Загальна психологія


НазваниеЗагальна психологія
страница15/33
Дата публикации18.07.2013
Размер3.94 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Психология > Документы
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

^ Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкують-ся один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.

^ Особистісно-групове спілкування спостерігається тоді, коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу — група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника — з колективом підлеглих, оратора — з аудиторією.

^ Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільнот, кожна з яких обстоює власну позицію, домагається влас-них цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання, досягти консенсусу. Через гострі суперечності щодо обго­ворюваного питання може виникнути міжгруповий конфлікт. У між-груповому спілкуванні кожна особистість постає як виразник колек-тивного інтересу, активно його обстоює, добираючи для цього засоби, що найповніше відбивають колективну позицію.

110

Спілкування може відбуватись як взаємодія сторін, між якими вста-новлюється комунікативний зв’язок, коли співрозмовники безпо­середньо сприймають один одного, встановлюють контакти й вико­ристовують для цього всі наявні у них засоби. Таке спілкування характеризується як безпосереднє. У безпосередньому спілкуванні функціонує багато каналів зворотного зв’язку, що інформують співроз-мовників про ступінь ефективності спілкування.

^ Опосередковане спілкування — це комунікація, в яку входить проміжна ланка — третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобом зв’язку, написаним текстом (листом), що адресований іншій особі, чи посередником. Міра опосередкування у спілкуванні може бути різною залежно від засобів, що використовуються для досягнення цієї мети.

На характер спілкування істотно впливає час, упродовж якого триває процес. Регламент — це своєрідний каталізатор змісту та спо­собів спілкування. Саме він створює ситуацію, коли необхідно вис-ловлюватися так, щоб “словам було тісно, а думці просторо”. Корот­кочасним є спілкування, що виникає із ситуаційних потреб діяльності чи взаємодії й обмежується розв’язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.

^ Довготривале спілкування — це взаємодія в межах однієї чи кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілку-вання. Тривалість комунікативних зв’язків визначається цілями спілку-вання, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперу-ють співрозмовники. Спілкування вважається завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, причому його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.

При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається не-розкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін. Незавершеним спілкування може бути з об’єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз’єд-наність людей) або проблеми щодо засобів зв’язку та стосовно інших необхідних умов для підтримування контактів. До суб’єктивних при-чин належать заборона, небажання комунікаторів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності припинити спілкування. Залеж-но від ситуації, характеру та цілей спілкування його класифікують та-кож за іншими критеріями.

111

<<>"•>— Ключові поняття теми

Спілкування, комунікація, інформація, вербальне спішування, невербальне спілку-вання, комунікативна функція спілкування, інтерактивна функція спілкуван-ня, рефлексія, перцептивна функція спілкування, інтерпретація, стереотипізація, міжособистісне спілкування, особистісно-групове спілкування, міжгрупове спілкування, опосередковане спілкування, безпосереднє спілкування, довготрива-ле спілкування, короткочасне спілкування, завершене спілкування, незавершене спілкування.

Формалізована структура змісту теми

^ Соціальна функція спілкування:

забезпечення міжособистісної взаємодії. Механізм спілкування:

обмін інформацією.

СПІЛКУВАННЯ

Засоби:

  • вербальні

  • невербальні

Функції:

  • комунікативна

  • інтерактивна Різновиди —перцептивна



залежно від контингенту за тривалістю: за включеністю: за завершеністю:

учасників: — короткочасне — опосередковане — завершене

  • міжособистісне —довготривале —безпосереднє —незавершене

  • особистісно-групове

  • міжгрупове

Л

Запитання для самостійної роботи

  1. Чим зумовлюється потреба у спілкуванні між людьми?

  2. Яку роль відіграє спілкування у суспільному житті?

  3. У чому полягає соціальна сутність спілкування?

  4. Яка роль у спілкуванні належить невербальній комунікації?

  5. У чому виявляється культура невербального спілкування?

  6. Що означає комунікативна функція спілкування?

  7. У чому полягає суть інтерактивного боку спілкування?

112

  1. Яким є механізм ідентифікації при сприйманні іншої людини?

  2. Як відбувається стереотипізація у пізнанні людини людиною?


  1. з
    За якими принципами спілкування поділяють на різновиди?

  2. Якими є умови ефективності спілкування?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

  1. Чи достатнім для характеристики спілкування є твердження: “Спілку-вання — це обмін інформацією між людьми”?

  2. Чи є принципова різниця між поняттями “міжособистісні контакти” та “спілкування”?

  3. Чи завжди обмін інформацією є спілкуванням?

  4. Чи можна обмін сигналами, що спостерігається у тварин, назвати спіл­куванням?

  5. Чи правомірно порівнювати рефлексію із дзеркалом?

  6. Чи адекватно передає функцію невербального спілкування вираз “мова почуттів”?

  7. Чи завжди упередженість у сприйманні людини людиною виникає на грунті попередньо сформованих установок?

  8. Чи завжди завершеність спілкування є необхідною умовою взаєморо­зуміння?

1^5= Завдання та проблемні ситуації

  1. За яких умов обмін інформацією набирає характеру спілкування? Які причини можуть зашкодити цьому процесові?

  2. Спілкуючись, співрозмовники іноді не можуть дійти спільної думки що-до предмета спілкування. Визначіть імовірні причини, які можуть ус-кладнювати взаєморозуміння.

  3. Важливим психологічним чинником ефективності спілкування є дотри­мання співрозмовниками тактовності, яка виявляється у задоволенні взаємних очікувань. Чи є ця умова обов’язковою для будь-яких ситуацій спілкування?

  4. Чи тотожні у психологічному та змістовому плані поняття “відсутність тактовності у спілкуванні” та “нетактовність”? Відповідь обгрунтуйте.

  5. У яких випадках на етапі ідентифікації у процесі сприймання людини людиною формується адекватне уявлення про її психологічні риси та особливості? Які вимоги має задовольняти цей процес?

  6. Чим зумовлюються помилки, що можуть виникати у процесі пізнання людини людиною на етапі інтерпретації?

  7. Про що може свідчити експеримент, проведений С. Левіном із щуренята-ми? Дві групи щуренят були поміщені в однакові умови. Єдина відмінність полягала в тому, що одних щодня погладжували (пестили), а інших — ні. Виявилося, що перші виросли більшими, міцнішими, активнішими, ніж ті, які були позбавлені емоційного комфорту.

113

|= Список використаної та рекомендованої літератури

  1. Бодалев А. А. Восприятие человека человеком. — М.: Изд-во МГУ, 1982.

  2. Егидес А. П. Психологическая концепция конфликтного общения // Пси-хол. журн. — 1984. — Т. 5. — № 5.

  3. Ильин Г. Л. Некоторме проблеми психологии общения // Вопр. психоло-гии. — 1986. — №2.

  4. Коломинский Я. Л. Психология общения. — М.: Знание, 1974.

  5. Крьіжановский Ф. И., Третьяков В. П. Грамматика общения. —Л.: Изд-во ЛГУ, 1990.

  6. Лисина М. И. Проблеми онтогенеза общения. — М., 1986.

  7. Мелибруда Е. Я. Я — Ти — Ми: Психологические возможности улуч-шения общения. — М., 1986.

  8. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

  9. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.




  1. ПетровскаяЛ. А. Компетентность в общении: социально-психологичес-кий тренинг. — М., 1989.

  2. Попова Л. В., Дьяконов Г. В. Идентификация как механизм общения и развития личности: Метод. рекомендации. — М., 1988.

  3. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

114

Розділ 9

УВАГА

Поняття про увагу

Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійово-му ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам’ятовує, пригадує, про щось ду-має. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам’ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чо-гось уважною.

Отже, увага — це особлива форма психічної діяльності, яка вияв-ляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або влас-них переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на дорозі. Вибірковість уваги пояс-нюється гальмівною дією значущих для особистості об’єктів і пере-живань стосовно менш значущих, які у цей час на неї діють. За тако­го стану об’єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості.

Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає можливість судити про переваги методів навчання та правильність його організації.

Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю осо­бистості, завдяки якій людина володіє власною увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недостатній розви-ток уважності виявляється в розсіяності та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу у про-цесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прибічники волюнтаристськоїтеорії'вбачають її сутність виключно

115

у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяль-ністю; інші вважають, що у проявах уваги провідну роль відіграють по­чуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям; шукали пояснення уваги також у зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною мірою зумов-люється відносинами між спрямованістю діяльності, в яку включена людина, і спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напря-мок діяльності орієнтує напрямок думок, помислів. Отже, увага вира-жає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, в яку вони включені. Оскільки в увазі виявляється ставлен-ня особистості до об’єкта, на який спрямована свідомість, то значу-щість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосеред-женні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередив-шись на якомусь об’єкті, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не стосуються того, чим вона займається, або не мають для лю-дини будь-якого значення. Усе, що переживає особистість як значуще для неї, стає предметом її уваги.

Природа уваги у психології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійської асоціативної психології поняття “увага” не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (Д. Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктивний бік. На їхній погляд, увага — це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В. Вундт, на-приклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно-во-люнтаристську теорію уваги. Увага — це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони пер-цепції до зони апперцепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особ-ливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Найяскра-віше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокрем-люється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Е. Тітче-нер вважав, що яскравість відчуття зумовлюється особливостями нервової системи, але не розкривав, що являють собою ці її особливості.

Представник фізіологічного напряму у психології Т. Ціген поясню-вав увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідо-

116

млюваних уявлень за фіксаційну точку свідомості. Уявлення, що пере-магає, стає усвідомленим, домінуючим. Отже, увага — це стан усвідо­млення уявлення. Зміна уявлень є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного, емоційного тону.

Французький психолог Т. Рібо, як і І. Сєченов, вважав, що уваги без її фізичного вираження не буває. У цьому зв’язку він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, — це не духовний акт, що діє приховано. її механізм руховий, тобто такий, що діє на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, нездатна до уваги.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй системі психології розглядають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясуван-ня сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

Фізіологічне підґрунтя уваги

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношен-ням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, викликаних подразниками, що діють на чуттєву сферу організму, та внутрішніми установками і психічними станами. Ідеї І. Павлова про орієнтуваль-но-рефлекторну діяльність організму, що пізніше були поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з’ясовують фізіологічне підґрун-тя уваги. І. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни в навколишньому середовищі, які виклика-ють загальне пожвавлення й низку вибіркових реакцій, спрямова-них на ознайомлення зі змінами в ситуації.

Орієнтувальний рефлекс забезпечує живим істотам можливість при-стосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він вияв-ляється в активній установці аналізаторів на краще сприймання подраз-ників, що діють на організм. І. Павлов писав про те, що щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас, викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник. Ми придивляємося до образу, що з’явився, прислухаємося до звуків, що виникли, посилено принюхуємося до запаху, який доходить до нас, і, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі

117

прагнемо охопити або пізнати кожне нове явище або предмет відповід-ними сприймальними поверхнями, відповідними органами почуттів.

Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.

У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виника-ють більш-менш стійкі оптимальні збудження. Ці оптимальні збуд-ження стають домінуючими й викликають гальмування слабших збуд-жень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль.

У зв’язку зі зміною характеру та сили подразнень, які діють на нас ззовні чи зсередини організму, осереддя оптимального збудження мо-же переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку в інші. У цьому разі змінюється і спрямованість уваги. У загаль-мованих ділянках кори мозку виникає збудження, а ділянки, що перебували у збудженому стані, загальмовуються. З цього приво­ду І. Павлов писав, що якби можна було бачити крізь черепну короб­ку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б на свідомій людині, що розмірковує, як по її великих півкулях пересувається постійно вигадливо неправильних обрисів світла пляма, що раз у раз змінюється за формою та за величиною, оточеної по всій поверхні півкуль більш-менш значною тінню.

Вагомий внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. Ухтомський своїм ученням про домінанту. Домінанта — це панівне осереддя, яке притягає до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим, що й становить собою фізіологічне підґрунтя свідомих процесів, уваги. Інші ж збудження при цьому гальмуються. Загальмовані, відносно слабші збудження порівняно з домінуючими О. Ухтомський називав субдомінантними. Як показали його дослідження, домінанта не лише гальмує суб-домінантні збудження, а й посилюється за їх рахунок. У цьому зв’яз-ку домінанта стає сильнішою. Між домінантою та субдомінантами відбувається боротьба. Домінантне збудження залишається доміну-ючим доти, поки якась субдомінанта не стане більш інтенсивною, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта — субдомінантою.

У діяльності нервової системи важко уявити цілком бездомінант-ний стан. Людина завжди буває до чогось уважною.

118

Виразом домінанти, згідно з О. Ухтомським, є робоча поза орга-нізму. У стані уваги людина відповідно напружує м’язи, має своєрідний вираз обличчя, особливі рухи, в органах чуття при цьому настає сен­сибілізація, тобто підвищення чутливості до зовнішніх подразників, або ж знижується чутливість до останніх, якщо людина зосереджується на внутрішній діяльності, на власних психічних станах. При цьому змінюються вегетативні процеси, серцебиття, кровообіг.

Отже, за зовнішніми змінами, за виразними рухами можна зробити висновок про стан уваги особистості.

Виникнення уваги та її відволікання пояснюються дією взаємної індукції збудження та гальмування. У разі виявлення інтенсивної ува-ги до якоїсь ознаки чи дії спостерігається зниження чутливості до інших подразнень.

Взаємна індукція збудження та гальмування є фізіологічним під-ґрунтям найрізноманітніших проявів уваги: її стійкості, інтенсивності, відволікання, переключення тощо.

Взаємодія процесів збудження та гальмування в корі великих пів-куль головного мозку пояснює низку властивостей уваги. Так, обсяг уваги пояснюється ширшим чи вужчим з осередженням оптимально­го збудження ділянок кори великих півкуль. Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів чи дій водночас, поясню-ється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянка-ми кори, що певною мірою перебувають у стані загальмування. Пере-ведення уваги з одного об’єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори на іншу у зв’язку з ви-никненням нового подразнення. Швидкість переведення уваги у різних людей різна. Це залежить від типу нервової системи організму. Організм зі збудливим типом нервової системи швидше переводить увагу з одного об’єкта на інший, ніж з інертним.

Сучасні нейрофізіологічні дослідження свідчать, що процеси ува-ги пов’язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й із підкорковими його утвореннями. Вибірковий характер уваги забез-печується бадьорим станом кори головного мозку, який підтримується висхідними імпульсами ретикулярної формації. Але бадьорий стан кори забезпечується не лише висхідною активуючою ретикулярною системою, а й низхідною. Якщо висхідна ретикулярна система, яка по-дає імпульси до кори головного мозку, є засадовою щодо біологічно зумовлених форм активації (обмінні процеси, елементарні потяги ор-ганізму), то низхідна ретикулярна система викликає активуючий вплив імпульсів, що виникають у корі головного мозку, на підкоркові

119

утворення і тим самим забезпечуються вищі форми вибіркової акти-вації, пов’язані зі складними завданнями свідомої діяльності.

Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють чолові ділянки головного мозку. Вони відіграють вирішальну роль у підви-щенні рівня бадьорості відповідно до поставлених перед людиною завдань і цим самим забезпечують прояв вищих довільних форм ува-ги. Дані нейрофізіологічних досліджень показують, що участь чоло­вих ділянок головного мозку людини в активації особливо викли-кається мовною діяльністю, мовною інструкцією.

Різновиди і форми уваги

У психології розрізняють увагу мимовільну, довільну та після-довільну. Усі різновиди уваги тісно взаємопов’язані і за певних умов переходять один в один.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

Похожие:

Загальна психологія iconРефератів з курсу „Загальна психологія”: Тема: Вступ до загальної...
Вплив природознавства на становлення психології як самостійної науки в кінці ХІХ ст
Загальна психологія iconЗагальна психологія. Конспект лекцій
Книга включає в себе повний курс лекцій з загальної психології, написана доступною мовою І буде незамінним помічником для тих, хто...
Загальна психологія iconКрок 1 Загальна лікарська підготовка Медичний профіль – Психологія
Оцiнює свою хворобу без перебiльшення та без недооцiнки важкостi свого захворювання. Прагне сприяти успiху лiкування. Не обтяжує...
Загальна психологія iconМіністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Загальна психологія iconНавчальна програма з дисципліни „Диференційна психологія” вивчає...
У результаті вивчення дисципліни „Диференційна психологія” студенти повинні з н а т и
Загальна психологія iconГічна психологія рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела,...
Загальна психологія iconЗагальна фармакологія. Фармакодинаміка та фармакокінетика. Явища...
Модуль 1: Лікарська рецептура. Загальна Фармакологія. Фармакологія засобів, що впливають на нервову систему
Загальна психологія icon1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових...
Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал
Загальна психологія iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
Загальна психологія iconТеми контрольних робіт з дисципліни
Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV грозного до Олександра II
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница