Загальна психологія


НазваниеЗагальна психологія
страница12/33
Дата публикации18.07.2013
Размер3.94 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Психология > Документы
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   33

Формалізована структура змісту теми

^ Психологічна функція діяльності:

специфічно людська форма активності, спрямована на задоволення різнобічних потреб людини. Психологічні характеристики діяльності:

регульованість свідомою метою, суспільна природа, спрямованість на перетворення життєвого середовища.

С^ ТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ

Цілі Засоби діяльності

зовнішні внутрішні

(предметні) (розумові) умшня

87

Л

Запитання для самостійної роботи

  1. Чим зумовлена активність біологічних індивідів?

  2. Що характеризує поведінку тварин як специфічну форму активності?

  3. Що характеризує діяльність як специфічну форму людської активності?

  4. У чому полягає докорінна відмінність поведінки тварин від діяльності людини?

  5. Якими є основні компоненти діяльності?

  6. Як забезпечується контроль за виконанням діяльності?

  7. У чому полягає механізм зворотної аферентації при виконанні дії?

  8. У чому полягає суть процесу екстеріоризації дії?

  9. У чому полягає суть процесу інтеріоризації дії?




  1. Якою є послідовність етапів формування навички?

  2. Що є показником досконалості навички?

  3. Якими є характерні ознаки гри як різновиду діяльності?

  4. Якими є характерні ознаки навчання як різновиду діяльності?

  5. Якими є характерні ознаки праці як різновиду діяльності?

  6. Що означає для людини процес оволодіння діяльністю?

1^5= Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

  1. Чи можна стверджувати, що різні види діяльності — це продукти су-спільного буття людей?

  2. Чи можлива діяльність без чіткого уявлення про її мету?

  3. Чи завжди людська діяльність опосередковується суспільним досвідом?

  4. Чи відповідає наведена послідовність компонентів діяльності реальній логіці її розгортання: актуалізація потреби, усвідомлення мети, формуван-ня програми дій, визначення способу дій, реальне виконання дій, коригу-вання дій, результат?

  5. Чи правильно вказано послідовність формування навички: демонстрація дії та пояснення її елементів, спроби виконання дії, багаторазове повто-рення дії — вправляння, коригування, автоматизація?

  6. Чи можна стверджувати, що фізіологічний механізм явищ перенесення та інтерференції пов’язаний зі стереотипізацією в діяльності?

  7. Чи завжди соціальний досвід є необхідною умовою виконання діяльності?

  8. Чи можна стверджувати, що принципова відмінність між видами діяль-ності полягає в характері її результатів?

#>

Завдання та проблемні ситуації

1. У наведених далі прикладах визначіть, що належить до руху, а що — до дії:

а) щоб зупинити машину, водій зменшує газ, вимикає зчеплення і натис-
кає на педаль гальма;

б) щоб зменшити швидкість, водій зменшує газ і натискає на педаль зчеп-
лення.

88

2. В яких прикладах ідеться про вміння, навички, звички:

а) недосвідчений кранівник послідовно переміщує вантаж, працюючи по
черзі кожним важелем. Вантаж рухається начебто стрибками і по ла­
маній лінії, зупиняючись і змінюючи напрямок руху;

б) грамотна людина швидко, не витрачаючи часу на визначення типу речен-
ня, безпомилково ставить розділові знаки;

в) при переході вулиці, де є світлофор, людина кидає оком на нього навіть
тоді, коли рух транспорту відсутній.

3. Визначіть, який зв’язок психіки та діяльності виявляється в описаній далі
ситуації.

Вивчення людей похилого віку та довгожителів показує, що активний зв’язок з оточуючим життям та посильна праця сприяють збереженню життєвого тонусу особистості впродовж багатьох років. Якщо ж людина з тих чи інших причин припиняє професійну громадську діяльність, звіль-няється від будь-яких обов’язків і виконання пов’язаних з ними функцій, то це призводить до занепаду сил, прискорює старіння і викликає гли­бокі зміни у структурі особистості.

  1. Які об’єктивні та суб’єктивні чинники сприяють продуктивності форму-вання навичок?

  2. У чому виявляються і чим характеризуються втома та перевтома? Як їм можна запобігти чи зменшити їх?

У$^ Список використаної та рекомендованої літератури

  1. Белоус В. В. Темперамент и деятельность: Учеб. пособие. — Пятигорск, 1990.

  2. Брушлинский А. В. Деятельность, действие и психическое как процесе // Вопр. психологии. — 1984. — № 5.

  3. Валлон А. Психическое развитие ребенка. — М., 1967.

  4. Давьідов В. В. Проблеми развивающего обучения. — М.: Педагогика, 1986.

  5. Давьідов В. В., Маркова А. К. Концепция учебной деятельности школьни-ков // Вопр. психологии. — 1981. — № 6.

  6. Конопкин О. А. Психологические механизмьі регуляции деятельности. — М.: Наука, 1980.

  7. Леонтьев А. Н. Деятельность: Сознание: Личность. — М.: Политиздат, 1977.

  8. Ломов Б. Ф., Сурков Е. Н. Антиципация в структуре деятельности. — М.: Наука, 1980.

  9. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.




  1. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

  2. Подольский А. И. Формирование умственной деятельности в практике профессионального обучения // Вопр. психологии. — 1985. — № 5.

  3. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

  4. Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии. — М.: Педагогика, 1989.

  5. Станиславский К. Работа актера над собой // Собр. соч. — М.: Искусство, 1954. —Т. 2.

  6. Толочек В. А. Индивидуальннй стиль деятельности — устойчивость и изменчивость // Вопр. психологии. — 1987. — № 4.

89

Розділ т

^ МОВА І МОВЛЕННЯ

Поняття про мову та її функції

Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення, спілкування та увага.

З одного боку, вони пронизують усе психічне життя людини і забез-печують можливість активного задоволення її пізнавальних і су­спільних потреб, а з іншого — є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.

Мова є специфічно людським засобом спілкування, що існує об’єк-тивно в духовному житті людського суспільства і становить собою систему знаків, які функціонують як засоби такого спілкування. Мо­ва виникла у процесі становлення самої людини як суспільної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Біологічними передумовами виникнення мови були звуки та рухи, які спостерігались у пращурів лю-дини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предметів та явищ, що оточували лю-дину, і позначалися словами. Мова — суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досяга-ють розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, переда-ють їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Вимовлювані комплекси звуків, якими позначалися певні об’єкти, набували певного значення, ставали спільними для людей засобами обміну думками. Мова є системою знаків, що мають соціальну приро-ду, яка створилася й закріпилась у процесі історичного розвитку діяль-ності членів суспільства.

^ Слово як одиниця мови має два боки — зовнішній звуковий (фо­нетичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Єдність цих боків (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма слова — це умовний знак предмета або явища, що не передає прямо й безпосередньо його властивостей.

90

У слові зливаються функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалось, узагальнювалось, переносилось на нові об’єкти. Унаслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку кожної мови.

Основні елементи мови — її словниковий склад і граматична бу-дова.

^ Словниковий склад — це сукупність слів у кожній окремій мові. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: що багатший і різноманітніший словник, то багатша і різноманітніша мова. У прак-тиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто сло-ва, якими людина користується для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний слова, які вона розуміє, ко-ли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер ак-тивного та пасивного словників людини залежать від її освіти, про­фесії, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності.

Словниковий склад, узятий сам по собі, ще не становить мови. Для того щоб за допомогою слів людина могла обмінюватися дум-ками, потрібна граматика, яка визначає правила зміни слів, сполу-чення їх у речення. Це забезпечується граматичною будовою мови. Слова, що є в реченні, необхідно не лише розуміти, а й відповідно взаємоузгодити для того, щоб точно передати зміст думки. Правила зміни слів (морфологія) і правила сполучення їх у речення (синтаксис) формулює граматика і цим дає змогу виражати поняття та судження, робити умовиводи про предмети та явища, їх ознаки та відношення.

Слово як одиниця мови є носієм інформації, яка завжди співвідно-ситься з означуваними ним певними об’єктами та явищами дійсності. Фіксація у слові об’єктивної реальності та суспільно-історичного досвіду в різних формах їх прояву визначає сигніфікативну (означаль-ну) функцію мови. Іншою функцією мови, що зумовлюється потре-бами людського спілкування та розвитком її граматичної будови, є вираження змісту предмета інформації. Ця функція забезпечує мож-ливість формулювання думки і передання змісту повідомлення.

Охарактеризовані основні елементи та функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, що відбувається про-цес мовлення між людьми.

Мова і мовлення — поняття не тотожні. Мовлення — це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, ха-рактеру діяльності, середовища мовлення людини набирає певних особливостей незважаючи на те, що люди спілкуються однією мовою.

91

Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої — навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності; кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.

Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. Разом з тим сама мова існує як жива тільки за умови, що активно викорис-товується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.

Мовлення розглядається і як мовна діяльність, оскільки за його до-помогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв’язання мнемонічних або мислительних завдань. У цьому разі мовлення може набирати вигляду мовних дій, що є складовими іншої цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової чи навчальної. Таким чином, мова — це засіб чи знаряддя спілкування між людьми.

Фізіологічні механізми мовної діяльності

Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяль-ність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, “сигнали сигналів” (І. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та централь-но-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин:

. легенів, бронхів, трахеї;

. гортані;

. глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язи-ка, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мови.

Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі ве-ликих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зо-ни кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і ко­ординаційно пов’язані з усією діяльністю нервової системи.

92

Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за участю другої сигнальної системи в тісному взаємозв’язку з першою сигнальною системою.

Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов’яза-не з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються від-повідні системи тимчасових нервових зв’язків.

В утворенні цих зв’язків беруть участь зоровий, слуховий і руховий аналізатори.

Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентними шля-хами пов’язана з різними частинами периферійного мовного апарату.

Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї кори великих пів-куль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в ло­калізації в них мозкових закінчень аналізаторів, що регулюють процес слухання та говоріння. Встановлено, що центри мовлення розташовані у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції — так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкод-женим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром “мотор-них образів слів”. Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого пору-шується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої півкулі локалізуються “сенсорні образи слова”. У разі ушкодження цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка поля-гає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора лю-дина не може пов’язати звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верніке породили цілу низку аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, “розподілялися” між певними ділянками кори.

Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів доведе-но, що таке розуміння фізіологічного підґрунтя мовної діяльності не-достатнє для її інтерпретації.

93

Так, дослідженнями М. Жинкіна [3], присвяченими з’ясуванню механізму мовлення, доведено існування кількох таких механізмів. Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий кістяк (за допомогою предметно-зображувального ко-ла уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування вислов­лювання.

Далі включається група механізмів, пов’язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення. До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування син-таксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятовування, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм пе-реходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), ме-ханізм розгортання елементів програми у граматичні конструкції та ін. Окрім названих М. Жинкін виокремлює ще механізми, які забезпечу-ють пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознака-ми, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.

Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підґрунтя про-цесу мовлення досить складне, воно розгортається в певній послідо­вності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі ве­ликих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно.

Сприймання мовлення забезпечується тими самими механізмами, що й говоріння. ^ Сприймання мовлення — це також поетапне переве-дення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом. Розуміння мовлення є завершальною стадією про­цесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом свідомості та різни-ми чинниками діяльності.

Такі уявлення про фізіологічне підґрунтя та механізми мовлення підтверджуються сучасними дослідженнями мовної діяльності, афазій, що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяль-ності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія [6]. Він виокремив динамічну афазію, пов’язану з порушенням здатності го-ворити фразами, хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні слів, ні в називанні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком по­рушення або механізму програмування висловлювання, або механізму граматично-семантичної організації.

94

Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто в порушенні зв’язку між звуковим складом і значенням слова, що є наслідком порушення звукового аналізу слова.

Семантична афазія це порушення, що виявляється у труднощах знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами. Наприклад, хворий розуміє слова “батько”, “сестра”, але не може зрозуміти, що означає сполучення “сестра батька”.

Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням струк-тури висловлювання при збереженні окремих слів і відсутності здат-ності поєднувати слова у певній послідовності. Тут порушено прин-цип сукцесивності. Близькою за характеристикою є аферентна мо­торна афазія, яка виявляється в порушенні членоподільних мовних артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука.

Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні його розлади, пов’язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним із них є заїкан­ня, яке викликається судомами мовних м’язів. До них можуть приєдну-ватися судоми обличчя, рук тощо.

Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збуджен-ня, нервової травми, інфекції, успадкування. Усунути заїкання можна, якщо своєчасно звернутися до лікувальних логопедичних закладів.

Різновиди мовлення

Прояви мовної діяльності неоднорідні. їх можна поділити та кла-сифікувати на певні різновиди за різними ознаками.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   33

Похожие:

Загальна психологія iconРефератів з курсу „Загальна психологія”: Тема: Вступ до загальної...
Вплив природознавства на становлення психології як самостійної науки в кінці ХІХ ст
Загальна психологія iconЗагальна психологія. Конспект лекцій
Книга включає в себе повний курс лекцій з загальної психології, написана доступною мовою І буде незамінним помічником для тих, хто...
Загальна психологія iconКрок 1 Загальна лікарська підготовка Медичний профіль – Психологія
Оцiнює свою хворобу без перебiльшення та без недооцiнки важкостi свого захворювання. Прагне сприяти успiху лiкування. Не обтяжує...
Загальна психологія iconМіністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Загальна психологія iconНавчальна програма з дисципліни „Диференційна психологія” вивчає...
У результаті вивчення дисципліни „Диференційна психологія” студенти повинні з н а т и
Загальна психологія iconГічна психологія рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела,...
Загальна психологія iconЗагальна фармакологія. Фармакодинаміка та фармакокінетика. Явища...
Модуль 1: Лікарська рецептура. Загальна Фармакологія. Фармакологія засобів, що впливають на нервову систему
Загальна психологія icon1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових...
Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал
Загальна психологія iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
Загальна психологія iconТеми контрольних робіт з дисципліни
Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV грозного до Олександра II
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница