О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології


Скачать 180.6 Kb.
НазваниеО. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології
Дата публикации01.07.2013
Размер180.6 Kb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Психология > Документы



1. О.Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології.

ОГЮСТ КОНТ (Франція; 1798-1857 рр.). ("Курс позитивної філософії", "Система позитивної політики").

У роботі "Курс позитивної філософії" (1839 р.) О. Конт уперше вжив термін "соціологія". (Спочатку він використав термін "соціальна фізика", потім від нього відмовився у зв'язку з тим, що так назвав науку про суспільство бельгійський вчений-математик А. Кетле).

Ініціатор виокремлення соціології як самостійної науки.

Обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства.
У структурі соціології розрізняв:
СОЦІАЛЬНУ СТАТИКУ - анатомія суспільства (досліджує соціальні інститути: СІМ'Я, ВЛАСНІСТЬ, ДЕРЖАВА), теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу) (закони статики, порядку, організації та функціонування соціальних систем). Призначення держави, урядів та інших соціальних інститутів і полягає в забезпеченні дії законів консенсусу. А такі явища, як розподіл праці, індивідуалізм і егоїзм є в багатьох випадках джерелами розпаду соціальних систем, припинення соціального життя. Серед інститутів, які забезпечують гармонійне, узгоджене функціонування суспільної системи, О. Конт детально аналізує сім'ю, деякі форми кооперації; значну увагу він приділяє релігії, моралі, звичаям, істотно недооцінюючи, однак, роль у цих процесах економіки, матеріальних факторів. та
СОЦІАЛЬНУ ДИНАМІКУ (загальні закони соціального розвитку, прогресу). Цей ряд складають первинні та вторинні фактори. Первинні - духовні, вторинні - "природні": клімат, приріст населення, тривалість людського життя... Головну роль, за О. Контом, у прогресі людства відіграють первинні фактори, вторинні здатні здійснювати лише супутні дії, тобто або прискорювати, або вповільнювати дію первинних факторів.
Основними засадами позитивізму Конт вважав спрямованість науки на:
1. реальне на противагу химерному;

2. корисне на противагу марному;

3. достовірне на противагу непевному;

4. позитивне (конструктивне) на противагу негативному (деструктивному).
- Розглядав суспільство як певну органічну цілісність, яка ґрунтується на солідарності та суспільному поділі праці і розвивається за природними законами, а отже, має вивчатися точними методами природничих наук у межах соціології.
Визначив основні методи соціології - спостереження, експеримент та порівняння (історичний).


- Щодо закономірностей розвитку суспільства виходив із закону трьох стадій розвитку суспільства та мислення:
1) теологічна (фетишизм, політеїзм та монотеїзм) (примітивна - релігійна міфологія);

2) метафізична (проміжкова - абстрактні знання,) (1300-1800 рр);

3) позитивна (наукова стадія - наукові дослідження).


- Наука соціологія повинна давати відповіді на питання: "Що існує?" та "Як відбувається явище?", вміти передбачити і розв'язувати проблеми, що виникають (практичне використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ).
Антиіндивідуаліст (суспільство саме себе творить і людину також).


Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта:
o При вивченні соціального життя потрібно покладатися не на здогадки, а на спостереження, порівняльні методи.

o Вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є відносним, залежно від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері.

o Усе існує лише тією мірою, якою це буде доведено наукою (лише у тому випадку, коли будуть вивчатися реальні факти суспільного життя).

o Існує взаємозв'язок соціальних елементів, частин і підрозділів (людей, груп, спільнот ...).

o Поряд із мовою, релігією, поділ праці призводить до ускладнення суспільства; до зміцнення соціальної солідарності.

^ ПАРАДИГМА ПОЗИТИВІЗМУ
(найбільш впливова за доби становлення соціології)
- Постулат онтологічного натуралізму (культурні і природні явища якісно однорідні).

- Постулат методологічного натуралізму (система соціальних знань повинна будуватися за моделлю фізичних наук, використовувати їх методологічні установки).

- Постулат феноменалізму (перебільшення ролі досвіду і чуттєвих даних в соціологічному пізнанні на противагу умоглядним висновкам, які часто панують у соціальні філософії).

- Принцип "ціннісної нейтральності" (соціолог повинен утримуватися від будь-яких ціннісних тверджень стосовно природи явищ та процесів, що вивчаються, і одержаних результатів).

- Визнання інструментального характеру наукового знання - орієнтація на соціальну інженерію.
^ 2. Соціологічна концепція марксизму

З другої половини XIX і у XX ст. широкого розповсюдження набула соціологія марксизму. Вустами своїх засновників Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895) вона заявила про себе як про наукове тлумачення історичного процесу, що базується на об'єктивних даних історичної, економічної,
соціологічної та інших наук.
Марксистська соціологія - це, передусім, матеріалістичне розуміння історії, що викарбувалось на основі дослідження реального змісту історичного процесу, його об'єктивних закономірностей. На становлення цієї теорії певною мірою значно вплинули діалектика Гегеля, політико-економічні та соціологічні концепції А. Сміта, Д. Рікардо, К. Сен-Сімона, а також утопічні ідеї Т. Мора та Т. Кампанелли.
Марксистський погляд на розуміння історії суспільства дає своє пояснення матеріальних основ життя суспільства, характеру взаємодії його основних сторін, об'єктивної спрямованості його розвитку та ролі свідомої діяльності людей в історичному процесі. Сьогодні соціологія марксизму піддається різнобічній критиці (іноді і справедливій). Однак вона залишається однією з найбільш впливових і донині і, хоча протистоїть багатьом іншим класичним і сучасним соціологічним теоріям, має своїх прихильників в усьому світі.
Переворот у поглядах на суспільство К. Маркс пов'язує насамперед з принципово новим розумінням першооснови суспільного життя. Так, торкаючись фундаментальної проблеми філософії - проблеми смислу людського існування, Маркс намагається повністю пов'язати її з дією механізмів розподілу суспільної праці і функціонування інститутів приватної власності та грошей, і приходить до висновку про виключно негативну їх роль як знарядь "людського відчуження". При цьому особа втрачає саму себе у соціальних спільнотах. Ця позиція стала одним з найсуворіших звинувачень на адресу капіталізму і привернула до себе багатьох мислителів, інтелектуалів тієї епохи.
Згідно з матеріалістичним або, точніше, економічним розумінням історії, система матеріально-виробничих відносин (це поняття К. Маркса та Ф. Енгельса вперше застосовують у загальносоціологічному контексті) становить першооснову, "базис", на якому ґрунтуються всі інші відносини людей - правові, політичні, ідеологічні. Економічна сфера при цьому набуває значення "точки відліку" або "незалежної змінної", "первинної субстанції" щодо інших соціальних явищ та процесів. Життєва реальність людських індивідів, за теорією Маркса, – це боротьба за своє існування. Щоб вижити, вони повинні виробляти засоби існування, взаємодіючи у виробництві. Із досвіду соціальної співпраці "виростає" свідомість людини. За здогадкою Маркса, мораль, релігія, політичні погляди, певні психологічні сторони та інше є вторинними і кореняться саме в соціальному бутті. Звідси і випливає відома Марксова аксіома: "Не свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість".
Беручи до уваги тип виробничих відносин, Маркс окреслює певний ступінь історичного розвитку, тип суспільства в його цілісності як певної ланки історичного суспільного розвитку, застосовує поняття "суспільно-історична формація", визначальною основою якої і є базис. Всі інші суспільні інститути і способи мислення, ідеологія, уявлення – це похідні від нього і вважаються надбудовою. К. Маркс та Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що предметом їхнього теоретичного інтересу є навіть не суспільство взагалі, а певні історичні типи суспільства - "економічні суспільні формації". А наріжним каменем історії суспільного розвитку є зміна способів виробництва - революційні перетворення в еволюційній формі.
Однією з опор марксового вчення і важливою соціологічною теоретичною моделлю, яка істотно збагатила розуміння соціальних відносин та структури суспільства, є класова теорія Маркса. Іноді навіть стверджують, що соціологія Маркса - це соціологія класової боротьби. Його концепція пов'язана з аналізом антагоністичних відносин між буржуазією та пролетаріатом як головними класами. Право на володіння засобами виробництва або відсутність такого права (володіння лише власною робочою силою) виступали причиною загострення суспільних суперечностей. Саме вони, як дві полярності, створювали тотожну електростатичним розрядам дієвість, яка надалі примушувала суспільство приймати таку взаєморівновагу. Тому загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху - пролетарської революції - це, на думку мислителя, об'єктивна тенденція соціального розвитку.
Розглядаючи класову боротьбу як форму розв'язання конфліктів, Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктної традиції. В цьому плані його наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають високу аналітичну продуктивність. Він сформулював основні положення, розробив основні моделі класового конфлікту. Ось, в принципі, і всі основні постулати соціологічної теорії марксизму. Перейдемо до огляду критики цієї концепції.
Існує безліч тлумачень соціології марксизму, кожне з котрих претендує на істинність. Але розглянемо марксистську теорію лише з деяких позицій.
Перш за все потрібно пам'ятати, що ідеї Маркса і Енгельса розглядають у контексті соціокультурних цінностей того часу і простору, де і коли вони жили (Західна Європа середини XIX ст.) Тому, на думку сучасних конструктивних критиків, неправомірно і вульгарно ототожнювати дані погляди з "ленінізмом", "сталінізмом", "маоїзмом" тощо, які використовували лише авторитет і окремо взяті ідеї як засоби політичної діяльності та політичного утиску. Більшість радянських та інших послідовників марксизму настільки абсолютизували Марксову думку про важливість та рушійність економічних факторів у суспільному житті, що зовсім ігнорували важливу роль культурних цінностей та психологічних факторів. Більше того, сам Маркс пізніше всіляко відхрещувався від економічного детермінізму.
Слід мати на увазі і те, що зі зміною суспільних реалій, соціологічні думки Маркса та Енгельса багато в чому змінювалися, ставали іншими і, безумовно, не зводилися в останній період їхньої наукової діяльності до революційного пролетарського месіанства.
Разом з тим Маркс шукав і альтернативні варіанти розвитку капіталістичного устрою (трансформацію капіталізму), усвідомлюючи виникнення якісно нового суспільства, відмінного від традиційного капіталізму.
У нашій країні марксизм тривалий час виступав у ролі релігійної системи, догми, на якій базувалася тоталітарна політика. Соціологічні ідеї Маркса були значно деформовані та перетворені на різновид міфології. Але, виходячи з цього, не слід розглядати його теорію скептично. Вона має свій сенс. Ідеї Маркса багато в чому виявилися революційними, новаторськими. Він один з небагатьох, хто ближче підійшов до розуміння сутності суспільства.
К. Маркс був першим соціологом, який розглядав суспільство як об'єктивну реальність, що здатна до саморозвитку. А його спільні з Енгельсом висновки стосовно специфіки класової структури, класової боротьби ґрунтувалися багато в чому на їхніх особистих спостереженнях за умовами праці та побуту робітників Великобританії, життя виноградарів Німеччини, за житловими умовами населення пролетарських районів індустріальних міст Англії, особливостями поведінки ірландських емігрантів та ін. Вони використовували статистичні документи, матеріали періодичних видань, соціологічних опитувань. Значну увагу приділяли фактам злочинності, занепаду моралі тощо. Тому Маркса по праву називають великим соціологом, економістом, філософом, мислителем.
3. Соціологічний психологізм


^ СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПСИХОЛОГІЗМ

(КІНЕЦЬ ХІХ ст.).




Критикують марксизм та позитивізм, які, на їхню думку, не дозволяють враховувати найбільш важливий фактор суспільного буття - роль людської психіки і свідомості.




До психологічного напряму в соціології належать теоретичні системи, предметом дослідження яких є загальні закономірності та рушійні сили суспільного розвитку, а об'єктом є суспільство та великі соціальні спільноти.




Детермінований:

- інтересом до проблем мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки;

- зародженням експериментальної психології та її інституціоналізацією.







^ ОСНОВНІ ТЕЧІЇ




1. Психологічний еволюціонізм

Лестер-Френк Уорд (1841-1931 рр.)

Спонтанний розвиток стихійних сил (генезис) із появою людства доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі. Свідомий бік еволюції - телезис. Первинною соціальною силою є первинні бажання (голод, спрага...), на основі яких формуються складніші бажання (інтелектуальні, моральні, етичні).




2. Інстинктивізм

Вільям Мак-Дугалл (1871-1938 рр.).

Кожне суспільне явище - певний інстинкт або низка інстинктів (війни - схильність до забіякуватості; нагромадження багатства - скупість та схильність до корисливості; спільне життя та діяльність - стадний інстинкт).




^ 3. Психологія народів

Моріц Лацарус

(1824-1903 рр.)

Головна історична сила - "народний дух", який виражає психічну подібність індивідів однієї нації. Індивіди - продукт загального "народного духу".




^ 4.Психологія натовпу (групові теорії)

Гюстав Лєбон

(1841-1931 рр.)

Будь-який масовий рух ототожнювали з ірраціональним та руйнівним натовпом (анонімність, психологічне зараження і навіювання "людини натовпу"), (на зміну "ері еліт" приходить "ера натовпу" - початок занепаду).




5. Інтеракціоналізм

Чарльз Хортон Кулі (1864-1929 рр.)

Процес взаємодії індивідів (соціальних істот, що належать до певних соціальних груп і виконують певні ролі). Суспільство існує завдяки взаємодії між його складниками - людьми та соціальними групами.


^ 4. Класична соціологія Е.Дюркгейма і М. Вебер

Французький соціолог ЕМІЛЬ ДЮРКГЕЙМ (1858-1917 рр.)

"Правила соціологічного методу", "Метод соціології"

Дві тенденції в соціологічній концепції:




Позитивістський натуралізм

- випливає з розуміння суспільства за аналогією до природи (продовжує на якісно новому рівні, намагається будувати соціологію за зразком природничих наук);

- знаходить відображення у принципі: "соціальні факти слід розглядати як речі";

- це зумовлює причинний та функціональний аналіз соціальних фактів (суспільство розуміється як соціальна цілісність, подібна живому організму з його досконалою системою органів та функцій, що історично розвивається від простого до складного);

- виводить поняття суспільств нормального типу, норми та патології (емпірично фіксованою ознакою є поширеність соціального явища або рідкість, винятковість);

- усі ці положення дають підстави визнавати Дюркгейма одним із провідних науковців, які заснували структурний функціоналізм.

Соціальний реалізм

- Вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, відмінної від усіх інших її видів (хімічної, біологічної, психологічної) та домінуючої над індивідом.

- ^ Соціальні факти - елементи соціальної реальності, сукупність яких утворює суспільство, і які складають предмет соціології (колективність, розповсюдженість, примусовість для індивіда). Соціальні факти поділяються на:

- морфологічні факти "матеріальний субстрат суспільства" (населення, засоби спілкування, житло...).

- фізіологічні "духовні" факти - "колективні уявлення" (релігія, мораль, право ...).

- ^ Суспільство виникає внаслідок причинної взаємодії індивідів, але згодом стає "вищим" - центральне положення соціального реалізму - визнання пріоритету суспільства, суспільної свідомості, "колективних уявлень" над індивідами. Отже, зазначені вище положення утворюють "соціологізм" - принцип специфічності та автономності соціальної реальності, її домінування над індивідами.




Ідея соціальної солідарності (об'єднання розрізнених індивідів)

- Механічна солідарність (примітивні суспільства, розподіл праці незначний; колективна свідомість - як репресивна сила для об'єднання людей в єдине суспільство); об'єднання на основі подібності. Панує репресивне право.

- Органічна солідарність (розвинені суспільства - сила колективної свідомості послаблюється, зростає органічна солідарність: кожен стає особистістю і бачить особистість в іншому; зростає залежність один від одного; право - захищає індивідів) - в її основі - поділ праці. Реститутивне (те, що відновлює) право.

Аномія

Дезінтеграція суспільства і особи, відсутність чіткої моральної регуляції поведінки індивідів), соціальна нерівність, нестримна класова боротьба, конфлікти тощо.

Стан суспільства, в якому у його членів втрачена значущість соціальних норм та цінностей, що призводить до зростання поведінки з відхиленням, а також до самогубств.

Відсутність еталонів порівняння, соціальної оцінки власної поведінки, що призводить до "люмпенізованого" стану, втрати групової єдності.

У невідповідності, розриві між соціальними цілями та соціально визнаними засобами їх досягнення, що при недосяжності усіх цих цілей законними засобами штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення*9.

Норма

Норма - те, що має широке розповсюдження, певне статистичне "середнє число", яке відображає стан здоров'я у конкретного соціального цілого; відхилення від норми - патологія; злочинність - норма; зростання злочинності - патологія.

Концепція самогубств "Самогубство", (1897)

Число самогубств є обернено пропорційним мірі інтеграції тих соціальних груп до яких належить індивід. Види самогубств:

егоїстичні - відсутність тісних зв'язків між індивідом та групою, людина не бачить смислу життя, свої цінності й потреби ставить вище за інші;

альтруїстичні - індивід настільки залучений до соціальної системи, що готовий пожертвувати власним життям заради суспільства; аномічні - соціальне середовище втратило механізми нормативної регуляції поведінки;

фаталістичні - занадто жорстка регламентація життєдіяльності індивіда в суспільстві зумовлює прийняття рішення про самогубство.

Рівень самогубства вище влітку, ніж взимку; серед чоловіків, ніж серед жінок; серед старих, ніж серед молодих; військових, ніж цивільних; протестантів (менш консервативна релігія), ніж католиків; серед одинаків, ніж одружених; жителів міста, ніж села...




Структура соціології

Соціальна морфологія вивчає субстрат суспільства (структуру, географічні фактори, народонаселення, щільність, кількість). Соціальна фізіологія - "життєві прояви суспільства" - охоплює окремі науки: соціологію релігії, моралі, юридичну, економічну, естетичну.

^ Загальна соціологія - теоретичний синтез, найзагальніші закони, філософський аспект знання.

1887р.

Визнаний професором педагогіки і соціології на філософському факультеті у Франції (Бордо), Дюркгейм першим читає лекції з соціології.

1896р.

Створив першу у Франції кафедру соціології. Професор соціальних наук (вперше у Франції).

1898 р.

Засновник та редактор соціологічного журналу "Соціологічний щорічник".

Механічна та органічна солідарність за Е. Дюркгеймом

Механічна солідарність

Органічна солідарність

^ Морфологічна (структурна) основа

Заснована на подібностях (переважає в менш розвинутих суспільствах). Сегментарний тип (спочатку на клановій, потім на територіальній основі). Слабкий взаємозв'язок (дещо слабкі соціальні зв'язки). Дещо малий обсяг населення.

Дещо низька матеріальна і моральна щільність.

Заснована на поділі праці (переважає в більш розвинутих суспільствах). Організований тип (злиття ринків і зростання міст). Велика взаємозалежність (дещо сильні соціальні зв' язки).

Дещо великий обсяг населення.

Дещо висока матеріальна і моральна щільність.

^ Типи норм (втілені в праві)

Правила з репресивними санкціями.

Перевага карного права.

Правила з реститутивними санкціями. Перевага кооперативного права (цивільного, комерційного, процесуального, адміністративного і конституційного).

^ Формальні ознаки колективної свідомості

Великий обсяг. Висока інтенсивність. Висока визначеність. Влада групи абсолютна.

Малий обсяг. Низька інтенсивність. Низька визначеність. Великий простір для індивідуальної ініціативи і рефлексії.

^ Зміст

колективної свідомості

Висока міра релігійності. Трансцендентність (перевага над інтересами людини і беззаперечність). Приписування вищої цінності суспільству й інтересам суспільства як цілого. Конкретність і детальний характер.

Зростаюча світськість. Орієнтованість на людину (зв'язок з інтересами людини і відкритість для обговорення).

Приписування вищої цінності перевагам індивіда, рівності можливостей, трудовій етиці і соціальній справедливості. Абстрактність і загальний характер.



Німецький соціолог МАКС ВЕБЕР (1864-1920 рр.) "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) засновник "розуміючої соціології"

(метод розуміння діючих у суспільстві людей);

закладає основи "економічної соціології",

"соціології релігії"




-

Найважливішим у соціології є логічне розуміння соціальних процесів і їх наукове осмислення.

Завдання - розібратися в суб'єктивних мотивах діяльності, зрозуміти зміст духовного світу суб'єкта соціальної дії. Зрозуміти і пояснити: (об'єднує "пояснення" і "розуміння"):

- за допомогою яких осмислених дій люди здійснюють свої прагнення;

- які зрозумілі наслідки мали їх прагнення для "осмислено зіставленої поведінки інших людей".




-

Суспільство утворюють соціальні дії окремих індивідів.




-

Основна категорія "соціальна дія", яка передбачає:

o суб'єктивну мотивацію (чому?)

o та орієнтацію на інших (очікування) "експектацію".




-

^ До соціальної дії не належать:

- дії індивіда, якщо вони не є результатом його творчого волевиявлення, але здійснюються під впливом імпульсів, не осмислених у термінах раціональної мети;

- одноманітна поведінка багатьох людей, якщо вона не є результатом свідомої орієнтації один на одного, не заснована на взаємних очікуваннях.




-

^ Без мотивації і експектації не може бути факту соціальної дії.




-

Чотири типи соціальної дії:

- традиційна (визначається звичкою);

- афективна (емоціями, несвідомими психологічними імпульсами, відчуттями);

- ціннісно-раціональна (свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну цінність поведінки незалежно від успіху);

- цілераціональна (людина чітко уявляє мету і засоби її досягнення і виникає у відповідь на реакцію інших людей на свої дії. Критерій раціональності - успіх).




-

Відповідно до цих чотирьох видів дії розглядаються і форми культури, аналізуються історичні процеси.




-

^ Суспільний прогрес здійснюється в міру зростання ролі і місця раціональності.

На ранніх етапах - у "традиційному суспільстві" - переважають "традиційний" ("звичний") і "афективний" ("заснований на почуттях") види соціальної дії. На пізніх, і особливо в сучасному "індустріальному" суспільстві, визначальні - "цілераціональний" і "ціннісно-раціональний" види соціальної дії.




-

Загальним напрямком розвитку суспільства є поширення у всіх сферах його життя раціональності, яка набуває вигляду капіталізму, професіоналізму, етики відповідальності, демократії, протестантських релігій тощо.




-

Як рушійні сили людської історії розглядав не тільки матеріальне виробництво, а й духовність (передусім релігію).






















-

М. Вебер розробляє " теорію сучасної бюрократії, "ідеальної бюрократичної організації".

В основі є:

1 - чіткий поділ і знання своїх функцій (принцип функціональної компетенції),

2 - найсуворіше дотримання ієрархії (принцип бюрократичного авторитету),

3 - виняткове підпорядкування законам, правилам та інструкціям (принцип формалізму),

4 - виключення з роботи суб'єктивного ставлення, особистих почуттів, приватних інтересів (принцип "без гніву і пристрасті" - відоме твердження Тацита: sine ira et studio),

5 - професійна кваліфікація (принцип професіоналізму),

6 - "духовна близькість", збіг поглядів, оцінок, психологічна спільність і т. д. (принцип корпоратизму).

-




Похожие:

О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconЧи може знання соціології допомогти у повсякденному житті?
Охарактеризуйте основні види потреб студентів та визначте до яких типів вони відносяться
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології icon1. Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні...
Зародження І початковий розвиток української соціології (соціологічні погляди предст. Женевського гуртка укр вчених, соц аспект праць...
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconVii міжнародна заочна науково-практична конференція «Наукова дискусія:...
Міжнародні та всеукраїнські наукові конференції, семінари, круглі столи для молодих науковців та студентів
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconТермін „фольклор походить від англійського folk рід, народ, lore
На ранніх етапах становлення фольклористика визначалася то як галузь етнографії, то як розділ літературознавства чи музикознавства....
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconПротягом XX ст західна соціологія зазнає величезних змін І нині являє...
При цьому практично всі сучасні соціологи активно використовують ідеї І принципи класичної соціології, керуючись ними як компонентами...
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології icon1. Поняття культури в соціології Для різнобічного розуміння поведінки...
Особливо це актуально в соціальному аспекті. Це пояснюється тим, що розвиток будь-якого суспільства, його складових елементів, в...
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconOverview Расторжение конт-ов Доп закупка Sheet 1: Расторжение конт-ов
Сведения по расторжению контрактов, заключенных с огуп фармация по программе онлс на 1 полугодие 2008 года
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconЗасновник однієї з трьох світових релігій буддизму. Назва Будда (з...
Засновник однієї з трьох світових релігій буддизму. Назва Будда (з санскритського просвітлений) дано його послідовниками. У центрі...
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconУчебник: Добреньков, Кравченко, Волков, Фролов, Тыльнов (любой) Зачет....
О. Контом в 1838 в своем курсе позитивной философии. Это было не первое название. Начальное название – «социальная физика». Конт...
О. Конт як засновник соціології. Позитивізм у соціології iconПо дисциплине «Социология управления»
Представления об управлении обществом в классической социологии ХIХ в. (О. Конт, Г. Спенсер)
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница