Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня


Скачать 368.97 Kb.
НазваниеАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
страница1/3
Дата публикации08.06.2013
Размер368.97 Kb.
ТипАвтореферат
userdocs.ru > Право > Автореферат
  1   2   3




НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО


ДІВАК Вікторія Віталіївна

УДК 323.01

СЕПАРАТИЗМ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ: ПОЛІТОЛОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Київ – 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

^ Науковий керівник – доктор політичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

КРЕСІНА Ірина Олексіївна,

Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України,

завідувач відділу правових проблем політології.

^ Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

ОНІЩЕНКО Ірина Григорівна,

Національна академія керівних кадрів
культури і мистецтв,

професор кафедри менеджменту;

кандидат політичних наук, доцент

^ ПЕРЕГУДА Євген Вікторович

Київський національний університет
будівництва і архітектури,

завідувач кафедри політичних наук.

Захист відбудеться « 25 » червня 2010 року о 14-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «22 » травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук М. Д. Ходаківський
^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження визначається складністю та неодно­значністю процесів, що відбуваються в сучасному світі: суперечністю між доцентровими, які позначаються процесами глобалізації, та відцентровими, які виявляються в локалізації; поширенням сепаратизму та збільшенням його масштабів; неефективністю політико-правових механізмів розв’язання кон­фліктів, що призводять до сепаратизму; тенденцією до дезинтеграції вели­кими впливовими державами інших суверенних країн з метою нейтралізації їх політико-економічного впливу в деяких регіонах (Іран, Ірак, Пакистан, Саудівська Аравія, Китай) для забезпечення власних геополітичних та геоекономічних інтересів.

Міграційні процеси, особливо в розвинених країнах Європи і США, зумовлюють проблеми адаптації мігрантів до іншого соціокультурного середовища. Як правило, утворюються великі етнічні анклави, які не здатні інтегруватися в чужий для них культурно-мовний простір і є досить закритими. Враховуючи складність процесу адаптації та деяке почуття приниження, мешканці цих анклавів, за певних несприятливих для них умов, у перспективі можуть артикулювати та реалізувати свої інтереси через створення, як мінімум, власних національних автономій.

Ситуація, що склалася з невизнаними або частково визнаними державами, особливо після визнання незалежності Косово, Південної Осетії та Абхазії, свідчить про нагальну необхідність вироблення єдиних принципів щодо інституту визнання новостворених держав з боку міжнародної спільноти.

Світовий досвід засвідчує, що сепаратизм як явище має досить глибокі історичні корені, однак нині практично відсутні дієві механізми врегулю­вання конфліктів, спричинених сепаратистськими вимогами. Адже існує фундаментальна суперечність між історичними традиціями взаємодії держав на принципах державного суверенітету і непорушності кордонів з одного боку, та принципом права націй на самовизначення, який передбачає можливість формування незалежних держав і який утвердився в практиці міжнародних відносин. Така суперечність призводить до того, що принцип національного самовизначення в окремих випадках стає пріоритетним, що, як правило, не відповідає інтересам національної безпеки держав, до складу яких входять території з великими етнічними анклавами.

Про складність та неоднозначність такого явища, як сепаратизм, свідчать наукові дослідження. Переважна більшість праць російських учених має описовий характер, автори практично не намагаються абстрагуватися від етнічної і етнотериторіальної специфіки цього явища (К. А. Бєлова, А. В. Во­лодін, Ф. І. Гобозов, В. В. Гордєєв, Л. М. Дробіжева, Г. В. Старовойтова, В. О. Тішков, П. В. Чернов). Більше уваги науковці приділяють аналізу ефективності російського законодавства та міжнародного права з точки зору запобігання проявам сепаратизму, теоріям прав людини і нації, а також принципам розмежування феноменів сепаратизму, федералізації та регіо­нальної автономізації (М. Г. Арутюнов, М. О. Домарьова, Г. І. Грибанова, Г. Г. Каджая, В. О. Ковальов, В. М. Матюхін, Е. А. Паін, А. М. Савельєв, О. М. Салмін, М. Фарукшин та ін.).

Проблемам сепаратизму, зокрема українського, приділяли велику увагу російські дослідники в еміграції у 20-х роках ХХ століття. Це праці П. М. Богаєвського, О. М. Волконського, Ю. Д. Романовського, А. І. Савен­ка, М. С. Трубецького, Т. Д. Флоринського, С. М. Щоголєва. Вони вважали будь-які прагнення українців до самостійної держави загрозою для існування «єдиної і неподільної» Російської держави, тому їх праці були спрямовані насамперед на обґрунтування того, що Україна як самостійна держава є нонсенсом. Серед сучасних зарубіжних дослідників «українського сепара­тизму», які також намагаються довести безперспективність розвитку Української держави, можна відзначити С. М. Бабуріна, О. Г. Дугіна, К. Ф. Затуліна, М. Б. Смоліна, М. І. Ульянова та ін.

Західні дослідники розглядають сепаратизм переважно в руслі концепцій модернізації та глобалізації (Р. Бербах, У. Робінсон, У. Бек, Дж. Келлас та ін.); досліджують взаємозв’язок націоналізму і сепаратизму, умови та чинники реалізації права націй на самовизначення, причини негативного впливу сепаратизму на систему міжнародної безпеки (С. О’Брайєн, П. Глоц, Л. Грінфельд, Б. О’Лірі, Х. Кон, Д. Міллер, Й. Тамір ін.); форми прояву сепаратизму за стратегічними цілями; проблеми моральності сецесії як однієї з форм сепаратизму (А. Бьюкенен, Д. Горовіц); переваги тієї чи іншої форми державного устрою (федералізація, автономізація, регіоналізація, регіональ­на адміністративна децентралізація) в боротьбі із сепаратистськими рухами; проблеми державного суверенітету в контексті захисту територіальної цілісності держав (Е. Геллнер, Д. Дж. Елейзер, Г. Морган, К. Омає, К. Росс, М. Уолцер, К. Фірк, К. фон Хіппель та ін.).

У сучасній українській етнополітології та етноконфліктології проблеми сепаратизму розглядаються переважно крізь призму української національної ідеї, побудови незалежної держави, аналізу причин, що призводять до появи на теренах сучасної України сепаратистських настроїв. Серед дослідників зазначених проблем слід відзначити М. М. Вівчарика, К. М. Вітмана, В. А. Горенкіна, О. В. Картунова, А. І. Кіссе, В. О. Котигоренка, І. О. Кресіну, Л. П. Нагорну, О. О. Маруховську-Картунову, І. Г. Оніщенко, Є. В. Перегуду, Г. М. Перепелицю, Ю. І. Римаренка, С. Ю. Римаренка, Л. Є. Шкляра та ін.

Незважаючи на значну кількість наукових праць, дотичних до проблеми сепаратизму, в Україні поки що бракує комплексних наукових досліджень останнього як об’єктивного суспільно-історичного та політико-правового явища. Відсутні також законодавча база та правові механізми запобігання та нейтралізації проявів сепаратизму. Це і зумовило вибір теми та логіку даного дисертаційного дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер­тація виконана в рамках науково-дослідних тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: «Теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і вла­ди» (№ держреєстрації PK 0102U007073), «Держава і громадянське суспіль­ство в Україні: проблеми взаємодії» (№ держреєстрації № PK 0105U000792) та «Правові засади державної етнонаціональної політики в Україні» (№ держреєстрації PK 0108V010354). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 7 лютого 2007 р. (протокол № 2).

^ Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний політико-правовий аналіз сепаратизму як явища сучасної політики.

Для реалізації мети дослідження передбачається розв’язання таких завдань:

– визначити чинники, які зумовлюють активізацію сепаратистських рухів у сучасному світі та здійснити класифікацію причин виникнення, політичної артикуляції й ідеологічного узасадничення сепаратизму;

– виявити сутність, закономірності та основні прояви сепаратизму;

– розкрити причини посилення впливу націоналізму на формування сепа­ратистських настанов і вимог;

– дослідити ефективність застосування інституційних методів боротьби із сепаратизмом в окремих країнах світу;

– проаналізувати ідеологічні засади діяльності сепаратистських політич­них партій і рухів у різних країнах;

– визначити правові механізми запобігання сепаратизму і врегулювання конфліктів, викликаних сепаратистськими рухами;

– розкрити управлінсько-інструментальний потенціал адміністративно-територіальної реформи в Україні для створення реальних запобіжників проявам сепаратизму;

– дослідити можливості здійснення регіоналізації в Україні як чинника нейтралізації сепаратизму.

^ Об’єктом дослідження є сепаратизм як феномен сучасної політики.

Предметом дослідження є політико-правові особливості сучасних проя­вів сепаратизму.

^ Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальних політо­логічних методів. За допомогою діалектичного методу автор розглянула феномен сепаратизму крізь призму його взаємозв’язків з правом націй на самовизначення, націоналізмом як ідеологією сепаратизму, глобалізацією, яка породила дві протилежні тенденції сучасного розвитку – прагнення до інтеграції, з одного боку, і намагання зберегти власну історичну та культурну спадщину, національну та регіональну ідентичність – з іншого. Відтак діалек­тичний метод дав змогу виявити суперечності й водночас внутрішню єдність у розвитку сепаратизму. Системний аналіз та аксеологічний підхід забез­печили виявлення негативних і позитивних аспектів сепаратизму як об’єктивного явища та визначення певних змін, яких зазнав сепаратизм наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Історичний метод дав можливість розкрити генезис сепаратизму в різних країнах світу. За допомогою порівняльного методу виявлено закономірності проявів сепаратизму в різних країнах та здійснено класифікацію причин і чинників його виникнення та функціонування. Крім того, порівняльний метод у поєднанні з структурно-функціональним дав змогу зробити висновок про те, що методи боротьби із сепаратизмом залежать від рівня розвитку демократії в країні, що стикається із зазначеним явищем. У результаті застосування соціологічного методу з’ясовано вплив сепаратистських настроїв на суспільно-політичне життя окремих країн. Використовуючи прогностичний метод, а також аналіз і синтез, дисертантка зробила певні узагальнення та висновки, визначила перспективи розвитку сепаратизму та сформулювала практичні рекомендації щодо запобігання й нейтралізації сепаратистських проявів.

^ Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній політичній науці здійснено комплексне, системне дослідження сутності сепаратизму як об’єктивного явища сучасної політики, ефективності застосування інституційних методів боротьби з ним в окремих країнах світу, можливостей регіоналізації для нейтралізації сепаратистських проявів. Новизну дослідження конкретизують наступні положення та висновки:

Вперше:

– обґрунтовано висновок, що сепаратизм як об’єктивне явище існуватиме доти, доки етноси та нації (в окремих випадках – будь-яка стала група осіб, що проживає на певній території) ідентифікуватимуть себе за принципом «свій» – «чужий». Якщо в будь-якому адміністративно-територіальному утворенні проживає досить велика група людей, яка ідентифікує себе за принципом спільної території проживання та/або спільної мови, культури, релігії, то будь-які зміни, що сприймаються цією групою як дискримінаційні та зачіпають її інтереси, можуть посилювати напругу у відносинах між центральною владою (або іншою групою населення, що проживає на даній території) та населенням регіону, що зазнає дискримінації. Це призводить до поділу громадян на «своїх» та «чужих» і провокує сепаратистські настрої;

– доведено, що сепаратизм – об’єктивне суспільно-політичне явище, тому не може мати однозначного позитивного або негативного значення і відповідних наукових оцінок. Метод його дослідження має бути позбавлений однобічного оціночного підходу. З одного боку, сепаратизм як сецесія призводить до дезинтеграції держави та порушує баланс геополітичної безпеки в регіоні, а з іншого – є одним із засобів забезпечення реалізації економічних, політичних, соціальних, духовних, мовних інтересів етносу, що цілком обґрунтовані у випадку політичної, економічної та культурної дискримінації останнього;

– з’ясовано, що в Україні існують окремі регіони з потенційними, латентними сепаратистськими рухами (Автономна Республіка Крим, Закар­паття, Північна Буковина, Донбас). Водночас немає підстав для твердження, що у цих регіонах є реальні, а не створені з кон’юнктурних політичних міркувань умови для реалізації сепаратистських прагнень. Для забезпечення сталого розвитку держави та нейтралізації можливих сепаратистських настроїв Україна має виробити довгострокову стратегію регіонального роз­витку, що має базуватися на реформуванні адміністративно-територіального устрою, обмеженні повноважень центральних органів влади в регулюванні економічних та інших процесів на регіональному й місцевому рівнях;

– визначено позитивні функції сепаратизму, які полягають у артикуляції інтересів населення певного регіону в політичній, соціально-економічній, культурній сферах; виникненні й розвитку ідеології регіоналізму, де регіона­лізація розглядається як спосіб захисту інтересів територіальної громади та ліквідації соціально-правових чинників міжрегіональної нерівності;

– зроблено висновок про те, що ідеологічна база сепаратистських рухів визначається рівнем соціально-економічного розвитку країни. У тих дер­жавах, де сформувалася політична нація, в політичних і економічних поглядах їх лідерів домінує так званий економічний сепаратизм (вимоги автономії зумовлені насамперед прагненнями до більшої самостійності у використанні економічних переваг або природних ресурсів певної території). В країнах із сильною етнічною та/або релігійною складовою нації домінує політичний і економічний радикалізм у реалізації сепаратистських вимог.

Удосконалено:

– концептуальні положення про те, що за однакових причин виникнення сепаратизму реальні його прояви можуть бути різні в країнах, які перебувають на різних стадіях націєтворення та державотворення. Адже в сучасному світі діють дуже неоднозначні економічні (потужна кооперація та корпоратизація), геоекономічні та геополітичні процеси і тенденції. Етнічні та етнорелігійні конфлікти дають підстави для прогнозів, що в певних регіонах сепаратизм (сецесія) розвиватиметься, оскільки процес формування націй та національних держав ще не завершився;

– висновок про нагальну потребу вироблення єдиних міжнародних норм, принципів та критеріїв, відповідно до яких через певний проміжок часу невизнана або частково визнана держава може розраховувати на визнання її міжнародною спільнотою;

– положення про те, що регіоналізація має суттєвий конфліктогенний потенціал, оскільки сама є результатом суперечностей між центром та регіонами і за певних умов може переходити в сепаратизм. Водночас саме регіоналізація дає можливість ефективно управляти територіями, здійснити перерозподіл функцій і повноважень між центром і регіонами;

– висновок про те, що проблеми сепаратизму не вирішуються на основі прецедента. Кожна країна, що стикається з цими проблемами, намагається вирішити їх на основі власних політичних та соціокультурних традицій, реалізуючи власні національні інтереси.

^ Отримали подальший розвиток:

– дослідження природи сепаратизму, причин його виникнення на сучасному етапі світового розвитку, його регіональних різновидів, обґрунту­вання легітимації сепаратизму;

– положення про те, що найбільш поширеними методами боротьби із сепаратистськими проявами є: а) силові (збройна боротьба проти сепара­тистів та оголошення їх терористами, насильницька асиміляція) та б) інсти­туційні, які поділяються на територіальні (федералізація, автономізація, регіоналізація) та політичні (розширення представництва національних мен­шин, які вимагають самостійності, через виборчу систему).

– висновок про те, що сепаратизм є одним з наслідків невирішеного національного питання та регіональних диспропорцій розвитку в поліет­нічних державах. Доведено, що існують певні відмінності щодо проявів сепаратизму в країнах розвиненої демократії (Європа, Канада), та в країнах, що розвиваються (Близький Схід, Азія, Африка). Якщо в першому випадку (поряд з вимогами більшої самостійності) домінує економічний сепаратизм, то в другому – етнічний та етнорелігійний. Це підтверджується також аналізом ідеологічних засад сепаратистських політичних партій і рухів;

– положення про те, що, незважаючи на глобалізацію та інтеграційні процеси, прогностичні висновки про швидкий кінець націоналізму не підтвердилися. Відбувається пристосування націоналізму до сучасних умов життєдіяльності етносів і націй. Тому в наукових дослідженнях та політичній практиці тривають пошуки компромісу між новими і «старими» націо­нальними державами, між етнічно однорідними державами та неприйняттям радикальних методів, які використовуються для досягнення сепаратистських цілей;

– положення про наявність великого управлінсько-інструментального потенціалу адміністративно-територіальної реформи в Україні для створення реальних запобіжників проявам сепаратизму.
  1   2   3

Похожие:

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Трансформація системних характеристик державного управління в умовах глобалізації
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Феномен тероризму в контексті глобалізаційних процесів (соціально-філософський аналіз)
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана в Запорізькому національному університеті, Міністерство освіти І науки України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави І права ім. В. М. Корецького нан україни
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Спеціальність 12. 00. 01 – теорія та історія держави І права; історія політичних І правових учень
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних...
Робота виконана в Національному університеті «Одеська юридична академія» Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня icon1 У дисертації необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати...
Згідно з «Порядком присудження наукових ступенів І присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника»
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconЯкийiз критеріїв ступеня неоднорiдностi ознак визначається крайнiми...
Якийiз критеріїв оцiнки ступеня неоднорiдностi ознак визнається рiзницею крайнix значень варіант?
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня iconВ І домост іпро автора та наукового керівника

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница