На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права


НазваниеНа доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права
страница2/28
Дата публикации20.05.2013
Размер3.09 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Право > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рі­шень органом господарського управління (власником майна) щодо підпоряд­кованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окре­мих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвести­ційних фондів та ін.), джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Зако­ну «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед урахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів). Разом з тим він використовується будь-яким власником майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі ви­користання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника) і, відпо­відно, віддзеркалює інтереси власника;

метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й перед­бачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);

метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за зго­дою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);

метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами пропози­цій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання щодо певної (бажа­ної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарюван­ня. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у тому числі відкритих акціонерних това­риств.


  1. Джерела господарського права: поняття, види та система.

Джерела господарського права - це сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення гос­подарської діяльності та управління (в тому числі організації) такою діяльністю.

Визначимо види джерел господарського права.

^ За формальною ознакою до нормативних актів, які входять до галузі господарського законодавства, належать: Конституція України, Господарський кодекс України, закони України, постанови Верховної Ради України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міні­стрів України, укази та розпорядження Президента України, норма­тивні акти міністерств, державних комітетів, комісій та інших цен­тральних органів виконавчої влади (правила, накази, інструкції тощо), акти територіальної (локальної) дії місцевих рад та держадміністрацій із господарських питань.

^ Увесь масив господарського законодавства за змістовною ознакою можна розподілити на наступні види, серед яких:

1. Нормативно-правові акти, якими встановлюються загальні за­сади функціонування господарського обороту.

2. Нормативно-правові акти, що регламентують порядок легалізації суб’єктів господарської діяльності.

3. Нормативно-правові акти, що регламентують діяльність владних структур та визначають їх організаційно-господарські повноваження у процесі управління господарською діяльністю .

4. Нормативно-правові акти, що регламентують правовий статус суб’єктів господарської діяльності.

5. Нормативно-правові акти, які визначають правові та організацій­ні засади якості продукції, що виробляється суб’єктами господарюван­ня, та технічні параметри виробництва.

6. Нормативно-правові акти, спрямовані на впорядкування господарсько-виробничих відносин у межах окремих виробничих ринків, та інституціоналізацію засобів державного регулювання відносин, що ви­никають у межах цих ринків.

Система джерел господарського права - це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.

^ Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різни­ми критеріями: а) за юридичною силою актів, у яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація); б) за предметом правового регу­лювання (горизонтальна систематизація): за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки).

Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК - «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності». ^ За юридичною силою норматив­них актів система господарсько-правових актів складається з:

  • положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42) та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад дер­жавного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92);

  • законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце се­ред яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України (ви­значає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, право­вий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин і відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях і сферах господарювання), положення Цивільного кодексу, що мають за­стосовуватися на субсидіарних засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торговельного мореплавства та ін.; за­кони: «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 р.; «Про концесії» від 16.07.1999 p.; «Про ліцензування певних видів господар­ської діяльності» від 01.06.2000 p.; «Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 p.; «Про кооперацію» від 10.07.2003 p.; «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. та ін.;

  • постанов Верховної Ради України, таких як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. «Про Концепцію переходу Української PCP до ринкової еко­номіки»; Постанова від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на тери­торії України окремих актів законодавства СРСР»;

указів Президента України: від 12.03.1996 р. «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган дер­жавної виконавчої влади»; «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98; «Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності» від 20.05.1999 № 539/99; «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» від 25.05.2000 № 721/2000; «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності» від 15.07.2000 № 906/2000 та інші;

  • актів Уряду України, що поділяються на такі види:

  • декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців -з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою Уряду повноважень щодо видання нормативних актів, за юридичною си­лою рівнозначних законам (від 19.02.1993 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівель­них матеріалів»; від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» та ін.;

  • постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова КМУ від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстра­цію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»);

  • відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерства­ми та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народно­го господарства або певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5); накази Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 і від 29.11.1999 р. № 290 «Про затвердження положень (стандартів) бухгалтер­ського обліку»);

  • регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого са­моврядування відповідно до делегованих державою повноважень і встанов­леного порядку (регіональні правила забудови населених пунктів і терито­рій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради на­родних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування»; регіональні будівельні норми та правила;

  • локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосеред­ньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутріш­ні правові документи суб'єктів господарських відносин).

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.

Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обороту, в тому числі між­народні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України «Про режим іно­земного інвестування», оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здій­снюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що сто­сується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності). Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів гос­подарювання (тобто є узвичайненнями, що застосовуються лише за згодою суб'єктів господарювання).

^ Відповідно до систематизації нормативних актів за предметним критерієм розрізняють:

  • компетенційні нормативні акти, тобто такі нормативно-правові акти різної юридичної сили, що визначають правове становище суб'єктів гос­подарських відносин (розділ II «Суб'єкти господарювання» Господар­ського кодексу України; закони «Про товарну біржу», «Про інститути спільного інвестування (па­йові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про кооперацію», «Про холдингові компанії в Україні», Декрет Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства», укази Президента України «Про корпоратизацію підпри­ємств» та ін.);

  • договірне право як інститут господарського законодавства, що регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання. До джерел цього інститу­ту належать норми Господарського кодексу України (глава 20 «Господарські договори», глави 30-36); Цивільного кодексу (глави 52-54, 56, 58, 60-77), закони «Про інвестиційну діяльність», «Про поставки для державних по­треб», «Про інноваційну діяльність», «Про концесії», «Про угоди про роз­поділ продукції»; постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»; Примірний договір фінансового лізингу, затв. наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59; Положення про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 р.№201.

До окремих інститутів господарського законодавства належать нормативні акти, що регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зо­внішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів тощо.

Система господарського законодавства України (за критерієм юридичної сили нормативно-правових актів).


  1. Господарсько-правові норми: структура, види.

Провідне місце в будь-якому акті господарського законодавства посідають господарсько-правові норми, яким властиві загальні (притаманні для всіх правових норм) і специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалюють їх відмінність від норм інших галузей права.

Господарсько-правові норми - це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

^ До загальних ознак належать:

  • встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (за­лежно від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких міс­тяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент Укра­їни, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів і держадміністра­ції), господарські об'єднання та суб'єкти господарювання;

  • офіційний, тобто встановлений законом порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких містяться норми);

  • фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа і, відповідно, від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницький до­говір, правила, рішення, розпорядження та ін.);

адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб - усім по­тенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання чи певної організаційно-правової форми, наприклад господарським товариством, їх засновникам, учасникам, посадовим особам органів управління товариств (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікація - адресу­вання конкретній особі).

Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфіч­ною ознакою, що виокремлює їх від норм інших галузей права, як зміст: вони міс­тять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності та/або організації, управління такою діяльністю).

^ Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх кла­сифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість) своєю чергою поділяються на:

норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяль­ності органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч.4 ст. 43 ГК), а також посадовими особами цих органів (ч. 2 ст. 64 Конститу­ції України; ч. 4 ст. 43 ГК);

  • норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарсько­го кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону «Про зо­внішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р.);

  • норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років зако­нів мають спеціальну статтю «Визначення термінів», у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.); ст. 3 Закону України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; ст. 2 Закону «Про коопе­рацію» від 10.07.2003 р.;

компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного ко­мітету - статті 7-8 Закону від 26.11.1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», Національного банку України - статті 6, 7, 9,15,19 Закону Укра­їни від 20.05.2000 р. «Про Національний банк України», інститутів спільно­го інвестування - Закон України від 15.03.2001 р.

  • техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних техно­логічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні буді­вельні норми та правила, технічні умови тощо);

  • норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів госпо­дарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку в сфері господарювання): примірні статути, примірні договори, Принципи кор­поративного управління, затв. рішенням ДКЦПФР від 11.12.2003 р. № 571.




  1. Історія та тенденції розвитку науки господарського права. Спори навколо кодифікації господарського законодавства.

В 30-і роки Л.Я. Гінзбург та Є.Б. Пашуканіс - засновники наукової школи єди­ного господарського права - обґрунтовували необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, включаючи до кола її суб'єктів і громадян, які вступають у майнові від­носини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-і роки і наявність серед опо­нентів ідеї єдиного господарського права головного тодішнього теоретика в право­знавстві А.Я. Вишинського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагічних наслідків для засновників цієї школи.

Отже, у зазначену добу на сторінках юридичної літератури широкого по­ширення набула господарсько-правова концепція. Її прихильники ствер­джували, що внаслідок втручання держави у приватно-майнові відно­сини стираються межі між приватним і публічним правом та відбува­ється процес утворення нового права, яке отримало назву — господар­ське. Проте, вже у 1938 р. під впливом політичної ідеології було від­кинуто концепцію господарського права, що змусило правову науку тимчасово відмовитися від теоретичних досліджень у цій сфері. Тільки наприкінці 40-х років XX ст. починає відбуватися «реанімація» господарсько-правової концепції. Безумовно, науковці радянської доби зробили значний внесок у розвиток теорії господарського права. Утім, під впливом змін соціально-економічних умов та орієнтирів економіч­ного розвитку відбулося оновлення (модернізація) цієї теорії.

Сьогодні думки вчених стосовно питання про те, що становить со­бою господарське право, не є однозначними. Одні науковці не визнають господарське право як самостійну галузь права, та вважають його інте­грованим законодавством, що перебуває на межі багатьох юридичних та економічних галузей. Другі — вважають, що значний масив норм, які регулюють господарські відносини, є частиною цивільного права. Треті — переконані, що господарське право є самостійною галуззю права, існування та специфіка якої визначається передусім предметом її регулювального впливу та метою, задля якої він здійснюється.

Основна причина розходжень у поглядах представників двох науко­вих концепцій — цивілістичної (концепції «єдиного цивільного права») та господарсько-правової корениться у різному розумінні способів по­шуку правильних правових рішень: якщо перші намагаються їх віднай­ти у самому праві та його догмах, то другі — насамперед у «природі речей», у реальних потребах економічного розвитку. Крім того, про самостійність господарського права як окремої галузі права свідчать і вихідні положення загальної теорії права. Так, для утворення само­стійної галузі права мають значення декілька факторів: наявність влас­ного специфічного предмета регулювання, неможливість урегулювання відносин, що залучаються до предмета правового врегулювання за до­помогою інших галузей права, необхідність застосування особливого методу регулювання та єдина мета, якій служить ця галузь права. Ви­никнення нової галузі права зумовлюється насамперед соціальними потребами у ній, появою якісно нових суспільних відносин, що потре­бують правової регламентації. Перехід до ринкової економіки і відпо­відно розширення приватного сектору економіки, бурхливий розвиток господарської діяльності, поява нових форм господарювання, вихід вітчизняних суб’єктів господарювання на зовнішній ринок та багато інших чинників зумовили потребу регулювання відносин, пов’язаних з організацією та здійсненням господарської діяльності у напрямку спеціалізації.


  1. Методи та форми державного регулювання господарських відносин.

Підставою державного регулювання підприємництва є ст. 42 ГК, у якій передбачена необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Похожие:

На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconЛекція тема: історія розвитку земельного права в україні
Постановка питань: Земельне законодавство І право в Україні до 1917 року. Стан розвитку земельного права в радянський період. Розвиток...
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconЕтапи становлення медичної деонтології в різні часи. Відображення...
Модуль Роль, місто та завдання медичної деонтології на сучасному етапі розвитку суспільства
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconПлан семінарського заняття: Предмет І об’єкт історії психології
Виникнення історії психології як окремої галузі психологічної науки та етапи її становлення
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconПриблизний перелік питань для підсумкового контролю
Експериментально-прикладний та експериментальний етапи у розвитку соціальної психології
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права icon1. Культурологія як наука. Етапи становлення
Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму І світом фізичного...
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconПлани семінарських занять
Не поняття, предмет, система та принципи господарського процесуального права
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconТема № Особливості цивільного процесу. Специфіка господарського
...
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconЗакономірності та тенденції виникнення, розвитку І зміни історичних типів держави І права
Предметом курсу є вивчення процесів формування, розвитку державних утворень, правничих норм, правових систем, що існували на території...
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права iconЗатверджено
Робоча програма ухвалена на засіданні кафедри господарського права, протокол №1 від 30. 08. 2012 р
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права icon10. Особливості організації догляду за хворими в умовах хірургічного...
Тема 10. Особливості організації догляду за хворими в умовах хірургічного стаціонару
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница