1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів


Название1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів
страница1/8
Дата публикации08.06.2013
Размер1.17 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ПРАВОСУДДЯ


«СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ»

для стаціонарної форми навчання

(2012-2013 учбовий рік)




ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ



Луганськ 2012

ТЕМА 1.1. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ.
План лекції:
1. Предмет дисципліни „Судові та правоохоронні органи України”, його значення для вивчення інших юридичних дисциплін.

2. Загальна характеристика правоохоронної діяльності держави.

3. Правоохоронні органи: поняття та загальна характеристика.

4. Законодавчі джерела курсу.
Тези лекції
1. Предмет дисципліни „Судові та правоохоронні органи України”, його значення для вивчення інших юридичних дисциплін
Предмет будь-якої навчальної дисципліни визначається, перш за все, колом тих питань і проблем, що повинні вивчатися в її рамках. Предмет дисципліни „Судові та правоохоронні органи України” включає відомості про державні органи, що виконують судову та іншу правоохоронну діяльність, а також деякі недержавні утворення, призвані сприяти такого роду діяльності. Центральне місце займають відомості про побудову цих органів або організації, їх структуру, взаємозв’язок і підпорядкування, головні функції, напрямки та завдання діяльності, взаємодію один з одним і з усім державним механізмом. Увага також фокусується на порядку підбору та розстановки кадрів відповідних органів і їх відповідальності.

Дисципліну „Судові та правоохоронні органи України” можна визначити як таку, в рамках якої вивчаються основи організації та найбільш суттєві напрями та завдання діяльності цих органів, їх взаємодія один з одним та іншими органами держави.

Предмет вивчення в даній дисципліні слід розрізняти в широкому та вузькому (безпосередньому) значенні.

^ Предмет курсу в широкому значенні – це дослідження виникнення та сучасного устрою всіх правоохоронних органів держави, спеціально створених для охорони правопорядку (суду, прокуратури, МВС), що організаційно забезпечують їх діяльність у сфері правового регулювання (Міністерство юстиції України та його органи), а також професійного суспільного об’єднання, що сприяє правоохоронній діяльності – адвокатури.

В предмет курсу входить ознайомлення з правоохоронними органами закордонних держав і СНД.

^ Предметом вивчення в вузькому (безпосередньому) значенні в дисципліні „Судові та правоохоронні органи України” є норми ряду галузей права, в яких закріплено устрій правоохоронних органів – державного, адміністративного та інших галузей.

Отже, підлягають вивченню законодавчі акти, що є базисом і основною частиною курсу. Вони розглядаються не самі по собі, а в плані їх практичного застосування, з урахуванням розвитку та удосконалення правових норм.

^ Значення дисципліни „Судові та правоохоронні органи України” для вивчення інших юридичних дисциплін полягає в тому, що дана дисципліна має характер вступного курсу, яка передує вивченню інших юридичних дисциплін. Перш ніж вивчати ті чи інші галузі права та їх реалізацію в діяльності різних, в тому числі і правоохоронних органів, треба вивчити та зрозуміти устрій самих цих органів. Зрозумівши устрій правоохоронних органів, можна глибше та правильно засвоїти форми їх роботи у застосуванні права, забезпеченню законності та правопорядку, що й складає мету підготовки молодих спеціалістів-юристів.

„Судові та правоохоронні органи України” – один із вступних предметів, що дає, як підкреслювалося раніше, результативні відомості про органи та організації, що забезпечують здійснення судової та правоохоронної діяльності в усіх її проявах. Ці відомості знаходяться у тісному зв’язку та взаємозалежності з відомостями, які одержують при вивченні суміжних дисциплін.
^ 2. Загальна характеристика правоохоронної діяльності держави
Щоб зрозуміти суть критеріїв, якими слід було б користуватися при віднесенні тих чи інших державних органів до числа правоохоронних, досить важливо уяснити ознаки діяльності, що отримала в певній мірі умовне, але таке, що вже стало звичним найменування „правоохоронна діяльність”. Цьому виду державної діяльності притаманні ряд суттєвих ознак.

Одна з них проявляється в тому, що така діяльність може здійснюватися не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування юридичних заходів впливу. До заходів такого роду можна віднести заходи державного примусу та стягнення, що регламентуються законом.

У діючому законодавстві серед заходів юридичного впливу важливе місце належить також заходам попередження протиправних дій, їх профілактики.

Другою істотною ознакою правоохоронної діяльності є те, що застосовані в ході її здійснення юридичні заходи впливу повинні строго відповідати приписам закону або іншого правового акту. Тільки вони можуть служити основою застосування конкретного заходу впливу та чітко визначити його зміст. Орган, що застосовує такий вплив, зобов’язаний пунктуально виконувати відповідні приписи.

По-третє, характерним для правоохоронної діяльності є і те, що вона реалізується у встановленому законом порядку, із дотриманням визначених процедур.

Нарешті, істотною ознакою правоохоронної діяльності є і те, що її здійснення покладається, перш за все, на спеціально створені державні органи. Ці органи комплектуються відповідним чином підготовленими спеціалістами – у більшості юристами, а також спеціалістами, які володіють пізнаннями в інших сферах знань.

Організація і діяльність цих органів детально та всебічно законодавчо регламентована.

З урахуванням сказаного, можна визначити, що правоохоронна діяльність – це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в строгій відповідності із законом та неухильному дотриманні встановленого ним порядку.

За своїм змістом правоохоронна діяльність не є односкладовою. Вона включає в себе кілька конкретних напрямів, кожний з яких має свої специфічні завдання та реалізується теж своїми, тільки йому притаманними методами. До числа таких напрямів (функцій) відносяться:

- правосуддя (здійснює суд в особливому порядку);

- прокурорський нагляд (здійснюється Генеральним прокурором і підлеглими йому прокурорами);

- охорона громадського порядку (покладена на МВС і, перш за все, на міліцію);

- розслідування злочинів (діяльність слідчих і органів дізнання);

- захист прав і інтересів (адвокатура);

- організаційне забезпечення діяльності правоохоронних органів у сфері правового регулювання (Міністерство юстиції України та його органи).

Істотним є і те, що всі названі вище функції (напрями) взаємопов’язані та доповнюють одна одну.
^ 3. Правоохоронні органи: поняття та загальна характеристика
Для виконання вищевказаних функцій правоохоронної діяльності існують конкретні органи, які відповідно йменуються правоохоронними.

Як не дивно, але нормативно-правові акти держави не дають чіткого визначення поняття правоохоронних органів, як і не визначають їх повний перелік. Так, згідно ст. 1 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року та ст. 1 Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави” від 19 червня 2003 року правоохоронні органи – це органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних та правозастосовних функцій. У Постанові Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 „Про затвердження Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою” вказується, що до цих органів відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Проте, на наш погляд, найбільш повний перелік цих органів надано у ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 року. Це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи та установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісної охорони, інші органи, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Для правоохоронних органів характерні наступні ознаки :

- ці органи створюються на принципах демократії та діють в умовах максимальної гласності;

- вони в силу прямої вказівки в законі та специфічного положення в механізмі держави призначені саме для забезпечення законності та правопорядку, захисту прав та інтересів громадян, трудових колективів, суспільства та держави.

- вони наділені відповідними правами та володіють специфічною компетенцією у попередженні, припиненні правопорушень та розгляду правових питань і справ, пов’язаних з правопорушеннями та захистом прав;

- в залежності від характеру правових питань ці органи та установи наділені правом застосовувати відповідні заходи державного та суспільного впливу з метою відновлення і зміцнення законності та правопорядку.

Враховуючи наведені ознаки, є вдалим наступне визначення правоохоронних органів.

Правоохоронними органами прийнято називати функціонуючі в суспільстві та державі установи та організації, основним завданням діяльності яких є забезпечення законності, боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями.
^ 4. Законодавчі джерела курсу
Законодавчі джерела курсу „Судові та правоохоронні органи України” – це нормативні акти, в яких містяться норми державного, адміністративного та інших галузей права, що регламентують побудову суду, прокуратури, адвокатури та інших правоохоронних органів і організацій.

Всю суму правових актів, що розглядаються, в залежності від їх змісту (предмету) можна поділити на наступні групи актів:

1. загального характеру;

2. про судову владу, правосуддя та суди;

3. про органи юстиції;

4. про прокурорський нагляд і органи прокуратури;

5. про організацію виявлення та розслідування злочинів;

6. про юридичну допомогу та її організацію.

Особливе місце в 1-й групі актів займає Конституція України, що була прийнята 28 червня 1996 року Верховною Радою України.

В останні роки все більше уваги приділяється підвищенню ролі міжнародних (міждержавних) угод, в тому числі з питань, що безпосередньо зв’язані з організацією та діяльністю судів та інших правоохоронних органів. Серед них особливо виділяються: Всезагальна декларація прав людини, що схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права людини, що схвалений теж Генеральною Асамблеєю ООН – 16 грудня 1966 року.

^ Друга група актів є більш численною. В цю групу входять: Закон України „Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р., Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р., та ін.

^ Третя група актів не така численна. З їх числа основне місце слід було б приділити Указу президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011 „Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України”, Закону України „Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. та ін.

^ В четвертій групі провідну роль відіграє, безумовно, Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року зі змінами та доповненнями.

П’ята група не менш численна, ніж друга. В цю групу актів включаються Закони „Про прокуратуру”, „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про службу безпеки України”, Кримінально-процесуальний Кодекс та ін.

^ В шостій групі актів основна роль належить Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 липня 2012 року.

Для вивчення названих Законів та інших правових актів слід користуватися офіційними джерелами їх опублікування, зокрема: журналом „Відомості Верховної Ради України”, газетами „Урядовий кур’єр”, „Голос України”, „Офіційний вісник України”, а також деякими іншими друкованими виданнями.


^ ТЕМА 1.2. СУДОВА ВЛАДА, ІЇ УСТРІЙ І ПОВНОВАЖЕННЯ.
План лекції

1. Поняття та ознаки судової влади.

2. Загальна характеристика правосуддя, його завдання.

3. Місце суду в системі державних органів влади. Співвідношення понять „судова влада” та „правосуддя”.

4. Судова система, судова ланка, судові інстанції: поняття та їх характеристика.
Тези лекції
^ 1. Поняття та ознаки судової влади
В І. Даль писав, що владаце „право, сила, воля над чимось, свобода дії та розпорядження, начальствування, управління”.

На думку С. Ожегова, владою слід вважати „право та можливість розпоряджатися будь-ким або будь-чим, підкоряти своїй волі”. Іншими словами, владою не можна вважати будь-яку особу, орган, об’єднання, установу. Вони – діючі особи, але не влада.

Судова влада – це специфічна галузь державної влади, що здійснюється уповноваженими на це державними органами – судами та призначенням якої є вирішення правових конфліктів і здійснення судового контролю.
Повноваження судової влади :

Серед повноважень судової влади домінуючу роль грає правосуддя. Його може здійснювати тільки суд і ніякий інший орган. Це специфічне судове повноваження. Проте, судова влада не зводиться тільки до даного повноваження. Вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають велике соціальне значення :

- конституційний контроль;

- контроль за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів і службових осіб;

- забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких інших органів;

- розгляд і вирішення справ про адміністративні правопорушення, що підвідомчі судам;

- роз’яснення діючого законодавства з питань судової практики;

- участь у формуванні судового корпусу та сприяння органам судового самоврядування.

Проведення в життя кожного з названих повноважень, що утворюють судову владу, призване сприяти наділення органів, на які покладено здійснення даної влади, засобами примусу до виконання прийнятих ними рішень.
^ Ознаки судової влади:

Судовій владі властиві певні ознаки. Зупинимося на найважливіших з них.

Винятковість судової влади характеризується рядом особливостей:

1. Жоден орган державної влади та управління не мають права брати на себе компетенцію судової влади;

2. Винесення рішення в конкретній справі є прерогативою суду. Рішення суду є обов’язковим для виконання всіма державними органами та службовими особами;

3. Виняткове правове положення суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативними актами України;

4. Винятковість судової влади характеризується особливим порядком формування судового корпусу та притягненням суддів до відповідальності;

5. Вказаній ознаці властива і винятковість правового положення особистості в сфері здійснення правосуддя.

^ Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом розподілу влади. Кожна з галузей влади самостійно виконує тільки їй властиві функції, не підкоряючись одна одній. Рішення, що виносяться органами судової влади, внаслідок вказаної ознаки, не вимагають будь-якого затвердження іншими владами.

^ Повнота судової влади пов’язана з рамками компетенції, тобто з обсягом судової влади та закінченістю рішень, що приймаються відповідними органами; обов’язковістю цих рішень (п.9 ст.129 Конституції).

^ Підзаконність судової влади. Судові органи та судді діють на основі Конституції та законів України.

Незалежність судової влади. Вона має два рівні – зовнішній та внутрішній. При цьому важливо підкреслити, що реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, суспільних рухів та їх лідерів на судову владу (ст.126 Конституції).

Внутрішній рівень незалежності судової влади обумовлює, з одного боку, власне діяльність суду по здійсненню правосуддя, а з іншого – гарантії суддів відповідно до статусу.
^ 2. Загальна характеристика правосуддя, його завдання
Правосуддя – це діяльність суду з розгляду та вирішенню в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом, у межах процесуальних норм, що встановлені законом, застосуванню до правопорушників заходів державного примусу з метою захисту прав та інтересів суспільного й державного ладу, всіх форм власності, особистості та прав громадян.

Суть правосуддя проявляється не тільки в тому, що воно, будучи провідним і досить відповідальним напрямом (функцією) правоохоронної діяльності, приймає загальнообов’язкові рішення з кардинальних питань. Йому властивий ряд інших специфічних ознак:
^ 1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи службовими особами не допускається (ст.124 Конституції). З цього витікає, що тільки суд за законом уповноважений здійснювати правосуддя.

2. Правосуддя в судах загальної юрисдикції в Україні здійснюється шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом.

Суд в особливому порядку здійснює правоохоронну функцію держави з метою відновлення порушень законності, охорони прав та інтересів держави, організацій та громадян.

^ 3. Правосуддя здійснюється на основі закону і в точній відповідності з ним.

При здійсненні правосуддя суд застосовує закон до конкретних обставин і робить висновок у цивільній справі про наявність чи відсутність суб’єктивних прав та обов’язків у зацікавлених осіб, а в кримінальній справі – про злочинний характер дій правопорушника та про відповідальність за них.

^ 4. Правосуддя здійснюється в особливому, передбаченому законом процесуальному порядку.

Вся діяльність суду з розгляду справ строго регламентована процесуальним законодавством. Таким чином, правосуддя здійснюється у визначенні законом формі – формі судового процесу. При розгляді кримінальних справ суд дотримується кримінально-процесуального законодавства, розгляд і вирішення цивільних справ – регулюється цивільно-процесуальним законодавством, а розгляд господарських справ – господарським процесуальним законодавством.

^ 5. Найважливіша ознака правосуддя полягає в тому, що в результаті здійснення правосуддя у конкретній справі суд застосовує державний примус.

За законом тільки суду надано право призначати покарання за вчинений злочин. Засуджуючи підсудного у кримінальній справі, суд тим самим застосовує до нього визначений захід державного примусу в межах санкції кримінального закону.

У цивільному судочинстві примусовий характер заходів полягає в тому, що, задовольняючи позов або відмовляючи в ньому, суд примушує відповідно позивача або відповідача до певної, обов’язкової поведінки в рамках даного правовідношення, добровільного та сумлінного виконання обов’язків.
^ 3. Місце суду в системі державних органів влади
Один з основних компонентів судової влади полягає в тому, що її здійснення довіряється тільки спеціально встановленим державним органам – судам, які відрізняються від органів, що виконують законодавчі та виконавчі функції. Така відмінність виражається :

- у специфіці судових повноважень, про які йшла мова раніше.

- у порядку формування судів.

В наш час суди всіх видів і рівнів утворюються з дотриманням встановленої законом процедури. Реалізація її призвана забезпечити безпристрасний відбір суддів, здатних професіонально, грамотно та чесно розглядати та вирішувати віднесені до їх ведення справи.

- забезпечення незалежності судів, захист їх від стороннього впливу як зовні, так і внутрішньо (з боку інстанцій вищого рівня та судового начальства).

Цього не скажеш про законодавчі та виконавчі органи. Де субординація, підкорення вищими нижчих, обов’язковість вказівок керівництва вважається явищем досить нормальним. Не передбачені будь-які заходи, що захищають законодавців від впливу зовні, оскільки зробити це практично неможливо.

- для діяльності суду встановлені особливі правила, процедури. Ці процедури жорстко лімітують все, що повинно відбуватися в суді при розгляді їм підвідомчого питання. Основна їх мета – забезпечити законне, обґрунтоване та справедливе рішення. Встановлені для законодавчих і виконавчих органів процедури (регламенти, існуючі де-не-де в виконавчих органах правила прийняття рішень і т. ін.) не мають тієї ретельності та всебічності, яка характерна для судових процедур.
^ 4. Судова система, судова ланка, судові інстанції: поняття та характеристика
Система судів загальної юрисдикції - це сукупність судів України, об’єднаних між собою єдиними цілями, завданнями, принципами організації і діяльності та очолюваних Верховним Судом України.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди (ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ (ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У відповідності з Конституцією України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські та адміністративні суди.

В основу системи судів загальної юрисдикції покладено розподіл судів на ланки у відповідності з адміністративно-територіальним устроєм нашої держави. В одну ланку об’єднуються суди, як правило, наділені однаковими повноваженнями. При цьому під ланкою судової системи слід розуміти сукупність однотипних судів, рівнозначних територіальних утворень, або судів, порівняних між собою на основі особливостей територіального устрою.

Система судів загальної юрисдикції складається з 4-х ланок.
^ Першу ланку системи судів загальної юрисдикції складають місцеві суди.

Згідно Закону України „Про судоустрій і статус суддів”, місцевими загальними судами є районні, районні в містах, міські та міськрайонні. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; а місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом (ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

^ Другою ланкою судової системи є апеляційні суди.

У відповідності із Законом України “Про судоустрій і статус суддів” (ст.26) у системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

Відповідно до Указу Президента України № 811/2010 від 12 серпня 2010 року «Питання мережі господарських судів України» створена система та визначена територія, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів України.

1. Дніпропетровський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Дніпропетровську, Кіровоградську області;

2. Донецький апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Донецьку, Запорізьку, Луганську області;

3. Київський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Київську, Черкаську, Чернігівську області, та місто Київ;

4. Львівський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську, Чернівецьку області;

5. Одеський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Миколаївську, Одеську, Херсонську області;

6. Рівненський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку області

7. Севастопольський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Автономну Республіку Крим, місто Севастополь.

8. Харківський апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на Полтавську, Сумську, Харківську області.
^ Третьою ланкою судової системи є вищі спеціалізовані суди

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.

Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ст.31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
^ Як четверта ланка судової системи виступає Верховний Суд України.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
^ Поняття судових інстанцій та їх призначення

Відмінність у діяльності судів різних ланок визначається також тим, чи здійснюють вони правосуддя в якості судів першої інстанції, апеляційної або касаційної інстанції. Поняття „Судова інстанція” зв’язана з характером конкретної діяльності суду по здійсненню правосуддя.

Під судовою інстанцією слід розуміти суд (або його структурний підрозділ), який виконує ту чи іншу судову функцію, пов’язану з вирішенням і розглядом судових справ та прийняттям рішень по суті або перевіркою законності та обґрунтованості рішення.

Існує три судових інстанції :
^ 1. Судом першої інстанції називають суд, який уповноважений приймати рішення по суті тих питань, що є основними для даної справи. Вони розглядають цивільні та кримінальні справи по суті, постановляючи: рішення у цивільних справах, вироки у кримінальних справах, ухвали – у будь-яких провадженнях, постанови у справах про адміністративні правопорушення.
^ 2. Суд другої інстанції – апеляційний суд, який розглядає справи за апеляціями на вироки, ухвали та постанови суду першої інстанції, що не вступили в законну силу.
^ 3. Суд третьої інстанції – касаційний суд, який розглядає справи за касаційними скаргами і поданнями в касаційному порядку на вироки та рішення суду, що набрали законної сили.

Касаційні скарги та подання розглядаються Вищими спеціалізованими судами.

  1   2   3   4   5   6   7   8

Похожие:

1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів iconЗалікові питання з навчальної дисципліни
Загальна характеристика правового регулювання діяльності. Суду, правоохоронних І правозахисних органів
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів icon1 Поняття, ознаки І система судових та правоохоронних органів України
Конституції та Законів України, дотримання дисципліни праці, чесного відношення до державного І громадського обов'язку, поваги до...
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів iconПредмет психології вищої школи, її завдання, основні категорії та зв'язок з іншими науками
Методологія науково-психологічних досліджень. Класифікація та загальна характеристика методів психології вищої школи
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів icon1. Поняття, предмет І метод цивільного права 17
Навчально-методичні матеріали для практичних занять з курсу "Цивільне право. Частина загальна" для студентів спеціальності «Правознавство»...
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів icon1. Поняття, предмет І метод цивільного права 15
Навчально-методичні матеріали для практичних занять з курсу "Цивільне право. Частина загальна" для студентів спеціальності «Правознавство»...
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів iconПсихічні властивості особистості. Основні поняття теми: 
Основні поняття теми: темперамент, холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік, екстраверсія, інтроверсія, характер, акцентуація, риси...
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів iconПитання на іспит з курсу
Загальна характеристика джерел з історії Давньої Русі (класифікація, особливості)
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів icon1. Основні засади транспортного права
Тема№1. Основні засади транспортного права Схема №1. Поняття, предмет І метод транспортного права
1 предмет І основні поняття курсу. Загальна характеристика правоохоронних органів iconТема аускультація легень у дітей. Семіотика захворювань органів дихання
Семіотика уражень І основних захворювань органів дихання у дітей. Синдроми дихальних розладів І дихальної недостатності, основні...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница