Загальна психологія


НазваниеЗагальна психологія
страница17/33
Дата публикации18.07.2013
Размер3.94 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Психология > Документы
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   33

=^>Л= Ключові поняття теми

^ Увага, уважність, осередок оптимального збудження, домінанта, орієнту-вальний рефлекс, взаємна індукція, мимовільна увага, довільна увага, після-довільна увага, зовнішня увага, внутрішня увага, обсяг уваги, стійкість уваги, розподіл уваги, переключення уваги, коливання уваги, розсіяність уваги.

^ Формалізована структура змісту теми

Психічна функція уваги:

зосередження свідомості на об’єкті діяльності. Фізіологічний механізм уваги:

взаємна індукція процесів збудження та гальмування, виникнення в корі півкуль головного мозку осередку оптимального збудження (І. Павлов), домінанти (О. Ухтомський).

УВАГА

За наявністю вольової За спрямованістю

регуляції: на об'єкти:

  • мимовільна —зовнішня

  • довільна —внутрішня

  • післядовільна

Структура:

  • стійкість

  • концентрація

  • обсяг

  • переключення

  • розподіл

  • коливання

127


з?
Запитання для самостійної роботи

  1. У чому виявляється увага?

  2. Охарактеризуйте фізіологічний механізм уваги.

  3. Що таке осередок оптимального збудження?

  4. Що таке домінанта?

  5. Що є джерелом уваги особистості в її діяльності?

  6. Чим зумовлені різні погляди психологів на природу уваги?

  7. Охарактеризуйте структуру уваги.

  8. У чому полягає механізм відволікання та розсіяності уваги?

  9. Як взаємопов’язані увага та діяльність людини?

?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

  1. Чи можлива психічна активність без уваги?

  2. Чи можлива діяльність без уваги?

  3. Чи завжди довільна увага пов’язана зі свідомою метою?

  4. Чи згодні ви з думкою, що увага виявляється тільки в діяльності й підтри-мується виключно нею?

  5. Чи згодні ви з твердженням, що зовнішня увага виникає пізніше, ніж внутрішня?

  6. Чи завжди виникнення інтересу до діяльності зумовлює перехід довільної уваги в післядовільну?

  7. Чи вважаєте ви, що пояснення фізіологічної суті механізмів уваги як осе-редку оптимального збудження та як домінанти принципово різняться?

  8. Чи можливий розподіл уваги між такими різновидами діяльності: пере-писування тексту, слухання музики, періодичні відповіді на запитання іншої особи?

  9. Чи завжди розсіяність уваги є показником невміння особистості зосере-джуватися на об’єкті діяльності?




  1. Чи згодні ви з думкою, що висока концентрація уваги на об’єкті діяльності завжди пов’язана зі сприятливими об’єктивними умовами та відсутністю сторонніх подразників, що відволікають?

  2. Чи всі перелічені далі характеристики діяльності потребують від людини більше зусиль на підтримання уваги: віддалена мета, складність, неціка-вий зміст, невеликий обсяг роботи?

?

Завдання та проблемні ситуації

  1. Які об’єктивні та суб’єктивні чинники можуть позитивно впливати на прояви уваги особистості?

  2. Які об’єктивні та суб’єктивні чинники можуть негативно впливати на прояви уваги особистості?

  3. Чому у світловій рекламі світло періодично вимикається? З якою метою це робиться?

128

  1. І. Ньютон мав звичку варити яйце на спиртовці за робочим столом, щоб зайвий раз не відволікатися від роботи. Одного разу в момент напруже-ної розумової праці замість яйця він вкинув у каструлю свого годинника. Як можна пояснити цей факт?

  2. Яку людину можна назвати більш уважною:




  • яка, займаючись діяльністю, перебуває у стані глибокої зосередже-ності й не помічає нічого навколо;

  • яка за мить здатна помітити всі деталі ситуації й не випускати з поля зору жодної дрібниці;

  • яка незалежно від того, що робить, здатна бачити й чути все, що так чи інакше пов’язане з діяльністю.

6. Хижак може тривалий час вистежувати жертву. Чи можна його увагу
охарактеризувати як довільну?

Список використаної та рекомендованої літератури ^

  1. Гальперин П. Я., Кабьтьницкая С. Л. Зкспериментальное формирование виймання. — М., 1974.

  2. Гоноболин С. Н. Внимание и его воспитание. — М.: Педагогика, 1972.

  3. Ермолаев О. Ю., Матюрина Т. М., Мешкова Т. А. Внимание школьни-ка. —М, 1987.

  4. ЛурияА. Р. Внимание и память. — М.: Изд-во МГУ, 1975.

  5. Мілерян Є. О. Увага і її виховання у дітей. — К.: Рад. шк., 1955.

  6. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

  7. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

  8. Понарядова Г. И. О вийманий младшего школьника с различной успе-ваемостью // Вопр. психологии. — 1982. — № 2.

  9. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К: Рад. шк., 1968.




  1. Степанский В. К, Прьігин Г. С. Измерение переключаемости виймання в сенсомоторной деятельности // Вопр. психологии. — 1989. — № 1.

  2. СуворовН. Ф., Таиров О. П. Психофизиологические механизмм избира-тельного виймання. — Л., 1985.

  3. Хрестоматия по вийманню. — М., 1996.

129

^ ЧАСТИНА IV

^пIЗДАВАЛЬНI =^ ПСИХIЧНI ПРОЦЕСИ

Розділ 10

ВІДЧУТТЯ

Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття

^ Пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку люди-ни предметів та явищ дійсності.

Відображення реальності в людській свідомості може відбувати-ся на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у моз-ку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та влас-тивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнан-ня, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвине-ному вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особ­ливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчут-тях властивості об’єктів, закономірності явищ і процесів.

130

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного жит-тя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, пережи-вань і вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні зако­номірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як до-поміжний.

Відчуття пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Відчуття — це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани й на підставі одер-жуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття — це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відображуючи об’єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття існують у свідо-мості як суб’єктивні образи об’єктивного світу. Ця особливість від-чуттів зумовлена, з одного боку, природою самих відчуттів як про­дукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого — психічним складом особистості, що відчуває.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне за-барвлення. Приємні або неприємні відчуття сигналізують про пози-тивну чи негативну дію подразника й викликають відповідну дію на нього. Життєва і гностична роль відчуттів дуже важлива, оскільки вони є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і про нас самих.

131

Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природ­ничі підвалини відчуттів. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття — це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впли-ву подразників на органи чуття, або аналізатори. Аналізатори — це органи тваринного, у тому числі й людського, організму, які аналізу-ють навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різнови-ди енергії: зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або ко­ливання електромагнітних хвиль, слуховий — звуки, тобто коливання повітря, смаковий, нюховий — хімічні властивості речовин, шкірні — теплові, механічні властивості предметів та явищ, що спричинюють ті чи інші відчуття. У кожному аналізаторі є периферійна, аналізую-ча частина, або рецептор, тобто орган чуття, призначенням якого є ви-окремлення в навколишній дійсності світла, звуку, запаху та інших властивостей. Інша його частина — провідний шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку. У цен-тральній частині аналізатора розрізняють його ядро, тобто скупчення чутливих клітин, і розсіяні поза ним клітини. Ядро аналізатора, як зазначав І. Павлов, здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора. За його допомогою подразники диферен-ціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні кліти-ни здійснюють більш грубий аналіз, наприклад відрізняють лише му-зичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів, запахів.

Органічні порушення будь-якої частини аналізатора — перифе­рійної, провідної або центральної — спричинюють або сліпоту, або глухоту, або втрату нюху, смаку тощо залежно від того, який аналіза-тор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналіза-тора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Фізіологічним підґрунтям простіших відчуттів та чутливості на перших етапах життя людини є природжена безумовно-рефлекторна діяльність нервової системи. Складніші відчуття зумовлюються умовно-рефлекторною аналітико-синтетичною діяльністю головного мозку.

132

Класифікація і різновиди відчуттів

Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смако­ву, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі — на поверхні, всередині організму, в м’язах і сухожиллях — розрізняють відчуття екстероцептивні, що відобра-жують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слу-хові, нюхові, смакові), інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцеп-тивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні). Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виник-нення та перебігу.

Органом зорових відчуттів є око, в якому розрізняють частини — світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і чутливими до темряви паличками).

Розрізняють хроматичні та ахроматичні кольори. Хроматичні ха-рактеризуються кольоровим тоном, світлістю та насиченістю. Кольо­ровий тон — це властивість, за якою відрізняється певний колір від будь-якого іншого при однаковій їх світлості та насиченості. Кольоро-вий тон залежить від довжини світлової хвилі. Світлість кольору — міра відмінності певного кольору від чорного. Найменша світлість властива чорному кольору, а найбільша — білому. Яскравість кольо­ру залежить від інтенсивності світлової хвилі, тобто від амплітуди її коливання. Насиченість кольору — міра виявлення кольорового тону, тобто міра відмінності певного кольору від сірого, однакового з ним за світлістю.

Ахроматичні кольори розрізняються лише за мірою світлості, що залежить від коефіцієнта відбиття світла. Білий папір має коефіцієнт відбиття 0,60-0,85, а чорний — 0,04-0,003 (папір, в який загортають фо-топлівку, чорний оксамит).

133

Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чут-ливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість спадає у бік червоного та фіолетового.

За звичайних умов людина здатна розрізняти до 150 кольорів за кольоровим тоном, 20 відтінків — за насиченістю, близько 200 — за світлістю. Під впливом вправ кольорова чутливість збільшується.

Чутливість до кольорів може ослаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7 відсотків чоловіків і 1-1,5 відсотка жінок спосте-рігається дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Це явище спадкового походження. Воно передається здебільшого по чоловічій лінії — від батька через доньку до внуків. Дальтонізм є протипоказан-ням для професійної діяльності, яка потребує розрізнення кольорів — кольорової сигналізації, при фарбуванні та ін.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха — органу, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини. Звукопровідна частина вуха — зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок та стремено, що містяться в середньому вусі. Во­ни проводять коливання звукової хвилі до центральної частини ву-ха, в якій міститься звукочутлива його частина — кортіїв орган. Він складається із слухової мембрани, поперечні волоконця якої довжиною 0,04-0,5 мм резонують на звукові хвилі, що надходять із середнього ву-ха, викликають збудження чутливих клітин кортієвого органу. Це збудження передається слуховим нервом до слухової ділянки кори ве-ликих півкуль головного мозку (скронева доля).

Функція органу слуху полягає в аналізі звуків з коливанням 16-20000 Гц і диференціації їх на шуми і тони. Серед тонів вирізня­ються музичні. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань.

Звукові хвилі розрізняють за висотою, голосністю (інтенсивністю) та тембром. Висотна чутливість до звуків зумовлюється частотою ко­ливань звукової хвилі. Найкраще відчуваються звуки з коливанням звукової хвилі 1000-4000 Гц. Вправлянням можна досягти розрізнен-ня 20-30 щаблів за висотою звуку між звуками двох сусідніх клавіш фортепіано.

Голосність, або інтенсивність, звука залежить від амплітуди коли-вання звукової хвилі. її визначають у белах або децибелах (децибел у 10 разів менший від бела). Найменше зростання або зниження голос-ності, яке може відчувати людське вухо, дорівнює одному децибелу.

Тембр відображує форму коливання звуку. Звичайне коливання звукової хвилі (звук камертона) має форму синусоїди. Музичні звуки

134

(спів, звуки музичного інструменту) дуже складні. Вони складають­ся з головного та часткових, або парціальних, тонів. Часткові тони — це звуки від коливання половини, чверті, восьмої тощо частин цілого тону. Утворюється складне звучання певної висоти та сили, яке харак-теризується певним тембром, тобто своєрідною сукупністю основ­ного та часткових тонів.

Тембр розвивається у дітей з розвитком мовлення. Діти вже в пер-шому півріччі свого життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації мовлення, розрізняють ритмічний бік мовлення, а наприкінці першо­го року життя — звуки мови.

Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика. При сильному тисненні на згадані органи відчувається біль. Тактильні відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру предметів, розташуванні їх у просторі. Вони особливо розвинені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просто­рових явищ. На цьому принципі побудована азбука Брайля для сліпих, в якій літери зображено у вигляді опуклих крапок.

Больові відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній поверх-нях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвертання — ослаблює больові відчуття. Відчуття болю, що зафіксоване в центральній частині больового аналізатора (у корі головного мозку), спричинює ілюзію болю в ампутованих кін-цівках (так званий фантомний біль).

Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контак-том з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж тем-пература тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до теплого — відчуття холоду. Температурні відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емо­ційними переживаннями). Ці стани знайшли у мові образні вирази: “кидає то в жар, то в холод”. Температурні відчуття сигналізують про міру сприятливості оточення для життєдіяльності, про стан здо­ров’я організму.

Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність.

135

Органу вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов’язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чут-тя є професійно важливим у тих спеціальностях, де вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності.

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують ор­ганізму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи несвіже) повітря. Орган нюху людини дуже чутливий до запахів. Лю-дина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних час-точок пахучої речовини, наприклад трояндової олії, сірководню, мус-кусу. Наприклад, у собак нюх так розвинений, що вони можуть відчути одну молекулу пахучої речовини, розчиненої в одному кубічному сан-тиметрі рідини. Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяль­ності, а й для деяких професій: фахівці з деяких спеціальностей міру хімічної реакції або придатність продуктів випробовують нюхом.

Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних под-разників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижча частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою — до солодкого. Смаки здатні до змішу-вання, тому відчувається кисло- чи гіркувато-солодке. Це дає можливість комбінувати різні смакові властивості продуктів у хар­човій промисловості. Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе зна-чення для життя — вони сигналізують про міру придатності харчо­вих продуктів для вживання. Ця чутливість професійно необхідна в кулінарних спеціальностях. Наприклад, у харчовій промисловості де-густація продуктів потребує високої смакової чутливості та здатності диференціювати наявність у продуктах тих чи інших смакових речовин, щоб регулювати їх виготовлення. Смакові відчуття розвиваються під впливом вправляння та життєвої практики або ослаблюються, якщо не підкріплюються.

Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення на-шого тіла у просторі — лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внут-рішнього вуха (присінок, півколові канали). При зміні тіла відносно площини землі (при їзді, на воді, у літаку) та при захворюванні вести-булярного апарату виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація у просторі. Порушення діяльності вестибулярного апара-ту протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для роботи на судні.

136

Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла — рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеці-альні органи, розміщені у м’язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під час рухів викликає відчуття положення тіла. Кінестетичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції цілої низки дій. У багатьох професіях, у фізичній культурі ці відчуття сприяють координації рухів. Мовні кінестезії є засадовими стосовно ар-тикуляції. Отже, формування кінестетичних відчуттів у процесі на-вчання та виховання — важливе завдання освітніх, фізкультурних ус-танов, трудового виховання та навчання.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як го­лод, спрага, самопочуття, утома, біль. їх аналізатори містяться всере-дині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних ре-човин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недобро­якісних продуктів, алкоголю та ін.

Органічні відчуття викликають різні емоційні стани, які людина своїми діями намагається підтримувати або усувати. Раціональність цих дій (вживання їжі, напоїв, ліків; відпочинок; праця) потребує обізнаності з характером органічних відчуттів, їх причинами та до­цільністю заходів щодо їх усунення або задоволення. Деякі ліки, їжа, куріння на якийсь час гальмують, притамовують певні неприємні від-чуття, проте водночас завдають організмові значної шкоди.

Основні властивості відчуттів

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірно­стями. Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтен­сивність і тривалість. Відмітні особливості відчуттів — адаптація, си­нестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   33

Похожие:

Загальна психологія iconРефератів з курсу „Загальна психологія”: Тема: Вступ до загальної...
Вплив природознавства на становлення психології як самостійної науки в кінці ХІХ ст
Загальна психологія iconЗагальна психологія. Конспект лекцій
Книга включає в себе повний курс лекцій з загальної психології, написана доступною мовою І буде незамінним помічником для тих, хто...
Загальна психологія iconКрок 1 Загальна лікарська підготовка Медичний профіль – Психологія
Оцiнює свою хворобу без перебiльшення та без недооцiнки важкостi свого захворювання. Прагне сприяти успiху лiкування. Не обтяжує...
Загальна психологія iconМіністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Загальна психологія iconНавчальна програма з дисципліни „Диференційна психологія” вивчає...
У результаті вивчення дисципліни „Диференційна психологія” студенти повинні з н а т и
Загальна психологія iconГічна психологія рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела,...
Загальна психологія iconЗагальна фармакологія. Фармакодинаміка та фармакокінетика. Явища...
Модуль 1: Лікарська рецептура. Загальна Фармакологія. Фармакологія засобів, що впливають на нервову систему
Загальна психологія icon1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових...
Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал
Загальна психологія iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
Загальна психологія iconТеми контрольних робіт з дисципліни
Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV грозного до Олександра II
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница