Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб
Скачать 189.44 Kb.
|
| Поняття, завдання та джерела цивільного процесуального права Мета заняття:
Основні поняття: предмет цивільного процесуального права, метод цивільного процесуального права, позовне провадження, наказне провадження, окреме провадження, стадії цивільного процесу. Технічні засоби навчання: крейдовані схеми, транспаранти. План 1. Предмет і система цивільного процесуального права 2. Метод цивільного процесуального права 3. Джерела цивільного процесуального права 4. Дія цивільних процесуальних норм 5. Цивільне процесуальне право як наука і навчальна дисципліна. Співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права Основна література
Додаткова література
І Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини. Ці відносини виникають в результаті діяльності суду, осіб, що, беруть участь у справі, органів виконання судових рішень, що здійснюється відповідно до норм цивільного процесуального права. Цивільне процесуальне право — це сукупність норм і принципів, що встановлюють процедуру розгляду і розв'язання цивільних справ при здійсненні правосуддя у судах. Ці процесуальні норми повністю регулюють всі процесуальні дії та діяльність учасників цивільного процесу. Предмет цивільного процесу — це спірне (або юридично не-визначене) матеріальне правовідношення. Цивільний процес (судочинство) — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок, який опосередковує захист цивільних прав і законних інтересів суб'єктів, за допомогою якого реалізуються норми матеріального права. Цивільна процесуальна форма — це система встановлених цивільним процесуальним законом правил, що регламентують порядок здійснення судочинства у цивільних справах, а також порядок діяльності кожного з учасників цивільного процесу, що здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів. Провадження — це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою. ЦПК встановлюється особливий предмет судової діяльності у кожному виді провадження. Таких проваджень виокремлюють 3: позовне провадження, наказне провадження, окреме провадження. Позовне провадження є основним провадженням цивільного судочинства, правова природа якого визначається особливостями відповідних матеріальних правовідносин, що характеризуються рівністю суб'єктів. Будь-який учасник цих правовідносин, який вважає поведінку іншого суб'єкта неправомірною, може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів або для вжиття передбачених ЦПК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Наказне провадження, на відміну від позовного, є спрощеним і скороченим провадженням у суді першої інстанції, грунтується на достовірних письмових доказах, має на меті захист прав і законних інтересів шляхом забезпечення можливості примусового виконання ряду зобов'язань і обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, зазначених у законі, за якими може бути виданий судовий наказ. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових або майнових прав, підтвердження наявності чи відсутності неоспо-рюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК). Стадії цивільного процесу — це складові частини єдиного цивільного процесу (судочинства), що характеризуються спільністю найближчої процесуальної мети, шо мають специфічний зміст і відповідне процесуальне оформлення. Виокремлюють такі стадії цивільного процесу: 1) порушення цивільної справи у суді; 2) провадження у справі до судового розгляду; 3) розгляд справи по суті у суді першої інстанції; 4) провадження у апеляційній інстанції; 5) провадження у касаційній інстанції; 6) розгляд справи Верховним Судом України; 7) провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами; 8) виконавче провадження. Процесуальний режим — це ступінь урегульованості процедури. Саме залежно від процесуального режиму розрізняють цивільну процесуальну, господарську процесуальну та інші процесуальні форми. Цивільні процесуальні норми утворюють систему, якій притаманна внутрішня єдність, а також спільний предмет і метод правового регулювання. Система цивільного процесуального права — це сукупність цивільних процесуальних норм, що регулюють судочинство з цивільних справ, і об'єднаних предметом правового регулювання. Система цивільного процесуального права складається з 2 частин: Загальної та Особливої. Загальна частина цивільного процесуального права об'єднує норми, які є визначальними, основними для всієї галузі цивільного процесуального права і які встановлюють: завдання цивільного судочинства, право на звернення до суду за судовим захистом, склад учасників, систему захисту їх процесуальних прав, компетенцію суду, основні принципи цивільного процесуального права, склад суду, порядок відкриття провадження у справі, провадження до судового розгляду, порядок вирішення питань судом, поняття і види доказів, судові строки тощо. Особлива частина цивільного процесуального права об'єднує норми, що регулюють провадження в суді першої інстанції, перегляд судових рішень і ухвал у апеляційному і касаційному порядку, а також перегляд судових рішень у зв'язку з нововияв-леними обставинами та Верховним Судом України, виконання судових рішень, здійснення судового контролю тощо. Оскільки поняття цивільного процесу тісно пов'язане з правом на захист, це право закріплене у ст. З ЦПК, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Оскільки право на судовий захист закріплене в Конституції, воно є конституційним і тому абсолютним. Судовий захист є реалізацією права публічно-правового характеру. Угода про відмову від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Право на звернення до суду, є специфічним процесуальним правом. Це право може бути розглянуте в 2 аспектах: 1) як абстрактне право, тобто як потенційна можливість відповідних суб'єктів на звернення до суду за захистом порушеного права або законного інтересу; 2) як персоніфіковане право, тобто як право конкретної юридичної чи фізичної особи, яка вважає, що її права та охороню-вані законом інтереси порушено і необхідне втручання органу судової влади для їх визнання та належної реалізації. Право на звернення до суду як абстрактне право є невід'ємним елементом правового статусу всіх фізичних та юридичних осіб. Право на звернення до суду як абстрактне право перетво- рюється на конкретне право у випадку наявності у суб'єкта інтересу в захисті його прав та інтересів. Право на звернення до суду як суб'єктивне право реалізується у формі права на подання позову. Стаття 16 Цивільного кодексу України (ЦК) визначає способи захисту судом цивільних прав та інтересів. Частиною 1 ст. З ЦПК встановлюється коло осіб, що мають право на звернення до суду. До них віднесено кожну особу, права, свободи або інтереси якої порушуються, не визнаються або оспорюються. В окремих випадках законодавець безпосередньо зазначає коло осіб, яким належить право вимоги. ІІ Метод цивільного процесуального права разом із предметом правового регулювання характеризує цивільне процесуальне право як окрему, самостійну галузь права. Метод є системою правових способів і прийомів регулювання, за допомогою яких галузь права здійснює вплив на предмет правового регулювання, тобто на суспільні відносини у відповідній сфері. Під методом цивільного процесуального права розуміється сукупність юридичних способів і засобів впливу цивільних процесуальних норм на відносини, що виникають у зв'язку з розглядом і розв'язанням цивільних справ судами. Визначення методу цивільного процесуального права зумовлюється 2 обставинами. По-перше, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід з однієї стадії в іншу залежить від волі заінтересованих осіб. По-друге, суд, який є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних відносин, має владні повноваження у цих правовідносинах, що мають публічно-правовий характер. Тому в методі правового регулювання поєднуються методи субординації та координації. Субординаційний (імперативний) метод дістає вияв у тому, що: • процесуальні норми забезпечують належне становище суду як органу державної влади; • суд має право контролю за діями сторін; • усі дії відбуваються відповідно до чітко встановленого нормами права порядку здійснення правосуддя; • рішення суду у необхідних випадках виконується за допомогою примусу. Координаційний (диспозитивний) метод дістає вияв у такому: • встановлення рівності сторін перед законом і судом; • свооода користування сторонами своїми процесуальними правами; • встановлення гарантій прав суб'єктів цивільного проиесх. Зміст цього методу, таким чином, визначається особливостями, притаманними цивільному процесуальному праву, і обумовлений специфікою цивільних процесуальних відносин. Зокрема, це процесуальне становите суб'єктів цивільних процесуальних відносин, підстави виникнення, зміни та припинення, зміст процесуальних правовідносин, що містять як диспозитивні, так і, насамперед, імперативні елементи. Щодо процесуального становища суб'єктів відносин, що регулюються цивільним процесуальним правом, слід зазначити, що обов'язковим учасником таких відносин є суд, тобто орган державної влади. Його становище у процесі може бути охарактеризоване через предметну компетенцію (підвідомчість і підсудність), а також через функціональну компетенцію, тобто ті права і обов'язки, які реалізує суд у процесі судової діяльності. Імперативний елемент методу цивільного процесуального права дістає вияв у тому, що суд здійснює судову діяльність як діяльність державну, від імені держави, керує процесом і виносить владне рішення, що має обов'язковий, імперативний характер. Виконання цього рішення забезпечується примусовою силою держави. Але оскільки основними учасниками цивільного процесу є сторони, суд зв'язаний в процесі їх діяльністю. У процесуальних юридичних фактах, тобто підставах виникнення цивільних процесуальних правовідносин, також втілюються і імперативне, і диспозитивне начала методу правового регулювання, Це пояснюється навіть не стільки тим, хто виступає ініціатором виникнення цивільного процесуального відношення (заінтересована особа чи суд), скільки поєднанням приватного і публічного у методі правового регулювання. Наприклад, сторона подає клопотання про виїстик свідка. Вона має таке процесуальне право, і у ініціативі сторони дістає вияв диспозитивний елемент. Але для виникнення правовідношен-ня необхідною є відповідна дія судді щодо розгляду цього клопотання і його задоволення, тобто прийняття клопотання і мотивована відповідь на нього, у чому дістає вияв імперативний елемент. Нарешті, зміст цивільних процесуальних правовідносин також характеризується поєднанням диспозитивних та імперативних елементів, ідо зумовлено правовими можливостями сторін, з одного боку, і участю і роллю суду в процесуальному право-відношенні — з іншого. Цивільна процесуальна відповідальність є яскравим прикладом прояву імперативного методу в регулюванні відповідних відносин. Так, ст. 90 ЦПК встановлює підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу. Заходи процесуального примусу є формою процесуальної відповідальності учасників процесу за невиконання процесуальних обов'язків. ІІІ Джерела цивільного процесуального права — це нормативно-правові акти різного рівня, в яких містяться норми цивільного процесуального права. Іншими словами, це цивільне процесуальне законодавство, що становить систему цивільних процесуальних нормативних актів, розташованих залежно від їхньої юридичної сиди. Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів Конституція є найвищим правовим актом, яким визначене місце судової влади у системі органів державної влади, вимоги до порядку і умов її здійснення, засади організації судової системи і діяльності судів. Найбільш насиченою процесуальними нормами є ст. 129 Конституції, в якій закріплено основні засади судочинства: законність; рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду. Статтею 8 Конституції встановлено, що остання має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативного акту з точки зору відповідності його Конституції і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Суди безпосередньо застосовують Конституцію у таких випадках: 1) якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом: 2) якщо закон, який був чинним до прийняття чи набрання чинності Конституції, після цього суперечить їй; 3) якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції; 4) якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" встановлено положення, відповідно до якого у випадку, коли зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який грунтується на Конституції та не суперечить їй. Далі в системі цивільного процесуального законодавства йдуть галузеві кодифіковані акти, основним із яких є ЦПК. ЦПК є кодифікованим правовим актом, в якому деталізовано основні положення щодо судоустрою та здійснення цивільного судочинства. У ньому визначено завдання цивільного судочинства, принципи його здійснення, способи захисту, які застосовуються судом, компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, процесуальні строки, учасників цивільного процесу тощо. Закон України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б одним із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення права, що застосовується: 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. Цивільне судочинство здійснюється також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цивільним процесуальним законодавством, застосовуються правила міжнародного договору. До джерел цивільного процесуального права належать також інші нормативно-правові акти. Так, норми цивільного процесуального права містяться у законах України "Про судоустрій і статус суддів", від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", ЦК України, підзаконних нормативних актах, зокрема указах Президента України і постановах та інших актах Кабінету Міністрів України (наприклад, Декреті Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 « Про державне мито»тощо). Відповідно до ч. 9 ст. 8 ЦПК забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. У випадку неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства суди мають вирішувати спір за допомогою анатогії закону та аналогії права. Застосування аналогії закону можливе за таких умов: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії цивільного права, тобто є цивільними відносинами; 2) зазначені відносини не врегульовані цивільним законодавством; 3) існують норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. Якщо використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин неможливо, наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини, то застосовується аналогія права. Аналогія права полягає у застосуванні загальних засад цивільного права, встановлених законодавством. Умовами застосування аналогії права є те, що: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії цивільного права; 2) зазначені відносини не врегульовані цивільним правом; 3) відсутні норми, що регулюють подібні за змістом відносини. Крім того, подолання прогалин можливе за допомогою використання окремих видів судової практики. Відразу слід зауважити, що значення судової практики залежить від системи приватного права. У англо-американській системі вона належить до фор.м цивільного права, в інших системах приватного права відіграє допоміжну роль. Українська традиція приватного права належить до континентальних систем, і тому судовий прецедент офіційно не є джерелом права в Україні. Однак значення судової практики не можна недооцінювати. Хоча формально постанови та роз'яснення пленумів вищих судів покликані лише тлумачити і роз'яснювати значення цивільного законодавства, але фактично вони є формою (джерелом) цивільного процесуального права. Крім того, термін "судова практика" використовується для позначення багаторазового, уніфікованого розв'язання судами однієї і тієї самої категорії справ. Судова практика, якщо розуміти її як сукупність судових рішень, не є формою (джерелом) права. Кожен суддя, вирішуючи справу, у якій є судова практика, що склалася, водночас не зв'язаний висновками, зробленими іншими судами в подібній категорії справ. Він виносить рішення, грунтуючись на своєму внутрішньому переконанні, яке склалося внаслідок правової оцінки встановлених судом обставин справи. Проте судова практика, що складається таким чином, відображає тенденції тлумачення і застосування законодавства і може спричинити непрямий вплив на рішення в кожному окремому випадку. ІV Джерела цивільного процесуального права існують у певних просторових і часових межах. Таким чином, розрізняють дію цивільних процесуальних норм у часі, у просторі і за колом осіб. Дія цивільних процесуальних норм у часі — визначається відповідно до правила про те, що незалежно від часу порушення цивільної справи в суді, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій. Відповідно до ч. З ст. 2 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 4 ст. 2 ЦПК закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, що належать учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. У законодавстві, таким чином, закріплено принцип, згідно з яким закон не має зворотної сили. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 р. № 22-рп/2003 у справі щодо строків перебування на посту Президента України встановлено, що закон діє після набрання ним чинності. Цивільний процесуальний закон зворотної сили не має. Винятки із цього правила можуть бути встановлені законом. Дія цивільних процесуальних норм у просторі означає правило, згідно з яким при розгляді цивільної справи, здійсненні окремих процесуальних дій і виконанні рішень суду діє процесуальний закон за місцем здійснення окремої процесуальної дії. Дія цивільних процесуальних норм за колом осіб поширюється на всіх громадян України, на іноземців, осіб без громадянства, на організації, що мають права юридичних осіб, іноземних юридичних осіб, іноземні держави і міжнародні організації. V Цивільне процесуальне право розглядається не лише як галузь права, але як наука та навчальна дисципліна. Наука цивільного процесуального права становить вчення про цивільний процес як галузь права, об'єднане в систему понять, категорій, думок, концепцій, теорій. Крім цього, цивільне процесуальне право становить систему знань про закономірності цивільного процесуального правового регулювання певних суспільних відносин, що виникають у зв'язку із здійсненням правосуддя в цивільних справах. Предметом науки цивільного процесуального права є концепція цивільного процесу, норми цивільного процесуального права (цивільного процесуального законодавства); цивільні процесуальні відносини; юридичні факти (обставини), завдяки яким ці відносини перетворюються на правовідносини; умови і порядок реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків; практика застосування норм цивільного процесуального права (цивільного процесуального законодавства). Наука цивільного процесуального права вивчає поняття цивільного процесуального права як галузі права та його місце у загальній системі права, систему і зміст цивільних процесуальних правових інститутів; джерела цивільного процесуального законодавства, їх види і значення, прийоми і методи тлумачення цивільних процесуальних норм і ефективність їх вивчення. При цьому сучасна наука цивільного процесуального права не обмежується вивченням цивільного процесуального права лише однієї якоїсь країни, тим більше локалізованої на певному відрізку часу. Тому предметом науки цивільного процесуального права є також форми цивільного процесуального законодавства і практика їх застосування в інших державах. У зв'язку з цим органічною частиною науки цивільного процесуального права повинно стати порівняльне цивільне процесуальне право, що має на меті визначення загатьного і особливого у різних системах права, можливість імплементації концепцій, засад цивільного процесуального права, окремих правових рішень або їх сукупності. Крім того, важливою складовою науки цивільного процесуального права є історія становлення і розвитку цивільного процесу. Вивчення історії цивільного процесуального права дає можливість як запозичити позитивний досвід минулого, так і (хоч би деякою мірою) уникнути повторення помилок. До того ж, вивчення історії і характеру розвитку цивільного процесуального права дозволяє визначити тенденції його розвитку. Таким чином, предмет науки цивільного процесуального права істотно відрізняється від предмета цивільного процесуального права як галузі права і об'єкта цивільного процесуального законодавства як сукупності норм, що регулюють цивільні процесуальні відносини. Цивільне процесуальне право як навчальна дисципліна є однією з профілюючих дисциплін юридичного циклу, обов'язковою для вивчення студентами-юристами незалежно від типу вищого навчального закладу, факультету, спеціалізації тощо. Предметом цієї навчальної дисципліни є цивільне процесуальне право у всіх 3 названих вище виявах: як галузь, як система законодавства, як наука. Цивільне процесуальне право є частиною системи права України і тісно пов'язане з іншими її галузями. З одного боку, маючи свій специфічний зміст, галузі процесуального права спрямовані, насамперед, на те, щоб забезпечити втілення у життя приписи норм матеріального права. У цьому сенсі, залишаючись самостійними галузями, вони мають похідне значення щодо матеріальних галузей. Це стосується і цивільного процесуального права, яке призначене для забезпечення реалізації матеріальних норм цивільного права у випадку відхилення від нормального розвитку відповідних суспільних відносин. Без цивільного і похідних від нього галузей права — земельного, житлового, трудового, сімейного тощо - цивільне процесуальне право не мало б предмету. Натомість матеріальні галузі права без процесуальної були б позбавлені механізму захисту. Взаємодія норм матеріального і цивільного процесуального права здійснюються на різних стадіях цивільного процесу. Зв'язок цивільного процесуального права з правом конституційним полягає в конституційності основних засад організації і здійснення цивільного судочинства. Конституція встановлює права і свободи громадян, що підлягають судовому захисту, передбачає здійснення правосуддя виключно судами, поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Цивільне процесуальне право тісно пов'язане з господарським процесуальним правом, що обумовлене спільністю завдань загального та господарського суду щодо захисту прав і інтересів фізичних і юридичних осіб. Питання для самоконтролю: 1. Які юрисдикційні органи мають право захищати порушені, невизнані чи оспорювані права громадян в Україні? 2. Яка форма захисту цивільних прав є приоритетною в Україні? 3. Які завдання вирішують судові органи при здійсненні судового судочинства? 4. Якими нормами регулюється цивільно-правове становище суду? 5. Якими нормами регулюється цивільно-правове становище осіб, що беруть участь у справі? 6. Якими нормами регулюється цивільно-правове становище осіб, що сприяють здійсненню цивільного правосуддя. 7. З яких правовідносин виникають справи, що розглядаються у порядку цивільного судочинства? 8. Які категорії справ розглядаються у порядку позовного провадження? 9. Які категорії справ розглядаються у порядку наказного провадження? 10. Які категорії справ розглядаються у порядку окремого провадження? |
Похожие:
 | Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: конституційне право, цивільний процес, кримінальний процес,адміністративний процес | | Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес |
| Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: господарський процес, адміністративний процес, кримінальний процес | | Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес |
| Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес | | Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес |
| Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес | | Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес |
| Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Міжпредметні зв’язки: цивільне право, господарський процес, адміністративний процес | | Тертишніков В.І. Цивільний процес: наук практ посіб Загальна характеристика провадження у звязку з винятковими та нововиявленими обставинами |