1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського)


Скачать 252.51 Kb.
Название1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського)
страница1/2
Дата публикации01.07.2013
Размер252.51 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Медицина > Документы
  1   2


1. Зародження і початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр. вчених, соц.аспект праць Кістяківського)

Своїми витоками українське соціальне знання сягає ще часів Давньоруської держави, про що свідчать пам'ятники літератури та усної народної творчості, що дійшли до наших днів. Формування соціальної свідомості та соціологічної думки тих часів були нерозривно пов'язані з політичними і соціальними процесами, що проходили на терені сучасної України. Це видається цілком логічним адже уявлення про суспільство ніколи не були відірвані від соціальної дійсності, і люди таким чином усвідомлювали соціальні явища, якими вони їх бачили. Як і у Європі, перші уявлення про суспільство в давніх українців формувалися у вигляді міфів і героїчного епосу. Зокрема до нас дійшло чимало фольклорних творів, побудованих ще на елементах язичницької культури і язичницького світобачення. Виявом же епосу були історичні пісні, думи і билини.

Виникнення писемності дало значний імпульс у розвиток наукових уявлень, у тому числі й соціологічного змісту. Подібно до давньогрецьких логографів, в Київський Русі велися хронологічні записи історичних подій, чим займалися передусім ченці. Подібні фіксування історичних подій набули в давньоруській державі форми літописів. Чимало соціологічних ідей знаходимо у літописах Київської Русі (ХІ-ХШ ст.). Серед таких літописів можна назвати насамперед найбільший з них - "Літопис за Іпатіївським списком" або простіше "Іпатіївський літопис", що вівся понад два століття. Найдавнішу частину літопису, що складається з окремих літописів, опрацював чернець Києво-Печерської лаври Нестор, давши їм назву "Повість временних літ". Даний твір вважається науковою працею, в якій автор, виступаючи проти феодальної роздробленості, відстоює ідею єдності руських земель. Головне соціологічне значення літописів без сумніву полягає в тому, що вони відбивали реальну картину соціальної дійсності Київської Русі. На їх основі формувалася подальша соціологічна думка в Україні.

Особливості громадсько-політичного устрою і соціального порядку Київської Русі найбільш досконало можна дослідити завдяки пам'ятці давньоруського правознавства — "Руській Правді", остаточний текст якої був закріплений у часи князювання Ярослава Мудрого та його сина Мстислава. Важливе значення цього документу полягає і в тому, що чимало його положень знайшли продовження в законодавстві Литовсько-Руської держави, а також козацької республіки.

Важливим джерелом соціологічної думки в Україні того часу був твір Христофора Філалета "Апокрисис" (1597), в якому обґрунтовується і захищається ідея рівності і соціальної справедливості дотримання усіма громадянами держави, утому числі й монархом, суспільного договору і природних прав. Філалет, які Макіавеллі, а згодом і Руссо проголошував, що дотримання монархом закону, поважання прав і свобод підданих є джерелом сили і могутності держави. Кожна особа в державі повинна мати змогу захищати свої права.

Найвизначніше місце у розвитку соціальної думки кінця XVI — початку XVII ст. посідає мислитель з Галичини Іван Вишенський (бл. 1545-бл.1620), чиї погляди формувались під впливом національних і релігійних переслідувань українців з боку польської шляхти. Провідною ідеєю його багаточисельних "Послань" є життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного гноблення. У таких творах як "Порада", "Послання до всіх в лядській землі живущих" та інших він прагне знайти обґрунтування вимог свободи, соціальної та національної рівності, свободи віросповідування, справедливості.

Великий внесок в розвиток соціологічної думки XVIII ст. зробив видатний український філософ Григорій Сковорода (1722-1794). Він був проповідником демократичних ідей, просвітником і відомим ученим.

Предтечею української соціології стала діяльність Кирило-Мефодіївського братства, яке поєднало у собі великих майстрів слова, учених та громадських діячів — Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, В. Гулака, О. Білозерського та ін. Братство відстоювало ідеали соціальної політичної і релігійної рівності, ратувало за впровадження громадянських прав і свобод. Своєрідним маніфестом кирило-мефодіївців стала "Книга Буття українського народу", в якій ілюструється історія українського народу, його період його величі та поневолення. В "Книзі" сформульовано провідну ідею братства - формування федеративної держави на принципах демократії, поважання прав особи та соціальної справедливості.

^ Женевський гурток. Початком української соціологічної науки прийнято вважати діяльність Женевського гуртка українських соціологів, праці яких були надруковані у місцевому журналі "Громада", який видавався у 1878 - 1882 pp. та інших виданнях.

Українські вчені, що емігрували з Батьківщини в силу переслідування за політичну та громадську антиімперську діяльність, створили у м. Женева (Швейцарія) осередок української науки та культури. Очевидно, що це стало передумовою появи української соціології, оскільки праці видатних європейських соціологів того часу були більш доступними тут, ніж в Україні, тому представники Женевського гуртка мали змогу бути ознайомлені як з їхнім змістом, так і були безпосередньо знайомі з авторами багатьох з цих праць. З одного боку це вплинуло на характер наукових робіт українських вчених, чиї погляди складались на основі популярних у той час у Європі таких соціологічних течіях як позитивізм, органіцизм, та соціал-дарвінізм, тому дослідження вітчизняних науковців не принесли нічого принципово нового в світову соціологію. Проте, їхні соціологічні ідеї будувалися не тільки на засадах європейської науки, а й під впливом реальної соціальної ситуації в Україні. Тому для наукових концепцій представників Женевського гуртка є характерним поєднання позитивістських, марксистських чи соціал-дарвіністських поглядів з проблемами демократії, національного і культурного відродження України, питання про побудову самостійної Української держави. До того ж представники Женевського гуртка не були так би мовити, "чистими" соціологами. Так, С. Подолинський був економістом, М. Драгоманов — істориком, Ф. Вовк — антропологом, не були чистими соціологами й їхні послідовники — історик М. Грушевський, політолог В. Липинський, юрист Б. Кістяківський. Таким чином, враховуючи усі названі фактори, можна стверджувати, що наукові концепції перших українських соціологів становили собою досить оригінальні трактовки ідей західних учених з включенням до них суто українських і не тільки соціологічних принципів.

Так, у наукових і публіцистичних працях ^ Сергія Подолинського (1850-1891) поєднуються одночасно марксистські і соціал-дарвіністські погляди з теорією соціальної солідарності. Учений доводить, що не перших етапах соціального розвитку домінують елементи боротьби, у тому числі між класами. Одним з джерел такої боротьби є додаткова вартість, а наслідком — соціальна неоднорідність у суспільстві. Проте, чим вищим стає рівень соціальної боротьби, тим більше посилюється потреба людей у зближенні та солідарності. В майбутньому як зазначав дослідник, люди прагнутимуть не до боротьби, а до об'єднання у громади, бо соціальна злагода краща, ніж боротьба. Надалі закони Дарвіна діятимуть також, але проявлятимуться вони у тому, що індивіди прагнутимуть завоювати перші позиції у науці, мистецтві, в сфері морального вдосконалення особи. У монографії "Ремесла і хвабрики на Україні" (1880) Подолинський вдається до аналізу соціального становища українських робітників, їх відносин з роботодавцями. Ця праця також містить загальні засади соціальних поглядів ученого — причини соціальної нерівності Подолинський вбачає у привласненні роботодавцями доларової вартості. Цікавою є думка дослідника, що причини соціальної мобільності він вбачає у належності індивіда до тієї чи іншої національності.

Найвидатнішим представником Женевського гуртка, одним із його засновників та редактором журналу "Громада" був відомий український історик, Михайло Драгоманов (1841-1895). Коло його соціологічних інтересів було широким і доволі різноманітним. Так, учений приділяв чимало уваги аналізу соціологічної методології, працював у сфері філософії історії, сприяв розробці теорії соціального прогресу, був одним із фундаторів української політичної соціології, в межах якої вивчав проблеми влади та федералізму. Погляди ученого були близькими до наукових ідей класиків світової соціології — О. Конта, Дж. Мілля, Г. Спенсера, хоча останнього він і критикував за його органі-стичну теорію. Драгоманов першим з українських вчених вжив термін "соціологія" під час читання лекцій у Київському університеті. Соціологію він визначав як "науку про діяльність людей у суспільстві" (Захарченко, 232). Як і О. Конт вважав соціологію фактично тотожною з суспільствознавством взагалі, інші суспільні науки, на його думку, мають стати лише розділами соціології. Суспільство у М. Драгоманова виступає системою, що містить в собі три складові — матеріал, до якого входять окремі індивіди та народності; так звані "суспільства" — сім'ю, клас, державний і міждержавний союзи; продукти суспільної діяльності. Одним із головних методів у соціології визначав порівняльно-історичний, за яким порівнював не тільки соціальне значення окремих історичних осіб, а й цілих епох.

Еволюціоністських поглядів дотримувався і відомий український антрополог та етнограф, представник Женевського гуртка ^ Федір Вовк (1847-1918). На його думку соціальні явища як і явища природи розвиваються у безперервному і поступовому русі. Соціальне ж учений вважав продовженням природного. Соціологія, як гадав Ф. Вовк, - наука про громадське життя, і вона разом з деякими іншими науками, такими як-от археологія чи етнографія становить єдину науку про людину – антропологію.

^ 2. Розвиток соціології в ХХст. (соціологічні погляди М.Грушевського, М. Шаповалова). Радянська соціологія та її криза.

На якісно новий рівень свого розвитку українська соціологія вийшла в кінці XIX — на початку XX ст., коли відбулось остаточне її виділення в окрему галузь суспільних знань.

В історії розвитку української соціології у XX ст. можна виділити чотири періоди:

1921 — 1929 р. — становлення українських соціологічних студій, дослідження соціальних проблем українського суспільства;

1930 — 1957 pp. — фактична заборона наукових пошуків в українській соціології, викликана періодом "догматичного" комунізму" та "сталінізму";

1958 — 1986 — період часткового відродження української соціології, пов'язаний насамперед з хрущовською "відлигою";

з 1987 р. — сучасний період розвитку соціології в Україні.

Окрему сторінку соціологічної спадщини України на рубежі XIX—XX ст. представляли ідеї Михайла Грушевського (1866-1934).

Соціологічні погляди М. Грушевського формувалися під впливом Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, Л. Леві-Брюля та М. Вебера. Вершиною його наукових соціологічних поглядів стала праця "Початки громадянства" (генетична соціологія), опублікована 1921 р. у Відні. Провідною ідеєю твору стало обґрунтування основних закономірностей становлення і розвитку суспільства. Індивідуалізм чи колективізм є пріоритетним принципом розвитку суспільства? Які фактори переважали в трансформації суспільного життя? Які стадії соціального розвитку пройшло людство? Які особливості формування українського суспільства? Ось основні питання, відповіді на які намагається знайти автор "генетичної соціології".

Досліджуючи соціальний розвиток різних епох, М. Гру-шевський визнає, що на окремих стадіях розвитку суспільства роль окремих осіб була дуже значною. Проте, як доводить соціолог, поява таких осіб була виявом об'єктивних закономірностей соціального розвитку суспільства на даній стадії. Значно більший вплив на трансформацію суспільства мали соціальні общини — племена, класи, і особливо народи. Тому, можна констатувати факт, що хоча український вчений і не відкидає впливу індивідуального чинника на хід історії, все ж за своїми поглядами він, як і Е. Дюркгейм, є колективістом. Як і більшість соціологів того часу, Грушевський вважає, що закони розвитку суспільства є об'єктивними, завдання ж соціолога полягає у тому, щоб серед маси фактів відкинути випадкове, і встановити таким чином закономірності соціального розвитку. Така думка зближує концепцію Грушевського з теорією "ідеального типу" М. Вебера. Учений доводить, що на історичний розвиток суспільства впливав не один фактор, а усі вони, узяті разом. Саме тому соціолог критикує концепцію Маркса, згідно якої лише економічні відносини стали основою розвитку суспільства. Втім і сам Грушевський погоджується, що не усі чинники однаково детермінували соціальний розвиток. Провідними з них учений вбачає біологічний, економічний і психологічний, які по-різному впливали на суспільство на різних етапах його розвитку.

Загалом автор "генетичної соціології" виділяє три стадії суспільства — початки суспільної організації, племінно-родову організацію та класово-державний устрій. На кожній із цих стадій і діють основні детермінуючі чинники соціального розвитку: на початках суспільної організації переважаючим є біологічний чинник, при переході до родо-племінної общини домінує психологічний фактор, а з виникненням класового суспільства і держав — економічний.

Вчений вважає, що вже у XVII ст. українську народність почали залишати всі її вищі класи, які перейшли в ряди державно-керуючої народності. Представником українського народу став демос. Повторне дезертирство представники вищого класу, утвореного із козацьких старшин, здійснюють у XVIII ст. Вони "йдуть" у російське дворянство, в розряд якого їх зарахував уряд Росії за зраду інтересів українського народу. Селянство, демос, на думку М. Грушевського, лежить в основі самого поняття "українства". Завдяки цьому український визвольний рух завжди був пов'язаний із соціальним протестом: мотиви соціального характеру збігаються із національними і тісно переплітаються з ними. Трудові маси утворюють головний національний кістяк, стають запорукою національного розвитку, тоді як класи великих землевласників і фабрикантів, за рідким винятком, утворюються з чужорідних елементів, відірваних від національного ґрунту.

Отже, основний підсумок першого періоду розвитку вітчизняної соціології полягає в тому, що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла гостра потреба вивчати й зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити.
^ Радянська соціологія та її криза.

З самого початку розвитку соціології спочатку в Радянській Росії, а потім і в СРСР відбувалося фактичне підведення науки під засади марксизму. З цією метою Раднарком у 1918 р видав постанову про створення соціалістичної академії суспільних наук, проте створити спеціалізований науковий соціологічний заклад не вдалося. Фактично уся пошукова і дослідницька робота в галузі соціології в Україні у 20-их pp. зосередилась у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). На соціально-економічному відділі ВУАН функціонувала єдина у той час кафедра соціології в Україні, яку очолював Б. Кістяківський (1918 — 1920), проте після смерті ученого кафедра по-суті припинила свою діяльність. На базі ВУАН діяв також очолюваний К. Грушевською Кабінет примітивної культури, що досліджував проблеми генетичної соціології. 31926 p. Кабінет видавав щорічник "Первісне громадянство в Україні" де публікувалися праці К. Гру-шевської, Ф. Савченка, але доступу до широкого загалу вони не мали.

кінці 20-их pp. XX ст. почався процес активного впровадження у радянську соціологію марксистських ідей, пов'язані насамперед з популяризацією праць М. Бухаріна "Теорія історичного матеріалізму: Популярний підручник марксистської соціології" (1921), Л. Садинського "Соціальне життя людей: Вступ у марксистську соціологію" (1923), С. Оранського "Основні питання марксистської соціології" (1929) та ін.

Ідеологічне спрямування марксизму в радянській соціології партійні ідеологи та функціонери намагалися доповнити відкриттям соціологічних студій марксистсько-ленінського характеру. На початку 30-их pp. розрізнені марксистські соціологічні та інші наукові гуртки було об'єднано у Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). Н а базі останнього було створено інститут філософії і природознавства, одним із завдань якого була пропаганда марксистської соціології.

Слід зазначити, що на той час альтернативні до марксистського напрямки соціологічних досліджень в Україні уже було ліквідовано. Деякі українські соціологи змушені були емігрувати, інші припинили свої наукові пошуки, обмежившись популяризацією ідей Маркса та Леніна.

У середині 30-их pp. навіть марксистсько-ленінська соціологія по-суті виявилась непотрібною партійно-номенклатурній верхівці. Соціологічні теорії не вписувались у рамки історичного матеріалізму, а практичні дослідження могли викрити факти об'єктивної радянської дійсності. З цього часу соціологію визнають "буржуазною псевдонаукою" а спроби започаткувати соціологічні студії чи вести емпіричні дослідження піддавались жорстким репресіям. Окремі соціологічні теорії були включені до філософії, окремі ж соціологічні напрямки, як наприклад, "соціальна екологія" чи "соціологія релігії" заборонялись узагалі. Результати ж соціологічних досліджень подавались однобоко і демонстрували перекручені факти політичного, економічного, культурного і соціального розвитку радянської країни Таким чином, соціологія як самостійна теоретична і прикладна наука більш ніж на двадцять років фактично припинила своє існування в СРСР і в Україні зокрема.

Лише наприкінці 50-их — на початку 60-их pp. починається часткове відродження соціології в Україні. Звільнившись від сталінського догматизму соціологія в СРСР відновила насамперед своє прикладне, а згодом і теоретичне значення. Розвиток НТП вимагав точних даних щодо стану економіки з метою побудови перспектив її розвитку. Важливим стало дослідження умов праці робітників, демографічних та екологічних проблем.

З метою вирішення цих питань у 1958 р. в СРСР виникла Радянська соціологічна асоціація, а через десять років — відділ конкретних соціологічних досліджень на базі Інституту філософії АН СРСР. В Україні відповідна структура була створена наступного року на базі Інституту філософії АН УРСР. Поновлюється видавництво часопису "Філософська та соціологічна думка", котрий було засновано ще 1927 р. Коло соціальних проблем, що досліджувалося радянськими соціологами у той час було достатньо різноманітним і стосувалось соціології праці, економічної соціології, соціології міста, соціології сім'ї та шлюбу. Результати соціологічних пошуків знайшли своє відображення у відповідних довідниках - двотомнику "Соціологія в СРСР" (1966) та "Соціологія на Україні" (1968).

Проте, як теоретична, так і прикладна соціологія того часу мали широке коло проблем. Соціологічна наука так і не звільнилася до кінця з під тиску марксистсько-ленінської ідеології, дослідження проводилися в обмежених рамках, соціологічні служби не мали коштів на закупівлю сучасного обладнання, катастрофічно не вистачало кваліфікованих кадрів, по-суті були втрачені зв'язки із зарубіжною наукою — її теоретичні доробки були майже невідомі в Радянському Союзі. До того ж у 70-их pp. розпочався новий ідеологічний наступ на соціологію, працівники Інституту соціологічних досліджень були звинувачені у насаджувані буржуазної ідеології. Таким чином, незважаючи на певні зрушення у сфері теоретичних та прикладних досліджень повного відродження соціології у радянські часи фактично не сталося.

Лише наприкінці 80-их pp. у зв'язку з політичним та ідеологічним оновленням радянського суспільства складаються умови для того, щоб соціологія зайняла належне їй місце у системі наукових знань. Склались передумови не тільки для наукових пошуків чи прикладних досліджень у сфері соціологічного знання, а й для інституціонального оформлення науки. Так, уперше в Україні у 1990 р. було створено самостійний Інститут соціології в систем Академії наук, ідею заснування якого виношував ще М. Грушевський. Головним предметом досліджень інституту, який очолив академік Ю. Пахомов стали проблеми національного відродження України, побудови демократії, узагальнення наукового досвіду видатних соціологів-попередників як українських, так і західних. У цьому ж році створюється і Українська соціологічна асоціація, завданнями якої стало визначення пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної соціологічної науки, а також налагодження контактів із зарубіжними ученими та організаціями.

Важливе значення мало прийняття у 1993 постанови Міністерства освіти України про надання соціології статусу базової навчальної дисципліни в державних вищих навчальних закладах. З цього часу соціологія є обов'язковим предметом, що вивчається у вузах України III — IV рівня акредитації. Вивчається дисципліна і у більшості вузів І — II рівня акредитації. За роки незалежності кілька сотень вузів України відкрили на своїх базах спеціальність "соціологія", де готуються бакалаври, спеціалісти і магістри. На сьогоднішній день в Україні працює більше ста вчених з науковими ступенями "кандидат" і "доктор соціологічних наук".

Велике значення має висвітлення теоретичних соціологічних проблем у статтях, монографіях, посібниках. На сьогоднішній день в Україні видано близько сотні посібників та підручників, серед яких "Соціологічна думка України" за ред. Захарченка М. В. та Бурлачука В. Ф., "Курс теоретичної соціології" за ред. А. О. Ручки та В. В. Танчера, "Соціологія: наука про суспільство" за ред. Андрущенка В. П. та Горлача М. І., "Соціологія. Підручник для вузів" за ред. Городяненка В. Г., "Соціологія: курс лекцій" за ред. Пічі В. М., "Соціологія. Загальний курс" Лукашевича М. П. та Туленкова М. В. та багато інших. Велике значення мало й заснування та видавництво науково-теоретичного часопису "Соціологія: теорія, методи, маркетинг".

Про розвиток соціології в Україні свідчить також різке збільшення різних соціологічних асоціацій та служб, центрів соціологічних досліджень, серед яких найбільш відомими є Інститут соціології, Центр досліджень О. Разумкова, центр "Соціс", "Демократичні ініціативи" КМІС та багато інших.

Проте і на сьогоднішній день соціологія в Україні перебуває тільки на початковому етапі свого розвитку, іде лише створення науково-теоретичної бази та становлення національних соціологічних традицій. Українська соціологія ще не вирішила низку проблем, серед яких можна визначити нестачу кваліфікованих кадрів, відсутність стабільних зв'язків з провідними західними ученими та асоціаціями, недостатнє фінансування з боку держави.
  1   2

Похожие:

1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconЗ агальні основи української етнопедагогіки
Термін «народна педагогіка» в науковий обіг ввели О. В. Дух-нович та К. Д. Ушинський. Народна педагогіка — це галузь педагогічного...
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconО. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології
Огюст конт (Франція; 1798-1857 рр.). ("Курс позитивної філософії", "Система позитивної політики")
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) icon«Соціально-економічний розвиток срср»
Особливості розвитку радянської економіки в повоєнні роки. Відбудова І розвиток промисловості
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconРасписание пар групп ы 1Д на 2 семестр Понедельник 1 Інф пошукові...
Тдп ауд. 203 Стаднік І. В. (лекція) / Констутуц право Укр. Ауд. 203 Нікольська О. В. (лекція)
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) icon1. Поняття культури в соціології Для різнобічного розуміння поведінки...
Особливо це актуально в соціальному аспекті. Це пояснюється тим, що розвиток будь-якого суспільства, його складових елементів, в...
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconИ почему так названо- «Лисий нос»?
Есть похожие названия населенных пунктов, но очень далеко от этих мест: Лисичье (укр. Лисиче) — посёлок в Амвросиевском районе Донецкой...
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconСоціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської...
Розвиток промислового виробництва (вугільна, гірничорудна металургія, машинобудування, обробна галузь, харчова промисловість)
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconРеферат Учениці 11-а классу
Українська діаспора збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території),...
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconЛекція тема: історія розвитку земельного права в україні
Постановка питань: Земельне законодавство І право в Україні до 1917 року. Стан розвитку земельного права в радянський період. Розвиток...
1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць Кістяківського) iconІсторія української культури
Кравченко Г. В., Клепалов Б. Я., Піддубська І. В. Шаповалова Н. П. Історія української культури: конспекти лекцій, хрестоматія, наукові...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница