1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн”


Название1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн”
страница1/7
Дата публикации08.06.2013
Размер0.86 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О.ДІДОРЕНКА
КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА


ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ
з курсу: "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН"

для курсантів та студентів 1 курсу

спеціальність „Правознавство”

на 2012-2013 навчальний рік
Складені:

доцентом Закіровою С.Г.

доцентом Татолі Т.В.
Начальник кафедри

теорії та історії держави та права

полковник міліції

Антоненко М.І.

Луганськ – 2012


ТЕМА 1. Вступ. Предмет і методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн”

Мета заняття: освітня - визначення особливості навчальної дисципліни, її задач, характеристика головних етапів в розвитку держави та права; виховна - виховувати розуміння значення світового досвіду для сучасних державно-правових явищ; розвиваюча – розвивати вміння порівняльного аналізу державності минулого та сучасності.
План.

1.Предмет історії держави і права зарубіжних країн.

2. Методологія науки історії держави і права зарубіжних країн.
^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: держава, право, форма держави, форма правління, політичний режим. форма державного устрою, методи науки, формаційний підхід, цивілізаційний підхід.
1.Історія держави і права зарубіжних країн належить до циклу теоретико-правових дисциплін і за своїм характером вона є юридичною наукою.

Водночас ця наука тісно пов'язана з іншими, зокрема з історією, політологією, теорією держави і права, історією вчень про державу і право.

Історія держави і права вивчає право і державу окремих країн світу в процесі їхнього виникнення і розвитку в конкретно-історичній обстановці, за принципом хронологічної послідовності, на основі виявлення як загально історичних закономірностей цих процесів, так і закономірностей, що діють у рамках тих історичних епох, котрі є найважливішими ступенями в розвитку конкретних суспільств.
2. Вивчення історії держави і права зарубіжних країн неможливе лише способом механічного накопичення фактичного історичного матеріалу. Наукове пізнання цієї дисципліни можливе лише за допомогою спеціальних методів дослідження, які складають методологічну основу, а саме: діалектичного, історичного, системно-структурного, порівняльно-історичного, статистичного.

3. При вивченні історії держави і права зарубіжних країн необхідно враховувати, що основними джерелами цієї науки є як власне пам'ятки права тієї чи іншої епохи або країни (закони, кодекси, конституції, інші офіційні документи), так і твори, що носять описовий (і, відповідно, суб'єктивний) характер, але містять цінну інформацію щодо устрою держав, їхніх правових систем, особливостей історичного розвитку (хроніки, твори сучасників, епістолярна спадщина тощо).

Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно поділяється на такі основні періоди:

• історія Стародавнього світу (IV тис. до н.е. -V ст. н.е.); у цей період панує рабовласницький тип держави;

• історія Середніх віків (V - сер. XVII століття); у цей період панує феодальний тип держави;

• історія Нового часу (сер. XVII - поч. XX століття); у цей період формується і панує буржуазний тип держави;

• історія Новітнього часу (XX - XXI століття); у цей період відбувається формування сучасного (демократичного) типу держави.
^

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу


Мета заняття: освітня - вивчення особливостей державного і правового розвитку давніх східних держав; уяснити особливості державного устрою у Стародавніх Єгипті, Вавилоні, Індії та Китаю; розвиваюча - вироблення навичок аналізу правових документів на прикладі законів Хаммурапі та законів Ману; виховна - виховання почуття неприпустимості різниці в правах населення держави у зв’язку з походженням (при вивченні законів Хаммурапі); сприяння вихованню почуття неприпустимості антигуманних, жорстоких покарань.

План

1. Виникнення держави і права.

2. Держава і право Стародавнього Єгипту.

3. Держава і право Стародавнього Вавілону. Законник Хаммурапі.

4. Держава і право Стародавнього Китаю.

5. Держава і право Стародавньої Індії. Закони Ману.
^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: первісна демократія, рада старійшин, ном, фараон, джаті, кенбет, таліон, авілум, мушкенум, вардум, патесі-лугаль, ордалій, ван, сян, гун, варна, каста, брахман, кшатрій, вайшья, шудра, драхма, чандал, раджа, парішад.

1. Уяви про етап становлення держави в значній мірі гіпотетичні. Точно відомо, що головною передумовою появи держави були якісні зміни, що відбулися внаслідок неолітичної революції, тобто переходу від привласнюючої економіки (збиральництво, мисливство) до відтворюючої (землеробство та скотарство). Наслідки неолітичної революції: 1) поява надлишків, які розподілялися в залежності від соціальної ролі в колективі (вождям та старійшинам – більше), що призвело до майнової нерівності; 2) продуктів стало більше та людські колективи стали більш сталими; 3) людина стала осілою, і окремі колективи вже контролювали певні території.

Первісна демократія як форма організації суспільних відносин в общині вже перестала відповідати її потребам. Дрібні колективи – общини – об’єднуються в племена, союзи племен. З’являються органи племінного самоврядування, ускладнюються їх функції. Відбувається виділення управлінської діяльності. Встановлюється військова демократія як сходинка між первіснообщинним ладом та державою. Друга її назва - «протодержава», тобто організація, яка ще не є державою, але вже виконує її функції. На цьому ж етапі з’являється і право.

2. Періодизація історії Давньоєгипетської держави налічує 5 етапів. На першому, що починається в ХХХ ст.до н.е., створюється протодержава, яка у ХХVIII ст.до н.е. вже перетворюється на сильну рабовласницьку державу. У ІІІ ст. до н.е. Єгипет стає частиною спочатку держави О.Македонського, а у І ст.до н.е. – Римської імперії.

Державний лад Стародавнього Єгипту. Єгипет був абсолютною централізованою монархією. Голова держави – фараон, джаті – перший помічник фараона. В адміністративному плані держава поділялася на номи, на чолі яких стояли призначувані фараоном номархи. Існувала і розгалужена чиновницько-бюрократична система. Велику роль в системі державного управління Єгипту відігравали переписувачі.

Соціально-класова структура населення може бути представлена у вигляді піраміди. На верхівці стояли фараон та його родичі, далі йшли жерці, номова аристократія, чиновники, привілейованими категоріями були воїни, переписувачі. Непривілейоване вільне населення - селяни, ремісники. Повністю безправними були раби. Джерела рабства – боргова кабала, полон, купівля на рабських ринках.

Давньоєгипетське право. Джерелами права були правові звичаї, укази фараона, вже мали місце перші кодифікації (закони Бокхора). Головні галузі давньоєгипетського права: право власності, зобов’язальне право, шлюбно-сімейне право, кримінальне право. В шлюбно-сімейному праві жінка зберігала певні права. Кримінальне право мало класовий характер.

3. Давньовавілонська держава існувала у ХХ-XVI ст. до н.е., за формою правління була абсолютною монархією. Голова держави - патесі-лугаль,його помічник - нубанду, глави областей, що призначалися монархом -шакканакум. Зберігалися залишкиів общинного самоуправління на місцях.

Соціальна структура населення була своєрідною. Вільне населення поділялося на два стани: авілумів (повноправних) та мушкенумів (неповноправних). Їх правове становище розрізнялося ставленням до них закону та розміром повинностей, що покладалися на них. Становище рабів – „вардум” – було найгіршим.

Закони царя Хаммурапі – найдавніша кодифікація права, що дійшла до нашого часу. Вони нараховують 282 статті, викладені у казуальній формі. Головні напрямки, врегульовані законами Хаммурапі, - право власності, зобов’язальне право, шлюбно-сімейне, кримінальне. У шлюбно-сімейнопу праві жінка не була безправною, хоча і мала значно менше права, аніж єгиптянка. В кримінальному праві не згадуються державні та релігійні злочини, оскільки вони завжди каралися смертною карою. Метою покарання була відплата, тому при визначенні покарання за злочини проти особи використовувався принцип таліону. Але вид покарання залежав від станової належності злочинця і потерпілого.

4. Стародавня Індія – ранньорабовласницька монархія з пережитками первісної демократії. Тому поряд з владою верховного монарха – раджі - існували органи влади, з якими повинен був рахуватися раджа, це придворна рада – паришад та сабха – народні збори.

Свої особливості мала і соціальна структура Індії. Вільне населення поділялося на варни – особливі стани, не рівні за своїми правами та обов’язками. Існувало чотири варни: брахмани, кшатрії, вайшьї, шудри. Позаварновою верствою населення були недоторкані, до яких належали діти від міжварнових шлюбів та представники зневажливих професій.

Давньоіндійське право демонструє зв’язок права, релігії та моралі. Головним пам’ятником давньоіндійського права вважаються Закони Ману, що були створені брахманами у ІІ ст. до н.е. – І ст.н.е. Форма викладення правових норма в Законах Ману - віршована, на відміну від Законів Хаммурапі, тут практично немає суто правових статей, оскільки закони мають релігійне забарвлення. Головні галузі права у законах: право власності, договірне право, шюбно-сімейне право, кримінальне право. Жінка за цими законами була повністю безправною. Кримінальне право було досить розвиненим: відомі були форми провини, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, поняття рецидиву. Але водночас зберігалися пережитки родових відносин: принцип таліону, колективна відповідальність. Метою покарання була відплата, характер покарання залежав не тільки від злочину, але й від варни злочинця (право було класовим).

5. Утворення Давньокитайської держави прискорило завоювання одного племені (Ся) іншим ( племенем Шан). Китай був рабовласницькою монархією з елементами східної деспотії. Голова держави – ван, з 4 ст. приймає титул імператора. Перший міністр - сян, три головних радники царя – гуни. Країна поділялась на області, якими керували чжухоу.

Спочатку децентралізована, з пережитками родового ладу, держава посилилася завдяки реформам Шан Яна у 4 ст.до н.е. Сутність реформ: було узаконено вільний продаж землі, примусово роздрібнені великі патріархальні родини, встановлено новий адміністративний поділ, введено податок з оброблюваної землі, реорганізовано армію та введено там жорстку дисципліну, застосовано кругову поруку до цивільного населення.

Соціальна структура населення Давнього Китаю: благородні (знать, чиновництво, великі землевласники та купці), „добрі люди” – вільні селяни та ремісники, „підлі люди” - раби, орендарі, наймані робітники.

Вплив на давньокитайське право двох філософських течій – конфуціанства та легізму. Перша визнавала головним засобом підтримання справедливого порядку додержання моральних норм, друга – суворість закону. На початку н.е. від протиборства ці дві системи переходять до взаємозлиття. Найдавніша кодифікації китайського права – Уложення про покарання (Х ст.до н.е.). Характеристика галузей права близька до такої в інших давньосхідних державах.

^ ТЕМА 3. Антична держава та право. Стародавня Греція: Афіни, Спарта.

Мета заняття: освітня - формування у курсантів поняття про первісні стадії розвитку держави і права на прикладі Афінської демократії і Спарти; виховна - виховувати почуття розуміння досягнень сучасних демократій у зв’язку з її витоками в Давніх Афінах; розвиваюча - вироблення вміння порівняльного аналізу державного та суспільного ладу.
План.

  1. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея. Закони Драконта.

  2. Реформи Солона та Клісфена.

  3. Розквіт Афінської демократії. Основні риси права в Афінах.

  4. Суспільний і державний лад Давньої Спарти. Ретри Лікурга.


^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: філи, фратрії, синойкізм, поліс, евпатріди, демос, деміурги, геомори, фети, метеки, архонт, ареопаг, навкрарій, сісахфія. геліея, тиранія, тріттія, філа, дем, демарх, стратег, остракізм, докімасія, атімія, ілоти, спартіати, ретри, періеки, сіссітія, кріптія, ефор, герусія, апелла.


  1. В історії давньогрецької державності виділяють три періоди розвитку: гомерівський (11-9 ст. до н.е.) – період військової демократії; архаїчний (8-6 ст. до н.е.) – формування держави у формі полісів; класичний (5-4 ст. до н.е.) – розквіт давньогрецького суспільства та полісного ладу.

В гомерівський період держава ще не склалася. На чолі общини стояв базилевс – родоплемінний вождь, влада якого формально була виборною, але поступово збільшувалася. Велику роль відігравала рада старійшин – буле. Зберігалися народні збори як елемент первісної демократії.

Створення Афінської держави було прискорено реформами базилевса Тесея. Їхня сутність: 1) синойкізм – об’єднання племен (філ), що населяли Аттіку, у єдиний народ; 2) оформлення відокремлених соціальних груп – евпатридів (родова знать), геоморів (землероби), деміургів (ремісники); 3)заміна одноосібної влади базилевса колегією дев’яти архонтів. По закінченні терміну повноважень архонти входили у ареопаг – вищий судовий та контролюючий орган. В результаті цих реформ відбувся остаточний перехід від родової організації влади до держави.

У 621 р. до н.е. тираном Драконтом були створені перші у Греції писані закони. Вони відрізнялися значною жорстокістю: смертна кара вводилась не тільки за навмисне вбивство, але й за крадіжку. Але водночас скасовувалися пережитки родового ладу: кривава помста, привілеї родової знаті. Вводилися нові правила судочинства, більш розвинена юридична техніка.

2. У 594 р. до н.е. з метою подолання суперечностей між евпатридами та демосом архонт Солон провів наступні реформи: 1) сісахфія – скасування всіх боргових зобов’язань в полісі та боргової кабали; 2) заходи соціально-економічного характеру: обмежені розміри землеволодіння, проголошена свобода заповітів, заохочувався розвиток ремесла, здійснена грошова реформа; 3) цензова реформа: всі громадяни у відповідності до прибутків розділені на чотири розряди. Відношення до військової служби та обсяг політичних прав став залежати від розряду; 4) створено два нові органи – Рада 400 та суд присяжних (геліея).

Реформи Солона не примирили суперечності у афінському суспільстві, але сприяли знищенню залишків родового ладу.

У 509 р. до н.е. було проведено реформи Клісфена: створена нова територіальна організація, за якої філа стала суто територіальною, а не племінною одиницею; замість Ради 400 введено Раду 500 (по 50 чоловік від кожної філи) та створено колегію 10 стратегів, які отримували військову та виконавчу владу; всі громадяни повинні були нести військову службу і за це отримували земельну ділянку; введено процедуру остракізму – суду черепків.

Реформи Клісфена сприяли перемозі демосу над аристократією та перетворили аристократичну республіку в Афінах на демократичну.

3. В період розквіту Афінської республіки її населення складали чотири категорії: громадяни (повноправні вільні мешканці), метеки ( дещо обмежені в правах вихідці з інших полісів), іноземці (мали комерційні права, користувалися захистом влади), раби (безправні, не були суб’єктами права).

У Афінах здійснювався принцип поділу влад. Вищим законодавчим органом в Афінах були народні збори - еклесія. Робочим органом еклесії та водночас органом виконавчої влади була Рада 500. До виконавчої влади також належали колегії архонтів та стратегів. Вищим органом судової влади була геліея – суд присяжних, водночас і орган конституційного нагляду. Судову владу мали також ареопаг, колегії ефетів та діететів. Принципами функціонування державного апарату були: виборність, строковість, колегіальність, підзвітність, оплатність.

Афінське право базувалося на звичаях та законах. У праві власності розрізнялися поняття власності та володіння. Майно поділялося на рухоме та нерухоме, видиме та невидиме (гроші, дорогоцінності). В договірному праві виділялися договори купівлі-продажу, найму, позики, підряду, товариства, доручення. Укладалися договори найчастіше письмово. Шлюб мав патріархальний характер, чоловік мав право на розлучення, здійснював управління родинним майном. Успадкування здійснювалося за законом та заповітом. В кримінальному праві виділялися такі види злочинів: державні, проти власності, проти особи, проти демократії. Покарання: смертна кара, продаж у рабство, штраф, конфіскація, позбавлення громадянських прав (атимія).

4. Утворення Спартанської держави було пов’язано з вторгненням племен дорійців та територію області Лаконіка та їх подальшим захопленням Месенії. Дорійці не асимілювали місцеві племена, а витіснили частину на окраїни, а частину перетворили на рабів. Це вплинуло на особливості соціального ладу Спарти.

Повноправними вважалися лише спартіати, які отримували земельні наділи – клери. Ці наділи обробляли ілоти – державні раби. Вони мали своє житло і з оброблюваної ділянки частину віддавали господарю, а частину залишали собі. Їх життя не захищалось, через певний проміжок часу молоді спартіати здійснювали криптії – полювання на ілотів.

Неповноправне вільне населення – періеки – мешкали на окраїнах, вели самостійне господарство, несло військову повинність, мали своє самоврядування, але з боку держави за ними був встановлений нагляд.

Державний лад Спарти – це була аристократична республіка. Народні збори – апелла – вирішальної ролі не мали. В ньому брали участь чоловіки старші за 30 років, збиралися вони нерегулярно, не могли обговорювати закони, а тільки приймали або відхиляли їх. Всі рішення апелли знаходилися під контролем герусії – ради старійшин. Вона складалася з 30 чоловік – 28 геронтів старше 60 років та 2 царів, мала практично необмежену компетенцію. Царі виконували функції військових вождів, верховних жерців та суддів. Але фактичне керівництво державою здійснювала колегія 5 ефорів.

Всі спартіати вважалися рівними. Ця рівність підтримувалася завдяки реформам, проведеним царем Лікургом: 1) проведено перерозподіл землі та виведено з обігу реальні гроші, замінені на великі залізні монети; 2) введено суспільні трапези – сисситії; 3) жінки були в певній мірі зрівняні в правах з чоловіками та допущені до занять спортом та військовою справою; 4) введено однакове виховання та навчання для всіх спартіатів військовій справі.

Але незалежно від характеру республіки ані Афіни, ані Спарта не змогли зберегти незалежності та у ІІІ ст. до н.е. попали спочатку під владу О.Македонського, а потім Риму.

^ ТЕМА 4.1. Державний лад Стародавнього Риму.
Мета заняття: освітня - уяснити сутність реформ Сервія Туллія у порівнянні з реформами Солона; розвиваюча - виробляти вміння аналізувати державний механізм на прикладі Римської аристократичної республіки і державних інститутів і закладів імператорського Рима; виховна - виховувати почуття поваги до додержання законності в державі.
План.

1. Соціальний і державний лад "царського" періоду.

2. Республіканський період історії Рима.

3.Суспільний і державний лад Рима в період монархії.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: патриції, плебеї, інститут клієнтели, сенат, куріатні коміції, авгури, понтифіки, пролетарії, центурія, сецесія, магістрати, консули, претор, цензор, еділ, трибун, диктатор, тріумф, овація, колони, принципат, домінат, нобілітет, пекулій.


  1. Давньоримська державність налічує три періоди свого розвитку: 753-509 рр.до н.е. – царський період; 509-27 рр.до н.е. – період республіки; 27 р.до н.е.-476 р. – період імперії.

Система управління в царський період була досить простою. На чолі держави стояв рекс – цар, який був ще не монархом, а родоплемінним вождем, воєначальником. Рекс обирався сенатом – радою старійшин. Від родоплемінного ладу зберігалися народні збори, або куріатні коміції. Посадові особи – помічники царя: префект міста, вершницький трибун, військовий трибун. Значну роль в управлінні містом відігравали колегії жерців, що свідчить про сакральний характер влади.

Особливості соціального ладу царського періоду заключались в тому, що вільне населення було нерівноправним: громадянами вважались тільки патриції, тільки вони мали політичні права та право на землю. Плебеї не вважалися громадянами та були позбавлені політичних прав. Завдяки своїй боротьбі за права, що велась протягом трьох століть, вони поступово зрівнялись в правах з патриціями. Першим кроком на цьому шляху були реформи Сервія Туллія.

Сутність реформ: 1) наділення плебеїв правами громадян і розподіл всіх громадян по розрядах за майновою ознакою; 2) надання кожному розряду певної кількості центурій – військово-політичних одиниць (перші розряди отримали найбільшу кількість центурій); 3) створення нового виду народних зборів – центуріатних коміцій, в яких кожна центурія мала один голос; 4) поділ Риму на територіальні округи – триби замість племінного поділу. Таким чином, було знищено залишки родового ладу, і місце людини в суспільстві стало залежати не від походження, а від майнового становища.

2. Соціальний лад Риму в період республіки вже мав інший характер, оскільки поділ на патриціїв та плебеїв вже не відігравав значної ролі. Все населення поділялось на такі верстви: громадяни, латини, перегрини, лібертини, раби.

Державний лад Римської республіки. На відміну від Афінської, Римська республіка була аристократичною. Головними ланками управління були народні збори, сенат та магістратури.

Різновидами народних зборів були центуріатні, трибутні та куріатні коміції. Їх повноваження відрізнялися, найбільше повноважень (обрання вищих посадових осіб, судова влада, прийняття законів) мали центуріатні, найменше ( формальне введення магістратів на посаду, затвердження заповітів) - куріатні. Сенат з ради старійшин перетворюється на орган, членів якого призначали особливі магістрати - цензори. Компетенція сенату була значною: він керував поточною політикою, відав культами, бюджетом, займався дипломатичними відносинами, керував провінціями. Посадовими особами, що займалися поточним управлінням, були старші та молодші магістратури; старші (консули, цензори, претори) обиралися центуріатними зборами з патриціїв, молодші (едили, квестори, народні трибуни) – трибутними з плебеїв. Всі магістрати займали свої посади протягом року. Екстраординарною магістратурою був диктатор, що призначався першим консулом за згодою сенату на півроку, але мав надзвичайну владу.

Причини кризи республіканської форми правління та переходу до імперії: 1) розвиток рабовласництва та приватної власності і поява стану нобілів, яке підтримувало ідею монархії; 2) збільшення кількості пролетарів, які готові були йти за тим політичним діячем, який обіцяв найбільший матеріальний успіх; 3)римські республіканські заклади склалися як органи управління містом і виконувати свої функції відносно величезної держави вже не могли; 4) змінився характер римської армії (стала професійною), яка стала знаряддям політичних ігор.

3. В розвитку імперії виділяють два етапи: принципат та домінат. Принципат – перехідна форма від республіки до абсолютної монархії. Місце принцепса в системі управління таке ж, як і в імператора, але зберігаються республіканські установи і формально влада принцепса є виборною. Але по суті діє принцип: „Що угодно принцепсу – має силу закону”. Сам принцепс займає всі посади: він є консулом, претором, цензором, народним трибуном, диктатором. Поступово знищуються залишки республіканської форми правління: народні збори втрачають судову владу та право обирати магістратів. Вибори принцепса, здійснювані сенатом, стають формальністю. В 284 р. на зміну принципату приходить домінат – необмежена монархія. Ліквідується сенат та магістратури. Поточне управління здійснюється чиновниками, яких призначає домінус.

На етапі імперії було проведено два цикли реформ. Реформи Діоклетіана: введення тетрархії (спільне правління чотирьох імператорів), реформа армії( її поділ на прикордонну та мобільну), адміністративна реформа (введення системи провінція-діоцеза), економічні перетворення (введення єдиного поземельно-подушного податку, повноцінної золотої монети, максимуму цін та зарплат). Реформи Костянтина: узаконення християнства, закріпачення колонів, відновлення сенату.

В 395 р. Римську імперію було розділено на Західну(столиця – Рим) та Східну (столиця – Константинополь). В 476 р. відбулося падіння Західної Римської імперії під натиском варварів. Східна ж, під назвою Візантійська, проіснувала ще близько 1000 років.
^ ТЕМА 4.2. Розвиток римського права
Мета заняття: освітня – засвоєння періодизації римського права, загальна характеристика його джерел, зокрема Законів ХII таблиць та Інституцій Гая, а також загальний аналіз інститутів права та його головних галузей; виховна – виховування почуття поваги до великих досягнень римської юриспруденції класичного періоду; розвиваюча – продовження вироблення навичок роботи з правовими джерелами.
П л а н

  1. Джерела римського права та їх характеристика. Значення римського права для підготовки сучасного юриста.

  2. Правове становище різних груп населення.

  3. Розробка прав власності.

  4. Обов'язкове римське право.

  5. Шлюбно-сімейне і спадкове право.

  6. Кримінальне право в Давньому Римі.

  7. Суд і судочинство.



^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: едикт, квіритське право, право народів, манципація, сервітути, суперфіцій, емфітевзіс, іпотека, стипуляція, нексум, делікт, вербальний, літеральний, реальний договори; легісакційний, формулярний, екстраординарний процеси; агнати, когнати, конкубінат.

Головні етапи історії римського права. Структура римського права. Розвиток джерел і системи права. Закони ХII таблиць. Право приватне і публічне. Правове становище різних груп населення. Утвердження інституту приватної власності. Майнові правовідносини. Типи договорів. Манципація. Нексум. Стипуляція. Еволюція сімейно-шлюбного права. Спадкове право. Злочини і покарання. Форми судового процесу

^ ТЕМА 5. Держава та право раннього феодалізму
Мета заняття: освітня - засвоєння відмінностей феодального суспільства від рабовласницького та змісту процесу виникнення феодалізму на прикладі виникнення держави у франків; виховна - виховувати почуття розуміння доцільності рівності прав та обов’язків незалежно від суспільного стану та релігії; розвиваюча - закріплення навичок роботи з правовим джерелом на прикладі „Салічної правди”.
П л а н


  1. Загальна характеристика періоду зародження феодалізму в Західній Європі.

  2. Утворення феодальної держави у франків. Реформи Карла Мартелла.

3. Головні риси ранньофеодального права. „Салічна правда”.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: аллод, прекарій, патронат, коммендація, бенефіцій, васал, сеньйор, оммаж, феод, майордом, міністеріали, пфальцграф, капітулярій, вергельд, соприсяжництво, тезаурарій, маршал, архікапелан.
1. Падіння Західної Римської імперії означало початок історії середніх віків. Головний зміст періоду середньовіччя – становлення, розвиток та криза феодалізму. Сутність феодальної економіки – наявність в руках феодалів землі та наділення нею залежних селян, що ведуть на ній своє господарство та віддають селянам частину продукту в вигляді ренти. Рента існувала у трьох видах – відробітковій (панщина), натуральній та грошовій (натуральний та грошовий оброк).
  1   2   3   4   5   6   7

Похожие:

1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconТематичний план дисципліни «Історія держави та права зарубіжних країн»...
Порядок оцінки знань студентів з дисципліни «Історія держави та права зарубіжних країн» на основі кредитно-модульної системи організації...
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconНавчальна програма курсу 4 Література Список навчальної літератури...
України з давніх часів до сьогодення. Навчальний курс нерозривно пов'язаний з такими дисциплінами як «Історія України», «Теорія держави...
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconАфанасьев В. С., Герасимов А. П., Гойман В. И. и др. Общая теория...
Опорні поняття: теорія, наука, юридична наука, предмет науки, предмет теорії держави та права, категорія, методологія, метод, методологія...
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconПлан исемінарських занять з курсу: "історія держави І права зарубіжних...
Тема : Виникнення держави І права. Держава І право Стародавніх Єгипту та Вавілону / 2 год
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconДля самоконтролю І підготовки до іспиту з історії
Предмет, методи І завдання науки історії держави І права зарубіжних країн. Взаємодія її з іншими юридичними дисциплінами
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconКонтрольні запитання для підготовки до іспиту з курсу
Визначити особливості курсу «Історія держави І права України» як науки (предмет, методологія, хронологія)
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconЗ історії держави І права зарубіжних країн навчально-методичний посібник...
По-перше, цей предмет, що охоплює історію держави І права від ІІ тисячоліття до н е до наших днів, вивчається тільки у першому семестрі....
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconМетодичні рекомендації до семінарських занять з курсу: "історія держави...
По-друге, курсанти та студенти зустрінуться з матеріалом, великим за обсягом, раніше не вивчався ними у середній школі та з невідомими...
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Спеціальність 12. 00. 01 – теорія та історія держави І права; історія політичних І правових учень
1. Вступ. Предмет І методологія науки „Історія держави та права зарубіжних країн” iconГринюк Р. Ф., Захарченко М. А. Конституційне право зарубіжних країн:...
Міністерство освіти І науки україни донецький національний університет економіко-правовий факультет
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница