Загальна психологія


НазваниеЗагальна психологія
страница6/33
Дата публикации18.07.2013
Размер3.94 Mb.
ТипДокументы
userdocs.ru > Психология > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

40

Виникнення та історичний розвиток людської свідомості

З розвитком наук, особливо історії та біології, поступово формува-лися погляди на походження людини та її свідомість.

Найважливішою передумовою для виникнення людської свідо­мості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людино­подібні істоти — антропоїди. Під впливом умов життя центральна нервова система у них стала набагато складнішою структурно та функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розви-валися тім’яні, скроневі й особливо чолові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи чолові долі становлять 0,4 відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3,4, а у людини— 10 відсотків.

У процесі біологічного етапу розвитку психіки утворилися перед-умови для появи вищих, специфічно людських форм психіки — свідо-мості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом історичного розвитку в різних видах діяльності у людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямовувана пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різнома-нітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварини.

Праця, суспільний спосіб життя — ось основні передумови істо­ричного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, в якій виявляється ставлення людини до свого середовища, здатність зміню-вати природу, пристосовувати її до своїх потреб. Цих особливостей психіки у тварин немає. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до нового.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості у людини має ве-лике значення для її формування.

<»->— Ключові поняття теми

Подразливість, чутливість, тропізм, інстинкт, інтелектуальна поведінка, свідома діяльність, дифузна нервова система, ганглієва нервова система, труб-часта нервова система.

41

^ Формалізована структура змісту теми

Інформаційний зміст теми:

еволюція психіки на всіх етапах розвитку живих істот.

РОЗВИТОК ПСИХІКИ ТА її МЕХАНІЗМІВ

Етапи розвитку нервової системи:

  • дифузна

  • ганглієва

  • трубчаста

Етапи розвитку психіки:

  • подразливість

  • чутливість

  • інстинкти

  • научення

  • інтелектуальна діяльність

  • свідомість

Етапи розвитку централізації нервової системи:

  • ланцюжкова нервова система

  • цереброспінальна нервова система

  • центральна нервова система з вищим

її відділом — головним мозком

л

Запитання для самостійної роботи

  1. Чому здатність до відображення є атрибутом живої матерії?

  2. У чому полягає суть сигнальної ролі психіки?

  3. Назвіть етапи розвитку нервової системи.

  4. Назвіть етапи розвитку психіки.

  5. Як розвиток психіки пов’язаний із середовищем та умовами життя?

  6. Роль праці у виникненні людської свідомості.

  7. Роль мови у розвитку людської свідомості.

  8. Що спільного та відмінного у психічній діяльності тварин і людини?

  9. Назвіть ознаки людської свідомості.

10. Охарактеризуйте умови розвитку людської свідомості.

^

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

  1. Чи є здатність до відображення необхідною властивістю живої матерії?

  1. Чи можна стверджувати, що розвиток здатності до відображення є резуль-татом боротьби за виживання біологічних систем?

  2. Чи такою є послідовність етапів розвитку нервової системи: дифузна, ланцюжкова, вузлова, ганглієва, цереброспінальна?

42

  1. Чи такою є послідовність етапів розвитку психіки: подразливість, чут-ливість, научення, інстинкти, інтелектуальна діяльність, свідомість?

  2. Чи можна стверджувати, що сутність відмінностей психіки людини і тва-рини полягає в такому: що для першої — це інструмент перетворення світу з метою максимального задоволення своїх потреб, а для другої — ме-ханізм пристосування до реальних умов життя?

  3. Чи можливі вищі форми психіки без знакових систем, наприклад мови?

л

Завдання та проблемні ситуації

  1. Чому елементарну чутливість вважають початковою формою власне психіки, а подразливість — лише актом відображення?

  2. Чому павук, посаджений у банку разом з мухою, не “впізнає” її навіть коли він голодний, тоді як у звичайних умовах спеціально ловить мух у павутиння й поїдає їх?

  3. Чому складну поведінку бджіл не можна назвати працею?

  4. У чому полягає якісна відмінність інтелектуальних форм поведінки вищих тварин і людини?

  5. Чому впродовж усієї історії розвитку людини її організм і мозок не зазна-ли практично жодних змін, натомість у тварин кожний новий етап ро­звитку психіки супроводжувався змінами в організмі та нервовій сис-темі?

  6. Що може бути показником інстинктивного характеру поведінки твари-ни чи людини?

  7. Чому обмін сигналами, що відбувається у тварин, не може ототожню­ватися з мовою людини?

  8. Чи можна закономірності психіки, виявлені на тваринах, переносити на психіку людини? Відповідь обгрунтуйте.

У^ Список використаної та рекомендованої літератури

  1. Венгер Л. А., Ибатуллина А. А. Соотношение обучения, психического развития и функциональньїх особенностей созревающего мозга // Вопр. психологии. — 1989. — № 2.

  2. Гришак Л. П. Резерви человеческой психики: Введение в психологию ак-тивности. — М., 1989.

  3. Зинченко В. П. Мирьі сознания и структура сознания // Вопр. психоло­гии. — 1991. —№ 2.

  4. Зинченко В. П. Проблеми психологии развития // Вопр. психологии. — 1991. —№4.

  5. Ладьігина-Котс Н. Н. Развитие психики в процессе зволюции организ-мов. — М.: Наука, 1968.

  6. Леонтьев А. Н. Проблеми развития психики. — М.: Изд-во МГУ, 1972.

  7. Лурия А. Р. Мозг человека и психические процессн. — М., 1963.

  8. Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

43

9. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

  1. Павленко В. Н. Деятельностнмй подход к проблеме нормального психи-ческого развития // Вопр. психологии. — 1993. — № 3.

  1. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К: Рад. ж., 1968.

  2. Чуприкова Н. И. Психика и сознание как функции мозга. — М., 1985.


^ ЧАСТИНА II

_г- ОСОБИСТІСТЬ,^. ^^СОЦІАЛЬНІ ГРУІТРГ

Розділ 4

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Поняття про особистість та її структуру

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у про-цесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. На-лежність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність. Особистість — соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч су-спільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності.

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивіду-альність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особ-ливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спря-мованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасни-цею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне до­слідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу.

^ Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні,

45

емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі вихован-ня особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в осо­бистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціаль­не у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

Людина — істота природна, але біологічне у процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типо-ве є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших лю-дей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чоти-ри підструктури.

Перша підструктура спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивіду-альні особливості психічних процесів, що формуються протягом со­ціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура біологічно зумовлені психічні функції осо­бистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою зале-жать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутріш-нього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

46

Активність особистості та її джерела

Активність живих істот — один з основних і необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення пот-реб організму. Проте активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є проявом інстинктивних біологічних потреб організму, а у людини провідними в її активності є свідомі й цілеспрямовані прагнення.

Активність людини і форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер.

Щодо джерела активності особистості у психології існували різні погляди.

Уперше питання про активність особистості було порушене австрійським психіатром 3. Фрейдом — фундатором теорії та практи-ки психоаналізу. Основні положення цієї теорії обґрунтовують думку, що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які вона має від народження і які передаються спадково. Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних імпульсів, при-рода яких “невідома”. Засадовим стосовно його вчення є визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні 3. Фрейда можна вважати його звертання до царини підсвідомого у психіці лю-дини, яке істотно позначається на її життєдіяльності. Неофрейдисти, керуючись основними постулатами 3. Фрейда про підсвідоме, ішли в напрямку обмеження сексуальних потягів у з’ясуванні психіки люди-ни та пошуках нових рушійних сил людської поведінки. Неофрейдизм виходить з визнання вирішальної ролі середовища та механізмів соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексу-альних потягів посідають прагнення до влади внаслідок усвідомлен-ня особистістю своєї неповноцінності (А. Адлер), неможливості до­сягти гармонії із соціальною структурою суспільства та зумовленого цим почуття самотності (Е. Фромм) тощо.

Розроблюючи проблему активності особистості, вітчизняна психо-логія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби — в їжі, одязі, знаннях, праці.

Потреба — це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. У потребах за-вжди відображуються стійкі життєво важливі залежності організму та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності разом з ро­звитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам процес задоволення потреби сприяє її розвитку та

47

відтворенню нових потреб, які неминуче породжуються різними сфе-рами суспільного буття людей та їхньою діяльністю. Що вищий рівень цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, то багатшими й різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спону-ками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення осо­бистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях до їх за-доволення. Мотив — це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов.

Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес — це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Інтереси виникають на грунті потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов’язаний з особистою зацікавленістю об’єктом, із прагненням більше його пізнати, оволодіти ним. Інтерес може виявлятися в симпатії та прихильності до людини, у захопленні певною діяльністю, літературою, спортом, наукою тощо.

Жорсткими регуляторами поведінки є переконання. Переконан­ня — це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до власних поглядів і принципів. Підґрунтя переконань становлять знання, які для людини є істинними, незаперечними, в яких вона не має сумніву. Особливість переконань полягає в тому, що в них знан-ня постають в єдності з почуттями, захоплюючи всю особистість. Переконання є там, де є страждання та муки сумління, коли порушу-ються принципи в діях і вчинках. Сила переконань як мотивів по­ведінки влучно охарактеризована у відомому висловлюванні, де во­ни порівнюються з путами, яких людина не може розірвати, не розірвавши свого серця. Переконання особистості можуть виявляти-ся в різних царинах її життя та діяльності й залежно від цього поділя-тися на моральні, інтелектуальні, естетичні та ін.

Переконання стають потужною рушійною силою за умови, що дії, які викликаються цими переконаннями, стають звичними. К. Ушин-ський добру звичку називав моральним капіталом, що її вкладає лю-дина у свою нервову систему. Капітал звички від вживання зростає й надає людині можливість дедалі плідніше застосовувати свою до­рогоцінну силу — силу свідомої волі, не витрачаючи своєї свідомості та волі на боротьбу з труднощами, які були вже подолані.

Важливим усвідомлюваним мотивом є ідеал. Ідеал — це образ ре-альної людини або створеного особистістю взірця, яким вона ке­рується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє. Ідеали людей формуються під впли-вом суспільних умов життя, у процесі навчання та виховання.

48

Роль мотивів особистості можуть відігравати установки. Установ­ка — це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої людина може задовольнити ту чи іншу потребу. Установка до різних фактів життя може виявлятися у стандартизова-них судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, виокремленні того, що має для неї важливе життєве значення. Саме тому особистість може бачити в об’єктах та явищах життя те, що вона хоче бачити, а не те, що є на-справді. Установки можуть бути позитивними, якщо вони грунтують-ся на довірі, симпатії, схваленій громадській думці, і негативними, коли вони мають характер упередженості, необ’єктивності. Особливою формою установки є внутрішньогрупова навіюваність як неусвідомлю-вана думка групи.

В усвідомлюваних мотивах завжди виявляється мета діяльності особистості. Об’єкт, що може задовольнити потреби особистості, пос-тає в її свідомості як мета. Якщо особистість ясно усвідомлює життєву мету й передбачає реальність її досягнення, то розкривається перспек-тива особистості. Перспектива робить дії людини впевненими, ціле-спрямованими, живить їх енергією. Відсутність життєвої перспективи або її втрата можуть викликати стан фрустрації, тобто розладу планів, зневіру, безнадійність, відчай. Потрапивши в такий психологічний дискомфорт, особистість втрачає здатність до об’єктивної оцінки фактів життя, виявляє агресивність, роздратованість. Стан фрустрації може зумовлюватися завищеною самооцінкою особистості, коли во­на виявляє схильність обирати у житті надто складні, непосильні для неї цілі, унаслідок чого зазнає невдач. При адекватній самооцінці лю-дина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує. Самооцінка може бути заниженою, що зумовлюється не-впевненістю людини у своїх можливостях, унаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей. При заниженій самооцінці не реалізується психологічний потенціал особистості, унаслідок чо­го вповільнюється її розвиток і можуть закріплюватися пов’язані з цим риси.

Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особис-тості є її спрямованість. ^ Спрямованість особистості — це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість. Спрямованість разом зі світоглядом є вищим регулятором поведінки і дій людини.

Важливу роль у формуванні спрямованості особистості відіграє її самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлювання людиною себе
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Похожие:

Загальна психологія iconРефератів з курсу „Загальна психологія”: Тема: Вступ до загальної...
Вплив природознавства на становлення психології як самостійної науки в кінці ХІХ ст
Загальна психологія iconЗагальна психологія. Конспект лекцій
Книга включає в себе повний курс лекцій з загальної психології, написана доступною мовою І буде незамінним помічником для тих, хто...
Загальна психологія iconКрок 1 Загальна лікарська підготовка Медичний профіль – Психологія
Оцiнює свою хворобу без перебiльшення та без недооцiнки важкостi свого захворювання. Прагне сприяти успiху лiкування. Не обтяжує...
Загальна психологія iconМіністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Загальна психологія iconНавчальна програма з дисципліни „Диференційна психологія” вивчає...
У результаті вивчення дисципліни „Диференційна психологія” студенти повинні з н а т и
Загальна психологія iconГічна психологія рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
В43 Вікова та педагогічна психологія: Навч посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела,...
Загальна психологія iconЗагальна фармакологія. Фармакодинаміка та фармакокінетика. Явища...
Модуль 1: Лікарська рецептура. Загальна Фармакологія. Фармакологія засобів, що впливають на нервову систему
Загальна психологія icon1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових...
Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень І ухвал
Загальна психологія iconТема № Загальна характеристика кримінального процесу 2
Тема № Загальна характеристика кримінального процесу(2 год.) Поняття, завдання І система кримінального процесу
Загальна психологія iconТеми контрольних робіт з дисципліни
Психологія російського монарха-реформатора: від Івана IV грозного до Олександра II
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2020
контакты
userdocs.ru
Главная страница