1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони


Название1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони
страница3/5
Дата публикации06.07.2013
Размер0.63 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
1   2   3   4   5

^ 4. Розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність

і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Крім того, суд не може розглядати вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, які не були заявлені в суді першої інстанції. За правилами чинного ЦПК, суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення.

Це положення уявляється таким, що суперечить принципу диспозитивності цивільного процесуального права, оскільки воля заінтересованих осіб може не спрямовуватись на досягнення такого процесуального результату, як скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦПК, справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду. Таке положення процесуального законодавства справедливо критикується Д. Луспеником, оскільки встановлений законодавцем строк для призначення справи до розгляду в апеляційній інстанції є об'єктивно нереальним. А намагання законодавця забезпечити якомога скоріше вирішення справи насправді призводить до зворотного результату — невиправданого затягування строків розгляду справи, вимушеного порушення строків призначення справи до розгляду.

Дотримання процесуальних строків при розгляді цивільних справ можна вважати однією з обов'язкових передумов ефективності цивільного судочинства, оскільки соціальні та юридичні результати правозастосовної діяльності безпосередньо залежать від часу її здійснення.

Крім того, процесуальні строки дисциплінують учасників процесу, орієнтуючи їх на своєчасну реалізацію суб'єктивних прав, якими вони наділені як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин.

Розумність строку призначення справи до апеляційного розгляду в контексті ст. 302 ЦПК має обмежений характер. Підтримуючи вищенаведену позицію Д. Д. Луспеника відносно необхідності збільшення часових меж розумності вказаного строку, зазначимо, що ознакою

розумності визначеного вказаною нормою строку має бути така обставина:

в його межах не повинна втрачатись така мета апеляційного провадження, як об'єктивний, неупереджений та своєчасний розгляд апеляційної скарги на предмет дотримання законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Цивільне процесуальне законодавство не передбачає, яким саме процесуальним документом оформлюється призначення справи до розгляду в апеляційному суді. Виходячи зі ст. 302 ЦПК, судова колегія саме в ухвалі повинна визначати всі обставини, що передбачені цією

статтею. Такий висновок ґрунтується на тій обставині, що судова ухвала виноситься в процесі судового розгляду при вирішенні процедурних питань, визначених цивільним процесуальним законодавством. У той же час указаний процесуальний документ можна характеризувати як

акт застосування норм процесуального права, спрямований на виникнення процесу, його розвиток і закінчення. Ухвала не торкається матеріально-правового спору і стосується питань процедури. В. В. Комаров та П. І. Радченко визначають такі умови набрання ухвалою ознак акта правосуддя: а) винесення ухвали має передбачатись законом; б) ухвала повинна постановлятися судом; в) винесенню ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, наведення та встановлення саме таких обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість винесення відповідної ухвали; г) ухвала повинна оформлюватись у встановленій законом процесуальній формі та містити передбачені ЦПК реквізити.

Від належної процедури розгляду залежить ефективність апеляційного провадження. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК, яка передбачає апеляційне провадження. Це правило визначає порядок розгляду справи апеляційним судом. Розгляд справи є основним елементом апеляційного провадження та здійснюється у формі перевірки законності й обґрунтованості судового рішення фактично через повторний розгляд

справи. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється у відповідній процесуальній формі в судовому засіданні, яке складається з чотирьох частин: підготовча; з'ясування обставин і перевірка їх доказами; судові дебати; ухвалення та оголошення рішення чи ухвали.

У підготовчій частині засідання суд зобов'язаний вирішити, чи можна вирішувати справу в даному складі суду, розглянути її за відсутності осіб, що не з'явились у судове засідання. Крім того, роз'яснює права й обов'язки особам, що беруть участь у справі, та їх представникам;

вирішує заявлені клопотання. До початку розгляду справи по суті головуючий з'ясовує, чи наполягає особа, що оскаржує рішення, на розгляді скарги, чи визнає вимоги апеляційної скарги протилежна сторона, чи не бажають сторони укласти мирову угоду.

Розгляд справи в апеляційному суді відбувається за правилами, встановленими для судового розгляду в суді першої інстанції (статті 158-196 ЦПК). "Однак слід враховувати, що розгляд справи в апеляційному суді має підпорядковуватися також правилам розгляду справи

в суді апеляційної інстанції. Мова йде про особливості дослідження й оцінки доказів апеляційним судом, розгляд справи в межах доводів, заявлених у суді першої інстанції. Також слід враховувати, що правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню

апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог, про подання зустрічного позову.

Специфічність розгляду справи судом апеляційної інстанції полягає також у більш вузькій спрямованості повторного процесу. Зокрема, це відображено у ст. 303 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах

позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Більше того, така перевірка здійснюється, як правило, ще й у межах доводів апеляційної скарги. Тому якщо в апеляційній скарзі не вказане прохання дослідити в судовому засіданні, наприклад, висновок експерта, то апеляційний

суд і не зобов'язаний це робити.

Повною мірою в суді апеляційної інстанції діє також принцип диспозитивності. Якщо в суді першої інстанції сторона вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підстави або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, то в суді апеляційної інстанції вона таких прав не має.

У цілому діяльність суду апеляційної інстанції як складова частина цивільного судочинства при розгляді апеляційної скарги по суті підпорядкована тим самим принципам, що і діяльність суду першої інстанції. Особливістю прояву основоположних засад цивільного судочинства

при перегляді рішень, що не набрали законної сили, є також виключний характер колегіальності розгляду справи апеляційним судом. При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, якщо за нього проголосувала більшість суддів.

Проте на будь-якій стадії цивільного процесу сторони можуть завершити справу мировою угодою. Закриття провадження в даному випадку відбувається відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. При цьому процесуальне законодавство не передбачає обов'язкового зупинення провадження у справі перед вирішенням питання про можливість закриття провадження у справі з метою надання сторонам часу, необхідного для примирення.

Процедура розгляду судом клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з укладанням мирової угоди викладена у ст. 175 ЦПК. Згідно із зазначеною нормою сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. У разі укладання сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Втім ст. 175 ЦПК встановлює й інші правила затвердження мирової угоди. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує розгляд справи. Таким

чином, закон встановлює дві моделі закінчення справи шляхом укладання мирової угоди: без перевірки її на предмет відповідності закону та із такою перевіркою.

Як і в суді першої інстанції, виклик до судового засідання апеляційного суду здійснюється загальним порядком шляхом надсилання відповідним особам судових повісток за правилами, встановленими статтями 74-78 ЦПК. Враховуючи спрямованість цивільного процесуального

законодавства на оперативний та розумний строк розгляду справи, ст. 305 ЦПК закріплює наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які можуть бути причинами як відкладення розгляду справи, так і розгляду справи у відсутності особи,

що бере участь у справі, поділяють на два види. Апеляційний суд обов'язково має відкласти розгляд справи за умови неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, відносно якої немає відомостей про вручення їй судової повістки. Відкладення розгляду справи може відбутись і у випадку, якщо від такої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її неявкою за умови, якщо причини такої неявки будуть визнані судом поважними. У разі

повідомлення належним чином сторін, інших осіб, які беруть участь у розгляді справи, про місце і час розгляду справи, та неявки вказаних осіб за таких умов суд апеляційної інстанції вправі розглянути цивільну справу за їх відсутності.

Новелою у цивільному процесуальному законодавстві України є ст. 304' ЦПК, яка регламентує особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ. Указана норма закріплює можливість розгляду апеляційних скарг на рішення судів першої інстанції за деякими категоріями справ без виклику осіб, що беруть участь у справі, за наявними у справі матеріалами. Рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду зазначених справ є остаточним та оскарженню не підлягає.

Законодавство про судоустрій України закріплює апеляційну форму перегляду судових рішень як основну (включаючи перевірку як законності, так і обґрунтованості рішення суду першої інстанції) та таку, що визначає, по суті, набрання рішенням місцевого суду законної сили. Виходячи з цього не слід, на нашу думку, виключати можливість для заінтересованих осіб брати участь у розгляді справи апеляційним судом, як це передбачено у ч. 1 ст. 304і ЦПК. Такий законодавчий припис протирічить, як уявляється, статтям 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки обмежує право на доступ до правосуддя та принцип відкритості розгляду цивільної справи, відповідно до якого особа має право бути присутньою в судовому засіданні та відстоювати свої позиції з урахуванням особливостей національного права.

Уявляється також спірним положення законодавчих приписів, котрі передбачають випадки неможливості оскарження рішення апеляційного суду в касаційному порядку (наприклад, ухвали апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ та залишення судового

наказу без змін, ухвалу апеляційного суду про скасування судового наказу). Уявляється, що такі правила протирічать закріпленому в Конституції України праву на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення з урахуванням інстанційної побудови судів цивільної юрисдикції.

З цього випливає, що винятків із права апеляційного та касаційного оскарження не повинно бути у цивільному процесі, оскільки заінтересованим особам необхідно гарантувати оскарження рішення суду першої інстанції як в апеляційному, так і в касаційному порядках. Інша побудова існує в системі адміністративних судів, де як суд першої інстанції може виступати касаційний суд, котрим є Вищий адміністративний суд України. У такому випадку навряд чи можна говорити про забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду касаційної інстанції,

що розглядав справу як суд першої інстанції.

За результатами розгляду справи апеляційний суд виносить рішення або ухвалу. Правила ухвалення зазначених актів визначаються ст. 19 ЦПК та правилами щодо винесення рішення судом першої інстанції з урахуванням особливостей, що зазначені у статтях 314-316 ЦПК.

Будь-яких труднощів у застосуванні вказаних норм суди апеляційних інстанцій не зазнають. Процесуальні акти апеляційного суду мають ухвалюватись із додержанням таємниці нарадчої кімнати. У нарадчій кімнаті питання на обговорення суду повинен ставити головуючий,

а оформлювати рішення — суддя-доповідач. Рішення приймається більшістю голосів, головуючий голосує останнім. Рішення чи ухвала суду апеляційної інстанції має відповідати тим самим головним вимогам, що й ухвала (рішення) суду першої інстанції, тобто законності й обґрунтованості, повноті, чіткості, ясності.

Загальним правилом ухвалення рішень та постановления ухвал апеляційним судом є надання суду апеляційної інстанції можливості складати й оголошувати в день розгляду справи тільки вступну та резолютивну частини рішення, а оформлення її повного тексту відкладати

на строк не більше п'яти днів. Проголошення вступної та резолютивної частини можливе не в усіх випадках, а лише у разі складності справи чи в інших встановлених законодавством випадках. Рішення суду апеляційної інстанції оголошується прилюдно в залі судового засідання, крім випадків проведення закритого судового засідання.

Можна погодитися з позицією О. Д. Трач про те, що законодавче закріплення інституту проголошення ухвал, рішень суду апеляційної інстанції свідчить про демократизм цивільного судочинства. Крім того, воно сприяє здійсненню судочинством запобіжної та виховної функції.

Процесуальна діяльність суду апеляційної інстанції з проголошення рішень, ухвал відбувається у словесній формі. Таким чином, при проголошенні рішень та ухвал здійснюється реалізація принципу усності судового розгляду.

Стаття 314 ЦПК передбачає випадки винесення двох видів судових рішень: ухвали суду апеляційної інстанції та рішення апеляційного суду. Постановлення двох видів судових актів обумовлюється різним процесуальним змістом ухвали та рішення апеляційного суду.

Ухвалення рішення апеляційним судом обумовлюється розв'язанням справи по суті, а винесення ухвали не пов'язано з кінцевим розглядом цивільної справи по суті вимог.

У юридичній літературі пропонується доповнити вимоги процесуального законодавства щодо вдосконалення змісту ухвали апеляційного суду. Убачається, що така позиція цілком прийнятна з урахуванням сучасного законодавчого регламентування змісту вказаного акта правосуддя.

Поряд з цим прийняття на законодавчому рівні пропозиції О. Д. Трач дозволить ретельніше відображати в судових актах зміст правовідносин, що з'ясувались під час апеляційного розгляду справи. У статті 316 ЦПК передбачається зміст рішення суду апеляційної інстанції, яке виноситься у випадках скасування судового рішення й ухвалення нового або зміни рішення. Зміст рішення суду апеляційної інстанції незначною мірою відрізняється від змісту рішення суду першої інстанції з тією особливістю, що в рішенні апеляційного суду має відображатись юридична доля оскаржуваного рішення. Наявні ж відмінності є похідними від реалізації апеляційним судом покладених на нього повноважень. Якщо апеляційний суд дійде висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, то в рішенні це має обґрунтовуватися конкретними даними з посиланням на матеріали справи. У разі скасування або зміни рішення суду першої інстанції апеляційний суд у своєму рішенні має вказати, у чому полягає незаконність та необґрунтованість суду першої інстанції, який закон і в чому порушено, якими матеріалами справи спростовуються мотиви суду першої інстанції, покладені в основу рішення. Якщо ухвала апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам закону, вона може бути скасована судом касаційної інстанції на підставі ст. 336 ЦПК.

Рішення апеляційного суду, як і ухвала вказаного судового органу, має складатися із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У цілому в законодавстві вичерпно надано перелік відомостей, які має містити зміст рішення. Резолютивна частина рішення апеляційного суду, крім висновків щодо правової долі оскарженого акта місцевого суду, має містити також інші відомості.

Стаття 316 ЦПК не містить вимог щодо вказівки на спосіб виконання рішення суду апеляційної інстанції, але вивчення судової практики дозволяє зробити висновок про необхідність доповнення зазначеної правової норми положеннями про порядок та спосіб виконання такого рішення. Так, у квітні 2003 р. мати одного з відрахованих студентів звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова в інтересах свого неповнолітнього сина та просила скасувати наказ від 17 січня 2003 р. № 15 про відрахування сина з Чернігівського державного технологічного університету (надалі — Наказ), поновити його як студента першого курсу та допустити до складання іспитів та заліків.

Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог заявниці. Апеляційний суд Чернігівської області, розглянувши апеляційну скаргу заявниці, прийняв рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та Наказ, зобов'язавши Університет поновити сина заявниці студентом першого курсу Університету ≪...з вирішенням питання про складання ним академічної заборгованості ≫. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зобов'язав Університет поновити сина заявниці як студента першого курсу групи

МА-021 (місце держзамовлення).

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області було прийнято 6 жовтня 2003 р., тобто після того, як почався 2003/04 навчальний рік, а студенти групи МА-021, які були студентами першого курсу, перейшли на другий. При цьому група МА-021 так і залишилась групою МА-021, тобто вона стала групою другого курсу, але назва її не змінилась. Указаної групи на першому курсі Університету немає. А в рішення апеляційного суду чітко вказано: ≪зобов'язати поновити. . . студентом першого курсу Університету за спеціальністю. . . групи МА-021 (місце держзамовлення)≫. Надана Міністерством освіти і науки України квота місць державного замовлення розподілена приймальною комісією серед абітурієнтів у серпні 2003 р., а вакантних бюджетних місць на першому курсі немає. Таким чином, у теперішній час виконати зазначене рішення суду апеляційної інстанції не уявляється можливим.

Суд апеляційної інстанції проголошує винесені рішення й ухвали за загальними правилами вчинення зазначених дій у суді першої інстанції. Виходячи з цього, рішення чи ухвала суду або вступна та резолютивна частини зазначених документів проголошуються негайно та прилюдно після закінчення судового розгляду та виходу складу суду із нарадчої кімнати. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення чи ухвали суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним текстом рішення чи ухвали суду. Головуючий роз'яснює зміст рішення (ухвали), порядок і строк оскарження. У юридичній літературі піддається критиці порядок постановлення судом апеляційної інстанції рішень і ухвал як перевантажений та непродуманий. Однак такий складний з першого погляду порядок проголошення акта правосуддя апеляційного суду пов'язаний з особливими правовими наслідками проголошення рішення апеляційного суду. Після вказаної дії рішення набуває законної сили. Таким чином, проголошення апеляційним судом власного рішення є юридичним фактом, від якого залежать виникнення, розвиток та припинення цивільних процесуальних правовідносин, тобто настання певних процесуально-правових наслідків.

З позиції процесуального права визнання рішення суду як самостійного матеріального юридичного факту означає наділення його властивостями й ознаками, які притаманні іншим юридично значущим обставинам. Судове рішення, будучи процесуальним актом, впливає на існування матеріальних та процесуальних правовідносин і тим самим набуває значення самостійного елемента механізму правового регулювання. Поряд з цим рішення апеляційного суду можна розглядати як правозастосовні акти, оформлені у вигляді процесуального документа, що владно підтверджує правовідносини сторін на підставі встановлених фактичних даних.

Після проголошення судового рішення апеляційний суд не може сам скасувати або змінити це рішення, за винятком випадків, встановлених у ст. 318 ЦПК. Приписи цієї норми є винятком із загального правила про те, що рішення апеляційного суду не може бути переглянуте судом, який його виніс. Слід зазначити, що перегляд рішення за цим правилом не є переглядом рішення за нововиявленими обставинами виходячи із викладеного нижче.

Вказана норма передбачає наслідки надходження до апеляційного суду скарг осіб, які мають право на апеляційне оскарження судових рішень після закінчення апеляційного розгляду справи та винесення рішення (ухвали) судом апеляційної інстанції або коли строки на подання

апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх із поважних причин були поновлені або продовжені, й особа, яка подала апеляційну скаргу, не була учасником первинного розгляду справи судом апеляційної інстанції. У зазначених випадках суд апеляційної інстанції розглядає цивільну справу за правилами гл. 1 розд. 5 ЦПК. Необхідно зазначити, що ст. 318 ЦПК містить додаткові можливості реалізації передбаченого Конституцією та нормами процесуального законодавства права оскарження судових постанов, оскільки передбачає, по суті, відновлення апеляційного провадження після винесення судом апеляційної інстанції рішення чи ухвали. Можна зробити висновок, що розгляд апеляційної скарги в такій формі, що визначається в названій нормі, є винятком із загального правила про те, що суд (у даному випадку — апеляційний) не вправі переглядати та скасовувати за результатами розгляду справи раніше винесене ним рішення.

Виходячи із змісту вказаної норми будь-яка особа, яка вважає своє право порушеним судовим рішенням, що вже було предметом розгляду судом апеляційної інстанції, може звернутись із апеляційною скаргою на таке рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд у такому випадку має ретельно перевіряти наявність порушень прав особи, що звернулася з апеляційною скаргою. У протилежному випадку апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції може перетворитись у нескінченний перегляд рішення апеляційного суду на підставі ст. 318 ЦПК.

Маючи по суті унікальний характер, котрий дозволяє апеляційному суду переглянути власні рішення за межами існуючих у процесуальному законодавстві форм перегляду, визначений у ст. 318 ЦПК спосіб перегляду судового рішення є ≪дифузією≫ функціональних повноважень

суду касаційної інстанції. Вбачається, що всі помилки, які впливають на законність рішення апеляційного суду, має виправляти процесуальним шляхом суд касаційної інстанції. Винятком у цьому випадку може служити перегляд судових рішень за ново виявленими обставинами, а не в порядку ст. 318 ЦПК, як це має місце в чинному цивільному процесуальному законодавстві. При прийнятті діючого ЦПК України така норма була передбачена у всіх проектах вказаного Кодексу, що були предметом розгляду Верховною Радою України.

Активну участь в обговоренні цієї статті брали народні депутати Верховної Ради України третього скликання В. В. Онопенко та В. Л. Мусіяка, юристи харківської правової школи.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Під законною силою рішення (ухвали) суду апеляційної інстанції слід розуміти його незмінність та виключність. З точки зору об'єктивних меж законна сила судового рішення

означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав і обов'язків, котрі були предметом рішення суду, а також з приводу тих юридичних фактів, які послужили його основою. Законна сила судового рішення з точки зору суб'єктивних меж поширюється на сторони й інших осіб, які брали участь у справі. Такі суб'єкти не можуть вдруге звернутися з апеляційною скаргою на судове рішення.

Правові наслідки набрання рішенням (ухвалою) законної сили залежать від його характеру. Так, якщо апеляційним судом ухвалу по справі скасовано і справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, то в останнього виникає обов'язок знову розглянути справу; особи, які беруть участь у справі, мають ті самі права, що й при первинному розгляді справи; не поновлюється перебіг строків позовної давності й ін. Якщо ж судом апеляційної інстанції змінюється рішення або виноситься нове, то настають такі самі наслідки, як і при набранні законної сили рішенням суду першої інстанції.

Особливим видом правозастосовного акта є окрема ухвала апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції, виявивши під час розгляду справи окремі помилки, допущені судом першої інстанції, а також недоліки в роботі підприємств, установ, організацій і службових осіб, може разом із винесенням рішення (ухвали) постановити окрему ухвал з приводу цих недоліків та помилок і надіслати її відповідним порушникам правових норм. Постановлення окремої ухвали можливе за умови не тільки виявлення самого факту порушення закону, а й при встановленні причин та умов такого порушення.

Відзначальною особливістю окремої ухвали є те, що по одній справі може бути постановлено декілька таких ухвал незалежно від характеру та значення інших судових актів, ухвалених по тій самій справі, стосовно тих самих учасників процесу, тоді як судове рішення може постановлятися тільки одне.

В окремій ухвалі може бути вказано також і на порушення законодавства при розгляді справи судом першої інстанції, які не тягнуть за собою скасування судового рішення чи ухвали (наприклад, порушення строків розгляду справи, правил діловодства в суді першої інстанції). Допущення подібних порушень законодавства суддями місцевих судів може стати підставою для застосування до них дисциплінарного впливу.

Адресат окремої ухвали зобов'язаний повідомити апеляційний суд протягом місяця з дня надходження окремої ухвали про вжиті заходи щодо усунення порушень закону, причин та умов відповідного порушення. Зазначеною особою окрему ухвалу, яка постановлена апеляційним

судом, може бути оскаржено до суду касаційної інстанції.

Оформлення судових рішень апеляційним судом, видача або направлення їх сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, відбуваються за загальними правилами вчинення зазначених дій місцевим судом. Судове рішення виготовляється та підписується суддею (суддями), який його ухвалив, і скріплюється печаткою суду. Копії повного судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин рішення особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Копії судових рішень апеляційного суду повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається справа.

Особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом із повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо

в суді. Це правило поширюється й на ті випадки, коли справа розглянута без участі однієї зі сторін в апеляційній інстанції. Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний

строк направляється до суду першої інстанції, який її розглянув, де вона зберігається. Семиденний строк, встановлений процесуальним законодавством для направлення справи до суду першої інстанції, починається з дня проголошення рішення (ухвали) суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Розгляд справи в апеляційному суді, таким чином, є одним із засобів реалізації завдання цивільного судочинства. Ним виступає поновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів суб'єктів права. Виходячи з цього від належної реалізації апеляційним судом механізму розгляду цивільної справи за апеляційною скаргою залежить ефективність поновлення прав, свобод чи інтересів вищевказаних осіб. Поряд з цим від руху цивільної справи, яким визначається ефективність апеляційного провадження, залежить належна реалізація судом апеляційної інстанції наданих процесуальним законодавством повноважень для усунення судової помилки, про що йтиметься далі.
1   2   3   4   5

Похожие:

1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconТема 13. Апеляційне провадження
Поняття, значення перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, у кримінальних справах. Форми перегляду судових рішень,...
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconТема № Особливості цивільного процесу. Специфіка господарського
...
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони icon1. Поняття І види судових рішень
Судження І волевиявлення суду з цих чи інших питань мають владний характер І втілюються у відповідну процесуальну форму форму процесуальних...
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconПитання для підготовки до модуль-контролю №1
Загальна характеристика періоду розкладу первіснообщинного ладу. Виникнення держави та її сутність. Виникнення права
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconТема 17. Судові рішення
Набрання рішенням законної сили. Поняття законної сили, значення І правові наслідки законної сили судових рішень
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconЧи може знання соціології допомогти у повсякденному житті?
Охарактеризуйте основні види потреб студентів та визначте до яких типів вони відносяться
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconРозклад
Примітка: до початку підсумкового модульного контролю захистити курсову роботу з дисципліни «Моделі І методи прийняття рішень в аналізі...
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconКонспект лекцій з дисципліни «Управління біржовою діяльністю»
Управління біржовою діяльністю для студентів напряму – Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності / Укл.: Котова Марина Володимирівна....
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони iconКрок 1 Загальна лікарська підготовка Медичний профіль – Біологія
Вони утворюються в комплекси Гольджи І відіграють суттєву роль в індивідуальному розвитку організму. Їх поділяють на групи, в залежності...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница