Загальна психологія


НазваниеЗагальна психологія
страница10/33
Дата публикации18.07.2013
Размер3.94 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Психология > Документы
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

70

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умо­вами життя, виробничими, навчальними, ігровими відносинами. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв’язок. З одного бо­ку, мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визнача-ють її зміст і способи виконання, а з іншого — вони й формуються у процесі діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається. У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інте-реси, ідеали та переконання — виробничі, розумові, естетичні, спор-тивні.

Структура діяльності

В усіх різновидах діяльності люди користуються рухами природ­женими (безумовно-рефлекторними) та набутими (умовно-рефлектор-ними). Безумовно-рефлекторні рухи у процесі життя, у результаті досвіду, навчання та виховання перебудовуються відповідно до ви-мог умов життя, культури трудових дій та поведінки. Рухи (ходіння, мовлення, писання, читання, пов’язані з обробкою матеріалів, грою на інструменті) під впливом навчання та виховання настільки змінюють-ся, що в них важко розпізнати первинний, природжений характер.

У діяльності залежно від її мети та змісту, матеріалу та способів його обробки рухи об’єднуються в різноманітні комплекси і системи. Систему рухів, спрямованих на присвоєння предмета чи його змісту, називають діями. Розрізняють дії предметні та розумові.

Предметні, або зовнішні, дії спрямовані на оволодіння предмета-ми, контакти з людьми, з тваринами, рослинами і т. ін. Розумові дії ви-являються у сприйманні, діяльності пам’яті, мислення та ін. Розумові дії утворюються на грунті зовнішніх, предметних дій. Предметні дії в результаті інтеріоризації, тобто перенесення у внутрішнє життя лю-дини, стають змістом розумової діяльності. На перших етапах за-своєння досвіду діти і дорослі оперують конкретними предметами, засобами унаочнення, порівнюють, розкладають та об’єднують їх, знаходять причинні залежності та їх взаємодію. Потім, у результаті інтеріоризації цих зовнішніх дій з предметами, людина починає опе-рувати образами цих предметів і зв’язками та залежностями між ними. На ще вищому етапі розвитку ці операції здійснюються за допомо­гою понять, виражених у слові.

Інтеріоризоване зовнішнє опрацьовується в мисленні, набуває логічного оформлення, вплітається в систему знань і попереднього

71

досвіду людини й реалізується в діяльності у вигляді тих чи інших дій. Винесення внутрішніх, розумових дій назовні називають екстеріори­зацією.

Важливу роль у діяльності відіграє її регуляція. У процесі засвоєння знань і досвіду у свідомості людини утворюється образ рухів і дій ви-конуваної діяльності, або акцептор дії, з яким порівнюється виконува-на дія в разі її відхилення від окресленого способу її виконання, кори-гується відповідно до поставленої мети та акцептора дії.

Отже, діяльність — це сукупність цілеспрямованих, усвідомлю-ваних дій. Свідома діяльність людини характеризується не тільки цілями та мотивами, а й певними засобами, за допомогою яких вона здійснюється.

Успішне виконання будь-якої діяльності потребує від людини оволодіння необхідними для неї засобами. Воно передбачає ви­роблення у людини вмінь і навичок користуватися ними для до­сягнення поставленої мети.

Засоби діяльності, процес їх засвоєння

^ Поняття про вміння. Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Це стосується будь-якої виробничої, педагогічної, спор-тивної діяльності, писання, читання, гри на музичному інструменті тощо.

Уміння інколи зводять до знання якоїсь справи, розуміння того, як вона робиться, ознайомлення з порядком її виконання. Проте це ще не є вміння, а тільки одна з його необхідних передумов. Людина мо­же, наприклад, знати правила керування автомобілем, але настільки недосконало, що їй ніхто не дасть дозволу його водити. Школяр мо­же знати, як треба складати план оповідання, але буває достатньо простежити за процесом виконання ним цього завдання, щоб зро­зуміти, що потрібне вміння у нього ще не сформувалося.

Вміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю у виконанні дій, з яких складається ця діяльність. Вміє керувати автома-шиною той, хто, дотримуючись встановлених правил, робить це вправ-но, чітко й бездоганно, хто має навички у цій справі. Вміє складати план той учень, в якого вироблені певні навички роботи над текстом. Так само і вміння грати на якомусь музичному інструменті, малюва-ти, виконувати фізкультурні вправи та інші завдання спирається на певні навички. Отже, вміння — це готовність людини успішно викону-вати певну діяльність, що грунтується на знаннях і навичках.

72

Діяльність людини найчастіше складається з цілої низки різних дій. Тому вміння їх виконувати також складається з низки часткових умінь. Так, уміння керувати автомашиною охоплює такі моменти, як уміння завести двигун, регулювати його роботу, керувати кермом, стежити за дорогою, за роботою машини. Вміння учня навчатися включає вміння планувати свою домашню навчальну роботу, брати-ся в певні години за її виконання раціональними способами, заучу-вати заданий текст, виконувати письмові завдання, контролювати ре-зультат їх виконання. Комплекс часткових, тісно взаємопов’язаних умінь охоплює все те, що називають умінням: керувати машиною, на-вчатися, грати на музичному інструменті, малювати.

^ Поняття про навички. Повторно виконуючи ту чи іншу дію, люди-на вправляється в її виконанні. Унаслідок цього вдосконалюється ви-конання нею цієї дії. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, потребує менше напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових рухів зменшується. Людина усвідомлює мету дії, шлях досягнення цієї мети; техніка ж її досягнення функціонує сама по собі, більш–менш автоматизовано. Отже, удосконалені шляхом багаторазо-вих вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками.

Наявність навичок полегшує людині виконання свідомих завдань. За свідомістю залишається можливість починати, регулювати й за-вершувати дію, а сам рух відбувається без будь-якого подальшого втручання волі як реальне повторення того, що вже робилося тисячі разів (І. Сєченов). Людина може усвідомлювати й автоматизовані компоненти, тобто рухи, з яких складається певна діяльність. У разі по-треби вона може спрямовувати свою увагу на саму техніку написання літер з метою, наприклад, вивести їх каліграфічно, красиво. Можуть усвідомлюватися рухи артикуляційних органів при вимові звуків мо­ви, звичні рухи пальців при грі на музичному інструменті з метою її проконтролювати, змінити дещо в них. Людина починає усвідомлю-вати рухи за появи ускладнень, перешкод у їх виконанні.

^ Процес формування вмінь і навичок. Уміння і навички формуються у людини у процесі її навчання. Виокремлюють три основні його фази. Перша розпочинається з усвідомлення завдання та способів його виконання. Так, досвідчений майстер з’ясовує і показує новачкові, як виконувати ті чи інші виробничі операції, а останній ознайомлюється з ними. Навчаючи учнів писати, їх теж ознайомлюють з тим, як треба виводити кожну літеру. Потім ті, хто навчається, пробують застосувати одержані пояснення на практиці, тобто виконувати відповідні дії.

73

На підставі пояснень, зорового сприймання, показу дії утворюється перше, ще загальне, схематичне зорове уявлення про просторові та часові особливості дії — про напрямок та амплітуду рухів, їх швид-кість, погодження та послідовність. Вправляння супроводжується значним вольовим зусиллям і почуттям впевненості, віри у свої сили або сумнівом, нерішучістю, боязкістю. Ці переживання позначають-ся на ефективності вправляння, сприяючи йому або затримуючи його.

У результаті подальших тренувань, тобто багаторазового повторен-ня певних дій з метою їх закріплення та вдосконалення, поступово послідовність рухів стає злагодженішою, а дії — чіткішими та погод-женішими. Вправність переходить у другу, вищу фазу своєї доскона-лості. Фізіологічним її підґрунтям є зміцнення в корі великих півкуль головного мозку тимчасових нервових зв’язків, їх спеціалізація, ви-роблення певної їх системи, тобто утворення певного динамічного стереотипу.

Унаслідок тренування виконання дії прискорюється і полегшується. Усуваються зайві рухи і зменшується напруження при їх виконанні. Це означає, що іррадіація збудження, яка відбувалася на початку і зу­мовлювала велику кількість зайвих рухів, змінюється його концент-рацією. Зайві рухи, які не знаходять “ділового підкріплення”, поступо-во гальмуються як неадекватні певній ситуації. Адекватні ж рухи стають економнішими, чіткішими, точнішими.

У процесі вдосконалення виконання дії змінюється співвідношен-ня аналізаторів, що беруть участь у цьому процесі. Така зміна вияв­ляється, зокрема, у тому, що зменшується роль зорових і підвищується роль рухових відчуттів у регуляції дії. Це можна спостерігати під час формування виробничих, спортивних умінь і навичок, умінь грати на музичному інструменті та багатьох інших.

Вирішальне значення у формуванні вмінь і навичок має регулю-вання рухів на основі самоконтролю. Самоконтроль сприяє вироб­ленню тонких зорових, слухових і рухових диференціювань, а це, у свою чергу, сприяє точності дій. У процесі підвищення вправності зоровий контроль за ходом дії, що має провідне значення на почат-ку вправляння, поступово зменшується, поступаючись контролю за рухами, тобто контролю за дією тих органів, якими вона здійсню­ється.

Залежно від того, як рухи автоматизуються, змінюється роль зоро-вого сприймання у процесі виконання дії. На перших порах зорове сприймання і дія збігаються, наприклад сприймання літери поєдну-

74

ється з її вимовою. Таке поєднання неминуче й необхідне, але воно дуже вповільнює виконання завдання. Унаслідок вправляння сприй-мання починає дедалі випереджати дію. Так, при швидкому, вираз-ному читанні вимова прочитаного випереджається сприйманням не ли-ше окремих складів, а й цілих слів, що йдуть за тим словом, яке вимовляється. Сприймані наступні елементи тексту підготовлюють подальші рухи й тим забезпечують швидкий темп і вищу ефективність виконання дії.

Кожна дія складається з більшої чи меншої кількості рухів. Вміле виконання дії потребує об’єднання цих рухів у цілісний акт, а цих актів — у ще складнішу дію.

Наприклад, пілот, літаючи по замкненому колу, за 5-6 хвилин повинен виконати 200 окремих рухів. Успішно справитися з цим за-вданням можна, лише об’єднавши їх у складніші цілісні дії. Фізіоло­гічним підґрунтям об’єднання рухів у цілісну дію є утворення “асо­ціацій асоціацій”, тобто ланцюгів тимчасових нервових зв’язків, певних їх систем. Закріплюючись, останні стають стереотипними. Ця стереотипія і є підґрунтям автоматизованого виконання дії. У цьому зв’язку вольове зусилля набагато зменшується, повільне зосереджен-ня уваги на рухах переходить у стан післядовільної уваги, рухи стають упевненішими і точнішими, полегшується свідомий контроль за процесом виконуваної дії.

Такий рівень розвитку навички характерний для останньої, третьої фази вправності. На цій фазі дії стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, доводити до певного рівня майстерності.

Як уже зазначалося, формування вмінь і навичок починається зви-чайно зі словесних пояснень і засвоєння правил дії. Оцінка виконаних дій, усвідомлення їх результатів так само здійснюються здебільшого за допомогою слова. Слово, включаючись у процес формування вмінь і навичок, сприяє виробленню чіткої послідовності, темпу і ритму рухів, їх системи.

Проте хоч би якою звичною, автоматизованою не була дія, свідо­мий контроль над нею ніколи не припиняється. Ми одразу усвідо­млюємо відхилення від необхідного правила чи способу виконання дії. Ми помічаємо, наприклад, неправильний рух руки при письмі, неправильну вимову слова, помилку у виробничій операції, у рухах при керуванні автомашиною тощо і вносимо корективи в наші дії. Отже, хоча дія в цьому разі й відбувається автоматизовано, проте вона зали-шається свідомо контрольованою.

^ 75

Умови формування вмінь і навичок. Основними умовами успішно­го формування вмінь і навичок є усвідомлення мети завдання і ро­зуміння його змісту та способів виконання. Цього досягають пояс-неннями завдання, демонструванням кращих зразків виконуваного завдання та самої дії виконання.

Успіх формування вмінь і навичок найбільшою мірою залежить від свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення в собі вмінь і навичок, інтересу до кращого виконання дій, пов’язаних з виконанням завдання.

У формуванні вмінь і навичок важливо враховувати індивідуальні особливості людини: тип нервової системи, попередній досвід, теоре-тичні знання, нахили та здібності.

Не менш важливу роль у засвоєнні вмінь і навичок відіграють умо-ви навчання, правильна організація процесу вправляння: послідовність засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складніших за-вдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

При вправлянні потрібно враховувати й те, що тривале безпе­рервне вправляння, як і тривалі перерви в ньому (наприклад, заняття з музики, спортивні тренування, трудові операції проводяться один раз на тиждень), не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок. Тривалі інтервали між вправами ведуть до ослаблення сформованих умінь і навичок.

Перенесення та інтерференція навичок

Навички, що набуваються, певною мірою спираються на раніше сформовані навички. Це означає, що новоутворювані динамічні сте-реотипи нашаровуються в корі великих півкуль головного мозку на раніше сформовані стереотипи, що вони не тільки співіснують, а й взаємодіють. Раніше сформовані навички можуть як сприяти вироб­ленню нових навичок, так і гальмувати, затримувати цей процес.

Найчастіше раніше сформовані навички сприяють засвоєнню но­вих, полегшуючи цей процес. Так, навички ліплення та малювання допомагають дитині опановувати навичку писати. Навичка гри на одному музичному інструменті полегшує оволодіння технікою гри на інших музичних інструментах. Тому, хто грає на піаніно, легше на-вчитися друкувати. Такий позитивний вплив раніше набутих нави-чок на процес формування нових називається перенесенням навичок.

76

Явище перенесення зумовлюється передусім наявністю схожих і тотожних рис у вже сформованій та новій навичках, спільних прийомів виконання відповідних дій. Елементи вже сформованої навички вхо­дять при цьому до структури новоутворюваної навички і тим полегшу-ють процес оволодіння нею. Отже, тут відбувається застосування ра-ніше вироблених тимчасових нервових зв’язків, певних їх груп до нових випадків, у нових ситуаціях, їх узагальнення.

Перенесення виявляється також у тому, що, навчившись викону-вати певну дію одним органом (наприклад, писати правою рукою), людина може без спеціальної вправи виконати цю дію (щоправда, менш досконало) й іншим органом, наприклад лівою рукою або ногою чи головою.

Раніше вироблені навички іноді справляють негативний, гальмівний вплив на формування нових навичок, що виявляється у зниженні про-дуктивності дій, виникненні помилок тощо. Таке явище називається інтерференцією навичок. В інтерференції виявляється суперництво, що спостерігається між деякими вже сформованими та новоутворюва-ними стереотипами.

Інтерференція спостерігається тоді, коли на один подразник ви-робляються дві чи кілька різних реакцій. Так, при вивченні іноземної мови трапляються помилки у вимові літер, однакових за графемою з літерами рідної мови, але різних за вимовою (“”, “х, р”, “/”таін.). Аналогічне трапляється при користуванні шифрувальним кодом, в якому замінено значення умовних знаків. В одному експерименті піддослідні завчили один код, в якому кожна літера означала певну цифру (наприклад “К-5”, “С-2”). Після того як піддослідні виконали цю роботу, їм запропонували завчити інший код, в якому ті самі літе-ри означали вже інші цифри (наприклад “К-3”, “С-8”). Виявилося, що для оволодіння другим кодом піддослідним потрібно було викона-ти набагато більше вправ, ніж для оволодіння першим кодом. Інтер-ференція тут пояснюється недостатнім гальмуванням звичних дій, ви-роблених раніше.

Інтерференція виявляється тоді, коли раніше вироблені прийоми дії застосовуються в новій ситуації без урахування її відмінності. Це відбувається, наприклад, тоді, коли оператор переходить на роботу з приладу старої конструкції на прилад нової конструкції, у дії з яким змінено послідовність операцій.

Загалом інтерференція виникає, як бачимо, за певних умов. Знаючи ці умови і передбачаючи їх дію у тій чи іншій конкретній ситуації,

77

можна запобігти інтерференції навичок і тим полегшити оволодіння новими навичками.

Вироблені у людини навички підтримуються на належному рівні досконалості, якщо вони використовуються. Коли ж навички впро­довж певного часу залишаються без застосування, вони ослаблюють-ся. Системи тимчасових нервових зв’язків, що є їх фізіологічним підґрунтям, починають гальмуватися. Виконання відповідних дій упо-вільнюється, знижується їх якість. Так, тривала перерва у керуванні ав-томашиною, у виробничій, музичній, спортивній діяльності призводить до зниження рівня досконалості, погіршення якості виконання від-повідних дій. Тому спеціалістам у будь-якій галузі діяльності дово­диться постійно тренуватися, щоб підтримувати свої навички на належ-ному рівні досконалості.

Навички тим швидше ослаблюються, чим меншою мірою вони сформовані, закріплені. А їх ослаблення виявляється в деавтоматизації виконуваних дій.

Сильні хвилювання та втома людини часто спричинюють пору-шення її звичних дій. У цьому разі потрібно мати чимале самовла-дання, щоб виконувати дію у звичному темпі й не припускатися по­милок. Порушення звичних дій трапляється й тоді, коли людині доводиться діяти в нових для неї умовах, які породжують у неї не-впевненість у своїх силах. Це свідчить про те, що вироблені системи умовних рефлексів зберігають характер коркового автоматизму ли-ше остільки, оскільки існує певна постійність зовнішніх і внутрішніх умов, за яких він був вироблений, тобто доки перебувають у єдності зовнішній та внутрішній стереотипи.

Порушення, розлади навичок настають унаслідок патологічних змін в роботі мозку. При патологічних змінах звичайно руйнуються спочатку складніші й пізніше вироблені навички, а потім — менш складні й давніше сформовані.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

Похожие:

Загальна психологія iconРефератів з курсу „Загальна психологія”: Тема: Вступ до загальної...
Вплив природознавства на становлення психології як самостійної науки в кінці ХІХ ст
Загальна психологія iconЗагальна психологія. Конспект лекцій
Книга включає в себе повний курс лекцій з загальної психології, написана доступною мовою І буде незамінним помічником для тих, хто...
Загальна психологія iconКрок 1 Загальна лікарська підготовка Медичний профіль – Психологія
Оцiнює свою хворобу без перебiльшення та без недооцiнки важкостi свого захворювання. Прагне сприяти успiху лiкування. Не обтяжує...
Загальна психологія iconМіністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Загальна психологія iconНавчальна програма з дисципліни „Диференційна психологія” вивчає...
У результаті вивчення дисципліни „Диференційна психологія” студенти повинні з н а т и
Загальна психологія iconГічна психологія рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела,...
Загальна психологія iconЗагальна фармакологія. Фармакодинаміка та фармакокінетика. Явища...
Модуль 1: Лікарська рецептура. Загальна Фармакологія. Фармакологія засобів, що впливають на нервову систему
Загальна психологія icon1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових...
Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал
Загальна психологія iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
Загальна психологія iconТеми контрольних робіт з дисципліни
Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV грозного до Олександра II
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница