) суспільство;

—  індустріальне суспільство;

—  постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське гос­подарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало ве­лике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують на­ука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер еконо­міки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетво­рень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних техно­логій, комп’ютеризації, космонавтики посилили зв’язки люди­ни з космосом, що згідно з концепцією В.І. Вернадського про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосферно-космічної цивілі­зації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і куль­турне обличчя людства у XXI ст.

Для постіндустріального суспільства характерним є, також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємо­зв’язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, поси­люється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об’єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу.

Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і нашої країни, її знаходження на індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріальної стадії. Для цього необхідно створення соціально-ринкової економіки поєднувати з розробкою та використанням висо­коефективних технологій, структурною перебудовою економі­ки, впровадженням нових форм організації та управління ви­робництвом, всебічним розвитком науки, освіти, культури.

Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, разом з цим слід зазначити, що надмірне акцентування ним уваги на фор­муванні «єдиної світової цивілізації» є потенційно небезпечним у плані можливості розмивання та ігнорування специфічності економічного і соціально-культурного розвитку різних країн і народів, втрати ними їхньої самобутності й унікальності.

Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі — від різно­бічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних міжцивілізаційних конфліктів.

§ 2. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем

Система як загальнонаукове поняття — це сукупність взає­мопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів пев­ного цілісного утворення.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопо­в’язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

  • як сукупності відносин між людьми, що складаються з періоду виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

—   як сукупності людей, об’єднаних спільними економіч­ними інтересами;

—  як історично визначеного способу виробництва;

—  як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

—  як сукупності всіх економічних процесів, що функціо­нують у суспільстві на основі притаманних йому відносин влас­ні та організаційно-правових норм, тощо.

З нашого погляду, найзагальнішим є таке визначення еко­номічної системи.

Економічна система — це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-еко­номічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? .

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливо­стей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відно­син і механізму господарювання (рис. 3.4).

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, на­уки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В про­цесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і пе­ребувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціо­нальній залежності.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктив­ності суспільної праці.

Економічні відносини — це відносини між людьми з приво­ду виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин

Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально- речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяль­ністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концен­трація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — насамперед це відноси­ни власності в економічному значенні цього поняття. Відноси­ни власності визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відно­сини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі вза­галі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом еконо­мічної системи, що складається із сукупності форм і методів ре­гулювання економічних процесів та суспільних дій господарю­ючих суб’єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму — забез­печення процесу відтворення та ефективного розвитку суспіль­ного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробни­цтвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Типи економічних систем. Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного роз­витку. їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економіч­них систем за двома ознаками:

—  за формою власності на засоби виробництва;

—  за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних си­стем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, зміша­ну.

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона ха­рактеризується багатоукладністю економіки, збереженням на­турально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраст­руктурою, найпростішими формами організації праці і вироб­ництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та зви­чаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економі­кою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно ак­тивного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свобо­ду вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науко­во-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб’єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний еко­номічний суб’єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом «невидимої руки» ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж то­варів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною си­лою розвитку економіки.

Втручання держави в економічні процеси мінімальне і вива­жене. Роль держави обмежується лише захистом приватної влас­ності та встановленням сприятливого правового поля для вільно­го функціонування ринку. Усі економічні рішення приймають­ся ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала при­близно до першої третини XX ст.

Командно-адміністративна система — це неринкова еко­номіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і роз­поділі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відно­син, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висо­ка затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрів­няльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріа­льних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особ­ливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недо­статньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою фун­кціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризу­ється такими рисами:

—   різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівно­правним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (при­ватних, колективних, державних);

—  високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

—  оптимальним поєднанням ринкового механізму з держав­ними методами регулюванням економіки, які органічно пере­плітаються і доповнюють один одного;

— орієнтацією на посилення соціальної спрямованості роз­витку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне об­слуговування, створюються державні й приватні фонди соціаль­ного страхування та соціального забезпечення населення тощо.

  1   2   3

Похожие:

Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconЕкономічна система суспільства. Відносини власності
Акціонерне товариство — господарське товариство, створене шляхом об'єднання майна його засновників з метою отримання прибутку; його...
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconАвстрійська школа Аналіз Виробничі відносини
Гіпотеза Гносеологія Граничної корисності теорія Дедукція Діалектика матеріалістична Еволюція Економіка Економікс Економічна політика...
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconРозділ І загальні засади теорії економічного розвитку суспільства...
Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічна діяльність людей, оскільки саме вони...
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconРинок як економічна форма організації суспільного виробництва. Ринкова...

Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconКурс, група 1 курс, 11 сп група Ринок як економічна форма організації...
...
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconОсновні поняття та категорії теми №6
...
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconЯка економічна основа появи рабства?
Визначте головну різницю правових норм в класовому суспільстві І звичаїв первісного ладу
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconМіністерство освіти, науки, молоді та спорту україни міжнародний...
Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна тов «Лерадрук», 2012. 204 с
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують iconПайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія...
Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с. — (Вища освіта XXI століття)....
Економічна система суспільства. Відносини власності найкраща економічна система це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільше потребують icon1. Поняття культури в соціології Для різнобічного розуміння поведінки...
Особливо це актуально в соціальному аспекті. Це пояснюється тим, що розвиток будь-якого суспільства, його складових елементів, в...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница